Жовтневий період на Чернігівщині (I)

В. Щербаков

I. Стан губерні перед Жовтневою революцією

Уряд Керенського, зазнавши поразки в Жовтневі дні в Ленінграді, а після і в Москві, вирішив в боротьбі проти більшовиків спертися на місця. Чи то через свою короткозорість і цілковите незнання того, що робиться на місцях, чи просто для того, щоб хоч за що-небудь узятися в момент своєї передсмертної агонії, він розсилає своїх вершників, шле цілі пакунки телеграм своїм низовим органам, звертається з відозвою до всього населення, закликаючи його до боротьби з революцією, просячи в нього допомоги й порятунку.

Але жодної, хоч трохи серйозної, підпори на місцях уряд Керенського в цей час не мав.

Стан Чернігівщини що до цього показовий. Почнім з місцевої влади.

Навряд чи можна говорити про твердість, авторитет і будь-яку певну роботу місцевої губерської влади Чернігівщини з самого моменту Лютневої революції. Вивчаючи архівні матеріяли переджовтневого періоду, що характеризують діяльність місцевої влади в цей протяг часу, доводиться дивуватися з того безладдя, хаосу та браку будь-якої творчої доцільности в роботі цього часу. Писали, ухвалювали, радилися, виносили резолюції, але майже нічого не доводили до кінця. Єдиного провідного органу, якому б безперечно підлягали всі инші і який уміло б скеровував роботу й життя губерні в певне річище, не було. Навіть установи та організації, що містилися в самому Чернігові, і ті робили так, як вони розуміли й хотіли, а не так, як їм наказував Губерський Комісар Тимчасового Уряду разом з Губерським Виконавчим Комітетом громадських організацій. Міські думи й земські самоврядування — фактичні господарі губерні — тільки формально приймали вказівки Губерського Комісара. Повітові центри фактично жили сами по собі і жодних представників губерської влади не знали й не почували, та й не мали потреби в них. Брак спеціяльного економічного тяжіння до Чернігова ще більше посилював цей момент безвладдя губерської влади. А повітові центри були в такому ж, приблизно, становищі /299/ відносно низових об’єднань. Волості й села жили своїм власним життям і ніякого керовництва від повітової влади не мали.

Ця картина діяльности й керовництва життям губерні місцевою владою Тимчасового уряду ще більше посилилась в-осени 1918 року. Передодень Жовтневої революції на Чернігівщині характеризується, як повне безвладдя й панування анархії. Правда, в звязку з ростом непорядків, розвитком селянського руху (свавільне рубання лісу, напади на маєтки, збір селянами поміщицьких врожаїв), харчовими непорядками й повною господарською руїною губерні, Губерський Комісар пробує вживати деяких заходів для боротьби з усіма цими явищами. Скликається нараду повітових комісарів Тимчасового Уряду; ухвалюється резолюції про боротьбу з анархією; вживається заходів посилити міліцейські частини відданими й твердими військовими офіцерами армії. Але все це залишається поки-що на папері. А скоро й сами комісари Тимчасового Уряду сходять.

Так було діло з місцевою владою Чернігівщини.

Що до настрою мас, то мені вже доводилося писати раніш про те, що тоді, як робітники Чернігівщини з початку Лютневої революції жваво реагували на всі події, беручи в них активну безпосередню участь, селянство, за винятком невеликої, головним чином, куркульської групи, протягом перших чотирьох-п’яти місяців після Лютого посідало вижидальну позицію. Зовсім иншу картину нам доводиться спостерігати, починаючи з серпня — вересня місяця.

Робітники, переконавшись у тому, що робота Рад робітничих депутатів та инших організацій, в яких верховодили меншовики, є безплодна, починають відходити від них. Зневір’я помічається і що до правлінь профспілок. Таке становище триває аж до Жовтня.

Жовтневі події, а в звязку з ними пожвавлення роботи міськрад і партійних організацій — спричиняють новий зріст активности робітничої класи. Конотіпські робітники — про них доводиться говорити в першу чергу, бо вони становили головну масу робітників на Чернігівщині — уже напередодні Жовтневого виступу починають жваво цікавитися тими подіями, що надходили тоді. На зборах обмірковується низку питань, що стосуються цих подій. Скликання Другого Всеросійського З’їзду Рад, передача влади до рук Рад і инші аналогічні питання дуже цікавлять маси. Правда, не всі ще робітники встигли до цього часу визначитися й рішуче стати на точку погляду більшовиків, але відповідний інтерес до них помітно починає виявлятися. Найкрасномовніше характеризує настрій мас в цей час поступовий відхід робітничих і инших шарів трудящих мас від меншовиків і есерів. Останні в Чернігові й у цілому ряді инших повітових міст губерні вже під осінь загубили ввесь свій вплив.

«Треба відзначити й те, — пише тов. Стерлін в своїх спогадах, — що чим більше відривалися від меншовиків робітники /300/ й салдати, то все менш активні ставали меншовики. А есери з другої половини літа цілком зійшли з кону. В міськраді працювали з них лише окремі особи, та й ті були мало активні. А після Жовтневої революції меншовики й есери майже цілком (в особі їх лідерів) відійшли від громадської роботи».

Деякий виняток становила лише есерівська організація міста Конотопу, в якій почувалася ще деяка жвавість, і то лише тому, що в її склад входили, здебільшого, робітники, які наклали певний відбиток на її діяльність.

Зовсім в иншому стані було в цей час село. «Невдалий наступ Керенського і Корнілівська авантура, — пише тов. Бистрюков у своїх спогадах про Городнянщину, — різко змінили настрій селянських мас що вийшли з-під впливу і есерів, і меншовиків і приєдналися до більшовицьких гасел. Отже, з впливом есерів було скоро покінчено. Влітку села вже не впізнати. Жодні розпорядження та загрози від повітового центру не могли вдержати селян від поділу землі, вигнання поміщиків, конфіскації реманенту, то-що. Салдати, що цілими масами прибули з фронту, внесли в село жвавість і розпропагували його. Почалося розшарування села на куркулів і бідняків. Гасла класової боротьби швидко сприймали. Траплялися сутички з владою на грунті поділу землі, відмовлення коритися. Все навколо являло собою бурхливу стихію». Цю характеристику стану села в Городнянському повіті цілком можна застосувати до цілої губерні. Це потверджують і цифрові дані, що характеризують вибори на Чернігівщині до установчих зборів. У переджовтневі дні серед селянства проявляли себе, здебільшого, лише українські есери разом з «селянською спілкою» і більшовики. При чому характерно: тоді як українські есери зібрали на виборах до установчих зборів більшість у південних районах губерні, більшовики на своїм боці мали більшість у північних районах. Досить влучну характеристику стану південної й північної частин губерні дає в своїй статті «Жовтнева революція на Чернігівщині» («Літопис Революції», № 1 за 1922 р.) товарищ Табаков. В ній він пише:

«Південні повіти (Остерський, Чернігівський, Борзенський, Козелецький, Ніженський) захльобнула хвиля націоналізму, так характерного в правобережному недиференційованому українському селі часів донімецької окупації. Цей націоналістично-шовіністичний рух не тільки не зустрічав відсічи в містах (відсутність пролетаріяту), а, навпаки, його всіма силами підтримувало міське чиновництво, вчительство та духівництво. Правда, активністю ні село, ні дрібнобуржуазна людність міст не відзначалися, що різко виявилося і в пасивному опорі військам ЦВКУК і Червоної гвардії підчас боротьби з Петлюрою за Київ, і у відсутності озброєних виступів за нашого відступу під натиском німців. Село репрезентувала так звана «селянська спілка», що нею керувала куркульська верховина села й дрібнобуржуазні /301/ елементи міських залюднених пунктів під прапором партії українських соціялістів-революціонерів.

Різко відмінна обстанова на момент Жовтневих днів і остільки ж відмінна в бік активнішої участи за Жовтневу революцію утворилася в північних повітах губерні. Тут — велика диференціяція села, значна неоднаковість його національного складу, наявність пролетаріяту, що впливав у значній мірі на настрій села; хоча в свою чергу він і був розпорошений різницею політичних угруповань, але перебував під впливом пролетаріяту центральної Росії та Харкова (залізничні лінії Москва — Брянськ — Конотіп, Курськ — Конотіп — Бахмач ; Харків — Ворожба — Конотіп), активно реагував на боротьбу пролетаріяту за повалення буржуазної диктатури та встановлення пролетарської диктатури і в своїй значно більшій частині брав участь у цій боротьбі. Ці повіти дихали одними грудьми з усією Росією та пролетарською Україною і були вчасниками великого Жовтневого фронту».

В цю характеристику стану південних і півничних районів губерні треба, одначе, внести невеличкий коректив. По-перше, селянська маса південних повітів Чернігівщини зовсім уже не була так заражена петлюрівським настроєм, як це собі уявляє тов. Табаков. На підставі цілої низки даних ми можемо сказати, що бідняцька й середняцька маса в період Жовтневої революції одійшла в значній своїй частині од петлюрівщини й активно боролася за радянську владу. По-друге, дрібнобуржуазні елементи міст і куркульська верховина села не залишалися пасивними в момент відступу червоного війська під натиском німців. Навпаки, — це видно з роботи самого тов. Табакова, — у цілому ряді міст і місцевостей Чернігівщини в цей час відбувалися контр-революційні виступи цих елементів. По-третє, українські есери, що мали такий величезний вплив серед селянства в переджовтневий період і в Жовтневі дні, почали поволі втрачати свій вплив, при чому серед них почало намічатися певне революційне крило, що пізніше влилося в значній своїй частині в більшовицьку партію і вже в Жовтневий період активно боролося за радянську владу.

Але загалом, повторюю, характеристика стану губерні, що її дав тов. Табаков, правильна.

В який же спосіб селянство Чернігівщини все ж таки активно підтримувало гасла більшовизму? Хто впливав на селянську масу в відповідному напрямку і знайомив її з більшовицькими гаслами? Три-чотири більшовицькі організації, що існували в цей час на Чернігівщині, звичайно, не могли сами справитися з цією величезною роботою, та ще при слабких звязках з селом.

Селянську гущавину обробляли фронтовики, що приїжджали з армії.

Салдатська маса, повернувшися з фронту, задавала основний тон життя селянства в кінці 1917 і на початку 1918 року. /302/ Фронтовики були головними агітаторами більшовицьких гасел і організаторами селянства в цей час.

В такому стані була Чернігівщина напередодні Жовтневої революції. Стихійно вона вже була підготовлена до пролетарської революції. Не було лише тої цементної й провідної організаційної сили, що могла б повести масу селянства й робітників певним шляхом. Через брак такої сили через брак єдиного губерніяльного більшовицького центру, через брак в більшості повітів більшовицьких організацій, Жовтневий період на Чернігівщині затягнувся на довгий час, а процес організації органів радянської влади в губерні був не тільки затяжним, а й в деякому сенсі й хаотичним.

II. Відгуки на жовтневий переворот

Повідомлення про те, що в Ленінграді й Москві стався Жовтневий переворот, в різних місцях Чернігівщині отримано в різний час. Найраніше про Жовтневі події були повідомлені повіти, безпосередньо розташовані по залізничних лініях. Конотіп, розташований на головній магістралі М. К. В. залізниці, добре і вчасно був поінформований не тільки про переворот, а й був у курсі численних подій, що сталися перед ним. За Конотопом іде Кролевець і деякі инші повітові центри.

Але були й такі міста, як от Остер, до яких вісті про революцію доходили надто в туманній формі і з великим запізненням. Не були досить поінформовані про те, що сталося, і широкі маси губерніяльного міста. Тим більше не доводиться говорити про вчасну інформацію широких селянських мас.

Село було віддане самому собі, воно йшло собі шляхом, на який стало напередодні Жовтневої революції. Вся ріжниця полягала лише в тому, що рух селянських мас в період самої Жовтневої революції і після неї ще більше поширився та поглибився. Якщо в-осени селянство свавільно рубало ліс, косило поміщицькі луки й поля, пасло худобу на поміщицьких полях, то в цей час воно вже починає братися за цукроварні. З Дубровинської й Черешенської цукроварень, з с. Попівки Конотіпського повіту й инш. місць в Чернігів повідомляли, що селяни свавільно забирають солому, полову, хліб, що йде масове забирання цукру, свавільна оранка селянами земель, призначених для засіву буряків.

27 жовтня Чернігів вже дістав повідомлення про те, що в Ленінграді сталася Жовтнева революція. Діставши відповідні телеграфні повідомлення з Ленінграда Губерський Комісар довів про це до відома повіту, закликаючи місця до боротьби з анархією. Заклик до боротьби з більшовиками було отримано в Чернігові також і від Виконавчого Комітету Всеросійської Ради селянських депутатів. /303/

Якийсь Степаненко з приводу того, що сталося в Ленінграді, писав 27 жовтня у Чернігівській земській газеті:

«Зухвальство захопило, зухвальство лихоманкою охопило розум і мислення. Все йде на розвал, все занепадає й руйнується. А зухвальству тільки цього й треба — хай падає, хай руйнується… У зухвальства нема законів. Закони зухвальства формулюється коротко: бери, громи, руйнуй… не виконуй того, що веде до порятунку батьківщини. Яка там батьківщина, — нема батьківщини. Є лише сваволя і насильство… і земля, яку ми топчемо ногами… Зухвальство не може бути довгим. Прийде кінець, і зухвальство сховається в свої щілини, з яких воно вийшло».

3 листопада, з ініціятиви Чернігівської Міської Думи, організується Комітет Громадської Безпеки. В комітет входять представники майже всіх органів влади, «революційно-демократичних» організацій і всіх військових частин. Комітет звертається до людности з відозвою підтримати порядок, обіцяючи в потрібний час дати рішучу відсіч усім, хто спробує організувати в місті безладдя.

8 листопада скликають позачергові збори Чернігівської Міської Думи. Міський голова інформує збори про діяльність Комітету Громадської Безпеки. Збори обмірковують принципи, що на підставі їх слід було б сформувати новий уряд. В думі знаходяться прихильники організації уряду, в який входили б і більшовики. А инші категорично заперечують проти цього. В результаті довгих дискусій Дума ухвалює таку резолюцію:

«Заслухавши доклад голови Чернігівського Комітету Громадської Безпеки й вітаючи ініціятиву спілок почтово-телеграфних та залізничних службовців, армійських організацій і Петроградської думи, а також Комітету Порятунку Батьківщини й Революції, Чернігівська Дума ухвалила вимагати: 1) негайного припинення громадянської братовбивчої війни; 2) передачі всієї влади Всеросійським Установчим Зборам; 3) визнаючи Центральну Раду, як тимчасовий парламент України, і Генеральний Секретаріят, як вищу краєву владу, Дума вважає, що на місцях вся влада повинна належати місцевому самоврядуванню; 4) Дума висловлює рішучий протест проти неприпустимого у вільній республіканській державі розгону обраної на основах загального, прямого, рівного й таємного голосування Московської Думи, а також проти всяких насильств, у вигляді самочинних і свавільних арештів, знищення волі слова й друку». («Чернігівська земська газета» за 1917 p., № 88–89).

Водночас в земській газеті триває найлютіша агітація і цькування людности проти революції та радянської влади. 24 листопада у передовій ми читаємо: «криваві дні бунту не лише зруйнували транспорт ; нещастя й жах становища не тільки в тому, що залізниці не приймають зараз харчових грузів навіть для фронту, — смертельна небезпека полягає втому, що виступ більшовиків дезорганізує ввесь лад життя країни, руйнує і без /304/ того зруйновані господарські умови, вносить розклад в селянство, руйнує той неміцний порядок, без якого неможлива робота».

22 листопада Чернігівська Міська Дума протестує проти вбивства в ставці генерала Духоніна, а через два дні ухвалює резолюцію протесту проти більшовицької влади, що порушує роботу міських самоврядувань. Через два дні після цього скликають урочисте засідання Міської Думи з нагоди скликання Установчих Зборів. Дума після урочистих промов ухвалює надіслати привітання Установчим Зборам, приєднатися до пропозиції Петроградської Міської Думи, встановити національне свято 18 листопада ; вимагати негайного відновлення законної влади, відповідальної перед Установчими Зборами, звільнення з тюрми всіх міністрів і членів Установчий Зборів, відновлення волі друку й зборів, недоторканости особи й житла, а далі вирішує звернутися до громадян з відозвою.

В такому, приблизно, дусі зустріли повідомлення про Жовтневу революцію і цілий ряд инших міських дум та земських зборів Чернігівщини.

Земзбори Стародубського повіту, обрані за новим законом Тимчасового Уряду, в телеграмі до останнього від 29 жовтня визнають, що лише Тимчасовий Уряд є спроможний довести країну до Установчих Зборів, а тому земзбори вважають за доконечне виявити повну підтримку Тимчасового Уряду, вітають разом з тим і Раду Селянських депутатів, що в грізний момент стала на путь підтримки Уряду.

Новгород-Сіверська Міська Дума на своїм засіданні 30 жовтня обмірковує питання про стан, що утворився в звязку з «повстанням більшовиків» у Петрограді. В ухваленій резолюції дума, підкреслюючи, що повстання не має морального виправдання й скероване на зрив Установчих Зборів, закликає людність на виборах до Установчих Зборів не голосувати за список більшовиків (архів міських і земських самоврядувань Чернігівщини, справа № 96 — 97). Але результати голосування стали не на користь Новгородсько-Сівєрської Міської Думи і самих Установчих Зборів: маса трудящих голосували, головним чином, за більшовицький список.

Козелецькі повітові земзбори висувають з-поміж себе особливу комісію з 3 осіб «для обміркування й здійснення способу висловити повне недовір’я, осуду й обурення Земськими Зборами з більшовицької партії, що вносить смуту й анархію своїми виступами». 1 листопада ті ж збори ухвалюють відозву до людности з приводу виступу більшовиків в великих містах Росії, в якій висловлюють повне довір’я Тимчасовому Урядові й знову закликають усіх громадян повітів на виборах до Установчих Зборів не давати жодного голосу партії більшовиків. (Справа Козелецької земської управи за 1917 рік).

З гласних Глухівських Земських Зборів лише один тов. Нарбут відмовився дати урочисту обіцянку на вірність Тимчасовому /305/ Урядові, заявивши, що не визнає цього уряду і вважає, що вся влада в країні повинна належати Раді Робітничих, Солдатських і Селянських Депутатів.

Майже по всіх повітових центрах було утворено Комитети Громадської Безпеки, в яких головну ролю відогравали Міські Думи й Земські Збори.

Всі инші «революційно-демократичні» організації або розпалися, або обернулися в мертві організації. Беручи це на увагу, меншовики й есери почали гуртуватися навколо міських і земських самоврядувань, намагаючися в них знайти собі підпору.

30 жовтня 1917 року в Новозибкові скликається об’єднане засідання Земських Зборів, Міської Думи і Президії Ради Робітничих та Салдатських Депутатів. Обмірковується питання про виділення кандидатів на посаду повітового комісара. Від імени Ради Робітничих Депутатів і Бюра Селянських Депутатів виступає голова Ради, В. Г. Лейбнер, і оголошує таку резолюцію: «Рада Робітничих і Салдатських Депутатів при виборах комісара вважає за свій обов’язок зробити таку заяву: в Новозибкові засновано Комітет Охорони Революції з представників таких організацій: Ради Робітничих, Салдатських і Червоноармійських Депутатів, Ради Професійних Спілок, Міського й Земського самоврядувань, Начальника залоги, міліції, представників судової влади в особі адміністративного судді. В Комітет повинен входити і Комісар, як рівноправний член, що обов’язаний рахуватися й виконувати постанови Комітету. Лише за такої умови Рада вважає за можливе брати участь у виборах комісара». (Архів міських і земських самоврядувань Чернігівщини за 1917 p., справа № 96, аркуш 24).

Резолюцію цю збори ухвалили. Після того, як було намічено кандидатури на комісара, гласний Риндич А. Ф. оголошує позачергову заяву: «Беручи до уваги: 1) що так званий «Комітет Охорони Революції» тенденційно освітлює поточні події і перекручує характер їх, виявляючи ворожість до істино-революційного руху салдат, робітників і селянського пролетаріяту в особі Петроградської, Московської й инших Рад Робітничих, Салдатських і Селянських Депутатів та Всеросійського з ’їзду Рад, 2) що залежний од такої організації комісар не може стояти на сторожі здобутків революції і сприяти ї ї розвиткові, — фракції с.-д. (більшовиків) і с.-д. (інтернаціоналістів) відмовляються брати участь у виборах повітового комісара й здіймають з себе відповідальність за його діяльність» (там же).

Після цього від імени групи гласних Новозибківських земських зборів А. Ф. Савич оголошує резолюцію в питанні про поточний момент, в якій пропонує всіма силами допомагати Тимчасовому Урядові в боротьбі з «божевільною спробою більшовиків захопити владу» і рішуче боротися з контр-революцією,з якого б боку вона не виходила. Гласні П. І. Анищенко /306/ і Риндич пропонують перейти до обміркування поточного моменту і вияву ставлення зборів до перевороту, що відбувся. В результаті дискусій ці питання було передано на обміркування (окреме) Раді Робітничих і Салдатських Депутатів, Міській Думі й Земським Зборам.

Всі ці дані в достатній мірі характеризують ставлення ряду установ і організацій і зокрема Ради Робітничих і Селянських Депутатів до Жовтневої революції; крім того, вони дають нам деяку можливість міркувати про те, як уже з перших днів Жовтневої революції починала розгортатися внутрішня боротьба на місцях. Суперечності поміж більшовиками і їхніми прибічниками, з одного боку, і захисниками керенщини — з другого, між пролетаріятом і буржуазією, все більше й більше загострювалися.

Декілька зауважень про ставлення до Жовтневої революції рад Чернігівщини.

Чернігівська Міськрада у перший час намагалася обходити мовчанкою питання про революцію. Тільки на початку грудня вона обмірковує це питання. Але вже зараз після перевороту в Ленінграді, під натиском лівих груп Ради, відбуваються перевибори її Виконкому, на яких до .складу останнього входять 5 членів: 3 більшовики, 1 есер і 1 поалей-ціоніст. Лівий блок рішуче почав перемагати в Міськраді.

Королевецька Рада Робітничих і Селянських Депутатів 28 жовтня на своїм екстреннім засіданні з участю представників Повітового Виконавчого Комітету і Ради Селянських Депутатів у питанні про поточний момент рішуче засуджує «анархічні» виступи більшовиків, що зривають Установчі Збори, і вважає за доконечне утворити Революційний Комітет для боротьби з анархією і контр-революцією. Що до Конотопської Ради, як організації найміцнішого пролетарського центру на Чернігівщині, то питання про неї, для мене, принаймні, поки що залишається не зовсім ясним. А тов. Табаков у своїй статті «Жовтнева революція на Чернігівщині» пише:

«1 жовтня Виконком Ради Робітничих і Салдатських Депутатів скликав поширену нараду станційної Ради Робітничих Депутатів (ми там мали на той час більшість), Виконкому Ради Салдатських Депутатів міст, представників «соціялістичних» партій і представників військових частин. Відкривши засідання, я від імени Виконкому (тов. Табаков був тоді лівим есером і, кажучи «ми», він має на увазі Конотіпську організацію більшовиків і есерів. — В. Ш.) заявив, що перед зборами стоїть завдання обрати Військово-Революційний Комітет, який повинен у найкоротший строк скликати Раду Робітничих і Салдатських Депутатів і передати їй всю повноту влади. Після наступних дискусій представники окремих військових частин, що виступали на зборах, за винятком одного дивізіону, заявили, що будуть підтримувати й підлягати Ревкомові. /307/

Українські соціял-демократи заняли вижидальну позицію, заявивши, що не заперечують проти організації Ревкому з неодмінною умовою підпорядкування його Києву. Ми не заперечували проти «закріплення» Конотопу за Україною, але внесли пункт, що Ревком підлягає Всеукраїнському Військово-Революційному Комітетові. Українські с.-д. цю поправку прийняли, і на цій платформі відбулися вибори Ревкому за принципом представництва від партій, а також одного од «селянської спілки» й одного від залоги».

Я навмисне навів цю довгу цитату з статті тов. Табакова, щоб кінець-кінцем внести ясність у питання про те, яку позицію займали конотіпські більшовики на виборах цього куцого Ревкому. З наведеної цитати випливає, що більшовики ніби-то участь в цих виборах брали. Зовсім инше ми читаємо в кореспонденції Чернігівської земської газети. 23 листопада в ній повідомлялося, що в Конотопі відбулися загальні збори Конотіпської Ради Робітничих і Салдатських Депутатів разом з ротними й професійними комітетами, на яких розглядали питання про владу на місцях. Після обміркування питання було внесено 2 резолюції: селянської спілки й більшовиків. Перша резолюція зібрала 121 голос, а резолюція більшовиків — 70 голосів.

Ухвалена резолюція вимагає, щоб «влада на Україні належала Генеральному Секретаріятові, створеному з соціялістичного елементу; влада на місцях — Військово-Революційному Комітетові, куди посилає Рада Робітничих і Селянських Депутатів, Міська Дума, Земства і Військова Українська Рада тільки соціялістичний елемент». Більшовики, — повідомляє далі кореспондент, — відмовилися від участи в Комітеті.

Я гадаю, що зняте мною питання має дуже велике значіння і його конче треба висвітлити. В нас нема достатніх документальних даних для того, щоб установити істину. Лише товариші, що були в той час в Конотіпській більшовицькій організації, можуть дати на це питання остаточну відповідь.

Перелічені факти з усією певністю говорять про те, що найактивніше реагували на Жовтневу революцію, рішуче засуджуючи її, міські й земські самоврядування; недосить виявленим було обличчя Рад Робітничих Депутатів, ясно лише те, що там, де більшовицьких організацій зовсім не було, або вони були надто кволі, Ради Робітничих Депутатів стали на ґрунт підтримки Тимчасового Уряду й доконечности скликання Установчих Зборів.

А селянство, бувши недосить міцно звязане у цей час з революційними організаціями міст, не одержуючи належної інформації про події, що відбувалися, перебуваючи почасти під ідейним впливом українських есерів, а найбільше — під впливом і керовництвом салдат, що поверталися з фронту, заражених у масі своїй хоча й туманними, але більшовицькими ідеями, — воно, певна річ, творило революцію на місцях. /308/

ІІІ. Перші спроби утворити органи диктатури пролетаріяту

Ще до приходу радянського війська на Чернігівщину та наступу його на Київ у цілій низці місць Чернігівщини було зроблено спробу передати владу до рук органів диктатури пролетаріяту й утворити Військово-Революційні комітети. Так, на початку грудня 1917 р. обмірковувалося питання про організацію Військово-Революційного Комітету в Чернігівській Міськраді. З відповідними пропозиціями виступили більшовики. Їх зразу підтримували члени П.-Ц., але, коли пропозицію більшовиків про організацію ревкому й передачу йому влади в місті поставили на голосування, поалейціонівці відступили від свого початкового погляду і ухвалили компромісну резолюцію про те, що Військово-Революційний Комітет треба утворити з метою охорони здобутків революції, але брати владу в свої руки, з огляду на місцеві умови, не слід. Резолюція більшовиків про передачу влади Раді зібрала 30 голосів; проти голосувало 33 голоси. Резолюція, внесена від Поалей-Ціону, зібрала лише 6 — 7 голосів.

Отже, Ревкома не утворили, влада в Чернігові по-старому формально залишалася в руках органів Тимчасового Уряду, а фактично тривало безвладдя. В кінці листопада вже існував Військово-Революційний Комітет у м. Путивлі, хоча він ще не був фактичним господарем повіту. По-старому існували Земське самоврядування і Міська Дума, що через них Ревком домагався проводити свої заходи. Так, 2 грудня представники Військово-Революційного Комітету на зборах гласних Земства вносять пропозицію передати Ревкомові зброю, що схороняється у військового начальника, і встановити революційну контролю над поштою та телеграфом. Пропозицію цю було ухвалено й переведено в життя. За пропозицією того ж Ревкому, Земські Збори провадять реквізицію приватного майна. 5 грудня Путивльські Земські Збори обмірковують питання про розподіл приватновласницького хліба, живого та мертвого реманенту і про передачу виручених за це грошей волосним комітетам або земській управі для пропорційного розподілу поміж волостями. 16 грудня ухвалюється постанову про реквізицію фруктових вин і меду на приватновласницькому заводі Шечкова. Реквізують телефони у приватних власників. Все це проводить Земство під натиском Ревкому.

Цікаво відзначити своєрідність обстанови засідань Земства: на них були, хто тільки хотів, а участь у постановах брали представники від салдатів (Справа Путивльських земських зборів).

Військово-Революційний Комітет, що його утворив повітовий З’їзд Рад, існував уже в цей час і в Глухові. 18 грудня 1917 р. у місці було скликано об’єднане засідання Земзборів з представниками всіх волосних земельних комітетів, місцевої залоги та Ради Робітничих, Салдатських і Селянських Депутатів, щоб обміркувати питання про ставлення до Ревкому. /309/ Засідання 70-ма голосами проти 9-ти відкинуло пропозицій послати своїх представників у Ревком, мотивуючи це тим, що Ревком утворено незаконним шляхом. Разом з тим збори винесли таку резолюцію: «Вважаючи, що З’їзд Рад Робітничих, Селянських і Салдатських Депутатів, що відбувся в Глухові 10–12 грудня і ухвалив постанову про утворення Військово-Революційного Комітету, був скликаний неправильно, бо місцеві Ради були репрезентовані на ньому непропорційно, і значне число представників Рад не отримало повісток, збори постановляють: висловити побажання, щоб наступний з’їзд Рад був організований правильно, з дотриманням принципу пропорційности» (Справа Глухівської Земської Управи).

В перших числах листопада організується Військово-Революційний Комітет у посаді Добрянці Городнянського повіту. От що пише з цього приводу тов. Бистрюков: «Вночі з 30 на 31 жовтня, за викликом Добрянської організації, з Гомеля прибув загін червоногвардійців під командою комуніста. Загальними силами, разом з місцевими більшовиками, міліція і присланий загін кавалерії були роззброєні, а начальника міліції Марченка заарештовано. Того ж дня було організовано Військово-Революційний Комітет… Тимчасом, під впливом чуток про наступ, Добрянський Ревком перейшов у підпілля, а частина його членів роз’їхалася… Минуло кілька день. В Добрянську було повне безвладдя. Загони з Городні вже боялись показуватися. Тимчасом Жовтневий переворот, як здійсненний факт, став відомий з усіма його подробицями. В Добрянську знову появилися члени Ревкому: Костильов, Щукін і инші, з газетами про переворот у Ленінграді та декретами Радянської влади про землю, мир і Радянський уряд. Ревком повернувся до легального стану. В листопаді було сконструйовано Раду Робітничих Депутатів… Таким чином, після цілої низки перипетій у посаді Добрянці почав існувати революційний пролетарський орган, що мав підпору в особі Червоної гвардії» («Городнянщина у 1917 — 18 p.p.». «Літопис Революції», № 4 за 1925 p.).

Ще до того, як прибули червоні війська, у м. Острі революційні організації утворили «Остерську Раду Народніх Комісарів», на першого голову її було обрано Олександра Яїчника, лівого есера. До складу Ради входили : Жоров — більшовик, О. Одінцов, Бешлега та инші. Рада потроху стала охоплювати ввесь повіт, звязалася з Київським арсеналом, але не могла розгорнути роботи, бо не мала засобів.

В цей час села, не бувши тісно звязані з відповідними міськими центрами, не маючи належного керовництва, починають самостійно розвязувати шляхом нарад і з’їздів делегатів од сіл цілу низку питань і насамперед про землю. Яскравим прикладом що до цього є село Роїще Чернігівського повіту. Салдати, що прибули туди з фронту, організувалися і скликали селянський з’їзд делегатів 31 села Чернігівського та Городнянського /310/ повітів. На цьому з’їзді було до тисячі делегатів. Він розвязував найрізноманітніші питання, починаючи з земельного й кінчаючи побутовими.

IV. Ставлення до Центральної Ради й ІІІ Універсалу

Після того, як більшовики в Києві порвали звязок з Центральною Радою і вийшли з складу Малої Ради та Комітету Захисту Революції, з огляду на різкий поворот Центральної Ради в бік контр-революції, війська останньої починають готуватися до боротьби з більшовиками. А коли Рада Народніх Комісарів подала ультиматум Центральній Раді, війська швидко починають просуватися на північ і займають майже всю територію Чернігівщини. В десятих числах грудня Центральна Рада висилає озброєні сили в особі двох куренів, у Конотіп, щоб придушити утворену там революційну владу. Конотопський Ревком, не бувши підготовлений до озброєної боротьби, віддає владу українським частинам без бою.

«В листопаді місяці Конотіпська залога, що складалась, головним чином, з по-більшовицькому настроєних артилеристів, захоплює більшість урядових установ, робить труси й арешти та оголошує перехід влади до рук Ради Робітничих і Салдатських Депутатів. З розпорядження командувача військ Київської Військової Округи в Конотіп було послано 2 роти «куреня смерти», що, прибувши на місце, оточують Конітопську залогу і ставлять перед нею ультиматум про здачу. Конотіпці, в силу цілої низки обставин, відмовляються від боротьби. Салдатів було роззброєно» (Чернігівська земська газета за 1917 p., № 94–95).

У великій кількості українські війська зосереджуються в Ніжені. Ударні частини їх займають станцію Бахмач, поставивши собі завдання — не пропускати червоного війська на Дін. Окремі загони «куренів смерти» досягають крайніх пунктів на півночі — Городні, Глухова, Путивля.

В Городні представники ради «куреня смерти» збирають збори з представників наявних там військових частин і з «Вікжеля» Лібаво-Роменської залізниці й ухвалюють резолюцію: «Визнаючи за українським народом право на самовизначення без допомоги будь-чиїх багнетів, ми, делегати українських військових частин, вільного загону моряків Балтицької флоти і представники з’їзду Лібаво-Роменської залізниці, висловлюємо обурення проти Народніх Комісарів, що нацьковують один на одного два братерських народи, і визнаємо, що лише негайне відкриття Всеросійських Установчих Зборів внесе спокій у сем’ю всіх російських народів, і вважаємо дальшу відстрочку відкриття Установчих Зборів за ні в якому разі неприпустиму. Голова Зборів інженер Мартинов» (Чернігівська земська газета, № 98–99). /311/

18 грудня підчас засідання Глухівських повітових Земських Зборів у залю вривається отаман «куреня смерти» з декількома солдатами й оголошує арешт присутніх на зборах членів Військово-Революційного Комітету. Заарештовано: Мамая, Фільченка, Білого й комісара Гресюка — більшовика. Земські Збори ухвалюють з цього приводу протест і постановляють: «просити комісара Гресюка залишатися на своєму посту, спираючись на довір’я земства й міста» (Архів міських і земських самоврядувань Чернігівщини, справа № 84, аркуш 65).

Як тільки частини Центральної Ради зайняли Путивль, у місті відбувається цілий ряд непорядків. Українські війська вриваються в залю засідань Земських Зборів і примусово ставлять на обміркування питання про приєднання до України. Вони ж побили членів Земських Зборів Долгорукова й Тимошенка. Населення, незадоволене з бешкетів українського загону, починає провадити з ним озброєну боротьбу. Земська Управа виявляє озброєну допомогу населенню в цій боротьбі.

Так за керовництвом Центральної Ради її війська насаджували «порядок і спокій» на Чернігівщині.

Більшість земських і міських самоврядувань під впливом стихійного росту симпатій трудящих до більшовизму, під впливом спроб утворити в цілій низці місць губерні революційні органи диктатури пролетаріяту і зруйнувати органи старої влади роблять крутий поворот у бік визнання повної незалежности України і приєднання до неї. Питанням про Україну і розглядові III Універсалу Міські Думи й Земські Збори присвячують цілі засідання.

Уже 6 листопада Ніженська міська дума вибирає делегацію з 3 чол. для клопотання перед Центральною Радою, щоб у Ніжені залишилися українські війська. Глухівські Земські Збори в листопаді ухвалюють такий текст телеграми Центральній Раді: «Зібравшись на перше дійсно демократичне повітове Земське зібрання, ми з захопленням вітаємо виголошення Української Народньої Республіки й обіцяємо віддати всі свої сили на здійснення тих завдань, які виголошено Універсалом Центральної Ради» (Архів міських і земських самоврядувань Чернігівщини, справа № 4).

Навіть Новозибківські земські збори — і ті ухвалюють таку постанову: «З огляду на ясну й певно виявлену волю майже всієї людности Новозибківського повіту про приєднання до України, Новозибківські повітові Земські Збори, бувши виразником думки людности всього повіту, санкціонують цю волю волостей, міста й посадів і про постанову з цього приводу уповноважують управу негайно повідомити Чернігівського губерського комісара, Українську й Білоруську Ради, а також і решту Земських управ 4-х північних повітів Чернігівщини» (Чернігівська земська газета за 1917 p.). /312/

Надзвичайні Земські Збори Стародубського повіту 24 листопада 1917 р. також ухвалюють приєднатися до Автономної України і взяти участь у виборах до Українських Установчих Зборів.

18 листопада після літургії на площі перед катедральним собором у Чернігові відбулося урочисте оголошення людності Універсалу Центральної Ради про Українську республіку. З наказу губерніяльного комісара всі державні установи і школи в цей день не робили. Святом керувало духівництво.

І от тоді, як шовіністична інтелігенція, духівництво, Земства й Думи провадять люту агітацію і нацьковують людність проти Радянської влади, ті більшовики й більшовицькі організації, що були на території Чернігівщини, нічим себе в цей час не виявляють. Вони або зовсім не цікавляться національним питанням, або перебувають у розгубленому стані, не знаючи, яку політичну лінію в цьому питанні слід проводити.

А тимчасом націоналістична контр-революційна агітація давалася в знаки. Не лише Земські збори, а й ряд сіл, надто південних повітів, виносять резолюції відповідного характеру.

Так, людність села Блистовара Короливецького повіту постановила: «Щиро вітати Центральну Раду за оголошення Української Народньої Республіки, підтримувати Центральну Раду всіма силами». Далі в постанові селяни рішуче протестують проти пропозиції більшовиків передати владу на Україні Радам (Чернігівська земська газета, № 94–96).

Представники Центральної Ради роз’їжджають по Чернігівщині і своїми виступами намагаються створити потрібний їм настрій не лише серед дрібнобуржуазних елементів і селянства, а пробують настроїти відповідним чином і робітничу масу. В перший час їм це навіть почасти вдавалося.

Так, 4 листопада на ст. Конотіп організовують мітинг, на якому бере участь до 2 тисяч чол. залізничних службовців і робітників. З докладом про поточний момент виступає член Української Центральної Ради. Зрештою мітинг ухвалює таку розолюцію: «Заслухавши доповідь про сучасні події і про VII сесію Центральної Ради, робітники Конотіпської майстерні та службовців станції Конотіп щиро вітають Український революційний парламент, Українську Центральну Раду, як єдиний краєвий орган влади на Україні, і сподіваються, що генеральний Секретаріат незабаром скличе суверенні українську Установчі Збори, де український народ виявить свою волю» (Чернігівська земська газета, № 88).

В грудні відбувався III селянський з ’їзд Козелеччини. Поряд инших питань на з’їзді обмірковували питання про те, кому повинна належати влада. Лише четверта частина з ’їзду, що складалася здебільшого з фронтовиків, висловилася за Раду Народніх Комісарів. Більшість з’їзду висловилась за владу Центральної Ради. /313/

Таке творилося, не зважаючи на те, що в масі своїй бідняцька й середняцька частина селянства та робітники стояли за більшовиків. Але маси були віддані сами собі, тоді як контр-роволюційні елементи, прихильні до Центральної Ради, працювали досить активно.

Боротьба з ними за Радянську владу тільки-но починалася, її розвиток буде згодом…

(Кінець буде) /314/

Джерело: Літопис революції (Харків). – 1927. – №5–6. – С. 299–314.

Advertisements

0 Responses to “Жовтневий період на Чернігівщині (I)”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Грудень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Січ »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: