Жовтневий період на Чернігівщині[1] (II)

В. Щербаков

V. Наступ Червоного війська та перебування червоногвардійських загонів на Чернігівщині

Ще до того, як Рада Народніх Комісарів поставила ультиматум Центральній Раді, червоному військові не раз доводилося стикатися з петлюрівськими частинами на території Чернігівщини. На початку грудня на станції Сновська трапився такий епізод.

19 стрілковому полкові дано завдання перекинутись на Дін для боротьби з білогвардійщиною. В звязку з тим, що петлюрівські частини, зайнявши Бахмач, не пропускали війська через станцію, в Сновській скликано було екстренні збори ротних комітетів з представниками від салдатів щоб вирішити питання про взяття станції Бахмач. На збори запрошено було представників місцевих громадських організацій. Керував зборами Військово-революційний комітет полку. Командир полку Валуєв, доповівши зборам, що військові частини Центральної Ради вирішили не пропускати радянського війська через територію України і що на пропозицію прийняти делегатів для переговорів петлюрівський полковник Менза спочатку відмовився, а потім запропонував останнім від станції Мени піти пішки до станції Бондарівки, звідки делегацію з зав’язаними очима буде приведено до штабу війська Центральної Ради, — став вимагати від полку виконання наказу ставки й здобуття станції Бахмач боєм. Відповідаючи Валуєву, низка промовців висловлюється проти війни з військовими частинами Центральної Ради. Член Головного Виконавчого комітету Лібаво-роменської залізниці Ласовський закликає салдатів не проливати братньої крови й заявляє, що на випадок насильного просування більшовицьких частин, залізничники застрайкують. В такому ж дусі висловлюється голова Сновської Ради Ніколаєвський. Після гарячих дебатів збори ухвалили резолюцію відмовитись від наступу на Бахмач і погодитись на відправлення 19 полку на Дін через Брянськ[2]. /115/

Червоне військо розпочало наступ проти Центральної Ради лише після того, як вона відмовилася виконати ультиматум радянського уряду й стала на контр-революційний шлях. Перші частини Червоного війська вступили на територію Чернігівщини на початку 1918 року. Наступ розпочався трьома напрямками: з боку Ворожби, Брянську і з півночи, з боку Гомеля. Без ніякого майже опору передові загони т. Берзина займають Городню, Сновську; за ним загін під командуванням Дюкова, забирає Козелець. До Чернігова вступає червоногвардійська частина на чолі з т. Порадієвим. Невелика сутичка з петлюрівськими частинами трапилася на станції Сновська після чого петлюрівці відступають аж до самого Бахмачу. З боку Ворожби й Брянську провадили наступ Замоскворіцький червоногвардійський загін і ще инші частини армії Ремнєва. Раніш за всіх, в цьому напрямкові, було взято Глухів і потім Ворожбу й Кролевець.

Проти петлюрівського війська провадився наступ не тільки зовні, але й з середини. Швидкому просуванню червоного війська по території Чернігівщини допомагало ще й те, що відбувався ускореним темпом розпад війська Центральної Ради. Це ми спостерігаємо, насамперед, на тих частинах, що стояли за того часу в Ніжині. Офіцерство, бачучи як серед ніжинської залоги швидко ширяться симпатії до радянської влади й добре знаючи, що боротьба з червоним військом не під силу Центральній Раді — однієї прекрасної ночи втекло. Чимало з частин петлюрівського війська ніжинської залоги перейшло після цього до червоних. Генеральний бій петлюрівці вирішили вчинити червоним під Крутами, але, зазнавши й тут поразки, майже безупинно відступали після цього до самого Києва. Так територію Чернігівщини було звільнено від війська Центральної Ради.

Характерно, що петлюрівське військо майже ніде на Чернігівщині не мало підтримки від населення, коли не мати на увазі певного спочутливого відношення і навіть своєрідної допомоги від окремих угруповань інтелігентсько-шовіністичного типу. Зовсім инше відношення було до радянського війська: не тільки робітники подавали йому серйозну підтримку й поповнення, але й селянська біднота та салдати, що поверталися з фронту в окремих випадках організовували невеликі загони для допомоги червоному військові.

Деякі червоногвардійські загони, взявши міста Чернігівщини залишалися бути там до кінця існування радянської влади, тоб-то до приходу німців. Перебуваючи по містах, загони ці сприяли й брали безпосередню участь у формуванні революційних органів радянської влади на місцях, провадили боротьбу з різними контр-революційними виступами, несли охорону відповідних місць. Треба тут же відзначити, що не всі червоногвардійські загони блискуче виконували своє призначення. Визнаючи в цілому величезну історичну ролю /116/ за Червоною гвардією в боротьбі за Жовтневу революцію й радянську владу треба відзначити, що серед гвардії були окремі загони, які своїми вчинками творили дуже багато негативного. Із архівних документів виявилося вже тепер, та мабуть і раніш було відомо, що на чолі багатьох загонів стояли скрізь і всюди елементи з анархістів, лівих есерів, які п’янствували, тероризували без ніякої потреби населення, підривали на місцях усяку роботу органів революційної влади. Були такі загони й на Чернігівщині, що на них треба спинитися.

В місті Чернігові після звільнення його від петлюрівського війська й до приходу німців стояв загін на чолі з Порадиним. Наведемо думку про нього деяких товаришів — учасників подій того часу.

В січні 1918 р.,— пише в своїх споминах тов. Стерлін. — прибув червоногвардійський загін під командуванням Михайла Порадина, який назвав себе лівим есером. Поміж радою та командуванням розпочалися великі суперечки. Виконком вимагав, щоб йому передано було громадянську владу в місті. Командування цього загону не погоджувалось. На одному засіданні Виконкому, Порадин на вимоги останнього відповів, що, мов, Ленін і Троцький од революції відстали, що декрети він не вважає за потрібне приймати до керування і, що він являє собою владу і військову, і громадянську.

Ось спомини другого товариша — Кобця, який пише в своїх спогадах про те, як він, здобуваючи в Чернігові зброю звернувся до Міськради: «тов. Соколовська, справа стоїть так-то й так… мені треба 25 рушниць. Вона відповідає: «йдіть до тов. Стерліна й поговоріть з ним». Пригадую, Стерліна звали Льовкою, він був член ЄКП й завідував складом. Приходжу до нього й починаю провадити переговори, але він мені зразу ж повідомив, що в них є тільки дробовики. Я його разом з ними послав к чорту, як нараз мені назустріч — командир кулеметної команди червонгвардійської частини, що стояла в Чернігові. «Іди — говорить — в Гранд-готель до нашого командира він дасть зброю». Я туди… три доби бився, поки зміг поговорити з ним. На прізвище він, пригадую, Порадин (потім наші його розстріляли). Три дні він був п’яний «вдрезину» й коли я з ним розпочав розмову, він зразу ж відмовив».

Ми маємо не тільки спомини товаришів, але й офіційні документи. Перед нами протокол засідання партійного комітету чернігівської організації більшовиків разом з фракцією Ради робітничих депутатів. На цьому засіданні був присутній і сам Порадин. На засіданні обмірковувано питання про взаємовідносини поміж Міськрадою й начальником залоги, Порадиним. За доповідача в справі цього питання від комітету була тов. Листопад. Виступивши, вона заявила про те, що склад чернігівської Міськради й Виконавчого Комітету здебільшого /117/ з більшовиків, і тому передача влади Раді на думку Комітету цілком можлива й необхідна. Крім того, — доповідає т. Листопад, — Комітет вважає, що й військова влада теж не може бути одноособовою й безконтрольною[3] й тому комітет вирішив послати комісара від Ради для координації дій її й військової влади. Після виступу низки товаришів, які підтримували пропозиції Комітету, слово забрав Порадин. Він сказав: «мене призначила ставка не для того, щоби бути за льокая Ради. Коли б на Вас лежала відповідальність, ви б також так чинили. Мої дії може обмірковувати тільки ставка. Питання про владу поставлено неправильно: найвища бойова, оперативна й громадська влада в моїх руках… треба обрати селянську Раду. Після цього Раді буде довір’я. Сотні селян загрожують не дати хліба й скотини»…[4].

Наприкінці досить бурхливих дебатів, на тому ж зібранні від частини комітету одержано таку резолюцію: 1) Чернігівський комітет додержується погляду Народніх Комісарів, що його санкціонували останні два з’їзди Рад робітничих, салдатських та селянських депутатів; 2) Комітет ні в якому разі не може примиритися з військовою диктатурою, тим паче в місті, де Рада в своїй більшості має представниками більшовиків; 3) досвід инших міст, а також всього фронту показує, оскільки корисний і потрібний контакт у роботі військової влади й представників революційного народу. Тому: Визнаючи, що цілковитій компетенції військової влади належить чисто (і тільки) оперативна галузь, комітет вважає за потрібне, щоби координувати діяння (на перший раз), прикомандирувати до військового начальника комісара від Ради».

Тоді тов Аристратов, що прибув зі ставки, запропонував другу резолюцію: Приймаючи до уваги утворення стану двовлади й потребу порозуміння між Радою й начальником залоги, ми вважаємо за потрібне організувати Військово-революційний комітет з семи чоловіка: 4-х від Ради й 3 від загону. Представники від Ради обираються на загальних зборах Виконавчого Комітету, а представники від загону — на загальних зборах загону. Військово-революційному комітетові належить вся громадська влада[5].

Зібрання ухвалило цю резолюцію.

Аналогічні конфлікти траплялися й по инших містах Чернігівщини. До міста Козелець, як зазначувано вище, підчас наступу червоного війська, вступив загін під командуванням Дюкова. Останній проголосив себе за громадянського комісара міста Козельця й його околиць, включаючи й Остерський /118/ повіт. Дюков, правда, подавав допомогу революційним організаціям міста Козельця в організації місцевої радянської влади; але в своїх руках все ж таки зосередив і військову й громадянську владу…

Дуже показний один епізод, що трапився в м Острі. Про нього тов. Лідждвой, безпосередній учасник в подіях в Острі, пише ось що: «Рада[6] охоплює крок за кроком всі галузі роботи, але коштів на утримання наших установ та на озброєну силу не малося. Допомоги з центру чекати не доводилось. На місцеву буржуазію було накладено контрибуцію. Коли почали стягати її, частина обкладеної буржуазії виділила з себе делегацію й послала до міста Козельця, де стояв військовий загін під командуванням Дюкова, з скаргою на те, що на Остерщині з’явились якісь бандити, назвали себе комісарами й грабують народ. В одну ніч на грузових автомобілях приїхав до міста сам Дюков з частинами свого загону заарештував всю Раду Народніх Комісарів, при чому деяких з них побив. Справа стояла так, що команда Дюкова не підпускала навіть перебалакати з нашими товаришами. Це загрожувало тим, що арештованих, як дійсно бандитів, вивозячи з містa — а для цього вже все було готове, — могли позбавити життя. Отже, решта товаришів зібрали з ближчих до міста сіл населення з тим, щоб заперечити виїзду їх. Коли це було зроблено, тоді можна було з цим загоном з’ясувати дійсну справу. Звичайно, дуже скоро загін і командир їхній були переконані що їх обдурено. Заарештованих було випущено, та було заарештовано тих, що ходили скаржитись».

Про безладдя червоногвардійських загонів на місцях пише й тов. Табаков: «Ми наклали на нетрудовий елемент контрибуцію, здається, тисяч п’ятьсот. Зібравши найзаможніших обивателів, ми запропонували їм, за їхньою особистою відповідальністю, в тижневий термін зазначену суму зібрати; сами ж ми призначили ставку платежу для найбагатших буржуїв, щоб останні не перенесли контрибуції на плечі міської дрібної буржуазії й міщан. Але справа з контрибуцією посувалась поволі, особливо після того, як загін максималістів (так він звав себе), що прибув на станцію, без нашого відома теж наклав контрибуцію на місто й заарештував, знову, таки без нашого відома, декількох буржуа, як заложників. Ці обставини поплутали все. Довелося з загоном умовлятися (загін був значний) про порядок користування контрибуції й про порядок її накладання. Цей загін, за час пробування в Конотопі, заподіяв чимало клопіт, як своїми надмірними вимогами, так і методами реквізиції скотини в селян по повіті, методами, що ледве не викликали повстання в двох селах, селяни яких заспокоїлись лише тому, що ми, дізнавшись про ці реквізиції /119/ лише тоді коли нам донесли про це з волости, заявили, що реквізиція переводиться з нашого відома».

Не менш цікаві події, підчас перебування червоногвардійського загону, трапилося й у місті Кролевці. 31 березня 18 року, за вимогами начальника 2 загону Тузевича, було екстренно скликано зібрання міської Думи м. Кролевця в звязку з накладанням контрибуції на місто в 100.000 крб. Гроші, згідно з заявою начальника, повинні були бути внесені протягом декількох годин При чому начальник в своїх вимогах покликувався на наказ командувача окремої армії південного фронту, Ремнєва. Міська Дума, а разом з нею й голова кролевецької Ради робітничих, салдатських та селянських депутатів, посилаючись на те, що на Кролевець накладували уже три рази контрибуцію й реквізували мануфактуру в крамарів на 100 тисяч карбованців, прохали зменшити розмір її, але начальник загону з усією «авторитетністю» заявив, що «місто Кролевець, в звязку з наближенням німецького війська, доживає останні дні свободи й контрибуція, що її накладено, як видко, буде для нього останньою, а тому про пониження суми контрибуції не може бути й мови. Гроші надто потрібні для виплати платні салдатам, що обороняють країну від німців». Дума згодилася виплатити контрибуцію, але, вказуючи представникові загону на безупинну стрілянину з панцерних автомобілів і на паніку населення, в звязку з цим прохала припинити зазначену стрілянину, а також не провадити у населення безупинних трусів. Начальник, відповідаючи на це, зробив другу заяву: «стрілянина по місті — говорив він — робиться з метою певного впливу на психіку населення, а труси провадяться за наказом командувача південної армії Ремнєва, з метою відібрання у населення зброї, реквізиції запасів харчування й знищення спирту»[7].

Всі ці епізоди показують, що окремі командири червоного війська поводили себе не зовсім тактовно, що до місцевої влади.

VI. Організація Червоної гвардії

Чернігівщина, як селянська губерня, не може похвалитися якими-будь особливо визначними подіями, звязаними з організацією Червоної гвардії за період Жовтневої революції. Це зовсім не значить, що організація самої Червоної гвардії на території губерні не провадилася. Вже в листопаді в Добрянці, коли там організовано Раду робітничих депутатів і був уже Військово-революційний комітет, почалося формування загону Червоної гвардії з ініціативи групи більшовиків і загальним керуванням Ради. За зовсім недовгий час до загону завербовано до 35 товаришів. Надалі на цю збройну силу спиралася місцева Рада. /120/

В самому місті Чернігові червоногвардійський загін Рада була організувала наприкінці 1917 року. До загону було навербовано до 100 чоловіка. До складу його приймали робітників та селян за рекомендаціями членів партії й видатних робітників Ради. Загін добре був озброєний: у кожного червоногвардійця була рушниця й револьвер; загін мав і кулеметну команду, а також кінноту. Головним керовником та організатором загону був більшовик, Олексій Соколовський. Підчас свого пробування в Чернігові, загін, крім охорони міста, робив виїзди за межі його ліквідовувати виступи проти рад. Так, наприклад, був виїзд грузовиком для втихомирення заколотів у Добрянці. В своїх споминах тов. Бистрюков пише про цей випадок таке: «Одного разу натовп до 500 чоловік підійшов до Ради, загрожуючи її розігнати. Почувся крик з вимогами вчинити самосуд не тільки над більшовиками але й над тими, хто «продався» їм, тоб-то всіма тими, хто співробітничав у Раді депутатів. Збудження натовпу було остільки сильне, що він став натискувати на замкнені ворота подвір’я Ради. Буйні голови серед червоногвардійців, після довгої сварки з натовпом, крізь щілини замкнених воріт ледве було не почали стріляти у натовп. Кінец-кінцем, після двох пострілів угору, натовп відлинув од будинку Ради, де в цей час відбувалося засідання президії. Цими пострілами було попереджено криваву сутичку.

На ранок у Добрянці з’явився грузовик із загоном більшовиків, що прибули з Чернігова для підтримки місцевої Ради депутатів. Заарештувавши контр-революціонерів, загін частину з них повіз з собою до Чернігова. Така швидка й несподівана для місцевої контр-революції «операція» так налякала «публіку», що до самої німецької окупації вона зовсім не показувалася не тільки на зборах, але й на вулиці».

Чернігівський загін закінчив своє існування за досить несприятливих умов. Як виявилось, в самому червоногвардійському загоні було декілька офіцерів, що тримали звязок і інформували місцеве офіцерство про становище загону. За декілька день до приходу німців офіцерський загін чоловіка з 50, знявши в місті пости, вчинив напад на червоногвардійців. Частина червоногвардійців, в тому числі й кулеметчики вирішили оборонятися за всяку ціну, але колишній тут-же керівник загону — Олексій Соколовський заборонив стріляти. Червоногвардійці були обеззброєні, керівники загону заарештовані, при чому роззброєння та арешт провадили офіцери, що були в складі червоногвардійського вагону.

Організація Червоної гвардії провадилася й у Конотопі. Перша спроба озброєння робітників і утворення з них загонів була за першого періоду існування в Конотопі Військово-революційного комітету. Але успіх з цієї роботи мали не так більшовики й у цілому Військово революційний комітет, як /121/ анархісти, що мали тоді великий вплив серед пролетарської молоди. Друга спроба конотопського ревкому в справі організації озброєних загонів робітників припадає на кінець січня й початок лютого 1918 року. Коли в Конотопі стало відомо про готування наступу на Україну німців, конотопська Рада розпочала організацію Червоної гвардії. Був організований невеликий кінний загін. «До цього часу — пише тов. Табаков — ми уже організували невеликий кінний загін Червоної гвардії, що виконував, головним чином, завдання, що їх у майбутньому виконувало військо ВНК (ЧК). Формування загонів з робітників майстерень провадилося не так успішно. Один із таких загонів, під керовництвом тов. Вакуленка відправився на південь з Конотопу наприкінці січня. Загін цей загинув в боротьбі з гайдамаками біля станції Бобринська; зосталося з нього лише декілька чоловіка, що прибули до Бахмачу перед нашим відходом. Другий загін організовували ми, але через недостачу зброї справа з його організацією посувалась поволі»[8].

Кінний загін Червоної гвардії підчас наступу німців, 26 лютого разом з конотопськими робітниками й робітниками Ради депутатів виїхав з міста. На початку березня конотопчани зформували вже в Курську перший конотопський загін Червоної гвардії, що провадив військові дії в ворожбянському напрямку.

Крім зазначених червоногвардійських загонів майже при кожному Виконавчому комітетові повітових рад були революційні загони, що їх склад був геть чисто незадовольняючий. Учасники цього загону були малодисципліновані й дуже часто не хотіли виконувати відповідних розпоряджень як виконавчих комітетів, так і самих керовників загонів. Ось що ми читаємо в протоколах І з’їзду рад Стародубського повіту: «тов. Фомічов робить позачергову доповідь з’їздові про те, що салдати села Тарасівки, що перебувають у революційному загоні Виконавчого комітету поводяться надто анархічно, проводять свавільно труси, свавільно конфіскують спиртні напої, які й роз пивають, знімають безладну стрілянину в місті й не підлягають Виконавчому комітетові» [9].

Разом з існуванням червоногвардійських загонів по містах Чернігівщини за перший період існування радянської влади провадилася активна робота в справі організації бойових загонів в селах.

З селянської молоди та демобілізованих салдатів швидко утворювались бойові одиниці на яких не раз спиралися органи радянської влади в своїй боротьбі з куркульською контр-революцією. /122/

VII. Ліквідація старої влади й творення органів диктатури пролетаріяту

Після того, як Червоне військо вигнало з території Чернігівщини петлюрівські банди було розпочато організацію в губерні органів радянської влади. Майже по всіх містах були організовані Військово-революційні комітети, що в свою чергу працювали над утворенням рад робітничих та салдатських депутатів. Через слабість партійних більшовицьких організацій в губерні, відсутність в більшій частині повітових центрів міцних кадрів робітників, через наявність вельми короткого терміну існування радянської влади на Чернігівщині за її першого періоду — природно, що завдання поставлені перед органами диктатури пролетаріяту не могли бути виконані цілком.

Перед Військово-революційним комітетом і міськими думами, насамперед, постало питання про те, як бути з тими органами старої влади, що ще продовжували існувати на місцях. Це були передусім міські думи, земські самоуправління. По деяких містах ці місцеві органи були зразу ж скасовані. Так, наприклад, після приходу більшовицьких частин до Глухова там зразу ж була розігнана міська Дума. Конотопська міська Дума ще в січні місяці (14 січня 1918 року) обмірковує IV універсал Української Центральної Ради й ухвалює з приводу цього питання таку резолюцію : «Вітати справжній універсал… але Дума вважає, що остаточне вирішення справи про соціяльно-політичний устрій на Україні й її федеративний звязок належить українським Установчим зборам [10].

Тілький через деякий час Дума, після втечі українських есдеків — лідерів своїх — касується.

Стародубська міська Дума й земські збори було ліквідовано за постановою повітового з’їзду Рад, що відбувався 26 лютого — 11 березня. Замість цих установ було ухвалено організувати при Виконавчому комітетові Рад такі відділи: земельний, харчовий, міліцію, відділ земського міського й посадського господарства. Дізнавшись про цю постанову, стародубська земська управа скликає екстренне зібрання земських гласних і ухвалює постанову: «Зважаючи на те, що земське самоуправління обране загальним, рівним, прямим і таємним голосуванням, — не підлягати вимогам Рад і пропонувати земській Управі припинити роботу лише під загрозою озброєної сили, але самим не лишати своїх постів».

Далі зібрання підтверджує свою попередню постанову про приєднання Стародубського повіту до України.

Самоуправління инших повітів не було зразу скасовано, а поки вони існували, при чому низка з них пробує пристосуватися до радянської влади. Так, 10 лютого остерська міська /123/ Дума запрохує на своє засідання представника Ради робітничих та салдатських депутатів і на цьому ж засіданні ухвалює постанову про те, щоб запитати Раду Народніх Комісарів (Остерську, звичайно,— В. Щ) про видачу субсидії на потреби земської міської гімназії. Ще раніш, 24 січня, дума ухвалює постанову про визнання влади Народніх Комісарів у Острі.

7 лютого Путивльське земське зібрання також визнає владу Ради робітничих депутатів, а 23 березня асигновує 6000 карб, на потреби повітового Виконавчого комітету. Крім того, земське зібрання бере участь в реорганізації військово-революційних комітетів. Те ж саме робить і Путивльська міська Дума.

Новгород-сіверське земське зібрання на початку «ніби-то пробує обстоювати свої «права», але потім ухвалює постанову іти з органами радянської влади повіту в контакті й звертається до них за порадами». «Земське зібрання, — читаємо ми в ревізійному акті, — засуджує погроми, складає відозву до населення, доручає військові, що перебуває на території повіту вживати проти погромщиків збройної сили», й разом з цим без згоди власників постановляє: помістити ветеринарний пункт в хуторі Шотт, асигнуючи 2000 карбованців, для впорядкування його; реквізує під лікарню садибу в селі Протопопівці, не виконує зобов’язань, що до Судненка, тоб-то не вносить йому арендних грошей за землю, взяту для питомника й провадить господарство цілком ігноруючи власників [11].

Всі ці заходи, що їх запроваджувала значна частина міських та земських самоуправлінні Чернігівщини, їхня підтримка радянських органів і визнання в особі рад та військово-революційних комітетів радянської влади були, само собою розуміється, не щирі, а примушені обставинами, умовами. Думи й земзібрання ладні були на все, лише б залишити своє існування. І як тільки утворилися инші обставини, як тільки з’явилися перші ознаки занепаду радянської влади на Чернігівщині за перший її період, — міські й земські самоуправління роблять крутий поворот на бік контр-революції. Та це й зрозуміло: міські думи й земські зібрання за керенщини були твердинями дрібнобуржуазних елементів міст та куркульської верхівки села й своєї натури вони, звичайно, переробити не могли.

Праця органів Радянської влади

Після організації установ радянської влади вони повинні були розпочати свою діяльність. Наводжу тут витяг з доповіди про діяльність Стародубського повітового Виконавчого комітету І з’їздові Рад. Вона є вельми показна й яскраво характеризує /124/ діяльність органів радянської влади за перший період її існування. «Зруйнувавши стародубське гніздо буржуазії за допомогою глинських товаришів, повітовий селянський з’їзд 14 січня 1918 року, ухваливши свою резолюцію — виділив з себе Виконавчий комітет, для охорони інтересів народу, для утримання влади в руках трудового народу й виконання народньої волі представниками якої були ради. За тяжких умов нашому Виконавчому Комітетові довелося взятись до цієї важкої й відповідальної справи. З одного боку — загальна розруха й неприязне відношення всієї буржуазної класи — з другого, неорганізованість салдатів та робітничої класи. І ось перш за все нам, селянам, довелось розпочати організацію робітників і селян, самим призначати їхні збори, керувати ними, утворювати їхні ради та Виконавчі комітети й зливатися з ними, щоби спільними силами взятися до братньої справи, за зміцнення соціяльної революції та проведення її в життя.

Цього ми досягли без особливих труднощів, бо товариші робітники та салдати давно чекали того моменту, коли, нарешті й наш Стародуб прокинеться, покаже свою народню міць для перемоги над буржуазією. Як тільки нам, селянам, робітникам та салдатам удалося з’єднатися в одну сем’ю, нашим першим завданням була демократизація всіх місцевих установ, де благоденствували та й тепер почасти перебувають вовки в овечій шкурі. Вперше нам довелося демократизувати повітову міліцію, бо начальник її був Сердюков, зять «Ваньки Каина» — Щегловітова, колишнього миколаєвського міністра юстиції, а також довелося послати до комісаріяту свого члена, бо там колишній комісар Солодовніков чомусь-то все касував постанови земельних комітетів не дивлячись на погодження їх з законоположеннями. Демократизація инших установ була затримана, бо життя висувало на порядок денний инші питання, як, наприклад, організацію волосних, посадських і сільських рад та Виконавчих комітетів. Це організація нам коштувала куди дорогше, ніж організація робітників та салдатів, бо для цієї мети довелося членам Виконавчого комітету виїздити на місця й відриватися від справи. Треба відзначити, що організація пройшла досить успішно. Разом з цим довелося переобирати самих себе, бо повітовий з’їзд обравши Виконавчий комітет назвав його тимчасовим.

Таким чином, перші часи нам довелося взятися до праці, виключно організаційного характеру. Багато, звичайно, гальмували справі виїзди членів на місця для урегулювання різних питань з лісом, поміщицьким інвентарем то-що і лише два тижні пізніше, коли переобиралися члени всіма волостями й посадами, ми, перейшовши з колишнього дворянського клубу до окружного суду розпочали внутрішню організацію, а потім і взялися до развязання складніших питань. Для плодотворної роботи Виконавчого Комітету ми розбилися на групи, утворивши /125/ відділи: фінансово-економічний, військовий, загальний, адміністративно-юридичний, робітничий, селянський та культурно-освітній. Ці відділи, за винятком культурно-освітнього, що через відсутність коштів не міг розпочати своєї праці, працювали що-дня, доставляючи свої доповіді на затвердження комітету. Не дивлячись на декрети Народніх Комісарів про націоналізацію капіталів, у нашому Стародубі все ще (до нас) капіталісти почували себе, як повноправні господарі…

Довелося нам накласти свою руку… Скільки нарікань, скільки каверз та протестів з боку буржуазії викликало це розпорядження. Далі, коли нам для існування комітету довелося накласти на капітали 10% податку, буржуазія, з нетями від скаженіння, в знак протесту скликала зібрання міської Думи…

Довелося, звичайно, заарештувати деяких, і тільки тоді буржуазія почала капітулювати й приносити внески. Крім того кошти здобувалися підчас боротьби з спекуляцією шляхом податку, а також від продажу деякого майна. Таким чином, Виконавчий Комітет мав прибутки з початку свого існування по 10 березня нового стиля, виручені від продажу коней, взятих від колишнього в Стародубі місцевого дивізіону й проданих селянам повіту та иншим — разом на суму 43.413 крб. 14 коп.

Видатки за цей час на утримання Виконавчого Комітету та Військово-революційного загону становили суму в 23.037 крб. 54 коп. Було готівкою в касі Виконавчого Комітету 20.375 крб. 60 коп. Відзначити треба, що на долю нашого молодого Виконавчого Комітету випала ліквідація польських легіонів, що ними керували буржуазія; для того доводилося організовувати загони й самим членам з ними разом їздити на станції Унеча та Мглін, хоч стикатися з легіонами так і не вдалося, бо вони були ліквідовані без нас. Але на цей час на арену класової боротьби вже виступила німецька буржуазія… Тут за закликом командувачів арміями й загонами довелося організовувати свої власні загони й направляти їх на Унечу, трохи не всім членам роз’їздити по волостях і селах і не покладаючи рук працювати…

За всієї цієї складної атмосфери нам удалося розробити таксу на лісний матеріял та порядок його відпуску, який розіслано було по волостях і посадах, та виробити інструкцію охорони майна і інвентаря економії, яку теж розіслано. Крім того проведено переобрання волосних земельних комітетів за новими принципами. В робітничому питанні довелося немало попрацювати нашому робітничому відділові в справі урегулювання відносин між робітниками й підприємцями. Наслідком з цього було утворення робітничих комітетів, установлення 8-годинного робочого дня й запровадження мінімальної добової платні в 14 карбованців. /126/

Оце ця праця, що її Виконавчий Комітет виконав за півтора місяці свого існування за найнесприятливих умов»… [12].

З цього витягу та й з цілої низки инших документів можна бачити, які величезні зусилля доводилося напружувати органам радянської влади в справі вишукання матеріяльних засобів і утворення для себе хоч будь-якої матеріяльної бази. Ця праця була особливо важкою, коли взяти до уваги, що каси старої влади на місцях на цей час були вже пусті. Майже по всіх містах запроваджується контрибуція на буржуазію з дорученням технічно її переводити міським думам там, де вони ще залишилися. «Після того як більшовики взяли місто Стародуб — пише присяжний повірений, відповідаючи на запитання повітового старости вже 1918 року. — в наслідок величезних контрибуцій, що вони під загрозою конфіскації всього майна наклали на мешканців, з відому й дозволу міської Думи обрана була комісія, якій для задоволення вимог більшовиків надано було, справедливо оцінюючи маєтковий стан мешканців, оподаткувати заможних деякими грошевими внесками. Протягом декількох місяців комісія ця, маючи прикрі неприємності, зібрала понад 40.000 крб., які й передала стародубській Раді депутатів» [13].

Багато міських дум охоче брали на себе технічні обов’язки збирання контрибуцій з мешканців. Але вони це робили не тому, що солідаризувалися з більшовиками, а виключно для того, щоби контрибуцію, яку установляли ради стягувати не з буржуазії, а зо всіх мешканців. Цим вони, по-перше, врятовували капітали великих власників, а по-друге, нацьковували міське міщанство на ради й більшовиків. Про ці наміри ради, звичайно, знали й даючи накази міським думам про стягання в дповідного розміру контрибуції, давали разом же й указівки — скільки й серед кого та чи инша контрибуція повинна бути стягнена.

В низці міст стягувалася контрибуція не тільки в грошевій формі; провадилася, наприклад, конфіскація майна й, .насамперед, по великих крамницях. Контрибуція не дивлячись на всі хиби, що траплялися підчас її переведення мала надзвичайно велике значіння, вона не тільки утворювала по-первах матеріяльну базу для рад та Військово-революційний комітетів, але й послабляла саму буржуазію.

За цього періоду відбувається й переобрання міських рад. робітничих та салдатських депутатів. Наслідком з проведеної кампанії склад рад різко змінився: замість меншовицько-есерівського впливу й їхної переваги, що тривали до 6 місяців, керовництво радами переходить до більшовиків. Переобраний /127/ на початку лютого 1918 року Виконком Чернігівської Міськради становить такий склад: 6 більшовиків, 3 члени Поалей-Ціон і останні 6 — від різних груп. Міська Рада в Козельці була організована за принципом представництва від громадських та політичних організацій. До її складу ввіходили представники повітової Ради салдатських депутатів, робітничого клубу, українських есерів, Бунду, кустарів та професіональних організацій. На чолі президії Ради був український есер, Володимир Попов. На початок лютого було закінчено вибори до конотопської Ради робітничих депутатів. Кампанія виборів провадилася за самими демократичними основами. Всі партійні організації міста провели найширшу передвиборчу агітаційну кампанію. Не дивлячись на все це в складі Ради перше місце посідали більшовики.

Так помітно зміцнювалася радянська влада, що її опірними пунктами стали новообрані й переобрані ради, які енергійно взялися до роботи. «Життя в повіті — пише тов. Бистрюков, — пішло по-новому. Відчулася тверда робітничо-селянська влада. Негайно було розпочато організацію рад на периферії. В повіті по всіх установах були призначені комісари, почато видавати газету; проведено чистку установ і звільнено буржуазний елемент з них; проведено податок на користь Ради. В селах були організовані озброєні загони селян, що співчували більшовикам, які були твердою підпорою рад. Розшаровування села де-далі поглиблювалося. Експропріяція поміщицької землі й розподіл її поміж селянами провадилися стихійно. Поміщиків остаточно вигнано з села. Здавалося, що після організації радянської влади життя в повіті піде швидко вперед, маючи дійсну підтримку селянських мас» [14].

Чернігівська Рада виділяє з себе низку комісарів для проведення практичної роботи в місті. Виділено комісара фінансів, в’язниці й харчування. Видано наказа про здачу населенням зброї. До Ради прибуває сила рушниць, револьвер:в та иншої зброї. Але праця Чернігівської Міськради, як зазначувано вище, надто ускладнялася через ненормальні відносини його з загоном Порадина. Так, приміром, траплялися такі випадки: загін подав вимогу до Ради на конфісковану зброю в мешканців, переважно на револьвери. Міськрада перший раз задовольняє ці вимоги. Після виявляється, що роздану червоногвардійцям зброю, останні продають мешканцям міста. Ще більше од того: Порадин наказує Раді повернути зброю деяким офіцерам. Наслідком з цього було те, що зброя, яку рада конфісковувала поверталася назад населенню через загін Порадина. Другий випадок: одного дня Порадин з своїм загоном без ніяких причин і приводів почав був заарештовувати по вулицях усіх прохожих, що своєю поставою нагадували /128/ військових. Заарештованих у в’язниці було повно. Виконком примушений був делегувати туди своїх представників, які після допитів повипускали заарештованих на волю.

Подібні явища цілком підривали працю місцевої влади і, звичайно, не давали можливости Чернігівській Міськраді проробити всього того, що на неї покладали обставини.

Конотопський Ревком за перших часів провадив працю безладно. Правда, зразу ж для вишукання потрібних коштів було виділено комісара фінансів, але праця його була незадовольняюча. Після самоліквідації міської Думи провадження справ міського господарства було покладено на тов. Дубовика. Через деякий час було скасовано повітове земство й на його місце утворено повітовий земельний комітет. Значну працю провела була Рада та Ревком в справі розвантаження на 6 версті величезного гарматного складу, шляхом формування маршрутів та вивозу зброї й військового спорядження з Конотопу. Розпочав був Ревком і працю на селі, але розгорнути її він уже не зміг. План, переведення в повіті мобілізації молодого віку, що її намітив Ревком і переобрана Міськрада, через недостатнє підготування, напружені обставини в звязку з наступом німців та петлюрівців не був закінчений і жодних наслідків практичних не дав.

Таким чином, ради й ревкоми, не дивляючись на цілу низку добрих починів, великих досягнень у своїй практичній роботі за першого періоду існування радянської влади на Чернігівщині не мали, а деякі ради цієї роботи майже і не розпочинали.

VIII. З’їзди за Радянської влади та їх постанови

З метою зміцнення радянської влади на місцях і притягнення широких шарів селянства до революції, Військово-революційні комітети за допомогою міських рад та инших революційних організацій скликають в низці повітів Чернігівщини селянські з’їзди та з’їзди рад. Протягом, приблизно, півторамісячного існування радянської влади в губерні відбулися з’їзди рад в Стародубському, Кролевецькому у Новгород-Сіверському повітах. По инших повітах селянські з’їзди збиралися стихійно.

Коли переглянути ті питання, що обмірковувалися на з’їздах, то доводиться насамперед дивуватися з величезної кількости їх. Не дивлячись на це, обміркування питань мало виключно діловий характер. З’їзди не могли, звичайно, обійти мовчанкою питань загально-політичного значіння, але вони в їхній роботі мали не так-то вже велике місце. Для характеристики цих з’їздів і для загального уявлення про ті питання, що на цих з’їздах обмірковувалися, наводжу порядок денний І-го з’їзду рад Стародубського повіту. Ось ці питання: 1) Питання /129/ про політичний момент в звязку з замиренням. 2) Про харчову справу в повіті та заслухання доповіді про голодні сем’ї слободи Андрейковичі. 3) Доповідь голови Стародубського повітового Виконавчого комітету тов. Коголя про діяльність Виконавчого комітету. 4) Про з’єднання повітової земської управи та инших повітових органів з Виконавчим комітетом рад.

5. Про непідлягання розпорядженням Виконавчого комітету деяких сіл та слобід. 6) Організація Військово-революційного трибуналу та реорганізація з їзду мирових суддів. 7) Доповідь про земельне питання та основний закон про соціялізацію землі. 8) Розподіл земельного фонду. 9) Розподіл живого й мертвого інвентаря, придбаних сільсько-господарських машин та пристосування пивовареного заводу Фрилендера для будівлі сільсько-господарських майстерень. 10) Про земську оплату. 12) Про хижацьке рубання лісу. 13) Про диктаторські вчинки проти Виконавчого комітету колишнього Військово-революційного загону й видатки на його утримання. 13) Про нагороду членів Виконавчого комітету за .обладнання господарчої частини Виконавчого комітету. 14) Про муніципалізацію аптек. 15) Поточні справи: безборонний обіг облігацій позик свободи.

Обмірковуючи загально-політичні питання, з’їзди стають рішуче на шлях підтримки радянської влади та боротьби з контр-революцією. На доповідь Виконавчого комітету Стародубського повіту про його діяльність з’їзд рад ухвалює таку резолюцію: «ухвалити діяльність Виконавчого комітету; висловити йому довір’я; побажати в дальшій трудовій роботі комітету успіху та прохати надалі: 1) твердо захищати інтереси трудового народу від посягнень буржуазних елементів та темних мас, що ще мають надію підняти свою злочинну контр-революційну голову й знову віддати в неволю трудовий народ…, а 2) окремим особам, що входять до складу Виконавчого комітету, які не вважають на інтереси народу, що їх послав і плямують цим роботу комітету — з’їзд висловлює недовір’я й догану, пропонуючи волосним радам таких осіб негайно відкликати з комітету» [15].

Цей же з’їзд виносить резолюцію про поточний момент. Вона — вельми характерна. З неї видко що не тільки робітники але й селянство, усвідомлюючи труднощі майбутньої ще боротьби з буржуазією, звертають свої погляди до західньо-европейської і зокрема, до німецької, робітничої класи, чекаючи з її боку рішучих наступів. «Німецький пролетаріят — говориться в резолюції — в найближчому майбутньому, з усіх ознак німецьких подій, нарешті скине з себе царат, так, що ми не будемо самотою. Але контр-революція в нашій країні може підняти голову. Російський пролетаріят з початку військових дій може мати ще з боку буржуазії в тилу /130/ зраду й саботаж. І-й Стародубський повітовий з’їзд рад та земельних комітетів підтримує постанову Петроградської Ради робітничих, салдатських та селянських депутатів від 20 II (нов. ст.) в справі замирення з німцями і продовження поглиблювати завоювання соціяльної революції в Росії, знищуючи остаточно контр-революцію всіма засобами, що в нас є, сподіваючись, що в боротьбі з зовнішнім капіталом нам допоможе західньо-европейський пролетаріят» [16].

З’їзд рад Кролевецького повіту було скликано явочним порядком вже напередодні відходу радянського війська коли в Кролевці ще залишався повітовий староста. Цей з’їзд рішуче висловився за передачу всієї землі селянству. Одночасно було внесено резолюцію, що ганьбила, так звану, «демократію».

Наприкінці січня з ініціативи української партії соціалістів-революціонерів, «Селянської спілки» та земства в Конотопі скликається з’їзд делегатів з волостей і сіл. Установи та організації, що скликали цей з’їзд гадали використати його для своєї мети, але з’їзд не виправдав їхніх надій і став підпорою радянської влади на Конотопщині. З’їзд ухвалив резолюцію про негайну організацію ревкомів по волостях, про скликання в найближчий час повітового з’їзду рад Конотопщини для розвязання цілої низки питань, і в першу чергу земельного. II з’їзд рад Конотопщини відбувся вже наприкінці лютого перед приходом німців і пройшов під знаком боротьби з ними.

З усіх питань, що їх обмірковували з’їзди скликані за першого періоду існування радянської влади на Чернігівщині найбільшу увагу звернено, як треба було чекати, на земельну справу. З’їзди вже не обмежувалися загальними постановами про потребу передачі всієї землі трудящим. Обмірковуючи земельне питання з’їзди висували цілу низку практичних заходів. Ось характерна постанова з цього приводу того ж Стародубського з’їзду рад.

«Заслухавши доповідь т. Коголя про основний закон соціялізації землі, що його ухвалив III Всеукраїнський з’їзд, одноголосно постановили: основний закон про соціялізацію ухвалити в усьому його обсязі, бо тільки соціялізація землі може задовольнити трудове селянство, що працювало так довго на землі…

Крім того палко вітаємо III Всеросійський з’їзд за ту важку працю, що він провів, розроблюючи основний закон про соціялізацію землі»…

В звязку з ухваленим законом про соціялізацію землі з’їзд висловлює побажання заслухати доповідь про розподіл земельного фонду, що після його обміркування з’їзд ухвалює таку резолюцію: «Приймаючи до уваги, що через місяць почнеться весінній сезон… щоб уникнути тяжких наслідків, /131/ в звязку з присвоєнням багатьма селами землі колишніх поміщиків, з’їзд постановив: 1) Розподілити всю землю, що належала Стародубському повітові за порівняльно-споживчою нормою: 2) облікові картки негайно заповнити й доставити до земельного відділу Виконавчого Комітету для точного статистичного обліку, 3) Повітовому, волосним, посадським, міським та сільським виконавчим комітетам негайно розпочати розроблення планів розподілу земельного фонду так, щоб на кожне село, слободу та окремі особи була зазначена окрема ділянка землі, за споживчо-харчовою нормою; 4) Обрати зі складу з’їзду комісію, що повинна розпочати розроблення плану розподілу земельного фонду в повіті, після чого негайно скликати повітовий з’їзд рад, якому й доставити ввесь опрацьований матеріял для остаточного затвердження; 5) після виявлення наявности всіх земель та сінокосів у повіті, за недостачі як землі, так і сінокосу, звернутися до найближчих сусідніх сіл з клопотанням про виділення лишків землі та сінокосу нашому повітові». А далі: «Заслухавши доповідь голови повітової земельної управи тов. Славкіна про розподіл живого й мертвого інвентаря, конфіскованого в поміщицьких маєтках і приймаючи до уваги, що інвентар уже розібраний місцевими хліборобами, і зважаючи на те, що він не попав тим, хто дійсно відчуває в цьому надто велику потребу, з’їзд ухвалив: негайно взяти місцевим виконавчим комітетам увесь розібраний і нерозібраний ще інвентар на облік і розподілити його на місці всім волосним сходам, оцінивши його справедливо. Суми, виручені від продажу інвентаря повинні бути призначені для земельного фонду k витрачатися тільки за постановою повітових з’їздів. Ту скотину, що було взято самовільно з колишніх поміщицьких маєтків і віддано на заріз,, волосний комітет повинен оцінувати й суму грошей за належною оцінкою повинен стягти з того, хто самовільно взяв, і здати до повітового земельного фонду при повітовому Виконавчому комітетові рад» [17].

На підставі всіх резолюцій і постанов, що відбулися за розглянений період з’їздів можна дати певний висновок, що настрій трудящих мас Чернігівщини за того часу виразно був на боці радянської влади й більшовицької партії. Навіть в тих повітах, де більшовицьких організацій не було, а були лише окремі одиниці більшовиків, маса йшла за більшовиками. Що до цього вельми показним є місце з споминів тов. Лазарця, де він говорить про IV пбітовий селянський з’їзд Козельщини, що тоді відбувався. Навожу це місце цілком:

«Що до влади в Козелецькому повіті, то Дюков (комісар загону, що зайняв місто Козелець) сказав, що треба організувати владу на місцях. Для цього було скликано старий склад /132/ повітової Ради селянських депутатів. На це засідання запрошено було також і представників волостей. На цьому пленумі Ради більшість висловилася за організацію радянської влади й за скликання 4 селянського з’їзду. Останній було призначено на 3 березня, коли радянської влади, як такої, на Козелеччині не існувало. Чекали всі приходу німців. Німці зайняли вже Бобровицю й підходили до Ніжина. В цей момент зібрався 4-й селянський з’їзд. На цьому з’їзді домінуючий стан мала партія більшовиків. За керовника фракції більшовиків на з’їзді був тов. Павло Волошин. Президія цього з’їзду була більшовицька… Цей з’їзд ухвалив був резолюцію, що підтримувала Народний Секретаріат України в його боротьбі з німцями та Центральною Радою й вимагала збройного повстання. Компромісну резолюцію українських соціалістів-революціонерів на цьому з’їзді провалено, а також було провалено й усі инші анти-більшовицькі резолюції. Таким чином, на цьому з’їзді цілковиту перемогу одержала партія більшовиків, не вважаючи на те, що вона ні свого комітету, ні організації, ні взагалі будь-якого апарату не мала. З’їзд справив велике вражіння на голови селян».

Ціла низка з’їздів, що відбулися в инших місцях губерній також рішуче стали на шлях підтримки радянської влади.

IX. Становище більшовицьких організацій на Чернігівщині за цей період

Процес формування органів радянської влади й зміцнення її відбувався на Чернігівщині все ж з великими різнобоями. Не було єдиної чіткої лінії в переведенні тих завдань, що стояли перед радами та військово-революційними комітетами.

Утворення губерніяльного центру за перший період існування радянської влади на Чернігівщині не було й розпочато. Сами ревкоми й ради працювали в різних місцях по-різному. Серед робітничих мас праця провадилась кволо, серед селянства ж майже ніякої не було, коли не рахувати тих з’їздів,, що відбувалися в низці повітів за цей час. За радянської влади на Чернігівщині, що його ми розглядаємо, було ще дуже багато безладдя, безглуздя та несистемности. Всі ці негативні явища до деякої міри з’ясовуються недостатньою міццю, оформленістю партійно-більшовицьких організацій Чернігівщини за того часу. Внутрішньо-партійна робота в організаціях провадилася кволо або її зовсім не було; масова робота провадилася хаотично. Але що особливо кидається в вічі, вивчаючи діяльність і становище цих організацій, так це — відсутність якого-будь звязку поміж ними. З тих матеріялів, що ми маємо в себе, видко, що за цей період на Чернігівщині існували не більше як 3 — 4 оформлені партійні організації. Вони були: в Чернігові, Конотопі, Новозибкові й дуже /133/ слабенька в Добрянці. З деяких догадок більшовицька організація була й у Шостці, але про неї жодних матеріялів нема. Що ж до инших міст і зокрема повітових центрів, то там оформлених більшовицьких організацій не було.

Як тільки зайняло Чернігівщину червоне військо, утворилася невелика група більшовиків в Ніжині. Невелика група була й у Городні. В цілій низці инших міст Чернігівщини більшовики нараховувалися одиницями. Одна з найміцніших більшовицьких організацій на Чернігівщині була Конотопська. Остання сильна була не тільки що до кількости, але й наявністю цілої низки старих більшовиків-робітників. Конотопська організація відогравала керовничу ролю в справі утворення органів радянської влади й боротьби з петлюрівщиною в повіті.

Досить сильна більшовицька організація була й у Новозибкові. До Жовтня оформилася організація більшовиків і в Добрянці Городнянського повіту. За організатора її був більшовик Костильов. Завдяки його енергійній праці, а потім і праці инших товаришів, партійна організація в цьому глухому містечку швидко росла й міцніла. З великим успіхом вона розпочала рішучу боротьбу за радянську владу в Добрянці, відогравши пізніше велику ролю в організації радянської влади в усьому Городнянському повіті.

Декілька слів про Чернігівську організацію. Офіційно в цій організації нараховувалося за того часу до 100 чоловіка. Не вважаючи на наявність відносно значного числа членів організації, діяльність її була дуже й дуже квола. Організація провадила, головно, дискусію в справі питання про Жовтневу революцію. В її лавах малася група членів, що зовсім инакше дивилися на революцію, наближаючись своїми поглядами фактично до інтернаціоналістів. Група вважала Жовтневу революцію в Росії за передчасну, до діяльности Ради Народніх Комісарів ставилась скептично, обстоюючи Установчі збори [18].

Комітет Чернігівської , організації працював кволо й безупинно переобирався. Для ілюстрації наведемо витяг з протоколу загальних зборів організації від 13 січня 18 року, де стояла доповідь про діяльність партійного комітету. Доповідач від комітету, тов. Урин, повідомляв: «Комітет, обраний у грудні, був непрацездатний, з 7 членів лишилося тільки 3. Права частина організації і комітету не бере участи в роботі. Треба добрати комітет». На цьому ж зібранні обмірковувано питання про сучасний момент. Доповідь робила тов. Листопад, що визнавала Жовтневу революцію за закономірно-історичний акт. Але ось уривки з виступів деяких членів організації, в яких дуже добре можна бачити їхній правий опортуністичний ухил. «Тов. Шафранович, — читаємо ми в протоколі, — зазначає те, що /134/ вся сила революції (тоб-то нашої Жовтневої революції) у військові, військо ж (селянство) бажає припинити спроби соціяльної революції… Відмова від дальших кроків і передача влади Установчим зборам не значить цілковита відмова від влади. Відступати можна й не бувши розбитим. Доки відбудеться соціяльна революція на Заході, російський робітничий клас буде розгромлено. Рада Народніх Комісарів сама почуває себе слабою й неміцною» [19]. Також приблизно виступала Є. Соколовська й инші.

Ця права опозиційна група, правда, своїм числом невелика, в складі якої були відносно сильні члени, своїми виступами й відповідною роботою перешкоджала організації в цілому розпочати практичну повсякденну роботу. Я гадаю, що в боротьбі двох течій в Чернігівській організації і була одна з основних причин того, що в Чернігові довгий час було безладдя, не говорячи про те, що половинчаста влада Міськради, що жодної роботи перевести не могла, нічого не зробила в справі організації влади в губерніяльному маштабі.

Оце деякі дані партійних організацій Чернігівщини за Жовтневого періоду. Як бачимо, організації були ще надто кволі, як ідейно, так і числом, для того, щоб відогравати за того часу надто велику ролю.

X. Кінець першого періоду існування Радянської влади на Чернігівщині

В десятих числах лютого на Чернігівщині стало відомо про складення угоди між петлюрівцями й німцями в справі їхнього наступу на Україну. Чутки про це почали швидка ширитися серед широких кол населення, посіявши, з однога боку, панічний настрій у масах і в деяких радах, а з другого, підбадьоривши темні контр-революційні елементи міст та сільських куркулів. Серед населення повелася сильна агітація, спрямована проти більшовиків та радянської влади. Почалися намови проти місцевих робітників. В деяких містах Чернігівщині ще до відходу радянського війська вже малися антирадянські виступи. Так, наприклад, в Козельці загін молоди, що звав себе «вільним козацтвом», організований з гімназистів та куркульських синів, учинив напад на комісара Дюкова й заарештував його. За нього вступилася міська біднота, що за допомогою зброї й визволила Дюкова з в’язниці.

В Добрянці також був виступ місцевого міщанства під керуванням монархістів. Подібні виступи траплялися й у Конотопі. Там «обивательщина» в звязку з трудовою повинністю й контрибуцією під керуванням петлюрівських бандитів зриває мітинг, нападає на Ревком і на деякий час захоплює владу в місті. /135/

На. другий день після відходу загону Порадина, в Чернігові, вночі з 16-го на 17-е лютого, офіцерський загін, обеззброївши червоногвардійців, нападає на Раду й розгромляє її. Багато з робітників та членів партії покидають місто. Ті, що залишилися, знищивши по-можливості архіви, пішли в підпілля.

Після того, як загін червоного війська залишив Чернігів, підіймається «обивательщина» найближчих поселень. В протоколі Борзенської міської Думи (Борзна — містечко за 25 верстов од Чернігова) від 18 лютого 18 року ми читаємо: «Після відкриття зборів Дума обмірковувала питання в звязку з подіями, що відбулися в м. Борзному 16/II. В наслідок чого скинули місцеву Раду робітничих та селянських депутатів, що вважала себе за найвищу владу в місті? Приймаючи до уваги те, що влада міської Думи, ідучи в контакті з населенням міста, бажання якого винесено 18/11 на загальному зібранні і уважаючи себе за владу, Дума ухвалила: 1) запропонувати колишньому голові Ради робітничих та селянських депутатів здати все майно, зброю й гроші, що є в наявності, в розпорядження міського самоуправління; 2) звернутися з відозвою до населення міста про спокій і лад» [20].

В Ніжині, коли стало відомо про наближення німців, Виконком, розігнаний після прибуття червоного війська, знову поти хеньку організувався. Він організує гімназистів, студентів та учнів фельдшерської школи з тим, щоб захопити Ревком. Але Ревком устигає виїхати з міста разом з харчовими частинами, взявши з собою скарбницю.

На станції Конотоп провадиться поспішну евакуацію всіх загонів, що там стояли. Знімається безпідставна паніка, що викликає хоробрість міщанства та петлюрівщини. 26 лютого останні ешелони робітників, членів рад та червоногвардійців покидають місто. 16 — 17 лютого самоліквідується Городнянська та Сновська ради робітничих та селянських депутатів. Пізніше затрималася Рада в Добрянці. Нарешті й вона вночі з 23/II на 24/II складає свої справи.

Так відбувалося «очищення» від більшовизму території Чернігівської губерні. Німці просувалися майже без бою. Тільки в окремих місцевостях червоні загони чинили опір кайзерівській армії. За доказ цього служить така переписка:

«Стародуб із Унечі Раддеп. Німецькі банди перейшли біля Дубраша в наступ. Революційне військо відбиває напад. Потрібно негайне вислання можливо більшої кількости революційних загонів. Вжийте терміново всіх заходів що до організації добровільних загонів, направляючи їх до мого штабу — станції Унеча, де вони будуть озброєні, обмундировані, розподілені на спеціяльності й направлені на поповнення першої /136/ армії. Платня стрільцям — 20 крб., гарматникам і пулеметчикам — 75 на місяць. Потрібно також надіслати членів ради. Організуйте широку агітацію про утворення загонів Червоної армії, на що сьогодні переказано в розпорядження кожної повітової ради по 100 000 карб. Потрібно всім товаришам вжити що-найенергійних термінових заходів» [21].

Міські та земські самоуправління святкують перемогу. Вилізають із своїх нор меншовики та есери. Прихід німців та петлюрівців відзначився масовими арештати, репресіями та розстрілами. Настав період революційного підпілля.

Примітки

[1] Див. «Л.Р.». — № 5 (26). — 6 (27). — 1927 р.

[2] Чернігівська земська газета № 98-99.

[3] Партійний комітет, очевидячки, тут мав на увазі неблагонадійність Порадина — В. Щ.

[4] Цитую з протоколів Чернігівського комітету більшовиків від 28/І — 1918 р. — В. Щ.

[5] Там же — В. Щ.

[6] Рада Народніх Комісарів в Острі. — В. Щ.

[7] Архів міських та земських самоуправлінь Чернігівщини, справа № 144, л. 19.

[8] «Летопись Революции» № 1 за 1922 рік.

[9] Протокол І з’їзду рад Стародубського повіту.

[10] Архів міських та земських самоуправлінь Чернігівщини, справа № 79, л. 67 — В. Щ.

[11] Архів міських та земських самоуправлінь Чернігівщини, справа № 84, л. 4. — В. Щ.

[12] Протоколи з’їзду рад робітничих, салдатських та селянських депутатів Стародубського повіту. — В. Щ.

[13] Архів міських та земських самоуправлінь Чернігівщини, справа № 146, лист. 49.

[14] Городнянщина в 1917-18 р.р, «Летопись Революции» № 4 за 1925 г.

[15] Протокол І-го з’їзду рад Стародубського повіту. — В. Щ.

[16] Протокол І з’їзду рад Стародубського повіту — В. Щ.

[17] Протоколи І з’їзду рад Стародубського повіту — В. Щ.

[18] Про це див. мою статтю в № 3 «Летописи Революции» під назвою: «Черниговская большевистская организация в период войны и в 1917 году».

[19] Протокол міської Чернігівської організації більшовиків від 31/І 18 р.

[20] Архів міських та земських самоуправлінь Чернігівщини, справа № 158, л. 84. — В.Щ.

[21] З переговорів телеграфом. — В. Щ. /137/

Джерело: Літопис революції. — 1928. — №1. — С. 115-137.