Archive for the 'Клясова війна' Category

Про представницьке урядування

Максиміліан Робесп’єр

Промова, виголошена в Національній асамблеї 10 травня 1793 року

Людина народжена для щастя і свободи, але скрізь вона в рабстві і нещаслива! Мета суспільства — удосконалювати людину й охороняти її права, але воно повсюди утискує її і насаджує глупоту! Настав час нагадати людині про її справжнє призначення; поступ людського розуму підготував цю велику революцію, і саме на вас покладений обов’язок прискорити її.

Щоб виконати таку місію, треба робити якраз протилежне тому, що робилося донині.

Досі мистецтво урядування було тільки мистецтвом грабунку й гноблення більшості на догоду меншості, а законодавство — засобом зведення цих злочинів у систему. Король і аристократи своє діло добре знали; тепер вам слід братися за своє — тобто робити людей щасливими й вільними по закону.

Дати урядові силу достатню для того, щоб громадини завжди шанували права інших громадян, і зробити так, щоб сам уряд ніколи не міг зазіхнути на них, — ось, на мою думку, подвійне завдання, з яким мусить упоратись законодавець. Перше, я гадаю, зовсім неважке. Ну а друге б уважали нездійсненним, якби тільки зважали на події минулі й сучасні, а не дошукувались їхніх причин. Продовжити читання ‘Про представницьке урядування’

Послання до оліґархів[1]

Каміло Торрес

Звертатися до тих, хто не бажає слухати і не може почути, — справа нелегка. Але це обов’язок — історичний обов’язок у час, коли колумбійська оліґархія намагається примножити несправедливість і зло, вже заподіяні нею батьківщині й колумбійцям.

Упродовж 150 років ця економічна каста, ця купка сімей, що володіє практично всіма багатствами Колумбії, узурпувала політичну владу задля власного збагачення. Щоби дурити людям голову та зберігати владу, вони вдавались до всіляких хитромудрих вивертів і шахрайства.

Вони вигадали поділ на лібералів і консерваторів. Цей поділ, що його народ не розумів, слугував для того, щоб посіяти розбрат між ріжними народними верствами. Цей давній розбрат, що його батьки передавали в спадок дітям, слугував лише оліґархії. Поки бідні сваряться, багаті керують собі на користь. Бідні не розуміли політики багатих, й усю лють, що накопичувалась у них через голод, неграмотність, бездомність, безземельність і безробіття, — усе невдоволення бідняки-ліберали зганяли на бідняках-консерваторах, а бідняки-консерватори — на бідняках-лібералах. Оліґархи, що вони довели бідняків до злиднів, радісно спостерігали осторонь, маючи зиск і керуючи країною. Єдине, що відріжняло оліґархів-лібералів від оліґархів-консерваторів, було питання розподілу бюджету і посад. Національного бюджету та державних доходів було замало для всіх оліґархів — консерваторів і лібералів. Тим-то вони завзято змагалися за владу, розраховувались за свої передвиборчі обіцянки посадами та ділили бюджет, повністю виключаючи конкурентне політичне уґрупування. Продовжити читання ‘Послання до оліґархів[1]’

Партизанська війна

Н. Ленін

Питання про партизанські виступи дуже цікавить нашу партію й робітничу масу. Ми вже торкалися не раз цього питання мимохідь і тепер маємо намір взятися до обіцяного нами суцільнішого викладу наших поглядів.

І.

Почнімо від початку. Які основні вимоги повинен ставити всякий марксист до розгляду питання про форми боротьби? По-1-ше, марксизм відрізняються від усіх примітивних форм соціялізму тим, що він не зв’язую руху з будь-якою одною певною формою боротьби. Він признає якнайрізніші форми боротьби, при чому не «вигадує» їх, а лише узагальнює, організує, надає свідомости тим формам боротьби революційних кляс, що виникають самі собою в бігу руху. Безумовно ворожий усяким абстрактним формулам, усяким доктринерским рецептам, марксизм вимагає уважного ставлення до масової боротьби, яка точиться, і яка з розвитком руху, з ростом свідомости мас, з загостренням економічних і політичних криз зроджую щораз нові й дедалі різноманітніші способи оборони й нападу. Тому марксизм безумовно не зарікаються ніяких форм боротьби. Марксизм ні в якім разі не обмежуються можливими і наявними тільки за даного моменту формами боротьби, визнаючи неминучість нових, невідомих для діячів даного періоду форм боротьби із зміною даної соціяльної коньюнктури. Марксизм у цім відношенні вчиться, коли так можна висловитися, у масової практики, далекий від претенсій учити маси вигадуваних від кабінетних «систематиків» форм боротьби. Ми знаємо, — говорив, наприклад, Кавтський, розглядаючи форми соціяльної революції[1], — що прийдешня криза принесе нам нові форми боротьби, яких ми не можемо передбачити тепер. Продовжити читання ‘Партизанська війна’

Нарід і соціялїзм

В. Левинський

Як серед инших народів, так і серед українського сливе чи не всї полїтичні партії називають себе «народними», а кожда з них з окрема любить голосити, що тільки вона заступає інтереси і справи «народу», що тільки вона а нїхто більше не сьміє виступати в імені «народу».

За примірами не далеко нам шукати.

Возьміть от хочби польських народних демократів, чи вшехполяків, як їх загально називають. Як би вірити в усе те, що вони пишуть у своїх ґазетах і що голосять, то вийшло би, що серед польського народу нема лїпшої партії понад партію вшехполяків. Тільки вони відважно і гордо несуть прапор польського народу! Тільки вони його боронять і заступають! Тільки в них спасенє народу! — так голосять вшехполяки, а находять ся люди, що в усе те навіть вірять.

Або возьміть партію «Союза русского народа» в Росії, себто московських чорносотенцїв. Вони теж, подібно як вшехполяки, тільки з іще більшим ґаласом, криком і ревом горлають на цїлий рот, що тільки вони єдина народна партія на всю Росію, як далека вона й широка, що тільки вони являють ся правдивими, «істинними» заступниками й спасителями московського народу. Продовжити читання ‘Нарід і соціялїзм’

Нотатки з нагоди 4-ї річниці однієї «революції»

Роман Тиса

Хтось зауважить, що чотири роки — дата не кругла, не ювілейна, можливо, зарано підбивати підсумки. На що я скажу: яка «революція», такий і ювілей, які «досягнення», такі й підсумки.

Статистична експозиція

Бо всілякому, що має, додасться і примножиться, а в того, що не має, відбереться й те, що має.

Матвій 25:29

Чуємо розмови про повернення 1990-х. Ці розмови небезпідставні: очевидне не тільки повернення вогнепальної зброї до арсеналу засобів — поряд з переговорами та судом — розв’язання господарських спорів і перерозподілу матеріяльних благ, але й падіння економіки та загального рівня життя населення. Подивимось, як змінились деякі показники за останні чотири роки.

Валютний курс дол. США за НБУ

1 вересня 1996: 1,761[1]
1 лютого 1997: 1,876
1 лютого 2014: 7,993
1 лютого 2018: 27,843

За 17 років — з 1997 по 2014 р. — зниження курсу в 4,26 рази (або на 326 %).
За 4 роки — з 2014 по 2018 р. — зниження курсу в 3,48 рази (або на 248 %). Продовжити читання ‘Нотатки з нагоди 4-ї річниці однієї «революції»’

Експрес Київ—Кіншаса

Роман Тиса

Що означає вислів «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини»[1]? Як його розуміти? Чи всіх країн він стосується? Чи всі країни рано чи пізно стануть промислово розвиненими? За яких обставин це відбудеться?

На прикладі України можемо бачити, що не розвиненіша, а відсталіша країна показувала нам нашу будучину, і ця країна — Демократична Республіка Конґо (Конґо-Кіншаса).

Наприкінці 1990-х хтось назвав невеличкий економічний бум, що його переживала тодішня Росія, а його ознаки було видно в центрі Москви, «потьомкінськими селами капіталізму». Запам’яталось, бо дуже влучно сказано. За шикарними вітринами дорогих маґазинів, нічних клюбів і «евроновобудов» у тій самій столиці новонародженої «демократичної» країни ховалась геть не яскрава дійсність: занедбана інфраструктура, безрадісні спальні райони околиць — домівки нових «зайвих людей», влада криміналу, моральна деґрадація, апатія. Це власне й був справжній капіталізм — без Потьомкіна. Продовжити читання ‘Експрес Київ—Кіншаса’

Румчерод і Раднарком Одеської области в боротьбі за Жовтень (закінчення[1]) (II)

А. Кіров

І

Після встановлення радянської влади в Одесі перед партією постало завдання перевести низку заходів, які б налагодили порушене виробниче життя, підупале до того ж через різку й гостру грошову кризу. Переведення цих заходів натрапляло на надзвичайний опір буржуазії, яка стояла на чолі антирадянських партій та організацій.

По-перше, треба зазначати, що радянські органи в Одесі не стали зразу на шлях переведення націоналізації промисловости й банків. За того саботажу капіталістів, що тоді був, здійснення робітничого контролю, звичайно, не могло дати істотних наслідків, хоча з технічним персоналом через деякі поступки й невтручання до виконання їхніх технічних функцій, можна було б умовитися; про це свідчать, між иншим, резолюції технічного персоналу на різних підприємствах, де є заяви про свою згоду працювати з радянською владою. Продовжити читання ‘Румчерод і Раднарком Одеської области в боротьбі за Жовтень (закінчення[1]) (II)’


Серпень 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти