Archive for the 'Безперервна революція' Category

Самір Амін і від’єднання від капіталізму

Роман Тиса

Життя обличчям до історії

Самір Амін народився 3 вересня 1931 року в Каїрі, у родині лікарів. Його батько — єгиптянин зі спільноти коптів (єгипетських християн), дідусь з батькового боку був інженером-залізничником. Матір — француженка з Ельзасу, дідусь і бабуся були шкільними вчителями. Політичні настрої в родині панували антимонархічні, демократичні, соціялістичні.

Амінове дитинство пройшло у Порт-Саїді, тогочасній промисловій і торгівельній столиці Єгипту. Він ходив до французького ліцею. 1947 року відправився здобувати вищу освіту у Парижі, де вивчав право, політекономію і статистику в Ліцеї ім. Анрі IV й Інституті політичних наук. 1957 року отримав ступінь доктора філософії (спеціяльність — політична економія). У студентські роки Амін не тільки навчався — він був членом молодіжної орґанізації Французької комуністичної партії, слідкував за політичними подіями в Африці та Азії, брав участь у демонстраціях, працював у Координаційному комітеті студентів-антиколоніялістів, за проґрамою обміну студентами відвідав Чехословаччину та Польщу. Розчарований браком уваги з боку ФКП до національно-визвольної боротьби в колоніях, він поступово відійшов так від самої компартії, як і від офіційної доктрини французької компартії — марксизму-лєнінізму та зацікавився маоїзмом, маоїстською критикою СРСР і досвідом соціялістичного будівництва в Китаї. Продовжити читання ‘Самір Амін і від’єднання від капіталізму’

Режіс Дебре і «Революція в революції?»

Віктор Петруша

Ще чутно відголоси «довгих шістдесятих» минулого століття, що їх у нас, серед лівих, прийнято розглядати лише під кутом подій 1968 року у Франції. Така звуженість погляду на досить широку історичну епоху пояснюється здебільшого звеличенням власне европейських подій, зокрема студентського протесту, примірянням цих подій на себе, а також слабкою поінформованістю про події в країнах «третього світу». Видання книги Режі Дебре є спробою розширити погляд на цю революційну епоху, що її пережили народи ґлобального Півдня і деякі країни Півночі.

Звернімося спочатку до біоґрафії автора «Революції в революції?». Режі Дебре народився 2 вересня 1940 року в сім’ї юристів. Батьки дотримувались правих поглядів, що, проте, не завадило їм взяти участь у французькому руху Опору. В юному віці Дебре виявляє здібності до філософії, здобуває премію «Конкур женераль» з цієї дисципліни, що проводиться серед учнів старших кляс. Власне завдяки цьому талантові Дебре згодом вступає до Вищої нормальної школи, що є кузнею не тільки для кадрів природничих наук, але й лівих інтелєктуалів — випускниками цього вишу були Сартр, Фуко, Альтюссер. Останній вплинув на Дебре, адже був його викладачем. Хоча Луї Альтюссер і належав до Французької комуністичної партії (ФКП), найбільш прорадянської на той момент компартії у Західній Европі, він цікавився і популяризував також ідеї Мао Цзе-дуна; це відбувалось на тлі поступового відходу «західного марксизму» від прорадянської позиції — надто після подій 1956 року в Угорщині. Продовжити читання ‘Режіс Дебре і «Революція в революції?»’

Деякі висновки на майбутнє

Режіс Дебре

Звідси напрямок діяльности.

Звідси історична відповідальність, яку Кубинська революція ніколи не вагалась взяти на себе.

Коли товариш Че Ґевара в черговий раз зайнявся партизанською діяльністю, він на міжнародному рівні взяв за основу висновки з напрямку, що її втілює вождь Кубинської революції Фідель Кастро.

Коли Че Ґевара знову з’явиться на людях, можна не сумніватися, що він стоятиме на чолі партизанського руху, буде його беззаперечним політичним та військовим керівником.

Сьогодні всі можуть окреслити загальні висновки з кубинського внеску в справу Латинської Америки.

І. В майбутньому справу вирішуватиме створення не політичних, а військових вогнищ. Ця відмінність, що є вирішальною з точки зору практичних наслідків, є більше, аніж просто відмінністю. Між військовими та політичними вогнищами істнує відмінність не тільки з точки зору терміновости, з точки зорку вирішальности: цю відмінність визнає кожний, починаючи з тих, хто думає, що можна підготувати партизанський фронт, спочатку відкривши фронт політичний — «марксистсько-лєнінський» або націоналістичний, за клясичними правилам. Ні. Йдеться за нову діялєктику завдань. Зобразимо це схематично й уявімо, що має відбутися перехід від військового вогнища до політичного руху — природне продовження по суті політичної збройної боротьби; проте — за поодинокими винятками — майже неможливо від «чисто» політичного руху перейти до військового вогнища. Буржуазію неможливо перемогти на її території. У більшості країн, де істнують умови для збройної боротьби, є можливим перехід від військового до політичного вогнища, проте рух у зворотному напрямку практично неможливий. Продовжити читання ‘Деякі висновки на майбутнє’

Алі Шаріяті й ісламська революція

Роман Тиса

Іранська революція 1978-1979 рр. і повалення шахського режиму були одними з найдраматичніших подій кінця XX ст. Хай там як ставитися до Ісламської республіки, яка постала наслідком революції, не можна не вразитися силою руху, що він охопив найширші народні маси та включив представників всіх сучасних політичних течій (крім монархістів, звісно). Хоча ідеолоґічна геґемонія належала ісламським богословам і правникам, а саме поняття «ісламської революції» тісно пов’язано з вождем революції Рухоллою Мусаві Хомейні (імамом Хомейні), були й инші джерела, що живили процес формування ідейного обличчя подій 1978-1979 рр. Одним з таких джерел були ідеї Алі Шаріяті — соціолоґа, шкільного вчителя, університетського викладача та проповідника, який у своїх поглядах прагнув поєднати сучасний соціялізм і традиційний шиїзм. Його передчасна смерть у самий переддень Іранської революції, у червні 1977 р., нагадує смерть иншого революціонера — нікараґуанця Карлоса Фонсеки, що він, так само як і Шаріяті, не дожив до рішучих битв і кінцевої перемоги народної революції, яку наближав своєю практичною і теоретичною діяльністю.

Небайдужий мусульманин

Алі Шаріяті народився 1933 року в Кахаці, селищі неподалік міста Сабзевар, в провінції Хорасан, розташованій на північному сході Ірану на кордоні з Туркменією й Афґаністаном. Його батько Мохаммад Тагі Шаріяті походив з династії духовних наставників і був ісламським богословом-реформатором та шкільним вчителем. На початку 1940-х рр. Шаріяті-старший заснував Центр поширення ісламських істин, в якому виступи проти атеїзму поєднував з критикою обскурантизму доґматичного ісламу. Сам іслам він сприймав як вчення, просякнуте проґресивним духом. Мати, Захра Аміні, походила з селянської родини. Продовжити читання ‘Алі Шаріяті й ісламська революція’

Зоря над Іраком

Р.Ланський

Народження республіки

Здавалося б, імперіалісти давно вже повинні були звикнути до грізної музики народних революцій, до дзвону розбитих народами кайданів, — адже .за якихось чотирнадцять післявоєнних років більше мільярда людей скинуло імперіалістичне ярмо, і від колоніальної системи лишилися тільки уламки, — але той революційний землетрус, який стався в Іраку в ніч на 14 липня 1958 р., був для них громом з ясного неба.

Та й справді, у жодній із своїх колоній та напівколоній імперіалісти не почували себе так привільно-весело і без-турботно-затишно, як в Іраку; жодну з пригноблених країн не було так наглухо і накоротко прикуто до імперіалістичної колісниці, як Ірак. Світові монополії жадібно .присмокталися до серця країни пащами нафтопроводів; її було обплутано кабальними договорами і зловісним Багдадським пактом, стиснуто зашморгом «доктрини» Ейзенхауера, на іракській землі комфортабельно розташувалися англійські авіабази. На варті інтересів іноземних монополій стояла хашимітська монархія, що трималася на англійських багнетах і годувалася з кормушки нафтових магнатів; стояв велетенський політичний апарат, знаряддям якого були шибениці й забризкані кров’ю катівні; стояли продажні феодали-шейхи, у чиїх маєтках середньовічні устої та гаремний побут поєднувався з розкішними лімузинами й найновішими рефрижераторами. За останні місяці існування чорного режиму до всіх його підпор приєдналася ще виготовлена у Вашінгтоні іраксько-йорданська федерація, союз двох кишенькових королів-запроданців. Продовжити читання ‘Зоря над Іраком’

Спільний фронт проти поневолених народів

Ю. Мовчан

У світі не вщухають кричати на всі голоси про «коекзистенцію» між «вільним» і «невільним» світом. Чому перемагає «коекзистенція»? Безперечно, страх перед воєнними знищеннями має велика значіння. Навіть маніяк Гітлер не осмілився застосувати наймогутнішу зброю масового знищення підчас другої світової війни – отруйливі гази. Тепер страху перед війною наганяє атомова зброя. Але крім почуття небезпеки бути фізично знищеним підчас війни, «сильні світу» мають ще й інші мотиви своєї коекзистеціяльної політики. Це – смертельний страх імперіялістів перед національно-визвольними революціями народів, страх перед остаточною втратою своїх, набутих впродовж сторіч загарбницькими війнами, колоній. Як показала практика двох останніх світових воєн, збройні конфлікти між «сильними світу» в наші часи неминуче спричиняються до ослаблення імперіялізму, що в свою чергу спричиняється до зросту національно-визвольних війн і до утворення незалежних держав. Навіть і московський імперіялізм не дуже то багато скористав з тієї війни, хоч на перший погляд це може здаватися інакше. Ще є питанням – чи «набуттям» нових сателітів Москва зміцнила себе, чи, навпаки – знесилела. Є багато підстав вважати, що всі теперішні московські сателіти – починаючи від Польщі і кінчаючи Албанією, скорше обтяжують Москву ніж її зміцнюють. Продовжити читання ‘Спільний фронт проти поневолених народів’

Що означає конференція в Бандунґу?

Віктор Чорний

Читачам вже відомо з щоденної преси про конференцію 29-х азійських та африканських народів, що відбулась в квітні ц.р. в індонезійському місті Бандунґу. Ми тут хочемо тільки заторкнути деякі проблеми, що стоять в тісному зв’язку з бандунґською конференцією, відповісти на питання, що ця конференція собою уявляє, хто є ті сили, що були заступлені на конференції, яке відношення тих сил до існуючого світового конфлікту імперіялістичних потуг, та визвольної боротьби народів зпід економічної та політичної залежности цих потуг.

Бандунґська конференція тим знаменна, що вона була єдина того роду конференція в світі. В минулому людство пережило багато міжнародніх з’їздів, одноразових та постійних. Всі вони, незалежно від сил, що брали в них участь, та проблем, що були предметом обговорень, були під безпосереднім домінуючим впливом пануючих великодержав, що надавали тону переговорам та перерішували остаточні заключення. Ті конференції скликались для творення мілітарних бльоків, забезпечення економічних інтересів «спільнот», альянсів, переставки міжнародніх угруповань тощо. В Бандунґу вперше в історії міжнародніх конференцій існуючі імперіялістичні бльоки були відсунуті від безпосереднього впливу та доміннування. Продовжити читання ‘Що означає конференція в Бандунґу?’


Травень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти