Архівні джерела про робітничий контроль та перші соціалістичні перетворення в промисловості України (березень 1917 – квітень 1918 рр.)

Й. Чорномаз

Вивчення процесу усуспільнення засобів виробництва в нашій країні має велике теоретичне і практичне значення. Останнім часом дослідження цієї проблеми в радянській літературі, зокрема українській, значно просунулося вперед. З’явилися історіографічні праці про робітничий контроль і націоналізацію промисловості на Україні. Але бракує ще аналізу джерел з цієї теми, у першу чергу архівних. Тим часом джерелознавчі праці з цього питання сприяли б її дальшому, більш поглибленому вивченню.
Архівні джерела з цієї проблеми можна умовно поділити на три групи: а) документи більшовицької партії, радянського уряду і робітничих організацій; б) тимчасового уряду і дрібнобуржуазних партій; в) монополістичних об’єднань ту інших класових організацій капіталістів.

До першої групи джерел відносяться рішення з’їздів, конференцій, ЦК РСДРП(б), документи місцевих партійних організацій, декрети і постанови РНК. і Народного Секретаріату, документи Рад, завкомів, профспілок, контрольних комісій, робітничих правлінь, раднаргоспів тощо.

На жаль, документи більшовицьких організацій України за 1917 р. майже не збереглись. Є лише окремі протоколи Київського та Юзівського комітетів РСДРП(б), листування партійних комітетів України з ЦК РСДРП(б). Більшість цих документів вже опубліковано.

Важливим джерелом є документи Рад, але й їх збереглось мало. Особливе значення для вивчення практики робітничого контролю на шахтах Донбасу, наприклад, мають протоколи рудничних рад. У Донецькому облдержархіві збереглись протоколи окремих засідань рад Щербинівського та Нелепівського рудників за березень — квітень 1917 р. (ф. Р-2624) і за січень — березень 1918 р., а також деяких рудників Гришинського району за цей же час (ф. Р-1475). У більшості випадків це копії протоколів, але є й оригінали з підписами голови і секретаря ради. Протоколи дуже короткі: вказується назва обговорюваного питання та прийняте рішення, проте зони добре відображають революційну енергію робітничих мас. Уже в перші дні революції ради вирішували широке коло питань: від визначення прав санітарної комісії до встановлення заробітної плати робітників, від виділення квартир для робітників до усунення з роботи саботажників. Протоколи рад за січень-березень 1918 р. показують, як робітничий контроль поступово переходив в управління виробництвом.

Основним джерелом для вивчення руху за робітничий контроль і процесу націоналізації промисловості повинні були б стати протоколи завкомів. Але збереглися протоколи завкомів лише деяких великих підприємств України. У державному архіві Харківської області є протоколи завкому Харківського паровозобудівного заводу за 1917 — 1918 рр. (ф. Р-1354, оп. 1). В основному це оригінали. Є також відповіді адміністрації на окремі рішення завкому. В ЦДАЖР УРСР зберігаються протоколи завкому та загальних зборів робітників іншого великого харківського заводу — ВЕКу. Там є також документи правління акціонерного товариства, листування заводоуправління (ф. 2600). Частина протоколів завкому ВЕКу зберігається також у Харківському облдержархіві (ф. Р-2593, оп. 1, спр. 25).

Ці унікальні документи дають можливість показати широким планом боротьбу робітників Харкова за контроль над виробництвом, до Великого Жовтня і в перші місяці Радянської влади, особливості і успіхи цієї боротьби, процес більшовизації завкомів. Особливо повчальна боротьба за робітничий контроль на заводі ВЕК в кінці 1917 і на початку 1918 р. Капіталісти намагалися закрити підприємство, зруйнувати його і цим посилити розруху в країні. Але на їхньому шляху дружно стояв робітничий колектив, керований авторитетною більшовицькою організацією. Завком, контролюючи кожен крок адміністрації, фактично став другим заводоуправлінням,

У ЦДАЖР УРСР зберігається колекція копій протоколів завкому Брянського заводу в Катеринославі з червня 1917 р. по 1921 р. (ф. 2605, оп. 1, спр. 458). Його /66/ зібрала в кінці 20-х років редакція історії професійного руху на Україні. Частина цих документів за листопад — грудень 1917 р. була опублікована в журналі «Архіви Радянської України» X1932, № 4,5). З 14 протоколів засідань завкому в листопаді 1917 р. опубліковано 9, за грудень 1917 р. — 7 з 11. Протоколи складено дуже лаконічно, і вони не повністю відбивають бойову та різнобічну діяльність завкому, який був фортецею більшовиків Катеринослава, і все-таки це неоціненне і незамінне джерело. Збереглись також протоколи завкомів заводів Ланге в Катеринославі (Дніпропетровський облдержархів, ф. 5747) і Ельворті в Єлисаветграді (Кіровоградський облдерж- архів, ф. Р-859).

У Миколаївському облдержархіві зберігаються копії протоколів завкому заводу «Руссуд» за 1917 –1918 рр. (ф. 300, 574, 578, 851, 852, Р-778, Р-862), протоколи контрольної комісії з грудня 1917 р. до кінця березня 1918 р., а також записки членів контрольної комісії, листи цехових комітетів до контрольної комісії, листування контрольної комісії з заводським комітетом і заводоуправлінням, протоколи цехових загальних зборів і засідань цехових комітетів. З 27 протоколів контрольної комісії збереглося 20 (ф. 300, Р-575). Значно гірше збереглись архівні документи суднобудівного заводу «Наваль»: декілька протоколів заводського комітету та його листування- з заводоуправлінням. В архіві також є протоколи конференцій фабзавкомів міста. Робітникам Півдня України вводити контроль було значно важче, ніж, наприклад, робітникам Харкова. У листопаді — грудні 1917 р. вони не могли опертися на органи диктатури пролетаріату. Але великою була притягальна сила ленінських ідей, вплив революційної діяльності Раднаркому на чолі з В. І. Леніним. Документи свідчать про те, що на миколаївських заводах було впроваджено активний розпорядчий контроль. Контрольна комісія заводу «Руссуд» посіла те гідне місце, яке було відведено їй ленінським декретом.

Документи робітничих організацій цукрових заводів України майже не збереглися, тому особливу цінність мають протоколи завкомів деяких цукрових заводів за березень — квітень 1917р., які знаходяться у Вінницькому облдержархіві (ф. 2023, 2057, 2084). Протоколи написані від руки у великих конторських журналах.

Архівні документи контрольних комісій також збереглись не повністю. До жовтня 1917 р. контрольних комісій було порівняно мало. Робітничий контроль здійснювався, в основному, завкомами. Крім того, далеко не всі контрольні комісії вели свою документацію. Ось чому документи контрольних комісій, що є в архівах, відривають практику робітничого контролю лише після жовтня 1917 р. Зокрема, це вже згадувані протоколи контрольної комісії заводу «Руссуд»; у Ворошиловградському облдержархіві є документи про діяльність робітничих організацій Голубовського рудника: протоколи контрольної ради (комісії), загальних зборів робітників і службовців, засідань правління профспілки, листування робітничих організацій з адміністрацією. Протоколи написані від руки, скріплені підписами і печаткою (ф. 19, on. 1, спр. З, 4),

Протоколи контрольних комісій заводу «Руссуд» і Голубовського рудника — вдале сполучення для порівнянь. Контрольна комісія «Руссуда» успішно вводила дійовий робітничий контроль. На Голубовському руднику був відомчий контроль. Документи контрольної комісії переконливо розкривають суть відомчого контролю, завзятими поборниками якого були меншовики та есери.

В історіографії проблеми недостатньо вивчено питання про організацію управління підприємствами в перші місяці Радянської влади. Це не випадково. Документів робітничих правлінь майже не збереглося: є лише протоколи завкому заводу «Герлях і Пульст» і робітничого правління заводу Шиманського — перших націоналізованих, підприємств Харкова.

Протоколи завкомів і контрольних комісій дають можливість повніше висвітлити діяльність робітничих організацій, показати деталі їх роботи, труднощі боротьби за робітничий контроль і націоналізацію промисловості, їх взаємовідносини між собою та з адміністрацією — все те, чого так бракує майбутнім дослідникам цієї проблеми. Протоколи завкомів таких великих заводів, як ХПЗ, ВЕК та Брянський, ще недостатньо вивчені і використані. Гадаємо, що по них можна написати цікаві і потрібні дослідження про діяльність завкомів окремих великих заводів у 1917 р.

Важливим джерелом для вивчення теми є фонди профспілок. Зберігся передрук протоколів правління Харківської спілки металістів (держархів Харківської області, ф. 1010). Центрального бюро профспілок Харкова (ЦДАЖР УPCP, ф. 2605) і Одеси (Одеський облдержархів, ф. 1147). Більшовицька профспілка металістів Харкова брала активну участь в економічній та політичній боротьбі робітників, у русі за робітничий контроль. Після Великої Жовтневої соціалістичної революції керівництво впровадженням робітничого контролю на підприємствах міста перейшло до профспілок. Протоколи Центрального бюро профспілок дають змогу скласти уявлення про антиробітничу політику меншовиків і есерів. Не зрозуміло, чому жоден з цих протоколів не опублікований у збірниках документів. Вони викривають угодовців набагато сильніше, ніж деякі коментарі.

У Харківському облдержархіві зберігаються також протоколи засідань першої обласної конференції профспілки металістів Донецько-Криворізького басейну в жовтні 1917 р. (ф. 1010, оп. 2, спр, 8), які показують гостру боротьбу, що розгорнулась між більшовиками і меншовиками з важливих питань будівництва і діяльності профспілок. /67/

Цінні документи зберігаються в фонді Центральної ради фабзавкомів Петрограда (ЦДАЖР СРСР, ф. 472). Саме з цього фонду почалось вивчення документів про роль фабзавкомів у 1917 р. Тут багато документів робітничих організацій України: листи, протоколи завкомів, звіти про їх діяльність. Вони свідчать про тісні зв’язки робітничого класу України з пролетаріатом революційної столиці. Їх форми були різноманітні: від надсилання статутів і літератури до направлення делегатів до Центральної ради фабзавкомів Петрограда з метою вивчення досвіду його роботи, у фонді є навіть цілі справи з документами завкомів окремих підприємств України.

Таким чином, документи робітничих організацій на згадану тему збереглися погано. Тим більш дбайливо треба ставитися до них, вдумливо і серйозно їх вивчати. Необхідно також продовжувати пошуки нових документів завкомів, рудкомів, профспілок, контрольних комісій, робітничих правлінь.

Значно краще збереглись документи ворожого табору. Але до недавнього часу вони випадали з поля зору багатьох дослідників. Це призводило до спрощеного, а то й помилкового висвітлення складного історичного процесу. В останні роки цю прогалину значною мірою ліквідовано.

Особливий інтерес для дослідників цієї проблеми становлять фонди Міністерства торгівлі та промисловості Тимчасового уряду, гірничого департаменту та інших установ, що зберігаються в ЦДІА СРСР у м. Ленінграді (ф. 23, 26, 37 та ін.). У них великий фактичний матеріал про стан економіки країни (зокрема України і особливо Донбасу) в роки першої світової війни, про посилення розрухи, падіння видобутку вугілля та виробництва металу в Донецькому басейні, про кількісні і якісні зміни в складі робітничого класу. Так, у фонді Центральної статистики залізорудної промисловості Півдня Росії знаходяться щомісячні відомості про кількість робітників на кожному металургійному заводі. Вони дають змогу визначити кількість мобілізованих на військову службу металургів у 1914—1915 рр. та ін.
Необхідно відзначити, що в фондах органів Тимчасового уряду є велика кількість документів робітничих організацій: протоколи робітничих зборів, завкомів і контрольних комісій, їх рішення, листування з адміністрацією підприємств. Капіталісти надсилали їх до Міністерства торгівлі і промисловості, вимагаючи рішучої боротьби з «анархічними діями» робітників. Ще більше таких документів зберігається у фонді Міністерства праці (ЦДАЖР СРСР, ф. 4100). Сюди їх надсилали робітничі організації, які марно добивалися захисту від сваволі та саботажу капіталістів. Думається, що дальші пошуки документів робітничих організацій треба провадити саме в цих фондах.

У Центральному державному архіві Військово-Морського Флоту СРСР зберігається велика кількість документів суднобудівних заводів Миколаєва. Вони значною мірою доповнюють матеріали Миколаївського облдержархіву.

Документи Тимчасового уряду та його органів на місцях показують ного антиробітничу, антинародну політику, у виробленні якої активну участь брали міністри-«соціалісти». До недавнього часу в нашій літературі не висвітлювалась діяльність Донецького комітету і «Мопотопу» — органів Тимчасового уряду в Донецькому басейні. Тим часом серед матеріалів колишнього філіалу ЦДІА УРСР у Харкові (ф. 938 — нині у складі ЦДІА УРСР у Києві) і в Донецькому облдержархіві (ф. Р-2624) зберігаються протоколи та інші документи цих установ.

Після перемоги Жовтня Донком і «Монотоп» стали органами економічного саботажу контрреволюції. Про це свідчить зокрема протокол об’єднаного засідання Донкому і «Монотопу» 20 січня 1918 р., на якому обговорювався план припинення на 15–20 днів постачання країни вугіллям, що призвело б до паралічу економіки всієї країни.

У центральних і місцевих державних архівах збереглась значна кількість документів монополістичних об’єднань і класових організацій промисловців України. Вони заслуговують спеціального вивчення, бо ці організації значною мірою впливали на вироблення політики всього класу капіталістів у 1917 р.
Серед матеріалів колишнього філіалу ЦДІА УРСР у м. Києві (ф. 938), у Харківському (ф. 891—893) і Донецькому облдержархівах (ф. 2624) зберігаються сотні справ ради з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії, «Вугілляспілки», «Антрацитспілки», «Сометалу». Особливу цінність мають протоколи ради з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії за березень і квітень 19І7 р. Вони свідчать про тривогу, розгубленість буржуазії в перші дні революції, вироблення тактики, суть якої сформулював голова ради фон Дітмар: «Поступливість у малому, твердість у головному». Монополісти хотіли перетворити спілки підприємств на органи Тимчасового уряду. Саме про це свідчать документи, які розкривають історію створення Донецького комітету. В декларації конференції промисловців Півдня Росії, зверненій до Тимчасового уряду (травень 1917 р.), відбито в узагальненому вигляді економічну програму монополістичної буржуазії.
Протоколи ради з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії збереглися не повністю. Є протоколи за березень — квітень, серпень та листопад — грудень 19)7 р. їх доповнюють протоколи «Вугілляспілки», «Антрацитспілки», котрі показують, як у квітні травні почався наступ буржуазії на робітничий клас, як він посилився після липневих подій. Особливо нетерпимими були підприємці до робітничого контролю документи спілок капіталістів з незмінним грифом «цілком таємно» розкривають форми боротьби буржуазії проти робітничого контролю: ігнорування рішень завкомів /68/ і робітничих комісій, організація кампаній наклепів на робітничий клас, звільнення, членів робітничих організацій, вимоги втручання органів влади, особливо армії, для розгрому робітничого руху, закриття підприємств.
До останнього часу не були досліджені і введені в науковий обіг протоколи постійного бюро конференції гірничопромисловців Півдня Росії (вересень 1917 р.), який став штабом економічної контрреволюції на Україні восени 1917 р. Ці протоколи зберігаються у Харківському (ф. 892) та Донецькому (ф. Р-2623) облдержархівах, а також у колишньому філіалі ЦДІЛ УРСР (ф. 938).

Деяку частину архівних документів з цієї теми уже опубліковано. Ще в 1926 р. було видано збірник документів про робітничий рух Росії в 1917 р., в якому велика частина матеріалу присвячена Україні, особливо Донбасу[1]. Але документальна база збірника вузька, в ньому мало архівних документів. Він, в основному, містить матеріали з центральних більшовицьких газет, преси Рад, дрібнобуржуазних і буржуазних партій.

Особливо велика археографічна робота розгорнулась напередодні 40-річчя Жовтня. Інститут історії АН СРСР почав публікацію 10-томної серії «Великая Октябрьская социалистическая революция». Багато цінних документів з цієї теми вміщено у відомому тритомному збірнику документів під редакцією С. М. Королівського[2] і збірнику про більшовицькі організації України в 1917 р.[3].

Для успішного вивчення теми велике значення мало видання збірника документів про робітничий контроль і націоналізацію промисловості на Україні[4] під редакцією П. П. Гудзенка, який багато років успішно працює над цією проблемою. Збірник дістав позитивну оцінку в радянській історичній літературі. В ньому вперше зібрано і систематизовано велику кількість документів. Вони дають можливість простежити весь процес націоналізації промисловості України. Документальна база збірника досить широка. В ньому вміщені матеріали центральних партійних і державних архівів. Однак у збірнику мало опубліковано протоколів завкомів, контрольних комісій, робітничих правлінь, раднаргоспів.
Великий документальний матеріал уміщено в 24 місцевих збірниках, присвячених перемозі і зміцненню Радянської влади на Україні. Але добір документів у деяких збірниках зроблено не зовсім вдало. У збірнику про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Катеринославі[5] мало протоколів завкому Брянського заводу. Великі можливості були в упорядників збірника про боротьбу трудящих Миколаївщини за перемогу соціалістичної революції[6], але використані вони не повністю. У збірнику багато різних рішень, звернень, відозв робітничих організацій, але майже немає протоколів завкому та контрольної комісії заводу «Руссуд», які, як згадувалось вище, збереглись добре. Корисним було б видання і збірника протоколів завкомів, рудкомів, контрольних комісій, робітничих правлінь підприємств України 1917—1918 рр.

Отже, навіть короткий огляд цих найважливіших фондів показує, що чимало архівних документів ще недостатньо вивчено і використано. Пошуки треба провадити і надалі, особливо документів робітничих організацій.

Примітки:

[1] Рабочее движение в 1917 г., М.— Л., 1926.

[2] Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. Февраль 1917 — февраль 1918. Сборник документов и материалов в трех томах. К., 1957.

[3] Большевистские организации Украины в период подготовки и проведення Великой Октябрьской социалистической революции (март — ноябрь 1917 г.). Сборник документов и материалов. К., 1957.

[4] Робітничий контроль і націоналізація промисловості на Україні, Збірник документів і матеріалів. Березень 1917 — березень 1921 рр. К, 1957.

[5] Октябрь в Екатеринославе (Сборник документов и материалов). Днепропетровск, 1957.

[6] Борьба за Великий Октябрь на Николаевщине (февраль 1917 — март 1918 гг.). Сборник документов и материалов. Николаев, 1957.

Джерело: Архіви України — 1972 — с. 65–68.

Advertisements

0 Responses to “Архівні джерела про робітничий контроль та перші соціалістичні перетворення в промисловості України (березень 1917 – квітень 1918 рр.)”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.




Лютий 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Бер »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements

%d блогерам подобається це: