Стів Біко і боротьба за свідомість чорношкірого

Роман Тиса

Emancipate yourselves from mental slavery,
None but ourselves can free our minds.
Bob Marley

Революційна хвиля, що прокотилася світом у 1950-х — 1970-х рр., породила чимало нових ідейних рухів, орґанізацій, незалежних держав. Перше місце тут займає африканський континент — арена багаторічної запеклої боротьби проти колоніялізму, імперіялізму, расизму. За двадцять років, що минули від початку національно-визвольної війни в Алжирі 1954 р. до закінчення війн у портуґальських колоніях 1974 р., політична мапа Африки змінилась до невпізнання. За винятком Південної Африки всюди було скинуто ярмо колоніялізму.

У Південно-Африканській Республіці довше за инші країни континенту панувала біла меншість, що вона встановила жорстокий режим расової сеґреґації і гноблення більшости корінних мешканців країни — режим апартхейду. Найвідомішим за межами Південної Африки противником апартхейду був Африканський Національний Конґрес, очолюваний Нелсоном Манделою. Але боротьбу за визволення корінного населення вів не тільки АНК — були й инші орґанізації, такі як Південно-Африканська Комуністична Партія, Панафриканський Конґрес Азанії, Південно-Африканська Студентська Орґанізація. Траґічною є постать засновника та лідера ПАСО Стіва Біко: в ній борець-мученик за громадянські права (подібний до Фреда Гемтона і Джорджа Джексона в США) поєднався зі студентським ватажком (таким як Руді Дучке у ФРН).

Студентський ватажок і борець за громадянські права

Стівен Банту Біко народився 1946 року в місті Кінгвільямстауні у Капській провінції Південно-Африканського Союзу. Його батько помер, коли Стівен мав чотири роки. Середню освіту він здобув у місцевих школах, а з 1964 по 1968 рр. навчався у коледжах-інтернатах і Натальскому університеті (м. Дурбан), де вивчав медицину. Активний член Національної Спілки Південно-Африканських Студентів, він 1968 року порвав з орґанізацією і створив Південно-Африканську Студентську Орґанізацію.

Політична діяльність займала в його житті чимдалі більше місця. З 1968 по 1972 рік Біко був активним учасником Руху за свідомість чорношкірих, а з 1972 року працював для проґрам, спрямованих на розвиток громад чорношкірих насамперед у Дурбані. Проте наступного року влада заборонила йому перебувати у Дурбані й примусила повернутися до рідного Кінгвільямстауну. Крім того йому заборонили виступати публічно та писати для преси.

1975 року Біко більше трьох місяців провів у в’язниці, затриманий без пред’явлення звинувачень за Законом про тероризм. 1977 року його було обрано почесним президентом Конвенту чорного народу (за п’ять років до того він був одним із засновників орґанізації).

У серпні 1977 року Біко вдруге кинули до в’язниці як терориста, де тримали постійно в кайданах і голим. Через місяць він помер. Офіційна причина смерти — мозкова травма. Заподіяна вона була тортурами: він помер на допиті. Стів Біко мав тридцять років. На волі залишились дружина та двоє малолітніх синів.

«Питання чорношкірих»

Білу меншину Південної Африки Біко розглядав як загалом однорідну спільноту, одностайно переконану в тім, що їй по праву належить привілейоване положення, яке вона обіймає в країні з переважно чорним населенням. Проте в цій спільноті траплялись окремі нонконформісти — ліберали, лівиця, — що вони переконували себе і всіх, що вони не відповідальні за расизм і самі, як чорні, пригноблені. Вони вважали, що у них під білою шкірою сховані душі чорношкірих. На їхню думку, розв’язання «питання чорношкірих» можливе тільки через інтеґрацію чорних до білого суспільства, що має відбуватися під проводом білих. У такий спосіб у Південній Африці мало б постати «нерасове суспільство».

Біко засуджував цей шлях як такий, що лише пом’якшує почуття провини у білих і підсилює комплєкс меншовартости у чорних. Для білих апартхейд, це — проблєма на периферії життя, що безпосередньо їх майже не стосується, і про неї, за бажання, можна забути. Для чорних апартхейд, це — безвихідна ситуація; вихід можливий лише через боротьбу. Хибним є самий — пропонований лібералами — підхід до питання расизму як до «питання чорношкірих», що він перевертає дійсність догори дриґом, а суб’єктів процесу визволення перетворює на об’єкти. «Питання чорношкірих», це — питання білого расизму. У статті «Чорні душі під білою шкірою» (1970) він писав:

«Це [інтеґрація, пропонована лібералами] випливає з хибного уявлення про те, що нам належить вирішити проблєму чорних. Але чорні тут ні до чого. Це проблєма білого расизму, і пов’язана вона лише з білим суспільством. Чим швидше ліберали це усвідомлять, тим краще для нас, чорних. Їхня присутність у нашому гурті тільки дратує і докучає. Вона відволікає увагу від принципових питань, а в центрі уваги ставить якісь нечітко визначені філософські поняття, що вони не мають до чорношкірого жадного відношення і просто збивають з пантелику».

Спільні клюби та гуртки, в яких піднімаються і обговорюються питання расової дискримінації, це — біг на місці, що нікуди крім самозадоволення учасників цих гуртків не веде. Треба створювати самостійні орґанізації чорношкірих. На звинувачення у чорному расизмі Біко відповідав:

«Як щодо того, що чорні перетворюються на расистів? Це улюблена розвага розчарованих лібералів, що вони відчувають, як під ними суне твердий ґрунт опікунства. Ці самопроголошені опікуни інтересів чорношкірих похваляються багаторічним досвідом боротьби за „права чорного населення“. Вони працювали для чорношкірих, від імени чорношкірих і заради чорношкірих. Коли ж чорношкірі оголошують, що настав час їм взяти справу у власні руки та самим попіклуватися про себе, всі білі ліберали ґвалтом кричать!

Відомо, що расизм означає дискримінацію однієї ґрупи иншою з метою підкорення або тримання у покорі. Иншими словами, расистом не можна стати доти, доки не завоюєш владу, щоби підкорювати. Що чинять чорношкірі, є просто реакцією на стан, в якому вони опинились, — стан, коли вони є об’єктами білого расизму. … Нас відокремлюють як ґрупу. Що може для нас бути лоґічнішим за ґрупову реакцію? Коли у Західному світі робітники об’єднуються у профспілку та спільно боряться за покращення умов праці, ніхто не висловлює з цього приводу подиву. Це сприймається як належне. Ніхто не звинувачує їх у прагненні до відокремлення. … Проте, коли чорношкірі хочуть виступити самостійно, ліберальний істеблішмент вбачає в цьому відхилення від норми».

Апартхейд, на думку Біко, є злом, в якому колоніяльний гніт і капіталістична експлоатація поєднуються зі свідомою політикою гноблення корінної більшости заїжджою меншістю. Апартхейд вбиває не тільки через матеріяльну нужденність, але й через духовну злиденність. Вся система білого панування готує чорношкірого для роли підлеглого, служителя, людини другого сорту. Цій меті служить навіть система освіти. З чорношкірого роблять істоту, що вона тільки ззовні нагадує людину і є оболонкою без змісту. Чорного вчать із благоговінням дивитися на владу білих, захоплюватися досягненнями цивілізації білих, а своє підпорядковане положення у суспільстві сприймати як неминуче та природне.

Оскільки єдиною рушійною силою перетворення суспільства расової сеґреґації на нерасове суспільство можуть бути тільки люди, що втратили свою особистість, першим кроком на шляху визволення чорношкірого має стати пробудження у нього свідомости самого себе та почуття власної гідности, пробудження його до життя і засвоєння ним думки про недопустимість перетворення на знаряддя чужої, ворожої воли — тим більше на власній землі. Таким є процес здобуття «свідомости чорношкірого».

Свідомість чорношкірого

Бути чорношкірим, це — не питання кольору шкіри, але питання світосприйняття. Усвідомлення того, що ти — чорний, є початком емансипації і боротьби. Свідомість чорношкірого — інструмент критичного мислення та єднання навколо справи колєктивного визволення, доказ того, що чорношкірий, це — не відхилення від «норми» (білої людини). Це не втеча від себе, не імітація білої людини, а повернення до себе.

За Біко, свідомість чорношкірого — єдине, що правдиво протистоїть білому расизмові. Біле суспільство колєктивно у великому боргу перед чорношкірими, і всі його члени без винятку заслуговують на осуд. Вони народжуються з привілеями, їх виховує і годує система, базована на безжальній експлоатації чорношкірих. Навіть білі робітники зацікавлені у збереженні системи апартхейду, адже вона захищає їх від конкуренції з боку чорних робітників, а расистські настрої найміцніші серед найбідніших верств населення. Чорношкірі не прагнуть реформувати систему апартхейду, адже реформувати систему означає змінити кілька другорядних елєментів, але примиритися з її основами. Чорношкірі виступають за повне перетворення системи, свободу та самовизначення. Проте несвідома людина нездатна діяти — до цілеспрямованої дії спонукає свідомість чорношкірого.

Відштовхуючись від геґелівської тріяди, Біко стверджував, що «оскільки теза, це — расизм білих, можлива лише одна дійсна антитеза — нерушима єдність чорношкірих як зрівноважувальна сила на шальці терезів. Якщо Південна Африка має стати краєм, де чорні та білі житимуть разом у злагоді, вільні від страху ґрупової експлоатації, це можливо тільки в разі взаємодії двох протилежностей та вироблення ними життєздатної синтези ідей і modus vivendi [способу життя. — Авт.]» («Визначення свідомости чорношкірого», 1971).

Жорстокість поліцейських, покарання за найменшу провину, закони про пересування країною (чорношкірим заборонено без дозволу перебувати у білих районах довше ніж три доби поспіль) — все це має постійно нагадувати чорношкірому, що його лише вимушено терплять, а головною на цій землі є біла людина. Незалежно від того, яка партія зараз при владі — Сполучена партія чи Національна партія, для чорношкірого по суті нічого не міняється: расизм залишається расизмом. Навіть Бантустани — «держави», створені на початку 1970-х рр. на території Південної Африки за етнічно-племінною ознакою і формально незалежні від Південно-Африканської Республіки (але ніким у світі не визнані), — є по суті величезними ґетто, знущанням над самими поняттями свободи та незалежности. Їхнє головне призначення — унеможливити колєктивні дії всієї громади чорношкірих. Погодитися з політикою створення бантустанів, як це зробили деякі чорношкірі, означає піти на співпрацю з расистами.

Південна Африка була особливим реґіоном і відріжнялась від решти африканських країн також тим, що вона справляла вражіння такого собі острівця Европи в Африці. В усіх африканських країнах ріжні боки живого життя і культури корінних народів були перед очима, навіть у портуґальських колоніях, а в післяколоніяльних державах — колишніх британських, французьких і бельґійських колоніях — культура африканських народів переживала тривалий підйом. Одначе в Південній Африці почуваєшся наче в Европі. Чорношкірих бачиш не инакше як у ролі прислужників. Такими є наслідки культурного панування вихідців з Европи, що їм належить влада. Тим-то чорношкірому, позбавленому елєментарних політичних і громадянських прав, нічого втрачати у цій системі узаконеного насильства.

Філософія свідомости чорношкірого, за Біко, виражає гордість за себе і тверду рішучість змагатися за визволення в собі людини. Найнебезпечнішою зброєю гнобителя є свідомість пригнобленого. Користуючись владою над свідомістю безправного чорношкірого, білий гнобитель здатен переконати чорношкірого в тому, що він  у повній залежності від гнобителя, що він є ніщо і нічого не може вдіяти. Звільнення свідомости від світогляду, накинутого гнобителем, знищує у пригнобленому річ і відкриває у ньому людину. Пройшовши процес визволення свідомости до кінця, чорношкірий перетвориться на правдиву людину та більше не терпітиме приниження своєї гідности та поводження із собою як з неживим предметом.

У пошуках правдивого гуманізму

У Південній Африці біла людина потрапила у власну пастку. Стверджуючи — для захисту свого багатства та статусу, а також для власної безпеки, — що чорна людина — негідна, неварта людина, вона почала вірити у власну брехню. Тепер вона щиро переконана в неповноцінності чорношкірого. Якщо расизм починався як раціональна ідеолоґія, покликана обґрунтувати економічне привілейоване становище однієї ґрупи людей відносно иншої ґрупи, згодом він втратив раціональний ґрунт і перетворився на ірраціональну забобону. Уряд Південно-Африканської Республіки прагнув представляти країну як форпост сучасної европейської цивілізації, вигадуючи для позначення апартхейду всілякі евфемізми («роздільний розвиток»), але насправді апартхейд, це — цивілізаційне збочення.

Апартхейд створює навколо чорношкірого своєрідне зачароване коло: він не може розраховувати на хорошу посаду (тим більше керівну), не може претендувати на виконання кваліфікованої праці або одержання спеціялізованої освіти, адже вважається, що він не має для цього розумових здібностей; і його здібності та навички залишаються нерозвиненими, позаяк розвиток передбачає складну роботу та відповідну освіту. Отже проблєма не в чорношкірому, а в системі панування однієї расової ґрупи над иншою.

Апартхейд — тотальна система дегуманізації чорношкірого. Просто так вона нічим не поступиться. Шлях до правдивого гуманізму може пролягати через її знесення, причому зробити це мають саме чорношкірі під проводом чорношкірих. Африканці мають виступати не як члени того чи того племені або етнічної ґрупи, а гуртом, адже пригноблюють і експлоатують не окремих осіб чи мешканців якого окремого бантустану, а всіх чорношкірих. У центрі африканської культури завжди стояла людина, й африканці досі зберігають цей погляд на суспільство — людиноцентричне суспільство. Тим-то вони гостре відчувають антигуманістичну сутність апартхейду, що він заперечує людину в чорношкірому.

Своє місце у боротьбі за свідомість чорношкірого можуть знайти і чорні священники. Їхнім завдання має стати проповідувати вчення Христа як заступника бідних і борця з права пригноблених. Християнству білих колонізаторів і місіонерів, християнству чужої анґло-бурської культури вони мають протипоставити християнство чорношкірих теолоґів, так чином роблячи внесок у розвиток альтернативної культури опору та визволення.

Расизм, це — не тільки дискримінація, але також економічна експлоатація і вигнання зі суспільства. Сьогоднішня Південна Африка побудована на дешевій робочій силі чорношкірих: чорношкірі працюють на підприємствах, що належать білим; зароблені гроші чорношкірі витрачають у маґазинах, що належать білим. У Південній Африці дуже дорого бути бідним. Бідні живуть далеко від міст і їм доводиться витрачати більше грошей на транспорт, щоб дістатися до роботи, де вони працюють на білих. Бідні змушені користуватися неекономним паливом (керосином або вугіллям), адже білі відмовляються проводити елєктрику до районів, де живуть бідняки. Бідні мають підпорядковуватися розпливчато написаним законам і правилам, і їм доводиться витрачатися на штрафи за «технічні» правопорушення. У бідних районах немає лікарень, тим-то треба платити приватним лікарям, а це дорого. Бідні купують підручники для своїх дітей-школярів, а білі отримують їх безкоштовно. Бідний, це — чорношкірий (Біко вважав чорну буржуазію малочисельною і слабкою, і загалом представленою переважно не африканцями, а індійцями). Чорношкірі «наїлися» расизму, вони знають, що таке бути об’єктом расової дискримінації, і не бажають терпіти прояви расизму ані по відношенню до себе, ані по відношенню до будь-кого иншого.

Стратеґія визволення

Попри наступальний патос промов і статей Біко називав себе прибічником ненасильницьких дій і брав активну участь у проґрамах розвитку громад чорношкірих, започаткованих Рухом за свідомість чорношкірого. Ці проґрами передбачали створення поліклінік і шкіл для неписемних дорослих (станом на 1968 р. до початкової школи ходили тільки 71 % дітей-африканців, при чому більшість з них вчилась лише чотири роки або навіть менше), проведення заняття з підвищення рівня самосвідомости, надання допомоги чорношкірим підприємцям.

Біко вважав, що несправедливий розподіл багатства у Південній Африці, коли білій меншині (19 % населення) належить більшість багатств країни (75 % національного доходу, 87 % землі), робить безглуздим завоювання політичної свободи без розв’язання питання перерозподілу національного доходу. Зміна облич в уряді залишить більшість чорношкірих у бідності, хіба жменька їх зможе підвестися до статусу буржуазії. Отже, щоби суспільство завтрашнього дня було новим, необхідний повний перегляд економічної системи та політики в країні. Ідеалом Біко, здатним забезпечити справедливий розподіл багатств, була змішана економіка: помірний приватний сектор, повна націоналізація землі і державна участь у торгівлі та промисловості, надто видобувній (золото, діяманти тощо).

Майбутнє суспільство буде нерасовим суспільством. В одному інтерв’ю, даному на початку 1977 року, Біко сказав:

«Ми не віримо, скажімо, в так звані „ґарантії для прав меншин“, адже права ґарантувати права меншин означає виокремити частину народу за расовою ознакою. Ми переконані, що в нашій країні не буде меншини, не буде більшости — буде тільки народ. І люди матимуть перед законом однакові права та матимуть однакові політичні права. Отже, в певному сенсі це буде зовсім нерасистське, еґалітарне суспільство».

Стів Біко чинив апартхейду ненасильницький опір. Тим траґічнішою є його смерть: просвітник, вчитель і проповідник ненасильства, не озброєний нічим крім слова «екстремист» пав жертвою державного тероризму.

Література

Алекс Ла Гума (сост.). Апартеид. Правда о расизме в Южной Африке. — Москва: «Прогресс», 1975.

«Курьер ЮНЕКСО»: Южная Африка в тисках расизма. — 1977. — Декабрь.

Pal Ahluwalia and Abebe Zegeye, ‘Frantz Fanon and Steve Biko: Towards Liberation’, in Social Identities, Vol. 7, No. 3, 2001, pp. 455-469.

Steve Biko, I Write What I Like, London: Bowerdean Press, 1978.

Andile Mngxitama, Amanda Alexander, and Nigel C. Gibson (eds.), Biko Lives! Contesting the Legacies of Steve Biko, New York: Palgrave Macmillan, 2008.

0 Responses to “Стів Біко і боротьба за свідомість чорношкірого”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Грудень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: