Послання до оліґархів[1]

Каміло Торрес

Звертатися до тих, хто не бажає слухати і не може почути, — справа нелегка. Але це обов’язок — історичний обов’язок у час, коли колумбійська оліґархія намагається примножити несправедливість і зло, вже заподіяні нею батьківщині й колумбійцям.

Упродовж 150 років ця економічна каста, ця купка сімей, що володіє практично всіма багатствами Колумбії, узурпувала політичну владу задля власного збагачення. Щоби дурити людям голову та зберігати владу, вони вдавались до всіляких хитромудрих вивертів і шахрайства.

Вони вигадали поділ на лібералів і консерваторів. Цей поділ, що його народ не розумів, слугував для того, щоб посіяти розбрат між ріжними народними верствами. Цей давній розбрат, що його батьки передавали в спадок дітям, слугував лише оліґархії. Поки бідні сваряться, багаті керують собі на користь. Бідні не розуміли політики багатих, й усю лють, що накопичувалась у них через голод, неграмотність, бездомність, безземельність і безробіття, — усе невдоволення бідняки-ліберали зганяли на бідняках-консерваторах, а бідняки-консерватори — на бідняках-лібералах. Оліґархи, що вони довели бідняків до злиднів, радісно спостерігали осторонь, маючи зиск і керуючи країною. Єдине, що відріжняло оліґархів-лібералів від оліґархів-консерваторів, було питання розподілу бюджету і посад. Національного бюджету та державних доходів було замало для всіх оліґархів — консерваторів і лібералів. Тим-то вони завзято змагалися за владу, розраховувались за свої передвиборчі обіцянки посадами та ділили бюджет, повністю виключаючи конкурентне політичне уґрупування.

40 років ліберали не обіймали посад; потім так само було з консерваторами упродовж 16 років. Політичні і реліґійні розбіжності між ними вже зникли. Зникло суперництво між оліґархами, себто суперництво за державні гроші та посади. Тимчасом народ усвідомлював, що боротьба за партію лібералів чи партію консерваторів рокувала його на чимдалі більші злидні. Багатії не помічали, що народу вони остогидли. Коли Хорхе Ельєсер Ґайтан[2] підняв прапор морального відновлення республіки, він виступив так проти ліберальної оліґархії, як проти оліґархії консервативної. Саме тому обидві оліґархічні фракції були налаштовані проти Ґайтана. Ліберальна оліґархія лише тоді пристала до Ґайтана, коли консервативна оліґархія вбила Ґайтана прямо в Боґоті.

Ставши, в ім’я збереження влади, на шлях насильства, оліґархія уже не зупиниться перед застосуванням насильства. Вона напустила селян — прибічників лібералів на прибічників консерваторів. Коли аґресія, лють і невдоволення бідних виплеснулись у боротьбі між нужденними Колумбії, оліґархія злякалась і влаштувала військовий переворот. Але для оліґархів і військовий уряд був для недостатньо хорошим. То-ж голова ліберальної фракції оліґархії доктор Альберто Льєрас Камарґо і голова консервативної фракції доктор Лауреано Ґомес зустрілися для іспиту сумління[3] і заявили: «Змагаючись за розподіл бюджету і призи у вигляді посад, ми майже втратили владу. Зупинимо-ж боротьбу й укладемо угоду про поділ країни — як ділять земельну ділянку — навпіл між двома фракціями оліґархії. Паритет і змінність влади дозволить нам поділяти її справедливо, і в такий спосіб ми зможемо сформувати нову партію — партію оліґархії». Ось так з’явився Національний фронт[4] — перша клясова партія, партія колумбійської оліґархії.

Народ знову обманули, він пішов на вибори та на плебісциті проголосував за Альберто Льєраса та Національний фронт. Результат, звісно, став ще гірше: тепер над народом стоїть об’єднана оліґархія. Через це все, на що очікували колумбійці, пішло навпаки. Національний фронт запропонував мир, але селян все одно продовжують вбивати; стались масові вбивства робітників цукрової промисловости та робітників у Санта-Барбарі[5]; на університети нападають, зростають військові видатки.

Національний фронт обіцяв покращити фінансове становище, а насправді подвоїв зовнішній борг, втричі (станом на сьогодні) знецінив вартість грошей, загнав у великі злидні теперішнє і наступне покоління колумбійського народу. Національний фронт обіцяв провести аґрарну реформу, натомість нічого не зробив — прийняв лишень закон, що захищає інтереси багатіїв від зазіхань з боку бідняків.

Країні накинули найменш підходящого на президента кандидата. Національний фронт забезпечив найбільшу неучасть у виборах ув історії. І сьогодні — посеред повного банкрутства — чим займається оліґархія? Оліґархи знову вдаються до насильства. Оліґархи проголошують воєнний стан. Законотворчий процес оліґархи підмінили указами. Оліґархи продають країну Сполученим Штатам Америки. Оліґархи збираються у розкішному готелі й ухвалюють рішення щодо наступного президента. Долю країни вони вирішують в кулуарах. Вони геть осліпли.

Нехай мої слова стануть для вас останнім попередженням:

Панове оліґархи! Народ узагалі не вірить вам. Народ не хоче голосувати за вас. Народу набридло, народ у відчаї. Народ не хоче йти на орґанізовані вами вибори. Народ не хоче ані Карлоса, ані Альберто Льєраса — нікого з вас. Народ страждає і готовий на все. Народ знає, що ви теж готові на все. Тому закликаю вас бути реалістами. Якщо ви хочете обманювати народ новими політичними фокусами, не думайте, що вам повірять. Ви знаєте, що боротьба буде точитися до скону. Минуле було настільки гірким, що народ готовий у вогонь і воду. На жаль, схоже, що оліґархи — відлюднені, сліпі, пихаті — не помічають того, що революція народних мас Колумбії не спиняться доти, доки не здобуде владу для народу.

Примітки

[1] Це послання було опубліковане у газеті «Френте унідо», що вона видавалася у Колумбії під редакцією Каміло Торреса. На момент публікації газети (9 грудня 1965 р.) Каміло Торрес вже приєднався до партизанів Національно-визвольної армії (есп. Ejército de Liberación Nacional, ELN). — Тут і далі прим. «Вперед».

[2] Хорхе Ельєсер Ґайтан (Jorge Eliécer Gaitán, 1903-1948) — колумбійський адвокат і політик, представник лівого крила Ліберальної партії Колумбії. Займав посади мера Боґоти (1938), міністра освіти (1940) і праці (1943-1944) в уряді лібералів, виступав за повну ліквідацію неписьменности.

[3] Іспит сумління (есп. examen de conciencia) — у католицтві перегляд перед сповіддю власного минулого (думок, висловів, вчинків) на предмет їхньої відповідности моральному закону.

[4] Національний фронт (есп. Frente Nacional) — домовленість між ліберальною і консервативною партіями Колумбії про чергування влади між ними, що істнувала в 1958-1974 рр. Фронт був покликаний припинити «Віоленсію» — десятирічний збройний конфлікт між партіями (по суті громадянську війну) 1948-1958 рр. Формально домовленість набула чинності після підписання Бенідормської угоди 24 липня 1956 року між представником лібералів Альберто Льєрасом Камарго і представником консерваторів Лауреано Ґомесом, після чого президентом було обрано ліберала Альберто Льєраса Камарго.

[5] Тут йдеться про різанину в муніципалітеті Санта-Барбара (штат Антіокія) 23 лютого 1963 року на цементному заводі «Кайро». Робітники заводу почали страйк, що його було придушено збройними силами Колумбії. Наслідком бійні загинуло 12 людей і 39 було поранено. Головною причиною страйку стало зубожіння робітників під час економічної кризи, викликаної реформами Національного фронту.

Пер. з есп. за: Camilo Torres, Cristianismo y revolución, Ediciones Era, 1970, p. 581-583.

0 Responses to “Послання до оліґархів[1]”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Лютий 2019
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лип »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: