«Конвейєрна» музика

В. Циганов

УСПІХИ суспільства реального соціалізму в матеріальній і духовній сферах змушують буржуазних ідеологів і пропагандистів шукати нові засоби для захисту відживаючого капіталістичного ладу. При цьому вони використовують мистецтво — як для прямої пропаганди капіталістичного способу життя, так і замаскованого під політичну «нейтральність» поширення різних міфів про «суспільство загального благоденства», яким, мовляв, є сучасний буржуазний світ.

Апологети капіталізму певні надії покладають при цьому на музику з її могутнім арсеналом ідейно-емоційного впливу, здатністю не тільки виражати, а й значно посилювати і закріплювати те чи інше ставлення до певних соціальних явиш, суспільних ідей. Особлива роль у використанні музичного мистецтва як важливого компонента пропагандистського впливу належить «легкій», або загальнодоступній за формою і змістом, нескладній для сприйняття, а іноді і для відтворення самими широкими масами слухачів музики. Це музика відпочинку, розваги, і вона здатна відвернути людину від буденних справ, заразити її позитивними емоціями.

Швидке зростання засобів масової комунікації привело до виходу «легкої» музики за межі концертних залів, танцювальних майданчиків, відкрило не бачені раніше можливості впливу на багатомільйонну аудиторію, практично необмеженого і водночас регульованого числа повторень певних музичних творів. За висловом Т. Адорно, вона перетворилася в «тонізуючий фон», у «функціональну музику».

Капіталістичне маніпулювання громадською свідомістю призводить до штучного стимулювання потреб (насамперед матеріальних), штучно роздмухує престиж певних товарів, що, в свою чергу, веде до витрати трудящими на Заході вільного часу на понаднормову роботу для їх придбання. Через це час, який приділяється духовно плодотворному дозвіллю, постійно зменшується. В умовах фізичної і нервової втомленості людині набагато простіше сприймати невибагливу пісеньку, ніж, скажімо, симфонію.

Як свідчить преса, у таких країнах, як США і ФРН, прослуховування записів «легкої» музики посідає перше місце серед усіх різновидів відпочинку. Американці щороку витрачають на грампластинки і магнітофонні касети більше, ніж, приміром, на білети в кінотеатри, а на внутрішній ринок ФРН щотижня надходить понад 150 нових назв грампластинок.

«Легка» музика в західних країнах представлена в основному так званою поп-музикою, що розвивається під впливом вимог буржуазної моди. «Виробництво» її поставлено на конвейєр. Поп-музика виступає як «інтегральний елемент» буржуазної «масової культури», що являє собою не лише заповнення дозвілля, а насамперед його підміну, виключення людний з усієї складності проблем сучасного світу.

У використанні «легкої» музики нашими ідейними противниками застосовується ряд прийомів. Одним з них є використання музичних творів як засобу привернення уваги людей до пропагандистських повідомлень. Це особливо характерно для радіопередач. Вплив на слухачів здійснюється з допомогою такого монтажу «звукоряду», за якого текстові повідомлення ніби загортаються в музичну оболонку, що складається з найбільш популярних саме в цей час звукових номерів. Розрахунок у цьому випадку простий: віддаючи перевагу музичному прошарку передач, слухач так чи інакше сприйматиме і їх ідеологічний зміст.

Буржуазна (пропаганда останнім часом істотно поновила свої технологічні прийоми. Тепер наголос робиться на такі важливі моменти, як спосіб життя і культура, підривний вплив здійснюється не прямим, «лобовим» шляхом, а через внутрішній світ людей, смаки,- звички, форми розваг.

Один з привідних американських спеціалістів музичної пропаганди Г. Ларсон твердить: «Ми навіюємо слухачам думку, що американська музика сіє здорові паростки і багато обіцяє. Наші концерти показують, що Америка гостинна і забезпечує артистичний успіх також зарубіжним музикантам… Ми маємо ідеологічну зброю величезної ефективності». З цих слів гранично ясно, які надії буржуазні пропагандисти покладають на музику. Конкретною ж метою використання у пропаганді музики є поширення у масі слухачів упевненості, що в капіталістичному суспільстві легко задовольняється будь-яке бажання. Основним заняттям тут є відпочинок і розваги. Отже, практики такої «соціологічної» пропаганди прагнуть деформувати структуру соціалістичної масової свідомості, прищепити їй споживацьке сприйняття, яке притупляє здатність усвідомлення справжніх класових інтересів і цінностей.

Для використання «легкої» музики у системі «соціологічної» пропаганди характерне старанне врахування структурних особливостей аудиторії. Для впливу на слухачів, що мають певний соціальний досвід і культурно-освітній ценз, використовують високохудожні твори Гершвіна, Бернстайна, групи «Бітлз», Еллінгтона та ін., народжені у сфері передової культури, елементи якої, за ленінським визначенням, мають місце у кожній буржуазній національній культурі. При цьому західні пропагандисти поширюють думку, ніби такі твори зобов’язані своїм виникненням виключно капіталістичному способу життя. Саме це мають на меті такі передачі «Голосу Америки», як «Година джазу», «Передачі для опівночників», де «легка» музика є головним пропагандистським компонентом.

Але основний акцент у використанні «легкої» музики в системі західної пропаганди — це вплив на молодь, якій намагаються прищепити прийняття американського способу життя. Відверто щодо цього висловився американський сенатор Спаркмен: «Зміна становища в Радянському Союзі можлива лише в результаті внутрішньої еволюції. Для того, щоб це стало дійсністю, необхідний наш постійний ідеологічний вплив на радянський народ. Він повинен бути спрямований на молодь — шляхом пропаганди американського способу життя…»

Робиться спроба використання специфічних особливостей молодіжної аудиторії — її емоційності, відчуття власної неповторності, прямолінійності сприйняття, максималізму, полярності суджень і оцінок. Буржуазні ідеологи в пропагандистському впливі на молодь найчастіше використовують поп-музику і такий її стильовий різновид, як рок-музика, що являє собою невід’ємну частину молодіжної так званої «субкультури», спрямованої в умовах капіталістичного суспільства з властивими йому антагонізмами, у тому числі і між поколіннями. Намагаючись зробити рок-музику головним компонентом духовного життя молоді соціалістичних країв, західна пропаганда цим самим прагне поширити на них і ту суперечність між поколіннями, яка властива буржуазному суспільству. До речі, повна комерцизація поп-музики призводить до майже абсолютного вихолощування з неї прогресивних моментів. Один з авторитетів у поп-музиці, англієць Н. Кон, писав: «80 процентів того, що виробляє сьогоднішня музична індустрія, — потворне, а 20 процентів — ідеалістичне».

Пропаганда такої низькопробної музики намагається прищепити нашій молоді споживацьку ідеологію, а прагнення до розваг зробити її єдиною духовною потребою. Цим самим робиться спроба обмежити свідомість слухачів сферою побутових почуттів, випадкових переживань і перетворити їх у соціально, творчо і естетично пасивних людей.

Звичайно, і поп-музика дає окремі зразки, позначені творчою непересічністю чи навіть обдарованістю авторів. Отже, щоб відрізняти справжнє мистецтво від підробок, треба керуватися принципами марксистсько-ленінської естетики — такими, як справжня народність, гуманізм, інтернаціоналізм, художня неповторність.

Справа честі радянських митців — активніше працювати над створенням ідейно окриленої, оптимістичної, емоційно-наснаженої естрадної музики, спроможної рішуче витіснити із сфери розважального мистецтва ширвжиток «масової» культури — бездумні, бездуховні, «конвейєрні» твори, що пропагують чужий нам спосіб життя.

Джерело: «Культура и життя» (Київ). — 13 грудня 1979. — № 99 (2588).