Експрес Київ—Кіншаса

Роман Тиса

Що означає вислів «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини»[1]? Як його розуміти? Чи всіх країн він стосується? Чи всі країни рано чи пізно стануть промислово розвиненими? За яких обставин це відбудеться?

На прикладі України можемо бачити, що не розвиненіша, а відсталіша країна показувала нам нашу будучину, і ця країна — Демократична Республіка Конґо (Конґо-Кіншаса).

Наприкінці 1990-х хтось назвав невеличкий економічний бум, що його переживала тодішня Росія, а його ознаки було видно в центрі Москви, «потьомкінськими селами капіталізму». Запам’яталось, бо дуже влучно сказано. За шикарними вітринами дорогих маґазинів, нічних клюбів і «евроновобудов» у тій самій столиці новонародженої «демократичної» країни ховалась геть не яскрава дійсність: занедбана інфраструктура, безрадісні спальні райони околиць — домівки нових «зайвих людей», влада криміналу, моральна деґрадація, апатія. Це власне й був справжній капіталізм — без Потьомкіна.

Я згадав про «села», коли читав «В’язничні зошити» Ґрамші. В одній замітці — геть з иншого приводу — він пише: «… істнують цілі історичні періоди, що їх можна назвати „потьомкінськими селами”»[2]. Думаю, що період економічного зростання, що його переживала Україна в 2000-2008 рр., був нашими потьомкінськими селами капіталізму. Багатьом тоді здавалось, що відтепер рух можливий тільки вперед і вгору. Ми були, образно кажучи, пасажирами карети: нас катали парком атракціонів під назвою «Світле майбутнє», а за віконцями пропливали вежі зі скла й бетону, які розхвалював наш «ґід» — ідеолоґія досягнення загального достатку через особисте збагачення (можна в кредит). Аж ось світова фінансово-економічна криза скинула з нашого буття містичний туманний серпанок, і всі наші великі сподівання предстали тим, чим вони завжди й були насправді, — короткотерміновою відпусткою злидаря. Втрачено ілюзію — забрано надію на майбутнє. Тепер можна сказати, що більшість людей в нашій країні живе, не маючи майбутнього. Адже єдине майбутнє, яке взагалі може запропонувати капіталізм, це — майбутнє збагачення, майбутнє нескінченного нагромадження капіталу та споживання. А більшість українців відрізана від цієї можливости. Назавжди.

Криза, що розпочалась 2013 року, не зупинила, а прискорила швидкість «локомотива історії», що він віз Україну до «третього світу». Ідеолоґічні апарати ще працюють і хибна свідомість («Україна, це — Европа») ще затуляє багатьом реальність, але її контури проступають крізь туман — тим чіткіше, чим ближче до кінцевої зупинки. Це не «Інтерсіті» — це «Інтерконтинентал». Українська криза нагадує кризу в Конґо 1960-1965 рр.: неспроможна держава, перманентна політична криза, громадянська війна, відчуження мас від політики. У нас навіть є своя Катанґа[3] — ЛНР-ДНР. Бракує тільки миротворців ООН, але їх обіцяють підвезти. Підвезуть, напевне, й Мобуту[4].

Коли Маркс 1867 року писав, що «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини», він наче забув, що він писав двадцятьма роками раніше: «Коли кажуть про підвищення заробітної плати, то слід зазначити, що завжди треба мати на увазі світовий ринок і що підвищення заробітної плати купується лише тим, що робітників в інших країнах позбавляється хліба»[5]. Себто капіталістична система унеможливлює рівномірний розвиток. Гонитва менш розвинених країн за розвиненішими перетворюється на таке собі змагання Ахіллеса з черепахою, тільки в цьому забігу не прудкий герой Троянської війни має наздогнати непоспішну тварину, а навпаки. Результат цілком проґнозований[6].

Промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні картину її власної будучини, але лише у замкову шпарину: підійди-но, подивись, яка краса. Проте не тільки показати картину будучини, а підказати шлях до цієї будучини та допомогти на цьому шляху промислово розвиненіша країна може лише у федерації соціялістичних країн. За капіталізму промислово розвинена країна істнує лише за рахунок промислово нерозвинених, метрополія — за рахунок колоній, капіталіст — за рахунок робітників тощо[7]. Тим-то без зміни ладу будучина більшости країн і їх населення — сталий занепад, гниття заживо, кораблі-металобрухт на пляжах Індії та Банґлядешу. Різати їх на шматки — ось і вся «промисловість» (гірничодобувна). Таким, власне, є будучина не тільки країн «третього світу», але й більшости населення промислово розвинених країн, хіба животітиме воно в ліпших санітарних умовах.

Примітки

[1] Передмова до першого видання «Капіталу» [1867] // Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Книга I. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1933. — Стор. 78*.

[2] Quaderno 8, §‹40›. Rinascimento. Le statue viventtidi Cuneo [1931-1932] // Antonio Gramsci, Quaderni del carcere, voll. II, Giulio Einaudi editore, Torino 1975, p. 967.

[3] Катанґа — південна провінція Демократичної Республіки Конґо (Конґо-Кіншаса), багата на мідь, золото й уран. У 1960-1963 рр. ця провінція за підтримки уряду Бельґії відокремилась від решти країни й була фактично незалежною державою. Очолював сепаратистів Моїз Чомбе (1919-1969), засновник партії СОНАКАТ і майбутній прем’єр-міністр Конґо (1964-1965). Протягом всього свого істнування ця «держава» воювала з центральним урядом Конґо.

[4] Мобуту Сесе Секо (1930-1997) — конґолезький політичний діяч, начальник ґенерального штабу армії (1960-1965) і президент (1965-1997) Демократичної Республіки Конґо, перейменованої ним 1971 року на Заїр. Під час своєї тридцятирічної диктатури Мобуту довів країну до економічної руїни та перетворив її на взірцевий «заповідник» хабарництва, кумівства, корупції і нехтування елєментарними правами людини. Його скинули партизани Спілки демократичних сил визволення Конґо, й він помер у вигнанні — в Марокко.

[5] Заробітна плата [1847] // Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Книга I. — Харків, Партвидав «Пролетар», 1933. — Стор. 724.

[6] Результат може бути иншим, якщо вони бігатимуть по цирковій арені й не враховуватиметься кількість зроблених кожним кіл, себто якщо прибрати мірило (не)успіху.

[7] Отже, акумуляція багатства на одному полюсі є разом з тим акумуляція злиднів, мук праці, рабства, неуцтва, здичавіння й моральної деґрадації на протилежному полюсі, тобто на боці тієї кляси, що продукує свій власний продукт як капітал. — Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Книга I. — Відділ сьомий. Процес акумуляції капіталу. — Розділ двадцять третій. Загальний закон капіталістичної акумуляції. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1933. — Стор. 555.

3 Responses to “Експрес Київ—Кіншаса”


  1. 1 Andrij Zdorov 01/02/2018 о 10:12

    Назва дуже нагадала знамениту колись статтю із газети „Коммунист”: „Оранжевый экспресс Москва – Астана”. Спершу думав, що це випадковість. На жаль не зовсім. „Українська криза нагадує кризу в Конґо 1960-1965 рр.: неспроможна держава, перманентна політична криза, громадянська війна, відчуження мас від політики.” Чим або на що саме українська буржуазна держава неспроможна? Вона цілком забезпечує панування буржуазії в усії сферах життя – економіці, політиці, ідеології, культурі. Политична криза — цілком нормальне явище для буржуазної демократії: відставки урядів, дострокові вибори, масові протести — це ненормальне тільки для монархій чи диктаторських режимів типу Північної Кореї чи Саудівської Аравії. Навіть у США були й відставки президентів, і навіть їх убивства. Чи ставали від того США „неспроможною державою”? „Громадянська війна” — отут націкавіше. Стрєлков та Бородай — це теж громадяни України? Писати про „громадянську війну” і не згадати про інтервенцію колишньої метрополії… ну приблизно так писали й пишуть КПУ та інші адепти „руського міра”.

  2. 2 Roman Tisza 01/02/2018 о 11:57

    Дякую за увагу до допису з такою очевидячки — як я сам не міг цього бачити? — оманливою назвою! Так, назва вельми невдала! Всякий притомний читач чекає, що під назвою «Експрес Київ—Кіншаса» ховається повна та вичерпна історія розвитку капіталізму в Україні (включно з «державно-капіталістичним» періодом) разом з коротеньким — хоча б на 100 тис. слів — додатком: порівняльним дослідженням громадянських війн ув історії людства від Кіра Молодшого й Артаксеркса II до Української кризи, а тут всього лише кілька сотень слів, кілька нотаток, кілька цитат. І це все? Яка мізерія! Автор — ошуканець!

  3. 3 Анонімний 01/02/2018 о 18:53

    Ніхто наче й не стверджує, що автор навмисне когось хоче ошукати. Але зауваги попереднього коментатора справді слушні.

    Метод історичної аналогії безперечно є важливим та загалом продуктивним методом в історичній науці, якщо послуговуватися ним з необхідною обережністю.

    „Кілька нотаток, кілька цитат” — чи не замало для обгрунтування таких цікавих (точніше сумнівних) аналогій?

    Щодо Стрєлкова, то він прямо заявляв: без інтервенції колишньої метрополії ДНР-ЛНР не мали жодних шансів. Все б закінчилося „малою кров’ю”.


Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Лютий 2018
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: