Парадокс 68-го: бунт молодої Європи проти «ситого суспільства»

Олександр Хоменко

Парадокси «божевільного року»

32 роки тому, в травні 1968-го, стареньку Європу знову лихоманило. Масові демонстрації, барикади, сутички з поліцією, кийки і сльозоточивий газ, карети «швидкої допомоги», які вивозять поранених, чорні і червоні прапори, портрети Че Гевари (власне, один портрет, розтиражований у сотнях тисяч відбитків, портрет, що став своєрідним «кодом» для розпізнавання «своїх»: Че в береті з п’ятикутною зіркою, довге волосся, погляд, спрямований у далечінь) — всі ці романтичні атрибути революції протягом кількох місяців стали майже щоденною реальністю життя великих європейських міст. Бійки демонстрантів із загонами ЦРС (французького ЗМОПу) у Парижі, Тулузі, Ліоні, Страсбурзі, студентські страйки та робітничі виступи в Італії, небачені доти в Західній Німеччині та США демонстрації проти війни у В’єтнамі шокували пересічного буржуа, зруйнували усталену систему його цінностей та стереотипів. Здавалося, захиталися до того часу непорушні підвалини «суспільства споживання»: діти міністрів пліч-о-пліч з молодими робітниками стоять на барикадах, у страйках беруть участь мільйони людей, президент (тоді — Де Голль) таємно залишає Францію, відчуваючи своє безсилля будь що змінити в ситуації, що склалася.

Але 68-й рік — це феномен не лише загальноєвропейський, а й загальносвітовий, сказати б, загальноцивілізаційний. Згідно з інформацією експертів ООН, 1968 року революційні виступи молоді відбулися більше як у 50 країнах світу. У Чикаго було оголошено надзвичайний стан, для придушення антиурядових виступів у місто було введено Національну гвардію та військові підрозділи. У сутичках із «силами правопорядку» в Мехіко загинуло 50 студентів. Тема окремої розмови (про це — дещо нижче) — відлуння травня 68-го за «залізною завісою», у тому числі і в Україні.