Archive for the 'Культурний фронт' Category

Розбити екран

Гел Фостер

Рецензія на кн.: Duty Free Art: Art in the Age of Planetary Civil War by Hito Steyerl
Verso, 256 pp, October 2017

Більше ста років тому під впливом нових технолоґій зазнала змін естетична сфера: живопис і скульптура відчули на собі тиск фотоґрафії та кінематоґрафу, а такі модерністи як Вальтер Беньямін і Ласло Мохой-Надь дали нове визначення поняттю «грамотність» — тепер бути грамотним означало розумітися як на одному, так і на другому. За Беньяміном, відтворюваність цих носіїв естетичної інформації не тільки розбила вщент владу неповторного витвору мистецтва, пов’язану з його аурою (загалом тут бажане він сприймав за дійсне), але також, зруйнувавши ауру, відкрила для творчої діяльності нові цілі, надто політичні (це виявилось, на жаль чи на щастя, минущим). Крім того фотоапарат і кінокамера відкрили істнування речей — так на мікро-, як і на макрорівні, — невидимих для людського зору, що їх сукупно Беньямін назвав «оптичним несвідомим». Хоча у здатності вхопити реальність фотоґрафія і кіно продемонстрували вражаючі досягнення, поступово мірою того, як через рекляму та подібні речі їх було уплетено у тканину буття, вони почали слугувати відстороненню від дійсного світу, аж поки в 1960-і рр. для опису наслідків цього процесу знадобилися такі терміни як «симуляція» і «спектакль».

У ті часи механічна відтворюваність і масовий обіг змінили зображення й розуміння самобутности; сьогодні переоформлення відбувається у процесі цифрового тиражування і поширення в інтернеті, при цьому внесені зміни вловити не легко. Сьогодні багато зображень не є ані документами про світ, ані засобами усунутися від нього: вони є радше вірусними творіннями, що конструюють свою власну дійсність — часто без нашої допомоги та всупереч нашим інтересам; це так само стосується інформації, шо вона вивергається у спазмах коротеньких повідомлень новин або раптових підказках щодо покупок. У в’їдливих замальовках, зібраних у «Безмитному мистецтві», німецька художниця і теоретик сучасних інформаційно-комунікаційних технолоґій Гіто Штайєрль так описує цей стан (що його ми могли би назвати «алґоритмічним несвідомим»): Продовжити читання ‘Розбити екран’

Advertisements

А молодість не вернеться, не вернеться вона…

Про молодість, революцію і круто зварене яйце

Рецензія на кн.: Терри Пратчетт. Ночная стража / пер. с англ. Николая Берденникова
Москва: Эксмо, Домино, 2011. — 528 с.

«Нічна варта» (Night Watch) Террі Пратчетта, писана 2002 року, належить до серії «Дискосвіт» (Discworld) і є його 29-ю книгою, шостою з підциклу про Варту. Ми розпочали знайомство з цим автором саме з неї, спокусившись алюзією на «Нічну варту» Рембрандта. Звісно, як і заявлено в анотації, жодного Рембрандту там нема, проте, як написано там же, «є справжнісінький Террі Пратчетт». Так це чи ні, сказати напевне тяжко, оскільки для цього треба краще знати його творчість. Вікіпедія заявляє, що письменник знаний фірмовим чуттям гумору. Оцінити це за однією книгою теж складно, хоча певні блискітки — передусім завдяки блискучому перекладові Миколи Берденнікова й редагуванню Нат Аллунан і Алєксандра Жикарєнцева — є. Гумор цей чорний, і його знати вже з характеристики героїв і деталей: доктор Газон, «трипперный докторишка»; Достабль Себе-Ріжу-Без-Ножа, який торгує пирогами зі щурятини; Цоп Загорло — голова особістів; Смерть, котрий (так, Смерть — він) не дає вельможі доїсти торт, «КІНЕЦЬ ТОРТА»; яйце на могилі як символ улюбленої їжі покійного. Дехто зі знавців фентезі радить починати відкривати Дискосвіт саме з «Нічної варти».

Загалом книга справляє похмуре враження і не тільки тому, що дія — як це звично для фентезі — відбувається у часі, подібному до Середньовіччя. Це історія про Сема Ваймса, командора, очільника об’єднаної Варти — Денної і Нічної, людину, котра ніби й досягла усього, але й в усьому розчарувалася. Саме це розчарування урухомлює сюжет: герой жаліється, що чогось бракує, він уже не той і навіть убивці вже не хочуть його вбивати як колись, ста-а-арість на порозі… І маєш: автор з думкою, що «все можна відіграти», завдяки маґічному (як же без нього!) кульбітові переміщує Сема і його затятого ворога-злочинця у минуле. Оп — і готово: абсолютно звичайна фантастична фабула є, інтриґа в наявності, навіть дві — що тепер робитиме Сем і чи повернуться обидва, є і «обтяжуючі обставини» — вдома чекає дружина з дитям, яке оце народжується… Продовжити читання ‘А молодість не вернеться, не вернеться вона…’

З книжки «Дім Дездемони»

Ліон Фейхтвангер

Я пишу про історичну художню літературу. Тому дозволю собі докладно не зупинятися на тій величезній кількості текстів історичного змісту, які переслідують єдину мету — розважити читача й матеріально забезпечити письменника. На кожну сотню книжок, які вважаються історичними романами, таких набереться не менше дев’яноста восьми.

Свідомо чи ні автори цих романів хочуть подарувати читачеві ту романтику, якої він, як правило, позбавлений у буденному житті, й утішити його, ніби він вивчає історію і розширює свій світогляд.

Я пізнав на власному досвіді, яким захоплюючим читанням може бути мелодрама. Пам’ятаю, дванадцятилітнім хлопчаком, лежачи влітку на траві, я, захлинаючись, читав роман «Ад’ютант імператриці». Йшлося про Катерину та її поклонників; там не було жодного слова правди, жодної гідної думки, але який величезний, барвистий, бурхливий і розкішний світ розкривався перед моєю дитячою уявою! Що за дивовижні герої жили в ньому, як вони палко кохали й ненавиділи, як незвичайно поводились, з якою хитрістю й мужністю боролися з ворогами й один з одним, а над усім цим і малим, і великим світило криваво-червоне сонце мінливої любові імператриці. Який солодкий жах, яке сум’яття почуттів від страху й співчуття аж до підсвідомої еротики породжував у мені цей довгий, плутаний і моторошний роман. І все зображене в ньому не було безтілесною вигадкою, це були факти світової історії. Продовжити читання ‘З книжки «Дім Дездемони»’

Мій світ

Карл Маркс

Не вгамують мрій моїх і болю
Ні боги, ні світ оцей —
Воля вища за їх дужу волю
Бурхає з моїх грудей.

В себе вбрав я всіх зірок проміння,
Сяйво усіх світил,
Та не в ситив я свого поління,
Не притишив власних сил.

Глянь! В незмірній боротьбі й двобої,
Мов шукаю талісман,
Марне рвусь я до мети ясної,
Шалом гнаний крізь туман.

Та навкруг — каміння мертве й брили,
Що порив здавили мій,
В полумені неба спопеліли
Промінці моїх надій. Продовжити читання ‘Мій світ’

Міф про Джорджа Орвелла

Вадим Скуратовський

Років з двадцять тому «Вітчизна» надрукувала добірку англійських афоризмів-дотепів, серед яких особливо впадав в око такий: «Всі звірі рівні, тільки деякі з них рівніші».

Так розпочалося — і одразу ж закінчилося — знайомство українського читача з творчістю англійського письменника Джорджа Орвелла, власне Еріха Артура Блера (1903—1950). А торкався цей «афоризм» історії вигаданої автором такої собі «ферми», де сердеги-тварини поривалися до рівності, проте на заваді їм стали авторитарні інтриги деяких їхніх-таки товаришів (сатиричний роман-прнтча Орвелля «Звіроферма», 1945).

Джордж Орвелл — один із численних міфів західного світу, постійний герой його публіцистики, «політології», літературної критики і взагалі тамтешніх масових комунікацій, де його Ім’я, як і належить у міфологічній учті, ритуально згадується стільки-то разів на день. Упродовж десятиріч цей міф входив, зокрема. до найпоширенішого репертуару антикомуністичної пропаганди в її щонайлютіших редакціях. Скажімо, слова про «імперію зла», що їх пустив гуляти по тому світу один із його провідних політичних лідерів, — похідне почасти від «космічного» кінобойовика «Зоряні війни», взагалі-то розрахованого на американських третьокласників, а почасти — від фабули найбільш відомого орвеллівського роману «1984». написаного в 1949 році. Продовжити читання ‘Міф про Джорджа Орвелла’

Про деякі буржуазні концепції «масової культури»

Валентина Крючкова

Виникнення проблеми «масової культури» тісно пов’язане з важливими суспільними процесами, що відбувалися протягом XX століття — століття велетенських масових рухів, не-чуваного піднесення соціальної активності трудящих. Мільйони знедолених стали масовою діючою силою; ті, що становили «периферію» суспільства, опинилися в центрі подій.

Зростання промислового виробництва і, відповідно, урбанізація, посилена мобільність населення, стирання в культурі регіональних рис, поширення письменності, скорочення часу виробничої зайнятості і, завдяки наполегливій боротьбі трудящих, певне підвищення матеріального рівня життя — все це породило масову потребу в культурі.

Водночас були створені й технічні засоби для задоволення цієї потреби: поліграфія, фотографія, радіо, звукозапис, кіно і телебачення, які відкрили широкі можливості для інтенсивної й екстенсивної пропаганди культури.

Проте в капіталістичних країнах ці тенденції суспільного розвитку сприяли тому, що каналами масової комунікації ринув потік кітчу, низькосортної літератури, псевдомистецтва, беззмістовної і примітивної інформації. Це викликало різко критичну реакцію інтелігенції, а потім і спроби пояснити причини та джерела цієї «масової культури». Продовжити читання ‘Про деякі буржуазні концепції «масової культури»’

Традиційна міфологія і сучасна міфотворчість

Дмитро Затонський

1. Мамонт на стіні печери

Коли людина вперше облюбувала собі суху й рівну стіну і почала висікати на ній фігуру бізона чи мамонта, вона, анітрохи не підозрюючи цього, дала вже поштовх суперечкам про те, що таке мистецтво — відбиття реальності чи витвір якоїсь нової поетичної дійсності?

Мамонт і бізон на стіні печери були початком мистецтва. І, незважаючи на всю їхню недосконалість, у них було закладено — можливо, навіть в особливо оголеній і ясній формі — все, притаманне мистецтву взагалі, мистецтву як певному виду людської діяльності.

Мамонт на стіні печери був схожий на живого мамонта, що блукав за її межами, там, у страшному й жорстокому світі кривавої непримиренної боротьби, боротьби за життя, їжу, воду, вогонь. Він був схожий на живого; його можна було пізнати. І все-таки він відрізнявся від живого. Відрізнявся не тільки тим, що був намальований чи висічений. І навіть не тільки тим, що примітивні засоби техніки, недостатність художницького вміння робили його лише грубою і схематичною подобою оригіналу. Мамонт на стіні відрізнявся ще й як витвір людської думки і людського почуття. Зображуючи тварину, художник не копіював, а виділяв найхарактерніше. Продовжити читання ‘Традиційна міфологія і сучасна міфотворчість’


Листопад 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements