«Чорний князь»

Кілька років тому великого розголосу набула скандальна історія, «героєм» якої став генерал Джованні де Лоренцо, тодішній начальник італійської військової розвідки (СІФАР). Виявилося, що він нацьковував своїх підлеглих на тих державних діячів Італії, політика яких здавалася йому надто ліберальною, взяв під контроль їхні приватні телефонні розмови і кореспонденцію. Дії Лоренцо становили частину фашистської змови. Але змова провалилась, генералові Лоренцо не вдалося затиснути Італію в залізний кулак диктатури.

На початку нинішнього року було розкрито ще одну фашистську змову. Щоправда, цього разу Лоренцо грав значно блідішу роль, ніж колись. Ватажком змовників став тепер його близький приятель, керівник неофашистської організації «Національний фронт» Валеріо Боргезе, відомий в Італії під прізвиськом «Чорний князь».

Боргезе має в Італії досить-таки сумну славу ще з 1940-х років. Командир військових частин спеціального призначення італійської фашистської армії, завданням яких були розправи з партизанами, він власноручно підписав накази про розстріл 800 антифашистів. Після розгрому фашизму Боргезе, уникнувши смертної кари, відсидів кілька років за ґратами й 1949 року вийшов на волю.

В 1967 році він заснував неофашистську організацію «Національний фронт». За три роки ця зграя, очолювана «Чорним князем», встигла вчинити чимало злочинів, поки нарешті під тиском громадськості головний прокурор Італії Аугусто де Андреїс не підписав наказ про обшук у римській штаб-квартирі «Національного фронту» та в місцевих його філіях, розкиданих мало не по всій Італії. В ході розслідування виявилося, що зграя Боргезе готувала державний переворот. Власті аж ніяк не прагнули робити цю новину надбанням громадськості, та мовчанку порушила прогресивна італійська газета «Паезе сера». Тоді власті мусили заднім числом визнати, що справді мала місце антидержавна змова крайніх правих сил Італії, воліючи, однак, зберегти в таємниці імена причетних до неї. Не побажали власті ще раз згадувати й імені де Лоренцо, в квартирі якого був виявлений арсенал вогнепальної зброї.

Ніхто в Італії не знає, яка ж кара спіткала фашистських змовників. З неофіційних джерел відомо одне: поліція виявила гаку «оперативність», що коли її представники прибули з ордером на арешт до помешкання Валеріо Боргезе, за ним і слід прохолов. Кажуть, він знайшов притулок у свого приятеля, лиховісного есесівця Отто Скорцені, який отаборився був в Іспанії.

Самого тільки випадку з «Чорним князем» досить, щоб розвалити картковий будиночок аргументації певних офіційних осіб Італії, які свою свідому бездіяльність, небажання боротися з чорною заразою намагаються виправдати «незначністю» цього явища. Вони представляють справу так, ніби це «жменька хуліганів» стріляє з-за рогу в комуністів, вимазує гноєм меморіальні дошки партизанів, розмальовує стіни антикомуністичними лозунгами. Однак подібні вихватки є серйозними симптомами рецидиву коричневої чуми, свідченням того, що в Італії діє широка мережа фашистських організацій.

«Нині ми — національний факт, — розпатякує такий собі Альміранте, секретар «Італійського національного руху». — Ми перебуваємо в стані війни з Італійською /146/ комуністичною партією. Противники нас бояться, бо ми нова сила в історії. Італія — корабель, що лишився без керманича посеред бурі. Ми покликані його вести. І незабаром ми візьмемо цю справу до своїх рук…»

Серпень 1970 року. Коло напіврозвалених укріплень у Форт-Шойнті поблизу Бардонекк’ї примостилися з десяток наметів. Біля них походжають ставні молодики в захисного кольору куртках і червоних беретах. Ще один неодмінний їхній атрибут — масивні мисливські ножі на ременях, німецькі вівчарки. «Туристи» горлають войовничих пісень, виробляються в стрільбі, марширують, старанно викидаючи вперед ногу. На флагштоках майорять стяги: двосічна сокира на білому й червоному тлі. Котиться луною зухвале «Еввіва іль дуче, ейя, ейя, аля-ля, вінчеремо!» («Хай живе дуче, ми переможемо!»).

Хтось повідомляє про це збіговисько поліцію Бардонекк’ї. Але, прибувши на місце, охоронці порядку знаходять лише виведену на мурах приємну обіцянку: «Ми ще повернемося» і на землі консервну бляшанку, наскрізь прошиту кулями. Що та бляшанка була мішенню у вправах фашистів з вогнепальної зброї, ясно для кожного, крім поліцаїв. «Ті дірки могли бути пробиті й цвяхами», — авторитетно заявляє сержант і про людське око забирає речовий доказ для експертизи.

Березень 1971 року, місто Тренто. Біля пам’ятника героям Опору повітря раз у раз струшують вибухи. Хтось підкладає динаміт в автомобіль керівника місцевих профспілок Маттеї, хтось намагається підірвати залізничну колію і висадити в повітря будинок університету…

В горах поблизу міста спадкоємці ідей «великого дуне» влаштували справжнісінький військовий полігон. Гримлять постріли, динаміт здіймає вгору фонтани каміння й пилюки, фашисти марширують, опановують дзюдо і айкідо, одним словом, гартують тіло і дух для майбутніх «звершень».

І все те діється під самісіньким носом у поліції, яка нічого не бачить і нічого не чує.

Професор римського університету Джорджо Монпурго став свідком маніфестації фашистів. Учасники її співали фашистський гімн і погрожували студентам. Коли Монпурго запропонував поліцаям втрутитися, ті почастували його стусанами, брудною лайкою і, заштовхавши в машину, повезли в комісаріат…

30 січня 1971 року перед судом став обвинувачений у незаконному переховуванні зброї сорокарічний генуезець Джанкінто Барб’єрі. В його квартирі було виявлено 29 гвинтівок та карабінів, 25 пістолетів, 20 кинджалів та багнетів, протигази, три ручні бомби, сім касок, чимало поліцейських кийків.

10 лютого заарештовано Калоджеро ді Стефано, колишнього страхового агента, одного з діячів «Італійського соціального руху», що демонстративно дефілював по місту в фашистській чорній сорочці. Його теж було обвинувачено в незаконному переховуванні зброї.

Арсенали Барб’єрі та ді Стефано становлять лише мізерну частку тих запасів, які мають у своєму розпорядженні італійські неофашисти. Зрозуміло, що організація з таким «воєнним потенціалом» існує не на членські внески. її фінансують покровителі неабиякого рангу: великі промисловці, латифундисти, судновласники, фінансові магнати, військові, а то й державні діячі.

Значна частина асигнувань на потребу неофашистів надходить з-за океану. «Існує реальна небезпека, що Італія піде шляхом Чілі, — пише відомий американський журналіст Сульцбергер, — а це було б великою втратою для Сполучених Штатів». Тож, покладаючи надію на чорносорочечників як на антибіотики, що вилікують Італію від «червоної хвороби», американські монополісти охоче трусять гаманцями. Щедро живить мережу терористичних організацій в Італії Центральне розвідувальне управління США. Не шкодують коштів з національного бюджету й уряди грецьких «чорних полковників» та іспанських франкістів.

Ставку на неофашизм роблять всі ті, кого лякає розвиток робітничого та комуністичного руху в Італії.

За матеріалами зарубіжної преси. /147/

Джерело: «Всесвіт».— 1971. — №9. — Стор. 146-147.

0 Responses to “«Чорний князь»”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Травень 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Жов »
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: