Archive for the 'Культурний фронт' Category

На що ти спроможна?

Ассата Шакур*

Коли ти за ґратами, за дверима сталевими,
Спаплюжена, скривджена,
На що ти спроможна?

У цьому світі глухих мурів і гуркотливих дверей,
Де одні у постійній тривозі, що їх виженуть
із в’язниці,
Інші втратили віру, що коли-небудь вийдуть звідси,
На що ти спроможна?

Я скажу ще таке:
Після тих ланцюгів, що у мозок людини вгризаються,
Після ґрат поржавілих, що до наших дверей приросли,
На що ти спроможна?

Після сліз і гіркої образи,
Після довгих годин самоти
(Коли дихати нічим і зап’ястя в крові),
На що ти спроможна? Продовжити читання ‘На що ти спроможна?’

Advertisements

Сучасний англійський антиколоніальний роман

О.Ніколюкін

Проблема колоній, що відіграє таку істотну роль в історії країни, віддавна привертала увагу англійських письменників.

Звичайно, в Англії і раніше існувала аболіціоністська література, але поряд з цим не менш відомі і твори англійських письменників, в яких розвиваються колонізаторські ідеї, що прославляють культуртрегерську роль європейців в пригноблених країнах. Ще в кінці минулого століття співцем колоніалізму виступив Р.Кіплінг. Ті ж самі ідеї зустрічаються пізніше і в книгах С.Могема. Останнім часом колоніалістські традиції в літературі продовжує розвивати сучасний реакційний письменник Алек Во.

Новітні епігони колоніального романа намагаються показати національно-визвольну боротьбу народів Африки, як прояв їх дикості і тупості. В одній з останніх книг такого гатунку — у романі Нетти Маскетт «Лісове полум’я» — корінне населення британського протекторату Сьєрра-Леоне зображено як ліниву і тупу масу, вищим моральним проявом якої письменниця вважає собачу відданість білим, які нібито навчають туземців поняттю чесності. Продовжити читання ‘Сучасний англійський антиколоніальний роман’

Африка переможе!

Патріс Лумумба

Ти гинув,
чорний брате мій,
закований в ланці-кайдани.
Чорніший ночі попіл твій
по світу сіяв урагани.
Ти, що до неба будував
катам своїм
величні храми
й не раз за волю повставав,
і падав ниць під канчуками, —
у битвах тих
закони днів століття нашого
засвоїв: Продовжити читання ‘Африка переможе!’

Від проґресу до катастрофи

Перрі Андерсон

У безмежному всесвіті художньої літератури історичний роман — вже своїм визначенням — був і є послідовно найбільш політичним. Отже, не дивно, що він став предметом дослідження, напевне, найвідомішого з усіх творів марксистської літературної критики — Лукачевого «Історичного роману», писаного у 1930-ті на еміґрації в Росії. Саме на його твір слід взоруватися, роздумуючи над дивною еволюцією цієї форми, незалежно від того, куди ці роздуми заведуть. У Лукачевій теорії, ґрунтованій на доробкові Вальтера Скотта, є п’ять принципових моментів. Клясична форма історичного роману — епопея, що зображує докорінні зміни у народному житті почерез кілька репрезентативних людських типів, що їхнє життя змінюється під впливом потужних суспільних сил. Серед героїв твору бачитимемо й значні історичні постаті, проте тут вони будуть малопомітними, а їхня роля — другорядною. Замість них у центрі оповіді будуть звичайні, невидатні люди, що на «полі» їхнього життя сходитимуться у драматичному двобої крайнощі, протилежності, між якими їм судилося опинитися чи, краще сказати, вагатися, — така функція цих персонажів ув авторському задумі. Під цим оглядом романи Вальтера Скотта нагадують сцени, де розгортається траґічне змагання між низхідними та висхідними формами суспільного життя, в них віддається належне минулому тих, хто програв, але стверджується історична необхідність приходу переможців. Клясичний історичний роман, ознаменований появою «Веверлі», є гімном людському проґресові, що розвивається почерез конфлікти, що вони розмежовують суспільства та окремих людей. Продовжити читання ‘Від проґресу до катастрофи’

«Із західної перспективи…». Над книгою Марка Павлишина «Канон та іконостас», Київ, 1997

Микола Ільницький

Цю формулу, мимохідь вийняту з контексту книги Марка Павлишина, що містить усе найпомітніше з дотеперішнього творчого доробку українського літературознавця з Австралії, можна все ж назвати однією з основних установок автора. Такий погляд, безперечно, має немало переваг над поглядом зсередини. Передусім, над автором не тяжіють стереотипи психологічного автоматизму, які закріпилися в свідомості і підсвідомості людини, що формувалася за певних обставин (як казав колись жартома хтось із «мурівців», через який бур’ян собака бігла, такі реп’яхи начіплялися на неї). У випадку з Марком Павлишиним таких «реп’яхів» на ньому немає, бо належить він до порівняно молодого покоління уже чисто діаспорної генерації українських літературознавців (народився 7 липня 1955 р. у Брізбані, столичному місті штату Квінсленд в Австралії в родині українських емігрантів-інтелігентів). Він, як уже з минулим, знайомився з полемікою між представниками «національно-органічного» та неокласичного стилів, становленням української екзистенціальної критики, баталіями між захисниками національних традицій та прихильниками література «поза традицією»… Продовжити читання ‘«Із західної перспективи…». Над книгою Марка Павлишина «Канон та іконостас», Київ, 1997’

Канон та іконостас

Марко Павлишин

Ще не всі повернулись, але і пішли ще не всі.
Наталка Білоцерківець

Мета цієї статті — зафіксувати, як виглядають з одного, можливо ідіосинкратичного, західнього кута зору деякі риси літературного життя в Україні сьогодні. На етапі, коли, після п’ятьох десятиліть відносної нерухомости, ортодоксальні поняття про культуру нарешті втратили свою авторитетність, хочеться приглянутися до механізмів, через які створюються нові судження про літературу й кололітературний світ.

Мої спостереження беруть до уваги стан справ зокрема в Україні не тільки через те, що він сам по собі цікавий. Літературний канон і система цінностей, на якій він базується, захиталися в цілому Радянському Союзі завдяки скасуванню, або, точніше, модифікації політичних імперативів, які раніш визначали функцію культури. На Україні, як і в інших неросійських республіках СРСР, загальне полегшення мало два основні виміри: в додаток до загальної політичної лібералізації настали і певні зрушення в ієрархічному визначенні стосунків між Росією і не-Росією як між центром і периферією, метрополією і провінцією, столицею і колонією. Розгляд процесів, що відбуваються далеко від центру, отже, може бути кориснішим для проникнення в суть справи, ніж більш традиційне зосередження уваги на культурі колишньої метрополії. Продовжити читання ‘Канон та іконостас’

Світова культура і переддень Жовтневої революції

Вадим Скуратовський

Жовтень Тисяча Дев’ятсот Сімнадцятого року відкриває у книзі світової історії (і відповідно культури) цілком новий, щонайкапітальніший розділ. Тепер це зрозуміло, здається, навіть проводирям так званого неоконсервативного руху, що його каламуть заливає чи не весь світ сучасного капіталізму. Сучасний реакціонер ретроспективу недуг і поразок своєї суспільної формації вже майже ритуально розпочинає зі згаданого місяця згаданого року — з найчервонішого дня у світовому календарі.

Водночас сам Жовтень сьогодні закономірно постає як наслідок довготривалих попередніх процесів — і національних, і всесвітніх. Розуміння цих процесів напрочуд допомагає розумінню безприкладного за своїми силою і масштабами інтелектуального резонансу, зумовленого нашою революцією. Адже вона, по суті, була і є центральною темою світоглядних полемік і дискусій теперішнього століття, їхнім семантичним стрижнем. Продовжити читання ‘Світова культура і переддень Жовтневої революції’


Листопад 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Вер    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти