Archive for the 'Клясова війна' Category

Українська ідеолоґія. Частина 2. Піночетофілія

Роман Тиса

Покійний «верховний вождь нації» не дає спокою українським політикам й інтелєктуалам[1]. Він розпалює їхню уяву, може, навіть сниться їм. Вони марять Піночетом, суворим, але справедливим батьком капіталізму, спасителем від хаосу, економічної кризи, корупції, від чого завгодно — навіть від «комуністичної катастрофи». Саме спасителем видається чилійський політик Вікторові Каспруку, авторові допису «Чилі-1973: як країна уникла комуністичної катастрофи» для «Українського тижня»[2]. Цей текст невеличкий, але знаменний — як багатством метафор («відкриття шлюзів до комунізму»), дивовижною образністю («влади людей, на плечах яких ніколи не було погон») та глибиною історичного знання («у 70-х … почалося відродження економіки країни»), так і винахідливістю щодо захисту військової диктатури («можливо, що його намагання змінити Чилі на краще не завжди відповідали стандартам прийнятих світових демократичних норм, але він також є відповідальним за створення цивілізованої нації»). Хоча образне «вітаю, вождю!», адресоване Піночетові, соромливо заховано за спробу вивчити події 40-річної давнини «з точки зору історичної правди та історичної справедливості», правди та справедливости в історика катма. Продовжити читання ‘Українська ідеолоґія. Частина 2. Піночетофілія’

Народний поштовх до фашизму*

Нікос Пуланзас

Однією з найважніших проблєм, що постає підчас вивчення фашизму як через дійсний вимір цього явища, так і через те, що її покладено в основу цілої мітолоґії, є питання народної спонуки. Тут я обмежуся на розгляді загальних аспектів, детальніший аналіз є у моїй книзі «Фашизм і диктатура».

Отже, дозволю собі заявити, що народний поштовх до фашизму є справжнім явищем. Ба більше — воно стосується головних, визначальних характеристик фашизму щодо инших «надзвичайних» режимів капіталістичної держави за її війни проти народних мас (військових диктатур, ріжних видів бонапартизму тощо). Насправді фашизм успішно активізував певні державні апарати (партії, профспілки тощо), щоби змобілізувати маси, а цього не зробили инші режими, а коли й зробили, то в иншому маштабові й в инший спосіб (що визначає саму форму держави). Це означає, що фашизм мав базу серед народних мас, що її я поки що попередньо назву описовим і нейтральним словом «поштовх», бо насправді воно стосується самої природи явища, що його треба розглянути. Продовжити читання ‘Народний поштовх до фашизму*’

«Консолідація» крамарчуків або змодернізовані ботокуди[1]

Торговельна спілка з групи «Діла», Трудової Партії, Партії Національної Роботи і Укрклюбу — заклалася.

Її назва: Українська Національна Партія.

Поле торговельної діяльности: внутрішній ринок і зовнішній ринок.

Предмет торговлі: на внутрішньому ринку — всячина; на зовнішньому — український нарід.

Девіза: в першому випадкові — не обдуриш — не продаш; в другому — покірне телятко дві матки ссе.

Сподівані зиски: максимальні: самостійна, соборна, демократична Українська Держава; мінімальні: тепленьке місце під сонцем в Речі Посполитій Польській. Продовжити читання ‘«Консолідація» крамарчуків або змодернізовані ботокуди[1]’

Інтеліґенція й інтелєктуали

Кваме Нкрума

За колоніялізму з’явилась інтеліґенція, що забезпечувала зв’язок між колоніяльною владою і масами. До її лав звичайно доточувалися вихідці з родин вождів і з верств грошовитого населення. Кількість інтеліґенції обмежували на мінімумі, за якого колоніяльна адміністрація могла працювати. Вона відмежувалася від суспільства, ставши «елітою», налаштованою підозріло як до лівих рухів, так і до правих.

В Африці, а також в Европі та инших реґіонах плянети освіта часто-густо рокує клясову належність. Мірою зростання рівня писемности прив’язаність до племени чи етнічної ґрупи заникає, а клясовий поділ — увиразнюється. Виникає щось, що можна було б назвати esprit de corps [корпоративним духом. — «Вперед»], надто серед тих, хто здобув освіту закордоном. Вони відчужені від племінного та місцевого коріння і мають на оці саму політичну владу, місце в суспільстві та професійний статус. Навіть сьогодні, коли багато незалежних держав мають чудові школи, коледжі та університети, тисячі африканців воліють навчатися закордоном. Сьогодні близько 10.000 африканців навчаються у Франції, 10.000 — у Британії та 2.000 — у США. Продовжити читання ‘Інтеліґенція й інтелєктуали’

Три рецензії з журналу «Вільна Україна» (1906)

Симон Петлюра

Побѣда кадетовъ и задачи рабочей партіи. — Н.Ленин. Книгоиздательство «Наша мысль». СПб. 1906 г. Ц. 30 к. Стр. 78. Брошюра тов. Леніна більш ніж потрібна для кожного, хто захотів би орієнтуватись в тій політичній сітуації, яка тепер запанувала у нас. Побіди «кадетів» на виборах запаморочили голови не лише їм, але і де якій частині соціаль-демократичних кругів. Процес зросту і пишного буяння конституційних іллюзій развивається з надзвичайним crescendo, відбираючи можливість об’єктивної оцінки у згаданих кругів сучасного моменту і тих перспектив, які ввижаються, як конечні, і необхідні, кожному об’єктивному спостерегачу. Докладному аналізу цього моменту і тих ріжних соціальних сил, що відограють в ньому роль, і присьвячена брошюра тов. Леніна. З властивою йому льогічностю і уміннєм розбирає автор докази як кадетів, так і правого крила російської соціаль-демократії (меньшевіків) за вибори в Державну думу і виводить на чисту воду всю їх безпідставність і мильність. Ми не будемо наводити тут цілої аргументації автора за бойкот виборів — вони досить відомі і розвивались не раз на сторінках як російської, так і української соціаль-демократичної преси. Звертаємо увагу на них лише тому, що в брошюрі їх зайвий раз сістематизовано і сконцентріровано. Продовжити читання ‘Три рецензії з журналу «Вільна Україна» (1906)’

Каналізатори та каналізаторки — каналізенки та каналізачуки

Квітка Польова

Ще стоїть Україна! Не вмерла вона
І вмирати не має охоти.
Кожна піч українська — фортеця міцна,
Там на чатах лежать патріоти

Володимир Самійленко

Man schläft sehr gut und träumt auch gut
In unseren Federbetten.
Hier fühlt die deutsche Seele sich frey
Von allen Erdenketten

Heinrich Heine

Сьогочасні українські події, певна річ, не є подіями всесвітньо-історичної ваги (бож це не первина, коли почерез підтримку народніх мас владу беруть геть не народні політики результатом політичного перевороту, а також не первина, коли сильніша — умовно — країна зазіхає на слабшу. Инша справа, що це стається на пострадянських теренах за неперервної низки світових економічних криз, — оце вже треба вивчати.), та все ж вони потребують належної оцінки. По-перше, треба вияснити, які сили брали участь у цих подіях і як вони скористали з них. По-друге, треба визначити дальші перспективи роботи за цих умов і вияснити, як може вестися в майбутньому. Продовжити читання ‘Каналізатори та каналізаторки — каналізенки та каналізачуки’

Сучасний Державець

Антоніо Ґрамші

Зошит 8, §‹21›. Сучасний Державець. Під цією назвою варто зібрати всі ідеї політичної науки, що можуть сприяти написанню твору політичної науки, задуманого й орґанізованого як «Державець» Макіявеллі[1]. Особливість «Державця» полягає саме в тому, що це не систематизований трактат, а «жива» книга, в якій політична ідеолоґія стає «мітом», себто фантастичним і художнім «образом», чимось середнім між утопією і схоластичним трактатом, що в ньому що в її межах доктрина та раціональний елємент втілені в образі кондотьєра[2], що він пластично та «антропоморфно» символізує «колєктивну волю», Процес формування «колєктивної волі» представлене не почерез педантичне обґрунтування та клясифікацію принципів і критеріїв способу дії, але як «гідність та обов’язки» певної людини, а це змушує працювати художню уяву та надає форми пристрастям.

«Державця» Макіявеллі можна було б сприймати як історичний приклад сорелівського «міту»[3], себто політичної ідеолоґії, що не є ані тверезою утопію, ані розсудливою доктриною, але є твором конкретної фантазії, що впливає на роз’єднаний і розпорошений народ, щоби підбурити його та орґанізувати його колєктивну волю. Утопічний характер «Державця» полягає в тому, що державець історично не істнував, об’єктивно та безпосередньо не являвся італійському народу, а був щирою доктринерською абстракцією, символом керівника, «ідеального кондотьєра». Можна простежити, як Сорель від поняття ідеолоґії-міту не дійшов до розуміння політичної партії, а зупинився на концепції професійної спілки; щоправда, для Сореля «міт» найпослідовніше виражений не в профспілці як орґанізаторі колєктивної воли, а у практичній дії профспілки та у вже істнуючій колєктивній волі — у практичній дії, що її найповнішим втіленням мав би стати загальний страйк, себто, так би мовити, «пасивна діяльність», яка ще не увійшла до «активної та конструктивної» фази. Але чи може міт бути «неконструктивним», чи можна, не виходячи за межі інтуїції Сореля, уявити, що продуктивним буде інструмент, що полишає «колєктивну волю» на примітивній і початковій стадії її формування заради руйнівного роз’єднання (заради «розколу»)? Продовжити читання ‘Сучасний Державець’


Березень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют    
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти