Експрес Київ—Кіншаса

Роман Тиса

Що означає вислів «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини»[1]? Як його розуміти? Чи всіх країн він стосується? Чи всі країни рано чи пізно стануть промислово розвиненими? За яких обставин це відбудеться?

На прикладі України можемо бачити, що не розвиненіша, а відсталіша країна показувала нам нашу будучину, і ця країна — Демократична Республіка Конґо (Конґо-Кіншаса).

Наприкінці 1990-х хтось назвав невеличкий економічний бум, що його переживала тодішня Росія, а його ознаки було видно в центрі Москви, «потьомкінськими селами капіталізму». Запам’яталось, бо дуже влучно сказано. За шикарними вітринами дорогих маґазинів, нічних клюбів і «евроновобудов» у тій самій столиці новонародженої «демократичної» країни ховалась геть не яскрава дійсність: занедбана інфраструктура, безрадісні спальні райони околиць — домівки нових «зайвих людей», влада криміналу, моральна деґрадація, апатія. Це власне й був справжній капіталізм — без Потьомкіна.

Я згадав про «села», коли читав «В’язничні зошити» Ґрамші. В одній замітці — геть з иншого приводу — він пише: «… істнують цілі історичні періоди, що їх можна назвати „потьомкінськими селами”»[2]. Думаю, що період економічного зростання, що його переживала Україна в 2000-2008 рр., був нашими потьомкінськими селами капіталізму. Багатьом тоді здавалось, що відтепер рух можливий тільки вперед і вгору. Ми були, образно кажучи, пасажирами карети: нас катали парком атракціонів під назвою «Світле майбутнє», а за віконцями пропливали вежі зі скла й бетону, які розхвалював наш «ґід» — ідеолоґія досягнення загального достатку через особисте збагачення (можна в кредит). Аж ось світова фінансово-економічна криза скинула з нашого буття містичний туманний серпанок, і всі наші великі сподівання предстали тим, чим вони завжди й були насправді, — короткотерміновою відпусткою злидаря. Втрачено ілюзію — забрано надію на майбутнє. Тепер можна сказати, що більшість людей в нашій країні живе, не маючи майбутнього. Адже єдине майбутнє, яке взагалі може запропонувати капіталізм, це — майбутнє збагачення, майбутнє нескінченного нагромадження капіталу та споживання. А більшість українців відрізана від цієї можливости. Назавжди.

Криза, що розпочалась 2013 року, не зупинила, а прискорила швидкість «локомотива історії», що він віз Україну до «третього світу». Ідеолоґічні апарати ще працюють і хибна свідомість («Україна, це — Европа») ще затуляє багатьом реальність, але її контури проступають крізь туман — тим чіткіше, чим ближче до кінцевої зупинки. Це не «Інтерсіті» — це «Інтерконтинентал». Українська криза нагадує кризу в Конґо 1960-1965 рр.: неспроможна держава, перманентна політична криза, громадянська війна, відчуження мас від політики. У нас навіть є своя Катанґа[3] — ЛНР-ДНР. Бракує тільки миротворців ООН, але їх обіцяють підвезти. Підвезуть, напевне, й Мобуту[4].

Коли Маркс 1867 року писав, що «промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні лише картину її власної будучини», він наче забув, що він писав двадцятьма роками раніше: «Коли кажуть про підвищення заробітної плати, то слід зазначити, що завжди треба мати на увазі світовий ринок і що підвищення заробітної плати купується лише тим, що робітників в інших країнах позбавляється хліба»[5]. Себто капіталістична система унеможливлює рівномірний розвиток. Гонитва менш розвинених країн за розвиненішими перетворюється на таке собі змагання Ахіллеса з черепахою, тільки в цьому забігу не прудкий герой Троянської війни має наздогнати непоспішну тварину, а навпаки. Результат цілком проґнозований[6].

Промислово розвиненіша країна показує менш розвиненій країні картину її власної будучини, але лише у замкову шпарину: підійди-но, подивись, яка краса. Проте не тільки показати картину будучини, а підказати шлях до цієї будучини та допомогти на цьому шляху промислово розвиненіша країна може лише у федерації соціялістичних країн. За капіталізму промислово розвинена країна істнує лише за рахунок промислово нерозвинених, метрополія — за рахунок колоній, капіталіст — за рахунок робітників тощо[7]. Тим-то без зміни ладу будучина більшости країн і їх населення — сталий занепад, гниття заживо, кораблі-металобрухт на пляжах Індії та Банґлядешу. Різати їх на шматки — ось і вся «промисловість» (гірничодобувна). Таким, власне, є будучина не тільки країн «третього світу», але й більшости населення промислово розвинених країн, хіба животітиме воно в ліпших санітарних умовах.

Примітки

[1] Передмова до першого видання «Капіталу» [1867] // Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Книга I. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1933. — Стор. 78*.

[2] Quaderno 8, §‹40›. Rinascimento. Le statue viventtidi Cuneo [1931-1932] // Antonio Gramsci, Quaderni del carcere, voll. II, Giulio Einaudi editore, Torino 1975, p. 967.

[3] Катанґа — південна провінція Демократичної Республіки Конґо (Конґо-Кіншаса), багата на мідь, золото й уран. У 1960-1963 рр. ця провінція за підтримки уряду Бельґії відокремилась від решти країни й була фактично незалежною державою. Очолював сепаратистів Моїз Чомбе (1919-1969), засновник партії СОНАКАТ і майбутній прем’єр-міністр Конґо (1964-1965). Протягом всього свого істнування ця «держава» воювала з центральним урядом Конґо.

[4] Мобуту Сесе Секо (1930-1997) — конґолезький політичний діяч, начальник ґенерального штабу армії (1960-1965) і президент (1965-1997) Демократичної Республіки Конґо, перейменованої ним 1971 року на Заїр. Під час своєї тридцятирічної диктатури Мобуту довів країну до економічної руїни та перетворив її на взірцевий «заповідник» хабарництва, кумівства, корупції і нехтування елєментарними правами людини. Його скинули партизани Спілки демократичних сил визволення Конґо, й він помер у вигнанні — в Марокко.

[5] Заробітна плата [1847] // Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Книга I. — Харків, Партвидав «Пролетар», 1933. — Стор. 724.

[6] Результат може бути иншим, якщо вони бігатимуть по цирковій арені й не враховуватиметься кількість зроблених кожним кіл, себто якщо прибрати мірило (не)успіху.

[7] Отже, акумуляція багатства на одному полюсі є разом з тим акумуляція злиднів, мук праці, рабства, неуцтва, здичавіння й моральної деґрадації на протилежному полюсі, тобто на боці тієї кляси, що продукує свій власний продукт як капітал. — Карл Маркс. Капітал. Критика політичної економії. Том I. Книга I. — Відділ сьомий. Процес акумуляції капіталу. — Розділ двадцять третій. Загальний закон капіталістичної акумуляції. — Харків: Партвидав «Пролетар», 1933. — Стор. 555.