Архів для 11.11.2019

Апокаліпсис Cолентінаме

Хуліо Кортасар

Тіко[I] завжди однакові, швидше неговіркі, але від них тільки й чекай несподіванки, приміром, ти приземляєшся у Сан Хосе в Коста-Ріці, а там уже чекають на тебе Кармен Наранхо, Самюель Ровінські і Серхіо Рамірес (родом з Нікарагуа, отже, не тіко, хоча врешті-решт це однаково, — що з того, що я, аргентінець, бодай із /266/ чемності мав би написати про себе тіно[II] а інші — ніко[III] або тіко). Стояла страшенна спека, до того ж все починалося водночас: журналістська конференція і решта, з нею пов’язане — чому мешкаєш не на батьківщині і як сталося, що «Blow-Up»[IV] так різниться від твого оповідання, чи вважаєш, що творчість письменника повинна бути ідеологічно спрямована? Оскільки завжди все відбувається саме так,— я вже знаю, що останнє інтерв’ю даватиму на порозі пекла — переконаний — відповідатиму на ті ж самі питання. А може, це станеться й не в пеклі, а у святого Петра, врешті, що це міняє, чи не здається комусь, що там, унизу, він писав надто складно як на простолюд?

Потім — готель «Європа» і отой душ, що під повільний тривалий монолог мила серед тиші увінчує кожну подорож. Тільки десь о сьомій, коли нарешті випала година для прогулянки по Сан-Хосе, аби перевірити, чи ж таке це місто розграфлене у клітинку й простеньке, як казали, чиясь рука вхопила мене за піджак; за моєю спиною стояв Ернесто Карденаль[1]; отже, обійми,— поете, як чудово, що ти зараз тут, після зустрічі в Римі і численних листовних зустрічей протягом багатьох років. Завжди мене захоплює зненацька і завжди розчулює, коли хтось такий як Ернесто шукає мене і хоче побачитись; кажеш, це фальшива скромність, ну й кажи собі так,— шакал гавкає, а караван іде далі — я завжди буду захоплюватися тими, хто любить людину, врешті, і їх починають любити, деякі порухи душі вищі за мене, побалакаймо про інше. Продовжити читання ‘Апокаліпсис Cолентінаме’


Листопад 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лип    
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930  

Введіть адресу своєї ел.пошти