Archive for the 'Лекції з політекономії' Category

Андре Ґорц і прощання з пролєтаріятом

Роман Тиса

Між екзистенціялізмом і марксизмом

Андре Ґорц (справжнє ім’я — Ґергарт Гірш) народився 1923 року у Відні, у дрібнобуржуазній родині. Після аншлюсу та початку другої світової війни 1939 р. він разом з матір’ю, що вона не хотіла, щоби сина забрали в армію, переїхав до східної Швайцарії (до 1957 року, коли він отримає французький паспорт, він буде особою без громадянства). 1945 року Ґорц закінчив політехнічний інститут у Лозанні за спеціяльністю інженер-хемік. Ще будучи студентом і членом літературних гуртків, він зацікавився філософією Едмунда Гуссерля та творчістю Жана-Поля Сартра. Зустріч з останнім, що сталась наступного року, мала вирішальне значіння для ідейного розвитку Ґорца.

Після переїзду 1949 р. до Франції Ґорц працював перекладачем, секретарем, журналістом. Свої перші твори — нариси «Зрадник» (Le Traître, 1958) і «Мораль історії» (La Morale de l’histoire, 1959) — він написав під впливом, з одного боку, екзистенціялізму та марксизму — з иншого; у першому — автобіоґрафічному — він міркує над можливостями самовиробництва індивіда у сучасному світі, у другому окреслює теорію відчуження, базуючись на ранніх творах Маркса, і стверджує, що відчуження переживає не тільки робітник, але також «масова людина» — споживач і підприємець. Продовжити читання ‘Андре Ґорц і прощання з пролєтаріятом’

Що вважати роботою?

Кетріна Форрестер

Рец. на кн.: Colin Crouch, Will the Gig Economy Prevail?, Polity, 140 pp., February, 2019

ТРУДОВІ ДОГОВОРИ своєю природою є несиметричними. Хоча в принципі договори укладаються між двома вільними та рівними сторонами, коли договір підписує працівник, він вступає у нерівноправні стосунки. Робота може стати першим кроком на шляху самоствердження, слугувати обов’язковою перепусткою у великий світ та виступати показником статусу та ознакою незалежности, й трудовий договір історично протиставляли рабству, кріпацтву та иншим формам особистої залежности. Разом з тим робітничі рухи завжди стверджували, що наймана праця загалом є своєрідним зарплатним рабством: під час найму над тобою панують і тебе експлоатують. Так чи так наймана праця передбачає істнування певної ієрархії: мати роботу означає перебувати у повному розпорядженні роботодавця. Боротьба за поліпшення умов праці — за гідну зарплату, за право на профспілку, на захист від дискримінації, на вільний час і дозвілля, декретну відпустку та лікарняні — ведеться з метою збалянсувати трудовий договір й обмежити владу начальства.

Як пише соціолоґ Колін Крауч, «економіка гнучкої зайнятости» (gig economy) відкриває перед роботодавцями нові можливості для маскування своєї влади. Людей, що працюють на такі онлайн-плятформи, як Uber, Lyft і Deliveroo, зараховують не до найманих працівників, а до самозайнятих. Заявляють, що вони є мобільними підприємцями, вільними обирати, коли, як і на кого працювати. На практиці це не так. На відміну від музикантів і артистів (а саме сфера розваг дала «економіці гнучкої зайнятости» назву ‘gig’ [виступ, концерт. — Пер.]), більшість «робітників з ненормованим робочим часом» (gig workers) не працюють на низку орґанізацій, а залежать у своєму заробітку від однієї-двох великих компаній. Продовжити читання ‘Що вважати роботою?’

Людський капітал, це — багато? Як переконатись, що це саме так?

Андре Ґундер Франк

Версія 1: Очікується, що вражаючі досягнення Карели за основними показниками людського розвитку — попри низький реґіональний дохід на душу населення —слугуватимуть прикладом для політиків в инших штатах… Якість шкільної освіти вже багато років перевищує якість освіти в будь-якому иншому штаті. Державні витрати на освіту є одними з найвищих у країні.

Версія 2: Брак економічного зростання і стабільно високий рівень безробіття призведуть до «кризової» ситуації. Штат може не впоратись із завданням забезпечити достатнє фінансування сектору громадських послуг. Очевидно, що освіта та краща охорона здоров’я самі по собі не можуть призвести до позитивних перетворень в економіці… Розповідь буде неповною, якщо не згадати про постійно зростаючу кількість безробітних з освітою… Кількість і якість капіталовкладень є вирішальними факторами економічного зростання. Чому в Кералі рівень капіталовкладень залишається таким низьким?

(«Ікономік енд політікел віклі», 5 лютого 2005 р., стор. 542)

У своїй статті «Людський капітал чи людський розвиток?» (22 січня, стор. 300-306) Сантош Мехротра робить важливі політичні висновки, а саме: людський капітал — надто освіта — сприяє людському розвиткові. Та сама теза промайнула у статті Кеннета Померанца, опублікованій у рамках дискусії між Ройєм, Франком, Суґіхарою, Хатекарою і Вонґом в одному з останніх чисел «Ікономік енд політікел віклі». Померанц («Ікономік енд політікел віклі», 4 грудня 2004, стор. 5268) пише, що «дякуючи історії, ми тепер знаємо набагато більше» про капіталовкладення — і брак капіталовкладень — в освіту. Але що ми знаємо? Схоже, не зовсім те, що думають мої колєґи. Продовжити читання ‘Людський капітал, це — багато? Як переконатись, що це саме так?’

На захист соціалістичного планування

Ернест Мандель

ВІД ПЕРЕКЛАДАЧА. Період «Холодної війни» став часом ідеологічного гартування і трансформації соціалістичної традиції. Оцінка західними лівими соціальної політики Радянського Союзу відобразилася, з-поміж іншого, у гострій полеміці між адептами й критиками «ринкового соціалізму». Головне питання, довкола якого точилася дискусія, стосувалася, ясна річ, відповідності радянської економіки марксистським критерієм соціалізму.

«Ринковий соціалізм» — це вчення про «органічну сумісність» колективної власності на засоби виробництва з принципами ринкової економіки.  Прихильники такої моделі протиставляли її т.зв. «реальному соціалізму» (офіційний термін брежнєвської пропаганди), буцімто «в основному» побудованому в СРСР та його європейських країнах-сателітах. У цьому сенсі важливою віхою стала стаття відомого економіста (і переконаного троцькіста) Ернеста Манделя (1923–1995), що з’явилася на шпальтах британського часопису «New Left Review» у вересні 1986 року як реакція на поширення й популярність в колах лівих (і не лише лівих) інтелектуалів ідей авторитетного «радянолога» Алека Ноува (Александра Новаковського), викладених ним у книзі «Економіка життєздатного соціалізму» (The Economics of Feasible Socialism, 1983). Як і решта представників «ринкового/демократичного соціалізму» (чеський реформатор Ота Шик, югославський економіст Бранко Горват та ін.), у своєму аналізі Радянського Союзу Ноув виходив з двох фундаментальних припущень. Продовжити читання ‘На захист соціалістичного планування’

Щодо стратеґії переходу

Самір Амін

Совітська модель продукції

Де соціялізм сьогодні? Якщо ми відштовхуватимемося від принципу, що соціялістичний спосіб продукції не є товарним способом, що продукти та робоча сила в рамках цього способу не є товарами, тоді совітську модель не можна вважати соціялістичною. Так само, звісно, як не є вона капіталістичною. Капіталістичний спосіб не тільки характеризується загальним поширенням товарної форми продукту та товарної природи капіталу, але також розподілом додаткової вартости пропорційно до вкладеного капіталу, себто додаткова вартість перетворюється на прибуток, а вартість — на ціну. Цю рису не спостерігаємо у совітському способі продукції, тому що капітал замість приватних власників (що їх завжди кілька) повністю належить державі.

Саме цю ріжницю наводять як обґрунтування того, що совітська система є соціялістичною. Що це означає, одначе, так це зведення поняття виробничих відносин до відносин власности, себто зведення суспільства до його економічного базису та нехтування відносинами між економічним моментом й ідеолоґічно-політичним моментом. Саме через спробу підходити до питання у такий спосіб у Совітському Союзі зниклі дослідження заснованого на сплаті данини («азійського») способу продукції. За цього способу продукції виробничі відносини не можна звести до відносин власности, адже відсутнє привласнення землі, й правомірно говорити лише про управління засобами продукції — колєктивне, клясове управління, що здійснюється державою. Чи може совітська модель продукції вважатися способом продукції, базованим на сплаті данини? Очевидно, що ні; адже заснований на сплаті данини спосіб продукції не знає товарної форми продукту та не знає робочої сили, а додатковий продукт видобувається в натурі та згідно із законами, не пов’язаними з ринком. Продовжити читання ‘Щодо стратеґії переходу’

Критичні уваги на книгу А.Ваґнера „Загальна або національна економія”

Карл Маркс

ВІД РЕДАКЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ВИДАННЯ

Праця Маркса „Критичні уваги на книгу А.Ваґнера”[1] являє собою критику Ваґнерової „Allgemeine oder theoretische Volkwirtschaftslehre”. Критичні уваги, стосуючись головно до теорії вартости: співвідношення між споживною вартістю і вартістю, вартістю і міновою вартістю, ролі споживної вартости в політичній економії, питання про конкретну працю і абстрактну працю тощо, співвідношення між „логічним” і „історичним”, співвідношення між обміном і правом, — у цілому скеровані проти „соціяльної” методи Ваґнера, проти його ідеалістичної „соціяльно-правної концепції”. Отже, величезне значення цієї Марксової праці є не лише в тому, що вона дає нові моменти для розуміння Марксової теорії вартости і цілого його економічного вчення. Велика вага її є ще й у тому, що вона, викриваючи всю абсурдність і пласкість Ваінерових поглядів, його „соціяльно-правної концепції”, разом з тим б’є і по сучасній ідеалістичній „соціяльній” школі, що одним з її родоначальників був Ваґнер. так само, як І по її меншовицькій відміні — контрреволюційній рубінщині і міжнародньому соціяль-фашизмові в цілому. Отже, вивчення цієї праці дає до рук пролетаріяту нову вигострену зброю проти клясового ворога — теоретиків „соціяльної” школи і соціяль-фашизму.

Уперше цю працю опубліковано в 1930 році російською мовою в п’ятій книзі „Архива К.Маркса и Ф.Энгельса”. Німецькою мовою рукописа до цього часу ще не опубліковано. Переклад на українську мову зроблено з копії, звіреної з фотокопією рукопису. /3/ Продовжити читання ‘Критичні уваги на книгу А.Ваґнера „Загальна або національна економія”’

До критики політичної економії

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА
До українського видання

Коли полишити на боці марксову відповідь Прудону «Злидні філософії», то з твору «До критики політичної економії» саме й починається здійснення Марксом плана великої праці, що мала дослідити закони буржуазної економіки аж до її найтемніших глибин. Цю працю Маркс роспочав року 1851, але тяжкі матеріяльні умови лондонського вигнанецького життя, аж до втрати дитини, на їхньому тлі, не дуже могли сприяти роботі. Та й сама робота була не з таких, щоб її можна було посувати надто хутко. Треба ж було студіювати безліч матеріялів і то — першоджерела. Отже, перший зошит цієї широкої праці побачив світ під зазначеною в горі назвою лишень у 1859 році.

Буржуазна професура просто замовчала цей твір. Тим часом Маркс перебудував план своєї роботи. Коли раніше, як було в «До критики і т.д.», він викладав спочатку окремі теорії, а безпосередньо за ними історію їхнього розвитку, то в новій системі, в «Капіталі», спочатку пішла вся економічна теорія, а в четвертому томі мала пройти заразом уся її історія. Цього четвертого тому Марксові написати не пощастило. Тим більшу, отже, ціну має «До критики и т. д.» як раз своєю частиною про історію теорії вартости і грошей, бо ж основний зміст усієї книжки повторено в першій частіші першого тому «Капіталу», та ще й у «поліпшеному викладі» (передмова до І тому «Капіталу»). Продовжити читання ‘До критики політичної економії’

Нова дрібна буржуазія

Нікос Пуланзас

Я хочу приділити більшу увагу «новій дрібній буржуазії», що про неї я вже писав у книзі «Кляси за сучасного капіталізму»[1]. Я хочу дати відповідь на деякі критичні уваги, зроблені щодо моєї позиції як на цій конференції, так і за инших нагод. Важливо зазначити, що згадані уваги між собою не узгоджуються: наприклад, Елан Гант критикує мене за мою буцімто економістську позицію; водночас Стюарт Голл заявляє, що економічному рівню я приділяю недостатню увагу.

Питання, що постає під оглядом дискусії про дрібну буржуазію, — питання визначення меж робітничої кляси. Це не суто теоретичне питання: воно пов’язане з надзвичайно важливими політичними питаннями, що стосуються роли робітничої кляси та союзів підчас переходу до соціялізму. Від самого першу я хочу чітко окреслити ті політичні альтернативи, що стоять перед нами. Якщо визначити робітничу клясу як таку, що включає всіх, хто продає свою робочу силу, тоді ми маємо чітко усвідомити політичні наслідки такого визначення. Не бажаючи розводитися з цього приводу, я проте хочу наголосити, що визначення робітничої кляси слід проаналізувати в історичній перспективі — як воно виникло та розвивалося в дискусіях всередині робітничому русі. Це визначення вперше вжили в клясичній соціял-демократії; воно було головним визначенням робітничої кляси, що нею послуговувалися соціял-демократи. Продовжити читання ‘Нова дрібна буржуазія’

Новий пролєтаріят на зламі століття

Рікардо Антунес

…я стверджую, ‹…› що пролєтарями у світі сьогодні є ‹…› кляса тих, хто живе з продажу своєї праці. Я поясню для початку, що я не маю наміру вводити нове визначення, але спробую дати характеристику зростанню пролєтяряту, робітників сьогодні та пояснити це явище. Як відомо, Маркс завершив «Капітал» саме у той момент, коли почав формулювати поняття кляс. Він написав лише півтори сторінки тексту, що обіцяв стати систематичнішою, докладнішою розробкою питання суспільних кляс і, зокрема, робітничої кляси.

Маркс (і Енґельс) дуже часто визначали робітничу клясу та пролєтаріят як синоніми. Енґельсовій книзі «Становище робітничої кляси в Анґлії» цілком можна було б дати назву «Становище пролєтаріяту в Анґлії». «Пролєтарі всіх країн, єднайтесь!» часто перекладають як «робітники світу, єднайтесь!». Чи ще «визволення пролєтаріяту — справа рук самого пролєтаріяту» перекладають як «визволення робітників — справа робітничої кляси». Маркс й Енґельс користувалися поняттями робітники та пролєтаріят майже як взаємозамінними. Можна сказати, що в Европі в середині XIX ст. робітники були переважно індустріяльним пролєтаріятом. Продовжити читання ‘Новий пролєтаріят на зламі століття’

Про пролєтаріят

Карл Маркс, Фрідріх Енґельс

Пролетаріат і багатство — це протилежності. Як такі, вони утворюють якесь єдине ціле, бони обоє породжені світом приватної власності. Вся справа в тому, яке саме становище кожний з цих двох елементів займає всередині протилежності. Недосить оголосити їх двома сторонами єдиного цілого.

Приватна власність як приватна власність, як багатство, змушена зберігати своє власне існування, а тим самим і існування своєї протилежності — пролетаріату. Це — позитивна сторона антагонізму, задоволена в собі самій приватна власність.

Навпаки, пролетаріат як пролетаріат змушений скасувати самого себе, а тим самим і протилежність, що його зумовлює, — приватну власність, — яка робить його пролетаріатом. Це — негативна сторона антагонізму, його неспокій в ньому самому, скасована і скасовуюча себе приватна власність. Продовжити читання ‘Про пролєтаріят’

До розуміння того, що діється в Китаї

Всеволод Голубничий

Від редакції. В зв’язку з десятиріччям Китайської Народньої Республіки, що відсвятковано в жовтні ц.р., подаємо читачам нариси про сучасний Китай, написані старим співробітником «Впереду». Стаття ця в скорому часі вийде в одному німецькому журналі. У «Впереді» вона буде надрукована з продовженням у кількох числах.

Сучасні історичні стремління Китаю можна зрозуміти лише на тлі його минулого, яке існувало ще тільки 10 років тому, а тривало сторіччями. Найбільша в світі нація з найстарішою в світі культурою була приречена бути напів-колонією імперіялістів, легкою здобиччю значно менших від неї сусідів і не грала в світовій політиці жадної творчої ролі, що була б хоч наближено співмірна з її справжніми можливостями. Чимало світових політиків дивились на китайців як на «унтерменшів», деякі вчені антропологи вивчали їх на рівні з папуасами, а ситі західні міщани пирхкали: «Пхе, та ж вони їдять черваків!» Продовжити читання ‘До розуміння того, що діється в Китаї’

Ще до питання народніх комун в Китаї

Б.Левицький

В попередньому числі «Впереду» ми поінформували читачів у загальному про постанову ЦК Комуністичної Партії Китаю щодо т.зв. народних комун. В міжчасі появилися матеріяли, з яких можна докладніше оцінити значення китайських комун не тільки з погляду їх важливости для народного господарства Китаю, але також їх впливу на всякі інші проблеми комунізму у східньому бльоці.

1. Організація народних комун.

Народні комуни постають шляхом злиття дотеперішніх продукційних кооперативів-колгоспів. Це, однак, ще не значить, що вони є через те влитою організаційною формою сільського господарства; в рядах з новопосталих комун знаходяться крім сільсько-господарських робітників також промислові робітники, урядовці, учителі, учні, а навіть військові відділи, одним словом, все населення даної територіальної одиниці. Першочерговим завданням комун не є праця в сільському господарстві, тільки керування розвитком цілого господарства даної територіяльної одиниці. Згідно з напрямними Пленуму ЦК КП Китаю комуни мають відогравати вирішну ролю в індустріялізації країни. Народна комуна є отже основною організаційною одиницею господарства. Продовжити читання ‘Ще до питання народніх комун в Китаї’

«Друге видання капіталізму» в Росії[1]

Алєксандр Тарасов

Слова «реставрація капіталізму в Росії» стали вже поширеним виразом (особливо в лівих колах). Побачили світ книги з такою назвою[2]. У деяких вишах «реставрацію капіталізму в Росії» (зформульовано саме так) було введено як окрему тему до навчальних курсів. Приміром, у Московському економічно-правовому університеті — для студентів усіх форм навчання[3]. Швидке впровадження терміну відбулося завдяки тому, що про «реставрацію капіталізму» навіть не в Росії, а ще в СРСР давно вже писали західні «госкапівські» та сталіністські (маоїстські) автори, причому деякі їхні книги було перекладено російською[4]. Дуже легко та звабно було послуговуватися вже готовим терміном-кліше, «мемом», як сказав би Р.Докінз.

Насправді те, що відбулося на території колишнього Східного блоку, геть не було реставрацією. Найправильніше було би назвати це «другим пришестям капіталізму» чи, куди краще, «другим виданням капіталізму» —  за анальогією з відомим висловом Енґельса «друге видання кріпацтва». Подібно до того, як «друге видання кріпацтва» не було реставрацією «першого видання», поверненням до нього, а радикально відріжнялося від нього, так і «друге видання капіталізму» не є поверненням до «першого», його «реставрацією». Продовжити читання ‘«Друге видання капіталізму» в Росії[1]’

Маленький коментар на велику тему

Всеволод Голубничий

Стаття у Гіллеля Г.Тіктина вийшла, як у того славнозвісного пароха зварене яйце: місцями добре.

Ясно, що це був лише виклик до дискусії, мабуть, написаний, як кажуть журналісти, „на коліні”. Потреба пошуків основних законів розвитку, головної рушійної сили, що охарактеризували б і пояснили б соціяльно-економічну природу СРСР, — цілком на місці, на часі, і це — добре. Критика безконцепційного емпіризму західніх досліджень радянської економіки — доречна, але спрощена. Наприклад, на перший погляд безцільні й чисто емпіричні американські обчислювання національного доходу СРСР, індексів промислових цін і т.п. в добу холодної війни мали за завдання встановити, який відсоток воєнно-економічного потенціялу СРСР міг би бути знищений війною гарячою, а зараз, у добу розрядки, — якими є рівень озброєння й можливості роззброєння в СРСР. Отже, такий емпіризм був і є цілеспрямований, не безглуздий, хоча про це самі емпірики, зрозуміло, не говорять.

Крім того, Тіктин не відзначає, що підложжям західнього емпіріокритицизму радянської економіки є ряд цікавих, хоч і не завжди марксистських, теоретичних концепцій. Беручи історично, такою є, наприклад, послідовна й струнка критична аналіза економіки СРСР з позицій т.зв. „економіки добробуту” (welfare economics) у раннього Оскара Лянґе та в його послідовника Абрама Берґсона, авторів теорії „ринкового соціялізму”, в якій економічну систему СРСР порівнюється до принципів „чистої конкуренції” й „суверенности споживача”. І це робиться в глибокій вірі, що СРСР, рано чи пізно, але неминуче, піде цим напрямом, як пішла вже Югославія. Філософія „економіки добробуту” настільки поширена, що з її позицій постійно пише про СРСР „Нью-Йорк Таймс” і веде свою пропаґанду по-російськи „Голос Америки”. Та й сам Тіктин, здається, схиляється до цієї теорії, коли бачить перед СРСР тільки одну дилему: або ринок, або соціалізм. У Лянґе і Берґсона це виходить більш діялектично: і ринок, і соціялізм! Продовжити читання ‘Маленький коментар на велику тему’

Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”

Ернест Мандель

Деякі розбіжності між поглядами висловленими в розвідці Тіктина і аналізою, яку я вклав у свої 10 тез… — зводяться, фактично, до семантики. Кілька прикладів це пояснять.

Тіктин намагається перекреслити ідею, що бюрократія є упривілейованою пануючою верствою в Радянському Союзі, коли вказує на хибність погляду, що „кожний, хто працює в канцелярії”, автоматично стає упривілейованою особою. Такий погляд уже кілька десятиріч не відповідає дійсності. Правильно. Але чи з того виходить, що до правлячої й упривілейованої групи в СРСР можна зараховувати тільки „верхівку бюрократії”? Все залежить від визначення слова „бюрократія”. Я погоджуюся з Тіктиним, що визначення, яким іноді користувався Троцький („кожний, хто працює в канцелярії”), — може призвести до непорозумінь. Тіктин у своїй статті виступає проти одного такого неправильного розуміння цього слова. Однак, я зовсім не погоджуюся, що тільки, мовляв, верхівка („еліта”), канцеляристів є матеріяльно упривілейована. Продовжити читання ‘Декілька завваг до статті Г.Тіктина „До політичної економії СРСР”’

Завваги до статті Гіллеля Г.Тіктина

О.Степаняк (Іван Майстренко)

Важливим завданням української публіцистики (і науки) поза межами України є узгіднення термінології, існуючої на батьківщині, з термінологією в чужоземній літературі. Без цього переклади на українську мову можуть не доходити до читача. Це можна сказати і про працю Тіктина. Ось приклад. Він пише, що в СРСР „від часів Троцького виросла дев’ятимільйонна армія аспірантів”. Дев’ять мільйонів аспірантів? Це щось незбагненне для українського читача, який користується термінологією, існуючою в УРСР. Бо там слово „аспірант” означає (і в житті, і в словниках) особу, яка закінчила високу школу і потім два-три роки підготовляється до ступеня кандидата наук. Отож аспірантів в цілому СРСР набагато менше, ніж дев’ять мільйонів. Бо навіть студентів було в 1974 р. кругло п’ять мільйонів. (Народн. х-во СССР в 1973 г., стор. 712).

В чужоземних же словниках слово „аспірант” означає „кандидат”, „претендент” на працю, не обов’язково наукову. Таких, звичайно, більше, ніж студентів. Але в статті Тіктина не можна збагнути, кого він має на увазі, називаючи їх „аспірантами”, та ще вказуючи, що їх дев’ять мільйонів. Подібних неясностей у Тіктина є ще кілька і вони дещо затуманюють для українського читача зміст його статті. Продовжити читання ‘Завваги до статті Гіллеля Г.Тіктина’

До політичної економії СРСР

Гіллель Г.Тіктин

Найперша проблема, яка постає перед марксистами у зв’язку з вивченням Радянського Союзу, це питання методи. Існує велика кількість емпіричних дослідів та аналітичних праць про суспільні інституції, написаних як з лівих, так і з правих політичних позицій. Цим працям явно бракує за¬гальної концепційної схеми, хоч подекуди зустрічається і протилежна хиба: автор силкується втиснути факти у рямці наперед задуманої теорії. Хоч хворіння на емпіризм помічається в усіх галузях науки, в ділянці вивчання СРСР існують своєрідні проблеми. Радянське суспільство достатньо відрізняється від суспільства клясичного капіталізму і, звісно, західнього капіталізму, щоб неймовірно ускладнити будь-яку спробу застосувати до нього західні концепції. Вистачає завважити, що модерний варіянт теорії державного капіталізму ще досі не застосував її до аналізи внутрішніх процесів СРСР.[1] Іншими словами, треба опрацювати нові концепції або надати нового значення старим. Подруге, незважаючи на порівняно велику кількість наявних даних, поодинокі ділянки залишились недослідженими. Робити передбачення на підставі західніх тенденцій неможливо, а пророчити навздогад безглуздо. Обидві тенденції, одначе, є традиційними. Сьогодні немає жодної іншої розв’язки, як побути довший час в СРСР і вглибитися в проблеми цього суспільства. Такий підхід не може заступити наукової праці, але дає деяке уявлення про питання, які слід ставити, і перекреслює деякі з абсурдніших відповідей. Більшості дослідників нелегко зробити такі відвідини; їх частково може заступити контакт з колишніми членами радянського суспільства. Треба погодитися з Райтом Міллсом, коли він твердить, що „покладатися на власний досвід, але одночасно відноситися до нього із скепсисом… належить до прикмет зрілого дослідника.”[2] Безумовно, що незнання російської мови дозволяє тільки на найширші узагальнення, часто на підставі праці, проробленої в тридцятих роках. Крім особистого досвіду та доступу до опублікованих першоджерел, потрібно ще концепційної схеми. Суть моєї арґументації полягає в тому, що, в наслідок особливих труднощів у вивчанні Радянського Союзу, звичайну емпіричну ортодоксальність побільшено в тисячі разів. /9/ Продовжити читання ‘До політичної економії СРСР’

Що таке СРСР? Проблема характеризації суспільства

Дискусія про суспільно-економічну систему в СРСР продовжується вже понад 60 років, — від самого формування СРСР. На Заході за цей період появилися три головні табори:

Перший табір — це ті, що підтримують СРСР і вважають, що СРСР є соціялістичне суспільство, тобто суспільство яке, незважаючи на декілька незначних проблем, в основному тішиться суспільною гармонією.

Другий табір — це антисоціялісти на Заході, які, подібно прихильникам СРСР, твердять, що Радянський Союз є соціялістичне суспільство. Проблеми СРСР, для них, є проблеми соціялізму: соціялізм, мовляв, неминуче веде до системи типу СРСР.

До третього табору належать соціялісти, для яких те, що існує в СРСР взагалі не є соціялізмом, але карикатура соціялізму. Хоч члени цього табору погоджуються між собою, що СРСР не є соціялістичною системою, існують різні думки щодо альтернативної характеризації цього суспільства. В цій останній течії ця дискусія набула найрізноманітніших форм і виявилася найбагатшою на ідеї. Тому розглянемо її докладніше. Продовжити читання ‘Що таке СРСР? Проблема характеризації суспільства’

Як мало б виглядати нове суспільство (відповідь Вс.Феліксу)

Ів.М-ко (Іван Майстренко)

Якби я підходив до нашої дискусії з таким запалом, як це робить Вс.Фелікс, я мав би право, слідом за ним, назвати оцю мою відповідь йому — «Ліквідація ринку — це реставрація сталінізму». При чому ця назва була б більш обґрунтована, ніж назва його статті — «Ринок — це реставрація капіталізму». Бо, як я далі доведу, ринок не обов’язково означає капіталізм, в той час як передчасне зникнення ринку через його заборону, е таки справді сталінський «соціялізм».

Щоб зробити мене реставратором капіталізму, Вс.Фелікс приписує мені твердження, яких я не висловлював. Мої позиції він характеризує так: «Приватної власности на засоби виробництва ніби не існує, підприємства є у власності колективів. Така економіка цілком відрізняється від сталінської. Але чим вона відрізняється напр. від сучасної американської… ? Справді усуспільненої економіки немає і в Ів.М-ка». І Вс.Фелікс доводить, що корпорації власників в Америці і робітничі колективи (як власники підприємств) в безвласницькому суспільстві, але в умовах ринку, це те саме. Продовжити читання ‘Як мало б виглядати нове суспільство (відповідь Вс.Феліксу)’

Ринок — це реставрація капіталізму (відповідь Ів.М-кові)

Вс.Фелікс (Всеволод Голубничий)

В своїй етапі «Ринок і безвласницьке суспільство» Ів.М-ко, виходячи з утопійного заложення, що в майбутньому післясталінському суспільстві існуватиме необмежена кількість продуктів, але й кажучи одночасно, що темпи розвитку можуть бути навіть менше теперішніх совєтських, — він займається в основному проблемою як організувати розподіл та репродукцію. Розподіл має відбуватися через вільний ринок, виробництво має бути достосоване теж лише до вимог ринку. Плян має лише стримувати від перепродукції й кризи (знову утопійне заложення, що продуктів буде так багато, що можлива буде перепродукція!). До цього додасться цілий ряд політичних свобід. Приватної власности на засоби виробництва ніби не існує, підприємства є у власності колективів.

Не заперечуємо, що така економіка цілком відрізняється від сталінської. Але чим вона відрізняється наприклад від сучасної американської? Очевидно в американському капіталізмові немає необмеженої кількости продуктів. Та цього не може бути ніде й ніколи. Також в американського капіталізму немає «усуспільненої» економіки. Але справді усуспільненої економіки немає й у Ів.М-ка. Колективна ж приватна власність в Америці дуже поширена, що більше, індивідуальна приватна власність збереглася ще тільки в сільському господарстві та в дрібному кустарному «бізнесі!» Вся решта — в руках корпорацій. Корпорації в більшості випадків є акційні товариства, які мають не одного власника, а тисячі. Самі корпорації в правному відношенні є приватними власниками. Ів.М-ко пропонує, щоб власниками були не акціонери, а самі робітники, що працюють в даному підприємстві. Що від цього суттєво міняється? Як побачимо далі — нічого. В Ів.М-ка є «плянування», що має стримувати від перепродукції. Таке «плянування» в США має кожна монополія й кожна більш-менш солідна корпорація. Ів.М-ко скаже, що в його економіці такий «плян» встановлюватиме держава. В США такий «державний плян» існує вже принаймні з 1933 року. Він, правда, не зветься пляном, бо американці не люблять соціялістичних назв. Створив цей «плян» англійський теоретик економіст Кейнз, що є сьогодні богом цілого західнього капіталізму. І Кейнз каже, що для того, щоб стримувати перепродукцію, держава мусить накладати великі податки на корпорації, різними заходами змушувати консумента складати свої гроші на збереження в банк, і т.д. Це в час. коли крива економічного розвитку йде в гору. Коли ж крива падає, коли надходить криза, держава мусить понижувати податки, стимулювати консументів до купівельної гарячки, відкривати державні підприємства, будувати шляхи, школи тощо, щоб затруднити безробітних, давати їм заробіток і тим теж стимулювати купівельну гарячку, попит на продукцію. Чим не концепція? Здається блискуча! Наше переконання таке, що Ів.М-ко своїм «пляном для стримування від перепродукції» пропонує якраз це саме. Це є концепція вільного капіталістичного ринку, регульованого державою. Цілком те саме заводять сьогодні тітовці в Югославії, доказом чого є стаття Бориса Кідріча, вміщена в цьому ч. «Вперед». Продовжити читання ‘Ринок — це реставрація капіталізму (відповідь Ів.М-кові)’


Серпень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти