Archive for the 'Лекції з політекономії' Category



Про пролєтаріят

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

Пролетаріат і багатство — це протилежності. Як такі, вони утворюють якесь єдине ціле, бони обоє породжені світом приватної власності. Вся справа в тому, яке саме становище кожний з цих двох елементів займає всередині протилежності. Недосить оголосити їх двома сторонами єдиного цілого.

Приватна власність як приватна власність, як багатство, змушена зберігати своє власне існування, а тим самим і існування своєї протилежності — пролетаріату. Це — позитивна сторона антагонізму, задоволена в собі самій приватна власність.

Навпаки, пролетаріат як пролетаріат змушений скасувати самого себе, а тим самим і протилежність, що його зумовлює, — приватну власність, — яка робить його пролетаріатом. Це — негативна сторона антагонізму, його неспокій в ньому самому, скасована і скасовуюча себе приватна власність. Продовжити читання ‘Про пролєтаріят’

До розуміння того, що діється в Китаї

Всеволод Голубничий

Від редакції. В зв’язку з десятиріччям Китайської Народньої Республіки, що відсвятковано в жовтні ц.р., подаємо читачам нариси про сучасний Китай, написані старим співробітником «Впереду». Стаття ця в скорому часі вийде в одному німецькому журналі. У «Впереді» вона буде надрукована з продовженням у кількох числах.

Сучасні історичні стремління Китаю можна зрозуміти лише на тлі його минулого, яке існувало ще тільки 10 років тому, а тривало сторіччями. Найбільша в світі нація з найстарішою в світі культурою була приречена бути напів-колонією імперіялістів, легкою здобиччю значно менших від неї сусідів і не грала в світовій політиці жадної творчої ролі, що була б хоч наближено співмірна з її справжніми можливостями. Чимало світових політиків дивились на китайців як на «унтерменшів», деякі вчені антропологи вивчали їх на рівні з папуасами, а ситі західні міщани пирхкали: «Пхе, та ж вони їдять черваків!» Продовжити читання ‘До розуміння того, що діється в Китаї’

Ще до питання народніх комун в Китаї

Б.Левицький

В попередньому числі «Впереду» ми поінформували читачів у загальному про постанову ЦК Комуністичної Партії Китаю щодо т.зв. народних комун. В міжчасі появилися матеріяли, з яких можна докладніше оцінити значення китайських комун не тільки з погляду їх важливости для народного господарства Китаю, але також їх впливу на всякі інші проблеми комунізму у східньому бльоці.

1. Організація народних комун.

Народні комуни постають шляхом злиття дотеперішніх продукційних кооперативів-колгоспів. Це, однак, ще не значить, що вони є через те влитою організаційною формою сільського господарства; в рядах з новопосталих комун знаходяться крім сільсько-господарських робітників також промислові робітники, урядовці, учителі, учні, а навіть військові відділи, одним словом, все населення даної територіальної одиниці. Першочерговим завданням комун не є праця в сільському господарстві, тільки керування розвитком цілого господарства даної територіяльної одиниці. Згідно з напрямними Пленуму ЦК КП Китаю комуни мають відогравати вирішну ролю в індустріялізації країни. Народна комуна є отже основною організаційною одиницею господарства. Продовжити читання ‘Ще до питання народніх комун в Китаї’

«Друге видання капіталізму» в Росії[1]

Алєксандр Тарасов

Слова «реставрація капіталізму в Росії» стали вже поширеним виразом (особливо в лівих колах). Побачили світ книги з такою назвою[2]. У деяких вишах «реставрацію капіталізму в Росії» (зформульовано саме так) було введено як окрему тему до навчальних курсів. Приміром, у Московському економічно-правовому університеті — для студентів усіх форм навчання[3]. Швидке впровадження терміну відбулося завдяки тому, що про «реставрацію капіталізму» навіть не в Росії, а ще в СРСР давно вже писали західні «госкапівські» та сталіністські (маоїстські) автори, причому деякі їхні книги було перекладено російською[4]. Дуже легко та звабно було послуговуватися вже готовим терміном-кліше, «мемом», як сказав би Р.Докінз.

Насправді те, що відбулося на території колишнього Східного блоку, геть не було реставрацією. Найправильніше було би назвати це «другим пришестям капіталізму» чи, куди краще, «другим виданням капіталізму» —  за анальогією з відомим висловом Енґельса «друге видання кріпацтва». Подібно до того, як «друге видання кріпацтва» не було реставрацією «першого видання», поверненням до нього, а радикально відріжнялося від нього, так і «друге видання капіталізму» не є поверненням до «першого», його «реставрацією». Продовжити читання ‘«Друге видання капіталізму» в Росії[1]’

Маленький коментар на велику тему

Всеволод Голубничий

Стаття у Гіллеля Г.Тіктина вийшла, як у того славнозвісного пароха зварене яйце: місцями добре.

Ясно, що це був лише виклик до дискусії, мабуть, написаний, як кажуть журналісти, „на коліні”. Потреба пошуків основних законів розвитку, головної рушійної сили, що охарактеризували б і пояснили б соціяльно-економічну природу СРСР, — цілком на місці, на часі, і це — добре. Критика безконцепційного емпіризму західніх досліджень радянської економіки — доречна, але спрощена. Наприклад, на перший погляд безцільні й чисто емпіричні американські обчислювання національного доходу СРСР, індексів промислових цін і т.п. в добу холодної війни мали за завдання встановити, який відсоток воєнно-економічного потенціялу СРСР міг би бути знищений війною гарячою, а зараз, у добу розрядки, — якими є рівень озброєння й можливості роззброєння в СРСР. Отже, такий емпіризм був і є цілеспрямований, не безглуздий, хоча про це самі емпірики, зрозуміло, не говорять.

Крім того, Тіктин не відзначає, що підложжям західнього емпіріокритицизму радянської економіки є ряд цікавих, хоч і не завжди марксистських, теоретичних концепцій. Беручи історично, такою є, наприклад, послідовна й струнка критична аналіза економіки СРСР з позицій т.зв. „економіки добробуту” (welfare economics) у раннього Оскара Лянґе та в його послідовника Абрама Берґсона, авторів теорії „ринкового соціялізму”, в якій економічну систему СРСР порівнюється до принципів „чистої конкуренції” й „суверенности споживача”. І це робиться в глибокій вірі, що СРСР, рано чи пізно, але неминуче, піде цим напрямом, як пішла вже Югославія. Філософія „економіки добробуту” настільки поширена, що з її позицій постійно пише про СРСР „Нью-Йорк Таймс” і веде свою пропаґанду по-російськи „Голос Америки”. Та й сам Тіктин, здається, схиляється до цієї теорії, коли бачить перед СРСР тільки одну дилему: або ринок, або соціалізм. У Лянґе і Берґсона це виходить більш діялектично: і ринок, і соціялізм! Продовжити читання ‘Маленький коментар на велику тему’

Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”

Ернест Мандель

Деякі розбіжності між поглядами висловленими в розвідці Тіктина і аналізою, яку я вклав у свої 10 тез… — зводяться, фактично, до семантики. Кілька прикладів це пояснять.

Тіктин намагається перекреслити ідею, що бюрократія є упривілейованою пануючою верствою в Радянському Союзі, коли вказує на хибність погляду, що „кожний, хто працює в канцелярії”, автоматично стає упривілейованою особою. Такий погляд уже кілька десятиріч не відповідає дійсності. Правильно. Але чи з того виходить, що до правлячої й упривілейованої групи в СРСР можна зараховувати тільки „верхівку бюрократії”? Все залежить від визначення слова „бюрократія”. Я погоджуюся з Тіктиним, що визначення, яким іноді користувався Троцький („кожний, хто працює в канцелярії”), — може призвести до непорозумінь. Тіктин у своїй статті виступає проти одного такого неправильного розуміння цього слова. Однак, я зовсім не погоджуюся, що тільки, мовляв, верхівка („еліта”), канцеляристів є матеріяльно упривілейована. Продовжити читання ‘Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”’

Завваги до статті Гіллеля Г.Тіктина

О.Степаняк (Іван Майстренко)

Важливим завданням української публіцистики (і науки) поза межами України є узгіднення термінології, існуючої на батьківщині, з термінологією в чужоземній літературі. Без цього переклади на українську мову можуть не доходити до читача. Це можна сказати і про працю Тіктина. Ось приклад. Він пише, що в СРСР „від часів Троцького виросла дев’ятимільйонна армія аспірантів”. Дев’ять мільйонів аспірантів? Це щось незбагненне для українського читача, який користується термінологією, існуючою в УРСР. Бо там слово „аспірант” означає (і в житті, і в словниках) особу, яка закінчила високу школу і потім два-три роки підготовляється до ступеня кандидата наук. Отож аспірантів в цілому СРСР набагато менше, ніж дев’ять мільйонів. Бо навіть студентів було в 1974 р. кругло п’ять мільйонів. (Народн. х-во СССР в 1973 г., стор. 712).

В чужоземних же словниках слово „аспірант” означає „кандидат”, „претендент” на працю, не обов’язково наукову. Таких, звичайно, більше, ніж студентів. Але в статті Тіктина не можна збагнути, кого він має на увазі, називаючи їх „аспірантами”, та ще вказуючи, що їх дев’ять мільйонів. Подібних неясностей у Тіктина є ще кілька і вони дещо затуманюють для українського читача зміст його статті. Продовжити читання ‘Завваги до статті Гіллеля Г.Тіктина’


Серпень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти