Що чекає на Болівію?

Тоні Вуд

Криза, що призвела до форсованого усунення Ево Моралєса з посади президента, почалася вночі проти понеділка, 21 жовтня. У неділю проходили президентські та парляментські вибори, і за попередніми підрахунками, оприлюдненими болівійськими виборчими орґанами того ж дня, Моралєс випереджав свого найближчого суперника Карлоса Меси на 8% — для уникнення другого туру цього було недостатньо. Це був неофіційний підрахунок за даними 84% виборчих бюлетенів, і у понеділок Верховний виборчий суд припинив його, щоби почати офіційне підрахування голосів. Одначе під тиском Орґанізації американських держав Верховний виборчий суд відновив неофіційне підрахування голосів і згодом оприлюднив оновлену статистику. Цього разу дані базувались на 95% відсотках голосів і демонстрували відрив Моралєса у трохи більше ніж 10%. Якби цей відрив підтвердився, цього б вистачило, аби ґарантувати йому четвертий президентський термін.

Чи була ця зміна у неофіційному підрахунку доказом фальсифікації виборів? «Рух до соціялізму» (МАС) Моралєса користає з більшої підтримки у сільській місцевості, аніж инші партії, тому з точки зору соціолоґії чи статистики прикінцеве помітне зростання голосів не мало б дивувати. Проте супротивники Моралєса оголосили вибори нелєґітимними, а Меса назвав вибори фальсифікованими до початку самих виборів. В цьому немає нічого дивного: болівійська верхівка опиралася Моралєсу, починаючи з самого першого терміну, після його приголомшливої перемогу на виборах 2005 року. Проте саме значна більшість МАС 2009 і 2014 років, а також період стабільного економічного зростання зробила з Болівії взірцевий приклад «рожевої хвилі» — повороту ліворуч у політиці Латинської Америки в останні двадцять років. Помітно зменшились бідність і рівень нерівности, запроваджувались заходи задля усунення столітньої дискримінації індіянської більшости (62% населення країни), включно з укладенням нової «багатонаціональної» конституції, ратифікованої на референдумі 2009 року, поширенням освіти і створенням робочих місць для представників аймара і кечуа.

За останні роки підтримка Моралєса у гурті середніх верств скоротилася, постали суперечки серед народних рухів, що вони привели його до влади. Деякі індіянські орґанізації, що були союзниками МАС, обурилися наміром уряду видобувати корисні копалини: гострим питанням був у 2011 і 2017 рр. плян будівництва дороги на території корінних народів і Національного парку Ісіборо-Секуре. Хай там як, але Моралєс зберіг за собою значну підтримку, і МАС залишалася найпопулярнішою партією в країні. 21 лютого 2016 року уряд поступився — з незначним відривом (51% проти 49%) — на референдумі про зміни до конституції, що не дозволило Моралєсу балотуватися на четвертий термін. Це була перша національна перемога опозиції над МАС. 2017 року Конституційний суд Болівії фактично анулював результати референдуму, скасувавши обмеження щодо термінів президентських повноважень, дозволивши Моралєсу балотуватися знову, при цьому підстава була абсурдною: мовляв, обмеження кількости президентських термінів є зазіханням на права людини. Тоді багато хто з болівійських лівих назвали це жахливою помилкою. Це судове рішення дійсно посилило позиції противників МАС і спричинила подальшу втрату Моралєсом підтримки в середніх верств. Попри це, навіть у такій ситуації низка опитувань, проведених напередодні виборів 2019 року, давала більшість голосів Моралєсу — із середньою перевагою у 12% над його найближчим суперником Месу. Питання полягало в тому, чи втримається лідер на своєму місці у день виборів.

Згідно з офіційними результатами, оприлюдненими 25 жовтня, Моралєс лідирував з відривом у 10,57%. Проте до того часу всюди в Болівії встигли розпочатися численні протести, що їхніми учасниками були представники ріжних соціяльних ґруп. Були дільниці, на яких натовп вдирався до офісів виборчих комісій, офіційний підрахунок голосів було припинено у Ля-Пасі, Кочабамбі, Чікісаці, Потосі, Оруро і Бені. У Потосі, Пандо і Тарісі підпалили представники Верховного виборчого суду підпалили та знищили всі бюлетені. Опозиція, очолювана не переможеним Месою, а ультраправими ґрупами під приводом католика-консерватора Луїса Фернандо Камачо, не вимагала перерахунку голосів чи другого туру виборів — вона націлилась на усунення Моралєса. На вулиці — щоби захистити Моралєса — вийшли й прибічники МАС.

30 жовтня на тлі тривалих протестів уряд Моралєса погодився на авдит виборів Орґанізацією американських держав (ОАД). Це була суттєва поступка: ОАД має чималий досвід у просуванні інтересів США і правлячих верхівок у ріжних країнах (нагадаємо, що не так давно вона програла боротьбу за зміну режиму в Венесуелі). ОАД встигла роздмухати ситуацію, висловивши «серйозне занепокоєння» щодо неофіційних підрахунків і закликавши до проведення другого туру виборів. У своєму попередньому звіті, опублікованому 10 листопада, вона пішла ще далі: тепер увесь виборчий процес піддавався сумніву. У звіті згадувалась низка «порушень», як-от слабкий захист серверів, аномальні результати підрахунків, проте, як усе це мало б вплинути на кінцевий результат, не пояснювалось. (Остаточний звіт, оприлюднений 7 грудня, було підготовлено ретельніше, але й він не стверджував нічого, крім того, що «істнують сумніви щодо переваги, з якою переміг [Моралєс]».) Зрештою, Моралєс погодився з рекомендацією ОАД провести нові вибори. Попри це протести продовжували ширитися, і у кількох департаментах Болівія у переддень публікації звіту поліція перейшла на бік опозиції. Без підтримки поліції Моралєс невдовзі опинився і без підтримки своїх ключових союзників — профспілок, Болівійського робітничого центру — і врешті-решт армії. Вдень 10 листопада Вільямс Каліман, головнокомандувач збройних сил і президентський призначенець, «запропонував» Моралєсу піти у відставку. За два дні Моралєс і його віце-президент Альваро Ґарсія Лінера поїхали у вигнання до Мексики. Перед тим протестуючі, налаштовані проти МАС, розграбували їхні будинки та підпалили будинки кількох чиновників МАС.

Якщо дати цим подіям об’єктивне визначення, 10 листопада у Болівії відбувся державний переворот: Моралєса — під тиском армії — змусили залишити країну за два місяці до закінчення третьої президентської каденції. Що сталося далі лише підтвердило, що його противники хотіли не тільки призупинити конституційну демократію, але й придушити її. 12 листопада президентом себе оголосила Жанін Аньєс, католик-консерватор і сенатор з Бені. Її партія, Соціял-демократичний рух, отримала на виборах 4%. Обидві людини, що мали б заступити Моралєса і віце-президента, а саме голова Сенату і голова Палати депутатів, на знак протесту відмовилися вступати у свої повноваження, залишивши питання переходу влади під великим питанням. Голосування за призначення Аньєс головою Сенату, а згодом і тимчасовим президентом, у обох палатах парляменту проводилося без кворуму — почасти тому, що депутатів від МАС фізично не впустили до зали. Білий дім поквапився заявити, що «відхід Моралєса від влади зберігає демократію».

Аньєс швидесенько почала зміцнювати свій неконституційний статус. 13 листопада вона звільнила Калімана і підібрала собі нового військового головнокомандувача, а наступного дня набрала людей до нового кабінету. До нього увійшли кілька правих консерваторів: Херхес Хустініано Атала — голова адміністрація президента (і юрист Камачо), Артуро Мурільо — міністер внутрішніх справ (заприсягнувся «полювати» на функціонерів МАС як на «звірів»), Роксана Лісарраґа — міністер зв’язку (вона погрожувала болівійським й іноземним журналістам, що працювали в країні, переслідуванням за «підбурювання до повстання») і Карен Лонґарік — міністер іноземних справ (обіцяла Моралєсу суд у Ґаазі за злочини перед людством).

Захоплення влади Аньєс і склад її кабінету вказують на найважливішу і тривожну деталь болівійської кризи: якщо приводом до початку протестів були вибори 20 жовтня, від усунення Моралєса від влади виграла не правоцентристська коаліція Меси, а ультраправі, що вони аґресивно підбурювали до протестів і захопили владу після втечі Моралєса. У нових тимчасових керівниках Болівії поєднуються два ріжновиди реваншизму: реліґійний консерватизм, що набирає сили на теренах Латинської Америки, коли євангелісти виступають у союзі з католиками, й відродження расових і клясових привілеїв традиційних болівійських правлячих верхівок. Новий кабінет — і цим він різко відріжняється від адміністрації Моралєса — з початку не мав жадного представника корінних народів. На фотоґрафіях видко, що більшість міністрів під час інавґурації хрестяться. У день перевороту Камачо увірвався до президентського палацу з біблією і чотками в руках. Аньєс, яка 2013 року писала у «Твіттері», що обряди індіянців — сатанинські (пізніше вона видалила це повідомлення, так само як инше повідомлення, в якому глузувала індіянців, що носять взуття, — це, мовляв, несправжні індіянці), під час першої появи у роли президента навантажила себе показово великим примірником біблії. Одразу після перевороту багато поліцейських зірвало зі своєї уніформи картато-райдужну «віпала» — прапор болівійських індіянців. «Віпала» визнавалась конституцією 2009 року одним з офіційних державних символів. У першому пункті порядку денного правиці — скасувати здобутки індіянської більшости часів правління Моралєса, а це подобається білим і метисам, незадоволеним крахом стародавньої расової гієрархії.

Камачо, який сам себе називає «Мачо Камачо», є постаттю, що зосереджує на собі всі ці огидні тенденції. У політику він увійшов на початку 2000-х рр. як лідер ультраправого уґрупування у рідному місті Санта-Крус — цитаделі землевласницької верхівки і колисці опозиції до партії МАС. На початку цього [2019. — Пер.] року його обрали головою «Громадянського комітету Санта-Крус» — орґану, що впродовж десятиліть виступав арбітром у справах маєтної верхівки у болівійській східній низині і мав тісні зв’язки військовими диктатурами 1960-х і 1970-х рр. У якомусь сенсі Камачо нагадує Хуана Ґвайдо з Венесуели — цього студентського ватажка з ультраправого крила консервативної опозиції, що раптово став на чолі опозиції. Проте Камачо бере явний приклад з Жаїра Болсонару, сподіваючись, що колись повторить його прихід до президентського кабінету.

Що чекає на Болівію? Після втечі Моралєса депутати Конґресу почали переґруповуватися і вступили у переговори з урядом Аньєс про нові вибори. За законом, ухваленим 24 листопада за підтримки МАС, протягом місяця мають бути призначені нові виборчі орґани, а не пізніше ніж через 120 днів після цього мають відбутися вибори: це станеться, ймовірно, на початку березня. Згідно з цим же законом, у виборах не може брати участь ані Моралєс, ані Ґарсія Лінера [його віце-президент. — Пер.]. Кількох людей зараз розглядають як можливих кандидатів від МАС. Підтвердив свій намір балотуватися Меса, а також Ці Хюн Цюнь, ультраправий євангелістський пастор корейського походження, що він на президентських виборах у жовтні — як це не дивно — набрав 9%. Зареєструвався як кандидат і Камачо. Важко сказати, яка доля чекає на цей конґломерат у наступні тижні. Моралєса унебезпечено, проте чи спроможний Камачо перемогти на виборах, як Болсонару, коли з бразильського виборчого процесу виключили Лулу? Чи спроможеться МАС згуртуватися своїх прибічників навколо нового кандидата? Чи зможуть ультраправі перетворити свою неконституційну перевагу на лєґітимну владу, а чи ліві зможуть повернути собі повноваження у демократичний спосіб?

Не таких виборів хотіли чи передбачали в Болівії 20 жовтня. За ситуацією з великим хвилюванням спостерігають у Латинській Америці: болівійська криза може стати переломним моментом для усього реґіону. Первинний імпульс «рожевої хвилі» згаснув, і тепер точиться боротьба за те, що нахлине після неї. Досягнення урядів «рожевої хвилі» вражаючі, одначе не без недоліків, тим-то будь-яке продовження політики перерозподілу національних багатств потребуватиме усунення цих недоліків, серед яких — залежність від шкідливих для довколишнього середовища товарів (нафти, бензину, металів, сої тощо). Різкий поворот праворуч призведе до найреакційнішої політики, жорстких економічних заходів і помітного зростання ваги силових метод проти тих, хто їм опиратиметься.

Немає жадних сумнівів у тому, що заради досягнення власних цілей праві готові до кровопролиття: від початку жовтневих виборів щонайменше тридцятеро людей було вбито й більш семисот поранено болівійськими правоохоронцями, що вони продемонстрували повну готовність придушити протести проти уряду Аньєс. Та сама потреба у каральних заходах свідчить за зростання народної опозиції до нового уряду. Останні тижні минули в постійних вуличних демонстрації і блокуванні головних доріг у Ель Альто, місті-пригороді Ля-Пасу та бастіоні партії МАС. Ця тактика повторює тактику, що вона 2003 року змусила болівійський уряд стати на коліна та спричинила втечу тодішнього президента Ґонсало Санчеса де Лосаду (втік він до Маямі). (Цікаво, що віце-президентом при ньому — і виконуючим обов’язки президента після нього — був… Карлос Меса.) Ці радикальні суспільні рухи були надзвичайно важливими для приходу до влади Моралєса, і хоча вони втратили частину енерґії під час перебування МАС при владі, вони можуть швидко відновитися у протистояння з ультраправим урядом. Сама партія МАС далеко від того, зоби списувати її як виснажену силу, проте зараз її прибічники і кандидати перебувають під вогнем залякувань і репресій. Закрито громадські радіостанції й інформаційні аґентства, що підтримують МАС. Вже зрозуміло, що наступні вибори не будуть ані вільними, ані справедливими.

Пер. з анґл. «Вперед» за: Tony Wood, “What next for Bolivia?”, in London Review of Books, Vol. 41, No. 24 (19 December, 2019), pp. 14-15.