Марксизм і «нова лівиця»

Ісак Дойчер

Навесні 1967 року Ісак Дойчер шість тижнів провів у Гарпьор-коледж (тепер це Університет штату Нью-Йорк у місті Бінемтоні) як почесний запрошений професор політолоґії. Надрукований нижче обмін думками є частиною записаної на плівку дискусії зі студентами коледжу, надрукованої у першому числі «Нью лефт форум» — студентського журналу, започаткованого за участи Ісака Дойчера. Крім самого Дойчера в дискусії взяли участь Ерік Дейвіс, Ален Вайтмен, Ґері Вьорцел і професор Мелвін Ляймен.

Дойчер розпочав зі спроби з’ясувати, у чому так звана нова лівиця бачить свою відмінність від инших радикальних ґруп минулого, та критично розглянув її заявку на дотримання праґматичної, неідеолоґічної позиції.

Ісак Дойчер: Термін «ідеолоґія» у ріжних мовах і ріжних контекстах означає ріжні речі. Навіть в анґлійський мові. І плутанина у термінах віддзеркалює плутанину в головах. Знайшлись навіть автори, що вони кілька років тому проголосили «кінець ідеолоґії». Що вони мали на увазі? Якщо придивитися до їхньої заяви ретельніше, можна бачити, що заявити вони хотіли про «кінець комунізму та марксизму»; проте оскільки це звучало б банально, тривіяльно, реакційно, вони сформулювали свою заяву солідніше: кінець ідеолоґії! Треба відкинути великі прагнення й ідеї змінити суспільство, адже вони старомодні, — ось на чому вони наголошували. Коли ці автори проголосили кінець ідеолоґії, насправді вони заявили про кінець своєї ідеолоґії, про пошук душевного спокою і примирення з істнуючим суспільством. У гурті цих «пророків» були ріжні колишні ліваки, колишні комуністи, колишні соціялісти та колишні троцькісти.

Варто також розглянути инше значення терміну «ідеолоґія». Можна сказати, що Маркс теж намагався триматися поодаль від ідеолоґії, але його розуміння терміну було иншим: ідеолоґія, це — хибна свідомість, хибні уявлення, фетиші, що їх створюють для себе ріжні суспільні кляси, щоби приховати від самих себе — несвідомо — власний стан, щоби ідеалізувати власне місце в суспільстві. В такому марксистському розумінні гасла Французької революції liberté, égalité, fraternité [свобода, рівність, братерство. — Пер.] були вираженням ідеолоґії. Дійсність Французької революції полягала в кристалізації буржуазного суспільного ладу. Ідеолоґічним серпанком, яким прикривалась дійсність, служили слова «свобода, рівність, братерство».

Коли колишні ліваки проголосили кінець ідеолоґії, фактично вони заявили: «Я повертаюсь до респектабельного товариства. Я більше не йду на штурм фортеці істнуючого ладу». Дехто з вас, з гурту так званої нової лівиці, хоче облишити всю ідеолоґію на користь праґматизму. Це фактично означає, що ви прагнете позбутися великих ідей щодо суспільства та його перетворення, а натомість перейти на позиції праґматизму. Але праґматизм, це — теж ідея. Я смію припустити, що ви обманюєте самих себе, якщо думаєте, що, змінивши ідеолоґію на праґматизм, ви «позбудетесь ідеолоґії»: ні, просто одну ідеолоґію ви зміните на иншу. Постулят праґматизму такий: «Практичний успіх, практична вигода — головний критерій правильности чи хибности моїх уявлень». Але це ідеолоґічна оцінка, це така сама ідеолоґія, як будь-яка инша. До речі, чого ви хочете позбутися? Чи маєте ви щось? Чи була у вас до сьогодні якась ідеолоґія, що її варто викинути за борт? Якщо ви дійсно міняєте ідеолоґію на праґматизм, чому ви називаєте себе «новою лівицею»? Що «нового» у вашій проґрамі? Праґматизм майже такий самий старий, як американська філософська думка.

Навіть найнеуважнішому спостерігачеві очевидно, що ви називаєтесь «новою лівицею» не тому, що маєте нову філософію, але тому, що хочете відріжнятися від попереднього покоління марксистів, лєнінців або троцькістів; ви вважаєте (цілком слушно), що старші товариші були не на висоті, й хочете почати спочатку. Звучить дуже привабливо: нові люди починають заново та називають себе «нова лівиця». Але в якому сенсі ви — «нові люди»? Ви молоді? Молоді люди можуть бути дуже старими, якщо вони починають зі старих ідей, і, звісно, питання ідей важливіше за вікову ґрупу, до якої ви належите. Гадаю, насамперед вам треба визначитися з тим новим, за яке ви виступаєте. В чому ваше протистояння старшому поколінню? Ви в опозиції до яких старих ідей? Якщо ви просто проголошуєте «кінець ідеолоґії», тоді ви починаєте з банкрутства, а банкрутство не може бути відправним пунктом.

Також очевидно, що вас, «нову лівицю», по-справжньому об’єднує емоційне відчуження від самовдоволеного, поштивого, відгодованого та — при всьому цьому — безглуздого буржуазного суспільства, несприйняття цього суспільства.

Вайтмен: Це несприйняття є частинною спільного знаменника, так само як праґматизм. Але головним елєментом, на мою думку, є гуманізм.

Дойчер: Гуманізм упродовж поколінь був спільним знаменником усіх політичних рухів, ідеолоґій, реліґій і партій, і саме це показує, що він не може бути спільним знаменником для вас. Якщо президента Джонсона спитати, чи є він гуманістом, він відповість: «Так, я — гуманіст».

Навіть Гітлер міг вважати себе гуманістом: як до недолюдків він ставився лише до деяких сеґментів людства. Як ви розумієте гуманізм?

Вайтмен: Гуманізм стверджує абсолютну безцінність людської особистости.

Дойчер: Це дуже неконкретне і дуже широке визначення: воно не має сенсу. «Абсолютна безцінність людської особистости» — не дуже нова ідея. Якщо хочете знати, її початки можна вбачати в стародавньому християнстві або юдаїзмі; отже, очевидно, вона не може бути ідеєю «нової лівиці». Чому би вам не назватися «старі християни» або «старі юдеї»?

Вайтмен: Не ми — нас так назвали.

Дойчер: Перепрошую, але політична орієнтація, це — не ім’я, що його дають при хрещенні, — не ім’я, що його ви маєте прийняти як дитина і можете згодом, коли ви виросли, змінити на инше. «Нова лівиця» означає політичну позицію.

Вьорцел: Під терміном «нова лівиця» ми розуміємо ту ґрупу нашого покоління, яка сьогодні відповідає радикальним ґрупам 1930-х рр.

Дойчер: Тут ви встановлюєте зв’язок — і фіксуєте розрив — зі «старою» лівицею. Ви і відповідаєте їй, і відріжняєтесь від неї. В якому сенсі «нова лівиця» є повторенням радикальних ґруп 1930-х? Вони представляли опозицію до істнуючого суспільного ладу та прагнули до знищення або зміни того ладу. Ви хочете змінити суспільство, але яким суспільством ви хочете його замінити? Чи сприймаєте ви суспільне управління засобами виробництва та суспільну власність на ці засоби як принцип, життєво важливий для вас та инших суспільств? Одним словом, ви — соціялісти? Я знаю, що «нова лівиця» охоплює так тих, хто вважає себе соціялістами, як і тих, кого можна було би назвати радикалами-несоціялістами. З політичної точки зору дуже важливо, надто сьогодні у Сполучених Штатах Америки, щоби всі співпрацювали у напрямку досягнення певних обмежених цілей — протест проти війни у В’єтнамі, боротьба за громадянські права. Проте розбіжності між соціялістами та несоціялістами не можна розглядати як несуттєві. Це великий поділ, адже за ним стоять два ріжні ідеали орґанізації суспільства. Зрозуміло, що соціяліст дивитиметься на питання війни та миру по-иншому — не так, як несоціяліст. Останній виходитиме з того, що расові питання можна розв’язати в рамках істнуючого суспільно-економічного ладу. Соціяліст навпаки заявляє: «Нам треба намагатися покращити долю неґра навіть у рямцях цього суспільного ладу. Але остаточна ліквідація расової дискримінації можлива тільки у суспільстві иншого типу». Радикал заявляє: «Можливо, новий президент провадитиме більш продуману закордонну політику, і ми так часто не занурюватимемося в огидні, несправедливі війни у ріжних кутках плянети». Соціяліст заявляє: «Доти, доки істнує цей суспільний лад, незалежно від прізвища президента, триватимуть імперіялістичні війни, розв’язані нашою країною». Розбіжність у підходах і висновках між соціялістом і несоціялістом принципова: вона відображає ріжні перспективи та прагнення. Ви ухиляєтесь від цих питань, і це вас тільки ослаблює. Рано чи пізно ви муситимете ретельно їх проробити.

Вьорцел: Сьогоднішня «нова лівиця» схильна — можливо, вимушено — виступати як бойовий загін гноблених меншостей — гноблених за расовою ознакою і в економічній царині.

Дойчер: Що значить «гноблені меншості»? Чи означає це, що більшість суспільства не пригноблена? Чи вважаєте ви, що більшість білошкірих робітників у цій країні не страждає від гніту?

Вьорцел: Так, але є ріжні ступені гніту.

Дойчер: Иншими словами, ви звертаєтесь тільки до меншостей, що вони страждають від такого собі подвійного чи потрійного гноблення? Звісно, такі меншості з готовністю відгукуються на будь-який заклик чинити опір будь-якій владі. Але жадне суспільство ще не переживало змін, коли рух за суспільні перетворення розраховував лише на меншості.

Дейвіс: Я розумію, що все суспільство почувається пригнобленим, відчуженим, розчарованим і незадоволеним нашою нудотною і поверхневою культурою.

Дойчер: Ви не обов’язково це усвідомлюєте, але у вашому розумінні стану речей є багато від марксизму. Сам Маркс стверджує, що через виконувану в суспільстві функцію деформуються свідомість і особистість не тільки робітника, але й капіталіста. У Маркса є місця, де він говорить — майже із співчуттям — про капіталістів, що вони теж є жертвами системи, яку самі ж уособлюють. Це система, що робить з обох — гнобителя і пригнобленого — карикатуру на людських істот. Саме цей елєментарний матеріяльний і політичний інтерес змушує маєтні кляси захищати цю систему. Робітничі кляси можуть цій системі пробачити, але вони не зацікавлені у її збереженні. До потурання системі їх підштовхує брак розуміння і хибна свідомість. Проте коли ми не розріжняємо маєтні і немаєтні кляси, робітника та власника, ми тікаємо від дійсности.

Професор Ляймен: Напевне, не варто забувати, що в Америці надзвичайно високий рівень клясової свідомости — на жаль, не у робітничих кляс, а у буржуазії. Припустимо на хвилю, що мета «нової лівиці» змінити істнуючий лад у напрямку соціялізму, і в цьому полягає її зв’язок з маґістральним шляхом радикальної філософії 1930-х рр. Все одно нікуди не дівається принципова ріжниця між ідеями двох рухів. Радикали 1930-х рр. вважали, що робітнича кляса — звичайно, за підтримки інтелєктуалів чи навіть на чолі з інтелєктуалами — буде вирішальною рушійною силою перетворень. Наскільки я розумію, «нова лівиця», що отримала свій початковий імпульс насамперед від Ч. Райта Міллса, відмовилась від цієї ідеї. І відмовилась, виходячи з «праґматичних» міркувань: робітнича кляса, схоже, радикально не налаштована. Вся діяльність профспілок спрямована на завоювання високих зарплат і кращих умов праці; це насущна, але не клясова боротьба. Тим-то «нова лівиця» висновила, що — і тут я говорю про позицію приблизно десятирічної давнини — оскільки марно сподіватися на робітничу клясу як на рушійну силу суспільних перетворень, треба шукати инші соціяльні ґрупи. Які? Інтелєктуали? Може, неґри?

Дойчер: Я дуже добре знав Райта Міллса, і під час останніх розмов напередодні його смерти ми говорили з ним саме про це: яка суспільна сила запровадить соціялізм? Він не вірив, що робітнича кляса викличе до життя соціялістичне суспільство. Але Міллсова концепція еліти як головної рушійної сили перетворень викликає запитання. Еліта чого? Кого? Еліта істнує не у вакуумі. Вона становить частину суспільства, частину кляси. Але багато в чому Райт Міллс підійшов дуже близько до марксистської позиції. І замість повертатися, так би мовити, до раннього Райта Міллса, треба скористатися плодами його ідейного розвитку, його доробком. Треба починати звідти, де він закінчив, а не звідки починав він сам. Вам імпонує концепція еліти як головної рушійної сили перетворень, тому що ви вважаєте, що вона звільняє вас від необхідности аналізувати економічну та клясову структуру суспільства. Велику гору вона ховає у туман і ясно видимою залишає саму вершину — еліту. Ви стверджуєте, що ваша «нова лівиця» певною мірою відповідає лівим ґрупам 1930-х рр., але ви хочете досягти більшого, і резерв для вдосконалення є, але це не означає, що треба відкидати їхню аналізу суспільства, що вона сьогодні є слушною так само, як колись.

Дейвіс: Ця економічна та клясова аналіза несе із собою жорсткість, яку «нова лівиця» не хотіла би успадковувати. У 1930-ті рр. істнувала реальна можливість правдивої соціяльної революції, але через ідеолоґічні сварки лівиця розкололась.

Дойчер: Ви помиляєтесь. В історії повно «ідеолоґічних сварок». Тисячі років люди «сваряться» через ідеолоґічні питання. Немає кінця-краю ідеолоґічним суперечкам у християнстві, у реформації, католицькій церкві, у мусульманській реліґії, юдаїзмі, а також спорам між політичними партіями. Вся філософія людства та вся орґанізація людства є розмежуванням. Чи подобається це вам, чи ні, життя складається із «сварок». Не треба дивитися на них зверхньо. Що вам здається сварками, насправді ніщо инше як ідейне розмежування. Ви бачили, що в минулому були ґрупи, що розходилися у розумінні підходів і опинилися в тупику, і ви тепер хочете уникнути їхньої долі. Насамперед ви маєте з’ясувати, чи зайшли вони у глухий кут через свої розбіжності чи через инші причини. На мою думку, лівиця опинилась у тупику саме тому, що не хотіла відкрито та чесно обговорювати розбіжності в розумінні своїх цілей. Комуністична партія не хотіла «сваритися» з Рузвельтом і беззастережно та некритично підтримала «новий курс». Зі сталінської точки зору, але не з точки зору американської лівиці, для цього «мирного співістнування» були хороші підстави. Члени Комуністичної партії з марксистів перетворилися на рузвельтців. Потім комуністи не хотіли «сваритися» зі Сталіним, не хотіли критикувати його політику і дозволили собі перетворитися на звичайнісіньких маріонеток сталінської політики. В такий спосіб вони вчинили морально-політичне самогубство. Вони не хотіли «сваритися» ні зі Сталіним, ні з Рузвельтом, і ви самі не проявите більше мудрости, якщо уникатимете ідеолоґічної дискусії.

Дейвіс: Чому ви думаєте, що перш ніж почати діяти, в «нової лівиці» має бути закладений солідний ідеолоґічний фундамент? Чи не може ідеолоґія розвинутися у процесі дії?

Дойчер: Я не стверджую, що прямо зараз вам не слід переходити до дій. Я почав з припущення, що радикалам — соціялістам і несоціялістам — треба співпрацювати в «новій лівиці» над конкретними завданнями. Необов’язково щодо всіх питань погоджуватися з товаришем, що разом з тобою марширує у колоні демонстрації проти війни у В’єтнамі. Що це само собою зрозуміло, ми погодились ще на початку дискусії. Але до війни у В’єтнамі була війна в Кореї, Суецька криза. Наскільки вірогідною є нова війна — після закінчення війни у В’єтнамі? Ми зрештою є студентами, так званими «інтелєктуалами»: нас цікавить не тільки наступна антивоєнна демонстрація. Нас також цікавлять принципи та перспективи. Куди ми прямуємо? Корея, Суец, В’єтнам, громадянські права, расові питання, незадоволення самовдоволеним суспільством споживання — все це складові ширшого питання, яким ми повинні перейматися?

Мене дещо бентежить ще один бік «нової лівиці». «Нова лівиця» обмежується переважно студентами й інтелєктуалами. Я одержую величезне задоволення від наших зустрічей. Лише кілька років тому, під час моїх перших відвідин США, я не міг знайти спільної мови з університетською молоддю. Молоді люди або не цікавилися політичними та суспільними справами, або дотримувались надзвичайно реакційних і шовіністичних поглядів. Сьогодні мені дуже симпатичні студенти вашого віку, але мене турбує плутанина у вас у головах, ваша зарозумілість і ухиляння від дійсно серйозних питань, а також ваша ізольованість від суспільства. Ви розкидаєте насіння у студентських містечках, але вам бракує ентузіязму місіонера, щоби вийти з проповіддю до людей за межами студмістечок.

Насправді що таке студмістечко? Це лише автобус, в якому ви проводите, три, чотири або п’ять років. Потім ви здаєте випускні іспити, виходите та шукаєте роботу. В автобус сідають нові люди. В компанії попутників можна бути дуже радикальним. Але вкінці-кінців ви не вирішите проблєми свого суспільства під час поїздки від однієї автобусної зупинки до иншої. Будь-якому політичному рухові, що він базується тільки на студентстві, притаманна політико-моральна нестабільність. Сьогодні студенти в ріжних країнах світу відіграють надзвичайно важливу ролю. Не забувайте, що рушійною силою, що стояла за вбивством кількох сотень тисяч беззахисних комуністів — чоловіків, жінок і дітей — в Індонезії, було студентство. У вашій країні студенти, на мою думку, перебувають на правильному боці барикад. Але також я пам’ятаю часи, коли студенти в Европі були в аванґарді фашистських рухів. Я пам’ятаю студентів моєї країни, які всю свою політичну енерґію спрямовували на домагання сеґреґації жидів у Варшавському університеті. Роля студентства проміжна. Воно є нестійким елєментом суспільства; студенти, якщо дозволите мені цей презирливий вислів, ідеолоґічно нестійкі. Студенти можуть стати дуже хорошим аванґардом фашизму, або дуже хорошим аванґардом «нової лівиці», або — за певних обставин — навіть дуже хорошим аванґардом комунізму. Мені трохи тривожно, адже я знав ваших попередників — прихильників маккартизму або байдужих до нього. І я не знаю, хто прийде до студмістечок після вас. Мене турбує питання морально-політичної нерозривности в розвитку кожного конкретного суспільства.

Теперішня спільна праця у студмістечках створює ілюзію самодостатности. Наскільки послідовною і постійною є ваша опозиція до становища неґрів, до імперіялістичних воєн на инших континентах, до порушення громадянських прав? Доти, доки ця опозиція не спиратиметься на міцну суспільну клясу (я поясню, що маю на увазі під міцною суспільною клясою), вона залишатиметься неефективною, хай там якою серйозною вона може видаватися у цей момент. Чи питали ви себе, чому ваші дії безрезультатні? А тому, що ви дієте у межах студмістечок і протягом короткого проміжку часу — під час «поїздки на автобусі» по університету. Ви скоро роз’їдетесь і, скажімо так, розчинитесь у буржуазному середовищі: у вас з’являться родина, робота, кар’єра — вам буде чим зайнятися. Зараз ви ні до чого не прив’язані, як повітряні змії, що без мотузки носяться по небу. Дуже швидко ви відчуєте мотузку. Ви виражаєте не тільки свої власні настрої, але настрої своєї кляси, що виступає проти своєї кляси. На відміну від батьків, що їх тягнуть до землі моральні зобов’язання і традиції, ви нічим не обтяжені та катеґорично, багатослівно і гучно висловлюєте роздратування і розчарування, що їх глибоко всередині відчувають і ваші батьки (навіть якщо вони в цьому не зізнаються). Коли ви заявляєте, що не вірите у спроможність робітників принести зміни в сучасний — вельми незадовільний — стан суспільства, у ваших словах лунає ніщо инше як ставлення до робітників ваших дрібнобуржуазних батьків.

Дейвіс: Але профспілки у сьогоднішній Америці нічого не цікавить, крім підвищення годинної зарплатні на десять центів.

Дойчер: Люмпен-пролєтаріят не може змінити суспільство. Якщо головні кляси перетворюють суспільство, тоді люмпен-пролєтаріят може піти за ними. Але коли я говорю про робітничу клясу, я маю не увазі не профспілки, що вони є лише бюрократичним відгалуженням робітничої кляси. Я маю на увазі навіть не старих робітників — зіпсованих і деморалізованих жертв суспільства. Вони пам’ятають, як погано їм жилося у 1930-ті рр. Сьогодні їхнє життя трохи покращилось, адже вони дивляться телєвізор і їздять у власних машинах. Але цими крихтами зі стола суспільства достатку не задовольнити вас і не задовольнити молодих робітників. Чи пробували ви говорити з ними? Звідки ви знаєте, що вони не роздратовані, як ви? Що вони не розчаровані і зневірені, як ви — тільки ще глибше, ніж ви? Ви виходите з припущення, що позаяк ви у студмістечку, ви — розумні, сприйнятливі, як Schöngeist [естет. — Пер.] дійсно бачить, наскільки погане суспільство. А ви думаєте, що хлопець, що він усе життя проводить на найбільш монотонній роботі в світі — на роботі на конвейєрі, — цього не бачить?

Ви розчаровані безрезультатністю протистояння з ненависним вам станом речей. Чому ваша опозиція безрезультатна? Ви — інтелєктуали, і головна ваша зброя — слово. Ваш протест може бути тільки словесним, а словесний протест через часте повторення виснажується і нікуди не веде. Для того, щоби протест був ефективним, він має корінитися у реаліях суспільного життя, у виробничому процесі країни. Більше сорока років тому лондонські докери вийшли на страйк проти британського уряду та відмовились вантажити боєприпаси для білих армій, що воювали з російською революцією. Ви не можете страйкувати та відмовитися вантажити боєприпаси для В’єтнаму. Тут, для прояснення вашого місця у суспільстві, може пригодитися марксистська теорія. Ви не берете участь у процесі виробництва. Ви обмежуєтесь словесним протестом — і це важливо. «Спочатку було слово». Треба продовжувати протестувати, але протест буде плідним, тільки якщо від слів перейти до справ. Ви нездатні на справи, але молоді робітники здатні (якщо ви їх переконаєте), адже вони займають центральне місце в процесі виробництва, завдяки якому загалом істнує суспільство. Ви провадите кипучу діяльність на узбіччі суспільства, а в його центрі стоять бездіяльні робітники. В цьому траґедія нашого суспільства. Якщо ви не дасте раду цій суперечності, ви зазнаєте поразки.

Инша ґрупа людей, з якою ви працюєте і з якою вам треба продовжувати працювати, — неґри — є меншістю на узбіччі процесу виробництва. Їхні можливості є також обмежені та словесні: я не певен, але вони часто говорять у расових термінах замість клясових термінів. Як в око впадає недоречний контраст між вашою активністю і пасивністю білого робітника, так само в око впадає ізольована активність неґра та байдужість білого робітника.

Дейвіс: Ми дуже добре знаємо, що студмістечко, це — не суспільство. Але нам потрібні радше методи, ніж загальні ідеолоґічні настанови.

Дойчер: Ніхто вам за вас «методи» не пропише. Спробуйте встановити духовний та ідейний зв’язок з молодими робітниками — з тими з них, хто схильний до роздумів, читає популярну літературу із суспільних питань і хоче зрозуміти, що відбувається навколо. Тоді ми повернемось до розмови про «рушійні сили суспільних перетворень». У Російській революції студенти відіграли важливу ролю: вони були глашатаями, що з університетських авдиторій несли ідею соціялізму до суспільних кляс — насамперед до робітників, — і в цьому проявилася їхня цінність і дієвість.

Я критикую «нову лівицю» саме тому, що тривожусь, що стільки ідеалізму, завзяття і добрих намірів пропадуть, якщо «нова лівиця» не зможе знайти правильний шлях і напрямок. Ви відчуваєте окови, і ви хочете розірвати з «лівицею» 1930-х рр., але насправді вам є чого у неї навчатися. І найголовніше: ви не зможете втекти від принципових суспільних питань. Марксисти-початківці 1930-х рр. просунулись не далі абетки марксизму. Потім постав Сталін і перетворив абетку на ієроґліфи. Але марксизм, це — великий скарб знань; нехтувати ним дуже нерозсудливо. Чи не Карл Маркс був найвпливовішим мислителем останніх двохсот-трьохсот років? Чия ще творчість була вагомішою? Всі ваші — так вам ненависні — засоби масової інформації, що вони двадцять чотири години на добу працюють над тим, щоби закаламутити і приспати ваш розум, щоби вбити вам у голову, що марксизм застарів, і 99 % «нової лівиці» купуються на цю зарозумілу нісенітницю і повторюють: «Марксизм застарів». Але дозвольте мені, парафразуючи популярну анґлійську приказку, сказати: ще ніколи так багато людей не говорили так багато про те, про що вони знають так мало. Ви не зобов’язані погоджуватися з Марксом, але перш, ніж ви з ним не погодитесь, його треба прочитати, з ним треба ознайомитися і скласти про нього незалежну думку. Не треба бути надто утилітарним і квапитися «прикладати» Маркса до Сполучених Штатів, або до Европи, або до Росії.

Дейвіс: У гурті «нової лівиці» відчувають, що марксизм спотворено, і ця відраза спричинена не самим лише російським досвідом.

Дойчер: Саме марксистська метода допоможе вам проаналізувати відразу до марксизму в тому вигляді, в якому його досі «застосовували». Сталінізм не обмежився кордонами Росії: на жаль, він вплинув на робітничий рух у вашій країні, і він спотворив процес зародження марксизму так тут, як і в инших куточках плянети. Ваші перші марксисти, напевне, були не настільки новаторськими та надихаючими, як їхні російські, польські або німецькі товариші. Але якщо почитати їхні старі твори, у них можна знайти чимало вартісних ідей, що вони проливають світло на сучасний стан речей в Америці. Америка має свою традицію соціялістичної думки: ніщо в історії не починаються ex nihilo [з нічого. — Пер.], і світ не починається з «нової лівиці». Півстоліття тому теж були молоді бунтівники, є революційна традиція, з якою вам варто тримати зв’язок. Разом з тим усяка реакція проти традиції, це — також встановлення зв’язку з традицією.

Ваші попередники півсторіччя тому мали вступати в боротьбу із суспільством, що переживало повноцінне економічне зростання, тоді як ви є свідками занепаду капіталізму, що він може зростати тепер лише у формі імперіялізму. Ви також знаєте про ще один парадокс свого суспільства: чим більше воно економічно зростає, тим більше воно певною мірою скорочується культурно. І вам так само нестерпно й огидно дивитися на злидні поряд з достатком, як на самовдоволення і самозаспокоєність жадібної буржуазії, що вона збуджується тільки при вигляді технічних новинок. Але не обманюйтесь: ваша мета — «демократія участи» або, як ви кажете, «що в процесі ухвалення рішень право голосу повинна мати кожна людина», — всього лише туманне, безглузде гасло. Воно означає, що ви хочете долучитись до управління суспільством, як воно є, але теперішнє суспільство за визначенням виключає вас з процесу управління. Отже, потрібна нова форма суспільства. І коли ви заявляєте про кінець ідеолоґії, ви також неявно погоджуєтесь з панівною ідеолоґією того самого суспільства, яке не допускає вас до участи в управлінні, — того самого суспільства, проти якого ви вчиняєте бунт.

Пер. з анґл. «Вперед».

Джерело: Isaac Deutscher, “Marxism and the New Left” [1967], in: Marxism in Our Time, Berkeley: The Ramparts Press, 1971.

0 Responses to “Марксизм і «нова лівиця»”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Вересень 2020
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: