Вибрані листи: Фанон до Шаріяті (осінь 1961)

Франц Фанон

Осінь 1961 р.

Довше за всю Азію й всю Африку опирається ісламський ‹світ› Заходові та колоніялізмові. Ці два вороги завдали його тілу та душі страшних ран. Він самотньо страждає від ненависти цих ворогів, що вони б’ють по ньому сильніше, ніж по инших. І хоча я не поділяю твого почуття до ісламу, я хотів би наголосити на твоєму зауваженні сильніше, ніж це зробив ти сам, а саме, що в третьому світі (і, з твого дозволу, насамперед на Близькому та Середньому Сході) іслам має — більше за будь-які инші суспільні сили та ідеолоґічні альтернативи — антиколоніяльний потенціял та антизахідний характер. ‹…›

Сподіваюсь, що ваші справжні інтелєктуали, маючи на меті підвищити загальний рівень усвідомлення робітничими масами своєї країни та підняти їх на оборонну війну проти аґресії та спокус отруйних і підозрілих ідей, а також проти метод і способів вирішення, вироблених у Европі, — сподіваюсь, що ваші справжні інтелєктуали використають колосальні культурні та громадські ресурси, заховані в мусульманських суспільствах і в мусульманському дусі, для емансипації і заснування иншого людства та иншої цивілізації, та вдихнуть новий дух у тіло мусульманського Сходу. На тебе та твоїх колєґ покладено обов’язок виконати це завдання. Звісно, я знаю, що твої зусилля в цьому напрямку — попри видиму їхню подібність — не сумісні з моєю метою будівництва сполученої і дружної нації в нашій країні «третього світу» — точніше сказати, у третій країні світу. Адже те, що нас об’єднує, дозволяє мені визнати цей образ дії за великий розумний крок уперед до мого ідеалу.

Хай там як, але я думаю, що відродження сектантських і реліґійних образів мислення заважає цьому необхідному об’єднанню, що його і без того нелегко досягти, та відволікає майбутню націю — у найліпшому разі «націю-у-становленні» — від ідеального майбутнього, наближаючи її радше до минулого. Саме цього я не перестаю боятися, саме це непокоїть мене, коли я дивлюсь на діяльність щирих активістів Спілки маґрибських улемів — при всій моїй повазі до них за їхній внесок у боротьбу з французьким культурним колоніялізмомо.

Разом з тим твоє розуміння відродження реліґійного духу і твоя діяльність з приведення у рух цієї великої сили — сьогодні жертви внутрішнього розбрату, розбитої паралічем, — з метою емансипації великої частини людства, що їй загрожує відчуження і розпад самосвідомости і що її повернення до ісламу виглядає як ухід в себе, веде на шлях, яким крокують Сенґор, Джомо Кеніятта, Джуліюс Ньєрере та Катіб Ясін з їх працею над відродженням африканського націоналізму або Анрі Аллєґа — відновника клясицизму. Що стосується мене, то хоча мій шлях відріжняється від твого і веде у протилежний бік, я переконаний, що одного дня обидва шляхи перетнуться у місці, в якому людина живе добре.

Примітки

А н р і  А л л є ґ (1921- 2013) — франко-алжирський публіцист, член Алжирської комуністичної партії, редактор ґазети «Альжер репюблікен», пізніше ґенеральний секретар «Юманіте»; він брав участь у русі за незалежність Алжиру (1954-1962), за що був заарештований і катований в одному з таємних тортурних центрів в Алжирі. — тут і далі прим. «Вперед».

Д ж о м о  К е н і я т т а (1894-1978) — кенійський політичний діяч, революціонер, пропаґандист панафриканізму, керівник (1947-1960) Кенійського африканського союзу, перший прем’єр-міністер (1963-1964) і президент (1964-1978) Кенії.

Д ж у л і ю с  К а м б а р а г е  Н ь є р е р е (1922-1999) — танзанійський політичний діяч, засновник і голова (1954-1977) Національної спілки африканців Танґаньїки, перший прем’єр-міністер (1961-1962) і президент (1962-1985) Танзанії (Танґаньїки), автор концепції «соціалізму уджамаа» — одного з ріжновидів африканського соціялізму.

Л е о п о л ь д  С е д а р  С е н ґ о р (1906-2001) — сенеґальський франкомовний поет, есеїст і політичний діяч, засновник (1948) Сенеґальського демократичного блоку, перший президент (1960-1980) Сенеґалу, один із засновників доктрини неґритюду.

К а т е б  Я с і н (1929-1989) — алжирський письменник берберського походження (амазиг), що писав французькою, арабською і берберською (тамазит), дописувач у ґазету «Альжер репюблікен» і член Алжирської комуністичної партії.

А л і  Ш а р і я т і (1933-1977) — іранський соціолоґ реліґії, публіцист і революціонер, один з ідеолоґів Ісламської революції в Ірані. Його твори та проповіді надихали борцов проти шахского режиму в 1970-х рр., його ідеї були взаті на озброєння Орґанізацією моджахедів іранського народу («Моджахедін-е Халк») при розробці своєї проґрами. Убитий іранською службою безпеки САВАК у Великій Британії.

Пер. з фр. за: Frantz Fanon, Écrits sur l’aliénation et la liberté, Éditions La Découverte, Paris, 2015.