Жовтнева революція і єврейське питання

Юхим Різницький

Переможець-пролетаріят, узявши владу до своїх рук, творить дивні „чудеса”. Величезні перемоги на господарчім та культурнім фронті, що він їх досяг у порівнюючи відсталій країні в найнесприятливіших внутрішніх і зовнішніх умовах, викликають захват та здивовання з боку численних чужоземних делегацій — робітників, учителів, депутатів, інженерів, учених, жінок, що без краю тягнуться до нашої країни. Тут бачать вони, всупереч наклепам закордонної буржуазної й соціялістичної преси, як переможець-пролетаріят, поховавши буржуазію, без жодного страху й жалю разом із останньою ховає всі прокляті питання, всі нерозвязні суперечності, що шматують старий, наскрізь зогнилий, буржуазний світ. Робітниче питання, жіноче питання, аграрне питання, шкільна справа, житлове питання, питання релігійне — всі ці виплоди буржуазного ладу, всі ці гноянки на тілі людськости переможець-пролетаріят розрізав і вичищає поволі, але радикально й назавжди, викликаючи захоплення в серцях одних та прокляття й злісну ненависть — у инших. Але ось що найдивніше, що найбільше вражає: пролетаріят розгадав загадкового потворного сфінкса, що століттями наганяв жах на всіх здібних мислити й почувати, ц. т. так зване єврейське питання. „Єврейське питання, пише тов. Смідович, це одна з історичних болячок на тілі людськости, і в буржуазних країнах немає засобів її ліквідувати. За час революції вона страшенно нагноїлася. Але саме революція утворила потрібні умови, щоб вигоїти цю жахливу болячку” („Емес” № 196).

Пролетарська революція як-найкраще ствердила думку великого борця за інтереси робітничої класи Карла Маркса, що звільнення євреїв настане тоді, коли суспільство звільниться від єврейства, т.-то від жадоби прибутку, від капіталізму. Бо й справді, єврейське питання в Росії — такий-же витвір соціяльно-політичного ладу, як і питання кожної иншої пригніченої нації. Як і це останнє, воно зводилось до експлоатації, до пригнічення величезної шостимільйонової єврейської маси з боку пануючих великоруських клас. Але-ж через особливі умови існування євреїв у царській Росії — відсутність власної території, брак громадської організації, що давала-б одсіч гнобителям, участь великих мас єврейства в дрібній торгівлі, через працю єврейських робітників у найвідсталіших галузях виробництва (ремісничій та кустарній) — єврейське питання мало тут /71/ свої специфічні особливості, що загострили його більше, ніж кожне инше національне питання. До звичайного гніту, що тиснув кожного обивателя царської Росії, для єврея додавався особливий, спеціяльно для нього вироблений гніт, зафіксований у т. з. російському законодавстві про євреїв. Це законодавство — справжня інквізиція, що віддавала протягом багатьох десятиліть величезні маси людей, зачинених до в’язниці, званої межею єврейської осілости, нестерпучим моральним та фізичним мукам.

Царський уряд експлоатував євреїв найнахабнішим, одвертим, розбійницьким засобом: він брав із них подвійні податки, зівів карнавочний[1] та свічний[2] збори, провадив збільшений призов новобранців із євреїв до армії. Але гірше над усе те, що законодавство про євреїв оддало їх на одкуп усій зграї великих, середніх та дрібних урядовців, що робили операції грабунку вроздріб, кожний на свою руч, а місцями об’єднувалися в справжні торгово-промислові компанії для цієї мети. „Відомо, що й до цього часу (писано 1904 р.) з євреїв „годується” вся поліційна та инша влада, що причетна так чи инакше до догляду за „неухильним” виконанням тисяч заплутаних і надто еластичних, виключних законів проти євреїв. І безперечно, не з останніх причин, що допомогла схоронити б силі й збільшити обмеження в праві мешкання, прийому до шкіл і т. и. є уперте небажання численної буржуазії розлучитися з цим невичерпаним джерелом „безгрішних прибутків” („Искра” № 64).

Додайте до цього повсякчасне щоденне цькування євреїв в антисемітській пресі, жовті квитки (стан проститутки), що їх мусили припасати єврейські дівчата, щоб мати змогу вчитись у столичних школах, катування євреїв „истинно-русскими людьми” т. зв. „резинами”, потоки крови безвинних немовлят та сивих дідів підчас погромів, судові процеси на зразок Бейліса з обвинуваченням євреїв у вживанні християнської крови для великодної маци, нарешті величезну кількість утікачів, зігнаних з рідних місцевостей у Польщі, Литві, Білорусі та на Україні за часів імперіялістичної війни — і ви зрозумієте, яку потворну, огидливу форму прибрало єврейське питання в царській Росії…

І немов-би в чарівній казці, коли пролетаріят скинув царське ярмо й проголосив свою диктатуру, — це прокляте питання розтануло й зникло, як дим у порожній просторіні, лишило тільки кошмарний спогад у серцях тих, хто прожив більшу частину свого життя за царського режиму. Зруйновано до-щенту мури столітньої в’язниці, межі єврейської осілости, зникла ненависна відсоткова норма, двері всіх шкіл — нижчої, середньої й вищої широко розчинились для стомлених жадобою знання єврейських дітей, для юнаків та дівчат, що їх за царату лише в мікроскопічних дозах пускали до російської школи (в межах осідлости 10%, в инших місцевостях 5%, у столицях 3%, а у військових школах 0%).

Євреї дістали змогу говорити, читати, писати й учитись своєю рідною мовою. Анти-семитська зграя причаїлася й змовкла. На єврейській вулиці було велике свято. І коли потім, один за одним пішли майже протягом трьох років, жахливі єврейські погроми, кількістю 1520, що бурею пролетіли по 911 місцевостях України, Білорусі й Гомельської губернії, погроми, від яких постраждало 700.000 євреїв, при чім 200.000 було вбито, погроми, що після них лишилось 300.000 безпритульних сиріт, — /72/ запитайте першого ліпшого, навіть найвідсталішого єврея, і він вам скаже: не Радянська влада, не пролетаріят винен у цих жахливих звірствах, а винні буржуазія й поміщицьке та куркульське кодло, що в своїй передсмертній агонії — єврейською кров’ю хотіли загасить пожежу Революції.

Як велетенська тисячопудова крижана брила з вершка високої гору, упали ці жахливі, нечувані в історії погроми на голови єврейської бідноти, придушили їх і прибили всією своєю величезною вагою… Звичайно, що невідкладним завданням пролетаріяту зараз-таки після перемоги над контр-революцією, після закріплення своєї диктатури на Україні, в Криму й у Білорусі, було забезпечити існування, улаштувати ці сотні тисяч безпритульних утікачів та сиріт, засуджених від контр-революції на голодну смерть. Щоб вирішити це кагальне позачергове завдання, Радянський уряд уживав не мало сил і заходів за тих тяжких часів. Але це все-ж було завдання тимчасове: розвязання його не могло розвязати в загальному масштабі єврейське питання, що його коріння увійшло в иншу, нову площину. Річ у тому, що єврейське питання за умов диктатури пролетаріяту зробилось зовсім не тим, яким воно було за буржуазно-поміщицького ладу. Тоді воно було питанням переважно правовим і лише побічно економічним. Справді: чим, наприклад, пояснити класичні єврейські злидні старої царської Росії? Насамперед і головно — обмеженням у правах: у праві мешкати, в наслідок чого євреям-робітникам не можна було працювати на фабриках і заводах, що зосереджені по-за межами осілости. і вони вимушені були шукати заробітку у відсталих галузях виробництва; у праві набувати й орендувати нерухоме майно, в наслідок чого євреям не було доступу до хліборобської праці; у праві торгівлі й промисловости, в наслідок чого євреї могли брати участь лише в дрібній торгівлі в межах осілости й жорстоко конкурували між собою; у праві на освіту, в наслідок чого євреїв не допускали до школи, а значить вони не могли набути кваліфікації і т. и. А що таке російський антисемітизм? — це инший вияв того-ж таки єврейського безправ’я.

Пролетаріят, узявши владу до своїх рук і зміцнивши її, винищив прояви антисемітизму й надав євреям цилковитої рівноправности. Але за нових економічних відносин, за умов диктатури пролетаріяту, ця рівноправність дуже мало може дати євреям, щоб поліпшити їхній матеріяльний стан: моральні муки припинились, але фізичний голод не задовольнявся, принаймні для величезної більшости євреїв.

Як задовольнити фізичний голод більше ніж двохмільйонової зубожілої й виснаженої маси єврейства, як дати їй матеріальну базу для існування? Оце те нове формулювання, що його набуло в Радянській Республіці єврейське питання. З питання правового, яким воно було й тепер є за буржуазного ладу, воно перетворилося за умов диктатури пролетаріяту в питання соціяльно-економічне. Але в цій новій формі єврейське питання втрачає більшість своїх специфічних рис, перестає бути спеціяльно єврейським питанням і робиться частиною великого, загального соціяльного питання: як пролетаріят мусить налагодити господарче й культурне життя країни, щоб усі (а разом і євреї) були ситі, культурні й задоволені.

Виходить так, що з а у м о в д и к т а т у р и п р о л е т а р і я т у є в р е й с ь к е п и т а н н я п е р е т в о р ю є т ь с я в п и т а н н я п р о є в р е ї в. Це — закон, і хто цього не розуміє, той не може зрозуміти політики Радянського уряду що до єврейської маси. Отже візьмімо цей закон до уваги й поставмо питання: який повинен бути програм робітничої класи в питанні про євреїв, або конкретно: як прилучити до прогресивної продуктивної праці 1.800.000 євреїв, що з них одна половина — зубожілі /73/ дрібні крамар, а друга половина — дрібні ремесники та кустарі, як, нарешті, втягнути відсталого єврейського робітника у велику соціялістичну промисловість. Усі програмові питання пролетаріят вирішує, базуючися на революційному марксизмові. Марксизм каже, що одної волі замало, щоб вона здійснилась. Воля лише тоді може розраховувати на своє існування, коли вона бере на увагу стихійний, від неї незалежний, об’єктивний процес дійсности. Коли наша свідомість відкриває певну тенденцію суспільного життя, тоді наша воля може певним чином уплинути на цю тенденцію, прискорити (або затримати) процес, уносячи до нього плановість, ніби-то організуючи стихію. Яка-ж була стихійна тенденція у вирішенні єврейського питання в період Революції, тоб-то після того, як воно набрало нових форм? Сіоністи кричать по всіх усюдах, що Радянська влада вкрала в них програм колонізації, так само, як есери кричали колись, що Ленін украв у них аграрний програм. Але насмілюємось запевнити сіоністів, що ані Ленін, ані Радянська влада крадіжок не чинила й не чинять Це по-перше. А по-друге, програм прилучення євреїв до хліборобської праці не така вже й погана, хоч і сіонисти це роблять. Вона погана в тій своїй частині, де це прилучення рекомендується здійснювати в буржуазній державі, в Палестині, в англійській колонії, де панують імперіалісти: там вона є не тільки погана, але згубна для євреїв, що їх сіоністи хотять звільнити від політичного гніту для того, щоб закувати їх у ланцюги капіталістичної неволі. Не в тім реакційність сіонізму, що він хоче заснувати єврейську державу, де більшість населення працює коло землі, а в тім, що він хоче будувати буржуазну державу, догоджаючи та плазуючи перед імперіялістами, віддаючи їм на поталу єврейські маси. Так, пролетаріят дійсно виробив програм колонізації євреїв, але це він зробив не на ґрунті сіоністського програму, а на ґрунті спостережень над фактами дійсного життя. Не до Палестини побігли зубожілі від погромів та від занепаду приватньої торгівлі євреї, а до рядянського села, до землі, щоб стати селянами, взятись до продуктивної праці. Це була справді с т и х і й н а а г р а р и з а ц і я єврейського населення, коли (1918—1924 р.) осіло коло землі 50.000 душ, часто-густо задовольняючись найменшими дільницями землі, ще й не оформленими юридично. 50.000 душ, — адже-ж це удвоє більше за ту кількість, що переселились до Палестини за цілі 40 років під охороною єврейських банкирів, при величезній агітації й пропаганді ідеї сіонізму. Безперечно, євреїв осіло-б на землі значно більше, коли-б землі було досить, та коли-б НЕП не викликав у них рожевих надій на відродження приватньої торгівлі й ин. Виходячи з цієї стихійної аграризації, пролетаріят і збудував програму соціального влаштування євреїв. Це була дійсність, що її лише треба було як слід урахувати, щоб на підставі її взятись до роботи. Через що саме в цю галузь народнього господарства кинулись маси єврейства, коли матеріяльна база їхнього життя почала руйнуватися, зрозуміло: ця галузь вимагає найменшої кваліфікації та найменшої витрати коштів при умові, звичайно, націоналізації землі, яку запровадила Революція. Як же пролетаріят організував цю стихію та які результати цієї організації? У серпні 1924 р. Уряд організував при найвищому органі Союзу ЦВКСРСР під головуванням т. Смідовича, особливий комітет земельного впорядкування трудящих євреїв (КОМЗЕТ, завдання якого — переселити протягом найближчих років на землю сто тисяч єврейських родин (по-над півмільйона душ). Функції Комзету зводяться до законодатної ініціятиви, сприяння переходу євреїв до хліборобства й керування та контролювання справ земельного влаштування євреїв. Безпосередню практичну роботу організації переселення та вселення євреїв на земельні /74/ дільниці провадять органи Наркомзему та инших Комісаріятів, з активною допомогою громадських організацій (Гольде, „Земельное устройство трудящихся евреев”). Звязок з практичною роботою на місцях КОМЗЕТ провадить через засновані при президіях ЦВК — ів та Губвикомкомів, у районах так виходу, як і вселення євреїв, особливі „комісії земельного влаштування трудящих євреїв”, що працюють за директивами КОМЗЕТ’у та за керовництвом відповідних ПВК-ів і Губвиконкомів. „План робот КОМЗЕТ’у на 1925 р. розрахований на влаштування в Південній Україні трьох тисяч єврейських родин та на Півночі Криму тисячі родин. І це крім тисячі тих єврейських родин, що намітили влаштувати в порядку розселення НКЗеми Білоруси та Криму, Гомельський та Одеський Губвиконкоми і ин.” (Гольде).

Про те. як було виконано цю програму, можна довідатись із нижче наведеної таблиці розподілу фондів по районах:

Отже, намічену програму виконано більше ніж па 10%. Але це не дає ще уявлення про стихію, що про неї скоріше можна довідатися з реєстрації. З метою визначити кількість євреїв, що бажають перейти до хліборобства й одібрати переселенські ґрунти, щоб улаштувати їх біжучого року на землі, КОМЗЕТ узявся до реєстрації євреїв, які побажали перейти до хліборобства. Ч и с л о з а р е є с т р о в а н и х п р о т я г о м п е р ш и х т и ж н і в д о с я г л о 25.000 р о д и н. Більшість із них об’єдналась у артілі. Соціяльний склад зареєстрованих приблизно такий: колишніх хліборобів — 10%, ремесників — 35%, робітників — 15%. службовців — 10%, колишн. дрібн. Крамарів — 25%, без визначеної професії — 5%.

„Реєстрація ця зайвий раз підтвердила великі злидні єврейських мас та сильний потяг їх до землі” (Гольде). Щоб дати читачам уявлення про кошти, витрачені на колонізацію, а також про їхні джерела, наведу уривок із дуже гарної статті т. Ларина, надрукованої у № 2—6 журналу „На аграрном фронте”. Організація пересічного соціяльного господарства в південній смузі Союзу, за даними загальної статистики, коштує коло 1300—1400 карб. Те господарство, що його тепер організують /75/ для єврейських переселенців, розраховано на суму трохи меншу — лише на 1.200 карб, з них протягом першого року 1000 карб, і другого року 200 карб.) Здешевлення досягають шляхом організації колгоспів, що коштує, звичайно, дешевше, ніж улаштування розпорошених, індивідуальних господарств. Частину потрібної суми дають сами колоністи. Спочатку кожна родина мусила мати 300 карб. Але хід переселенської кампанії 1925 року показав, що сума в 300 карб, недосяжна для більшости родин, і цифра ця знижена надалі до 200 карб. Решта 700 карб, на організацію кожного господарства складаються 1925 р. таким чином: до 200 карб. складають загалом різні пильги та кредити, що дає держава та її органи у вигляді насінньової позики, лісових матеріалів, машинового кредиту, здешевлення перевозки і т. н„ а 500 карб, (надалі 600 кр.) треба добути зовні. Що-ж до решти 200 карб, (потрібних на другий рік), то гадають, що їх поступово утворять нові господарства самі з себе. Уряд та його органи на 1925 р. у різних формах відкрив для єврейської колонізації кредити, загальною сумою до 1.150.000 карб. До кінця першого операційного року від різних радянських банків і трестів сподіваються кредиту ще на 273 тисячі карб, (а разом коло 1.400 000 карб)… Що-ж до допомоги з а к о р д о н н и х громадських організацій, то в першій полонині 1925 р. кошти надходили лише від Американської Єврейської Об’єднаної Агрономічної Корпорації. „АГРОДЖОЙНТ” витратні: до червня по-над один мільйон двісті тисяч карб, і можна гадати, що до кінця року сума ця удвоє перейде спочатку намічені розміри. У червні 1925 р. одержано також повідомлення від другої великої закордонної організації — Французько-Англійського Єврейського Колонізаційного Товариства (ЕКО) — про її бажання також узяти, вже біжучого року, участь своїми коштами й роботою в справі колонізації. Дала також принципову згоду Американська Організація „РАЙК”, що вона внесе півмільйона карб. (550 тисяч карб.), і Американська Робітнича Організація „УКОР” сповістила, що вона вже почала збір для цієї мети. Головні джерела коштів є, певне, ДЖОЙНТ та ЕКО, яко найміцніші організації. Є певна підстава гадати, що приплив коштів із-за кордону в майбутньому значно зросте. Одночасно з цим буде рости й допомога уряду, і поширшають можливості до організації єврейських мас. Ми безперечно стоїмо на переломі в усіх сферах життя єврейського народу, на порозі його соціяльного перебудування. Але, як справедливо сказано у відозві ОЗЕТ-у „До єврейського населення СРСР” — „велика справа прилучення єврейських мас до продуктивної хліборобської праці залишиться тільки красивою спробою, коли кожен окремо і всі разом, хто бажає допомогти цьому історичному почину, не сприятимуть його виконанню”.

Де-які організації ОЗЕТ-у, наприклад Київська, вже досить широко розвинули свою діяльність. Вони притягають у члени робітників та інтелігентних працівників не лише євреїв, а й инших національностей. ..У радянських умовах, пише в зазначеній статті т. Ларин, п е р е х і д с о т е н ь т и с я ч м і с ь к и х м е ш к а н ц і в д о х л і б о р о б с т в а н е м и н у ч е о б е р т а є т ь с я в п е в н о г о р о д у п о к а з о в у л а б о р а т о р і ю н а с а д ж у в а н н я с і л ь с ь к о г о г о с п о д а р с т в а, щ о р о з в и в а є т ь с я в бік с о ц і я л і з м у. Дуже характерне з цього боку те. що не зважаючи на повну волю вибору, тисячі єврейських родин, що вже осіли на землі, майже ніде не організували індивідуальних господарств, а майже скрізь утворили колгоспи… Тепер у СРСР маємо вже коло 500 єврейських колгоспів… Сотні єврейських колгоспів, що розташувались тепер на півдні СРСР, це — майбутні осередки нового соціялістичного суспільства. /76/

Голова РНКУСРР топ Чубар говорив на IX з’їзді Рад України, між иншим, і про перспективи землевлаштування трудящих євреїв:

„Чи маємо ми на меті створення єврейської республіки? Цього питання ми ще не ставили й його не розглядали. Але було-б не погано, коли-б ми змогли утворити окремі єврейські райони, ба навіть єврейські провінції. Звичайно, що керувати такою провінцією ми не посадили б сіоністів, що одурюють єврейські маси, кличуть їх до Палестини, де вони хотять панувати над єврейськими масами за вказівками Англії. Коли-б ми утворили єврейську провінцію чи автономну республіку, то-б ми її збудували на зразок инших Радянських республік, де влада є робітники та селяни, і вони б утворили й у єврейській радянський республіці апарат для обслугування трудящих мас. Таким чином єврейське питання вичерпується цілком. Драгоманов ще 1875 р. висловив думку, що „єврейське питання значно серйозніше за инші”, що всі невигідні сторони єврейського питання не можна знищити самою „емансипацією євреїв”[3] Драгоманов перший зрозумів, що після емансипації зразу-ж гаки виникне питання про соціяльне перебудування величезних мас єврейства. Це найважче завдання міг розвязати лише пролетаріят, що став до влади. Я дозволю собі закінчити мою статтю прекрасними словами т. Фрумкиної (Естер), що ними вона закінчила свою промову на відкритті Єврейського павільйону на всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві 1923 р. „Були спроби оселити євреїв на землі. Микола І гнав євреїв за тисячі верстов і зробив їх колоністами, лишивши їх, як і раніше, безправними. Обдурювали маси мрією про Палестину. Єврейські барони ущасливили їх своєю ганебною філантропією. Тільки Радянська влада відкрила єврейським масам справжній шлях до творчости на землі, що довго написалася їхньою кров’ю. Вільний шлях, шлях рівних серед рівних, пліч-о-пліч із тими українськими, білоруськими, російськими селянами, що були один від одного відокремлені високим муром упереджень та темноти, і які подають тепер один одному братерську руку”. /77/

Примітки

[1] Кирнавочний збір у євреїв у межі осілости — спеціяльний збір з м’яса єврейського убою, що призначався для виплати громадських боргів, для утримання єврейських шкіл та добродійних установ, але в наш час (1907 р.) часто-густо витрачається й на загальні міські потреби: брукування та освітлення вулиць і ин. (Мал. Енциклоп. Словник).

[2] Свічний збір брали з євреїв у губ. межі осілости з 1844 р. й призначався він для утримання єврейських шкіл (тамже).

[3] „Евреи и поляки в Юго-западном крае”, стаття з 1 тому „Политических сочинений” М. П. Драгоманова.

Джерело: „Життя і революція” (Київ). — 1925. — №9. — Стор. 71-77.

0 Responses to “Жовтнева революція і єврейське питання”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Лютий 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Бер »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: