Людський капітал, це — багато? Як переконатись, що це саме так?

Андре Ґундер Франк

Версія 1: Очікується, що вражаючі досягнення Карели за основними показниками людського розвитку — попри низький реґіональний дохід на душу населення —слугуватимуть прикладом для політиків в инших штатах… Якість шкільної освіти вже багато років перевищує якість освіти в будь-якому иншому штаті. Державні витрати на освіту є одними з найвищих у країні.

Версія 2: Брак економічного зростання і стабільно високий рівень безробіття призведуть до «кризової» ситуації. Штат може не впоратись із завданням забезпечити достатнє фінансування сектору громадських послуг. Очевидно, що освіта та краща охорона здоров’я самі по собі не можуть призвести до позитивних перетворень в економіці… Розповідь буде неповною, якщо не згадати про постійно зростаючу кількість безробітних з освітою… Кількість і якість капіталовкладень є вирішальними факторами економічного зростання. Чому в Кералі рівень капіталовкладень залишається таким низьким?

(«Ікономік енд політікел віклі», 5 лютого 2005 р., стор. 542)

У своїй статті «Людський капітал чи людський розвиток?» (22 січня, стор. 300-306) Сантош Мехротра робить важливі політичні висновки, а саме: людський капітал — надто освіта — сприяє людському розвиткові. Та сама теза промайнула у статті Кеннета Померанца, опублікованій у рамках дискусії між Ройєм, Франком, Суґіхарою, Хатекарою і Вонґом в одному з останніх чисел «Ікономік енд політікел віклі». Померанц («Ікономік енд політікел віклі», 4 грудня 2004, стор. 5268) пише, що «дякуючи історії, ми тепер знаємо набагато більше» про капіталовкладення — і брак капіталовкладень — в освіту. Але що ми знаємо? Схоже, не зовсім те, що думають мої колєґи.

Я виступив у гурті перших визнавців/прихильників капіталовкладень в освіту зі своїм «Людським капіталом і економічним зростанням», опублікованим більше сорока років тому в чиказькому журналі «Ікономік дівелопмент і калчерел чейндж» (рік VIII, число 4, 1960, стор. 1433-1440). Я також дійшов схожих висновків у нарисі «Загальна ефективність виробництва в радянському сільському господарстві та промисловості на прикладі України в період з 1928 по 1955 рр.», надрукованому у виданні економічного факультету Чиказького університету «Джорнел ов політікел ікономі» (випуск LXVI, грудень 1958, стор. 498-515), що він був одним з підсумовуючих творів часів захисту моєї кандидатської на тему «Загальна ефективність виробництва в радянській промисловості та сільському господарстві на прикладі України в період з 1928 по 1953 рр.» (економічний факультет, Чиказький університет, 1957 р.).

Загальна продуктивність

Я висунув тезу, що вкладення у людський капітал — і надто капіталовкладення в освіту — повністю окупляться у процесі економічного зростання завдяки дії фактора, що його я назвав «загальною продуктивністю», а пізніше він став відомим під назвою «сумарна факторна продуктивність»: сумують усі виміряні внески у виробництво у часових точках T1, далі в T2, T3… та зміни порівнюються з виміряним випуском у точках T1, T2, T3… Якщо останні показники зростають з випередженням, значить є такі фактори виробництва, що їх не враховано, а саме людський капітал, орґанізація, техніка тощо, з яких найважливішим є освіта.

Погляньмо тепер, що саме ми можемо в дійсності дізнатися і чому саме навчитися в історії щодо цього питання, якщо звернемось до даних Індії та Радянського Союзу/Росії. В Індії Керала є штатом, що в питаннях вкладення у людський капітал та надто в освіту, одріжняється від инших. Дійсно задовго до того, як уряд штату на чолі з Комуністичною партією Індії (марксистською) й Еламкуламом Намбоодріпадом започаткував політику масивних капіталовкладень в освіту та людський розвиток, Керала вже займала — навіть до проголошення індійської незалежности — місце, що його можна порівняти зі східноазійськими новими індустріяльними країнами. Проте досягти економічного розвитку Кералі не вдається — замість цього штат експортує дешеву робочу силу та жінок до Півночі та багатих на нафту країн Перської затоки. Сьогодні він вельми залежний від грошових надходжень від цих працівників-еміґрантів. У двох нещодавніх статтях «Ікономік енд політікел віклі» зауважено, що ці дані не відповідають теорії про вкладення у людський капітал і освіту, але не пояснено, чому. Одну з цих статей процитовано в епіґрафі. І це не просто теорія. А в другій (див. «Ікономік енд політікел віклі» за 9 жовтня 2004 р.) йдеться про «Питання перспектив економічного зростання в Індії», в тому числі про перспективи «зростання сумарної факторної продуктивности». Автор задається питанням «наскільки ми можемо покладатися на такі обчислення у майбутніх оцінках перспектив зростання»? Справді в числі «Ікономік енд політікел віклі» від 11 грудня 2004 р. надибуємо звіт про «Якість робочої сили в індійський промисловості: аналіза за штатами» з відповідним порівнянням. Проте його «методолоґія» включає порівняння штатів (див. табл. 2) за «катеґоріями освіти» і відповідними «рівнями освіти» від початкової до випускників вищих навчальних закладів і далі. Отже, кількість років формальної освіти прирівнюється до якости робочої сили, що вона, своєю чергою, стає фактором зростання сумарної факторної продуктивности. І хоча за показником капіталовкладень в освіту та людський розвиток Керала у загальному підсумку займає вищі позиції, за рівнем промислового розвитку вона пасе задніх — штат займається експортом низькоякісної робочої сили. Так написано в статті в «Ікономік енд політікел віклі» за 5 лютого 2005 р., на стор. 541-547; саме там задається питання, але не дається відповідь, чому справи стоять саме так.

З иншого боку, індійська «кремнієва долина» в Банґалорі, що вона експортує високотехнолоґічну продукцію, не робила жадних попередніх вкладень у людський капітал, а за показником зростання сумарної факторної продуктивности займає одне з останніх місць. Це свідчить не на користь вкладень у людський капітал у порівнянні з кількістю років освіти. Ба більше: чи окупились загалом індійські капіталовкладення в людей з освітою? Так і ні. Сотні тисяч індійців мають вищу освіту, але багато хто з них їде працювати до Північної Америки та робить свій внесок — разом з вихідцями із Східної Азії — у технічний розвиток Америки, але аж ніяк не в економічний розвиток власне Індії. А той, хто залишається в Індії, навіть якщо переїздить до штатів з вищім виміряним рівнем освіти, лишається з освітою, що її рівень зависокий для роботи, яку він може знайти (якщо він загалом може знайти хоча б якусь роботу).

Повернімось тепер до Радянського Союзу та зростання сумарної факторної продуктивности або моїх обчислень загальної продуктивности та внеску людського капіталу. Вони були, безсумнівно, високими, хоча й через виключно високі капіталовкладення у кількість і реальну якість освіти та охорони здоров’я. Я виявив суттєве зростання сумарної факторної продуктивности в промисловості, але в колєктивізованому сільському господарстві сумарна факторна продуктивність скорочувалась. Коли 1960 року я повідомив отримані дані Київському інститутові народного господарства, члени комуністичної партії заявили, що отримані мною дані є невірними або хибною є моя методолоґія. Відтоді минуло чимало часу, і вони напевне змінили свою думку або принаймні партійну лінію. Що стосується мене, то, дякуючи історії, я знаю набагато більше. Так, може, я і мій друг Кен Поеранц говоримо про ріжні історії?

Радянський Союз і США

Я питаю в історії, чи окупились вкладення Радянського Союзу та инших країн «соцтабору» в людський капітал загалом й освіту зокрема? Так і ні. Коли 1960 року Хрущов заявив США, що «ми вас поховаємо» до 1980 року, багато хто повірив йому — не тільки «однодумці», але також з протилежного боку навіть у США. Після того, як 1957 року Радянський Союз запустив супутник, американці раптом із жахом для себе відкрили, що в СРСР щороку готують учетверо більше інженерів, ніж в Америках. Але чи «розвивало» це Радянський Союз? Знову ж таки — так і ні. Так — у галузі освоєння космосу, що в ній країни-правонаступниці досі займають провідні позиції, а американці мали й мають посилати своїх астронавтів на радянську/російську орбітальну станцію, міжнародну станцію, що працює на радянській техніці. Так — в оборонній галузі, але не в цивільній. (Є анекдота, але з реального життя, що якось румунський президент Ніколае Чаушеску купив у СРСР турбіну, але в Румунії вона погано працювала. Тоді він зателефонував Брєжнєву та попросив прислати турбіну, вироблену на військовому заводі. Ця працювала добре.) Радянський Союз міг б істнувати й далі, якби він розвивав цивільні галузі та забезпечив їх інфраструктурою, порівнянною з інфраструктурою промислово розвинених країн Заходу. Проте він зник без єдиного пострілу (якщо не рахувати Афґаністану). Ймовірно, те саме можна сказати про союзників СРСР — країни Східної Европи. Завдяки капіталовкладенням цих країн в освіту, Захід може практично за безцінь купувати східноевропейську робочу силу з хорошою освітою — може і купує радянських фізиків-ядерників за 100 дол./міс. Очевидно, що капіталовкладень в освіту та инший людський розвиток було недостатньо для виживання Радянського Союзу та країн-союзниць Східної Европи, так само як їх замало сьогодні для країн-наступниць, надто на півдні.

Як я зазначав у «Ікономік енд політікел віклі» у 1990-1992 рр., сорок років «соціялізму» не змінили для східних европейців нічого. Вірно, що їхні країни пережили певне промислове зростання й економічний розвиток. Але те саме пережили й південноевропейські країни. Отже, соціялізм помітно не вплинув на місце, яке вони займають у «гіт-параді» розвитку по відношенню до промислово розвиненішого північного заходу Европи або країн Південної Европи, відносно одна одної. Подивіться на Богемію і Моравію у Чехословаччині, Австрію й Угорщину після розвалу Австро-Угорської імперії, а також на Словенію і почасти Хорватію з колишньої Югославії. Вони обганяли своїх сусідів вже за часів імперії, до першої світової війни, і пізніше, в міжвоєнний період і в часи «великої депресії». Отже, після другої світової війни вони стартували з кращих позицій і досі — після сорока років «соціялізму» — продовжують бути попереду, а значить вони також є першими кандидатами на вступ до ЄС. Сказане стосується насамперед Чехії, що вона позбулась біднішої Словаччини. Решта колишньої Австро-Угорської імперії і балканські країни відстають, але відносно одна одної вони розташовані приблизно у тому самому порядку, що й колись.

«Перелітні гуси»

Те саме насправді стосується і успішної моделі розвитку «перелітних гусей», зокрема першої «зграї» чотирьох «драконів» або «тигрів» — Південної Кореї, Тайваню, Гонконґу та Сінґапуру, і другої — Тайлянд, Малайзія, Індонезія (в реальності тільки острів Ява) і В’єтнам. Перші два «дракони» були розвиненішими відносно инших ще в Японській імперії — залишаються такими й сьогодні. Наступні два своїм місцем завдячують часам «холодної війни». Оскільки рівень освіти в них високий, їх повсякчас наводять як приклад на підтримку тези про освіту/людський капітал. Але ті, хто цю тезу повторюють, схоже, ніколи не замислювалися над тим, які инші причини вплинули на ці результати. Друга «зграя» успадкували свої місця від колоніяльної ситуації: Тайлянд був незалежним, проте Малайзія була британською, Індонезія — голляндською, а В’єтнам — французьким. Особняком стоять Філіппіни, що були нічим иншим, як жертвою експлоатації з боку американців (після того як останні в процесі «визволення» островів від еспанського колоніялізму 1898 року знищили сотні тисячі філіппінців). Тепер вони експортують домашню прислугу до Гонконґу та инших місць, а медсестер до західних лікарень. Отже, Філіппіни досягли певного рівня освіти, але це не допомогло їм піднятися азійськими сходами успіху.

Геть невипадково й Куба не служить свідченням на підтримку тези про людський капітал/освіту. Куба зробила ґіґантські та дуже успішні вкладення у людський капітал в царині освіти та охорони здоров’я. Я підтримував кубинську «революцію» і писав про неї, писав не в останню чергу про вже істнуючі ініціятиви в освіті, що вони мали б допомогти у нагромадженні людського капіталу (в «Ікономік енд політікел віклі», в липні та серпні 1961 р.). Сьогодні Куба експортувала 100.000 вчителів і медичних працівників до Венесуели та инших країн. Куба також розробляє власну медичну техніку, деякі зразки якої стоять на передньому краї знань у цій галуз. А деякі навіть експортує — або за схемами міждержавних взаєморозрахунків до країн «третього світу», або за ринковими цінами продає «Пфайцеру». Але цих капіталовкладень у кубинців, очевидно, недостатньо, щоб створити на Кубі додаткову інфраструктуру, потрібну для розвитку. В цьому вона розраховує на іноземний туризм — але він поки що не довів свою міць як рушійна сила розвитку.

Радянському Союзові не допомогли капіталовкладення — навіть надкапіталовкладення — у важку промисловість і супутню інфраструктуру. Можливо, СРСР і маоїсти, що вони наслідували його приклад, дійсно зробили величезні капіталовкладення, як пише Померанц. Адже вони не переривались навіть під час «революційних канікул» хунвейбінів.

Так, хто тут малоздібний учень? Один мій колєґа колись написав, що я — «ренеґат» з чиказькою школи економіки. Можливо, тому що я ніколи не вважав її корисною; хіба що ступінь кандидата наука допомогла мені 1963 року отримати місце викладача антрополоґії у новому Бразильському національному університеті (розповідав про браки між двоюрідними братами та сестрами). Не знаю, як там мій добрий товариш Кен Померанц, але, дякуючи історії та великій особистій науковій подорожі університетами світу, я знаю, що мені слід було провалитися на кандидатському іспиті з економіки в Чикаґо (цінного в моїй роботі були тільки дещо скоростиглі оцінки зростання сумарної факторної продуктивности та новаторська, хоча й спірна методолоґія аналізи загальної/сумарної продуктивности, основуючись на якій я зробив висновки у «Людському капіталі і економічному зростанні»).

Пер. з анґл. за: Andre Gunder Frank, ‘Is Human Capital A Good Deal? Do We Know It When We See It?’, in Economic and Political Weekly, Vol. 40, No. 19 (May 7-13, 2005), pp. 2006-2007.

0 Responses to “Людський капітал, це — багато? Як переконатись, що це саме так?”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Жовтень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра   Гру »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: