Зімбабве, це — заклик до Африки прокинутися

Мотсоко Феко*

Колоніяльне знищення Зімбабве розпочалося 1895 року — після того, як головний представник британського імперіялізму Сесіл Роудз[1] заявив:

«Зачищення краю дикунів можна досягнути за два-три роки за допомогою певної кількости кулеметів. Я стверджую, що ми — головна раса в світі, що чим більше світу ми візьмемо в облогу, тим краще буде для людської раси».

Після того як Зімбабве захопили почерез колоніяльний тероризм і перейменували на Родезію, Британія запропонувала волю злочинцям, якщо вони поїдуть до «Родезії», де матимуть вільну землю та золоті рудні для самих себе та Британської імперії.

Коли «Амбує» Неханда[2] — ця шанована патріотична жінка й героїчна донька Африки — орґанізувала африканський опір британському колоніяльному тероризмові, імперіялістичні загарбники вбили та повісили її. Це зробили, аби показати, що стається з тими африканцями, хто опирається колоніяльному тероризмові.

У 1960-х роках слідком за забороною минулих визвольних рухів проти британського колоніялізму африканці Зімбабве — щоб надати своїй визвольній боротьбі новий імпульс — створили ЗАПУ[3] та ЗАНУ[4]. Як вона ставала сильнішою та вдавалася до ґерильї, колоніялісти під приводом Йєна Сміта[5], колоніяльного прем’єр-міністра, оголосили власну «незалежність». Це було повстанням проти британської корони. Але Британія ніколи не придушить повстання її европейських колоністів.

Тисячі зімбабвійців загинули на багатьох бойовищах аж поки досягли визволення в 1979 році через перемовини з Британією, після яких Роберт Муґабе став прем’єр-міністром, а потім президентом. Також була Ланкастергавзька угода[6], що за нею Британія могла купувати землі фармерів-колоністів. Визвольні рухи не були готові купувати землі власних предків. Їх було відібрано у зімбабвійців колоніяльною силою зброї.

Згодом Британія відмовилася платити за землі, що їх було колоніяльно загарбано та що їх мали повернути африканським хазяям. Це було порушенням Ланкастергавзької угоди. Уряд ЗАНУ під керівництвом президента Роберта Муґабе повернув свою землю, що її забрали за часів колонізаторського тероризму.

Ось що згодом змусило Британію та її партнерів з Европейського Союзу запровадити санкції проти Зімбабве, де ЗАНУ-ПФ буцімто «порушувала права людини». Але одночасно Европейський Союз, звісно, хотів спостерігати за виборами в Зімбабве та вирішувати, чи були вони «демократичними», а чи ні. Важко уявити, щоб европейські країни були безсторонніми в цих виборах. Вони жадали уряду, що він би слугував їхнім економічним інтересам.

Звісно, економічні санкції сильно зашкодили цій африканській країні. Вони сплюндрували народ. Були часи, коли прокинулася епідемія холери[7]. Багато зімбабвійців загинуло через те, що не мали доступу до вакцини, яку не було змоги імпортувати.

Усьому світові Британія та її партнери за ЕС розповідали, що завданням економічних санкцій було покарати представників уряду ЗАНУ-ПФ, але це була неправда. Внаслідок санкцій, що їх було накинуто західними країнами, включаючи Сполучені Штати Америки, постраждали та навіть загинули звичайні люди.

Варто пам’ятати, що коли було запропоновано ввести санкції проти Родезії Іена Сміта, так само як і проти колоніяльного режиму апартгейду в Південній Африці (Азанія), західні країни першими активно опиралися цьому. Їхньою відмовкою було те, що, мовляв, ці санкції зашкодять «звичайним людям». Однак у Зімбабве «звичайні люди», що вони були африканцями, нічого не важили.

Китай та Росія опиралися санкціям проти Зімбабве. Відповідно до Світового політичного форуму, колишній ґенеральний секретар ООН Бутрос Ґалі[8] закликав Ґенеральну Асамблею ООН переглянути застосування санкцій.

Американський президент Вудро Вільсон у 1919 році вже казав, що «нація, що її бойкотують, є нацією на межі капітуляції». То-ж мета економічних санкцій сплянована для її капітуляції і задля того, щоб над нею панували та економічно знищували. Ба більш ганебно накладати санкції на країну, що розвивається, що її недорозвиненість була головною мірою спричинена грабіжницькими країнами Европи.

Кричуща несправедливість та расизм і зараз практикує багато західних країн ув Африці. 2008 року Папа Бенедикт XVI розповів безперечну правду, що її було століттями приховано. Він сказав: «Наш західний спосіб життя позбавив африканський народ його багатств та продовжує це робити».

Підтверджуючи це, член шотляндського парляменту Марк Беллард[9] завідомив: «Наші відносини з Африкою є експлотативними. Захід вже не має потреби надсилати війська до Африки аби загарбати її ресурси, адже це ефективніше можуть зробити мультинаціональні компанії».

Це одна з причин, чому африканських лідерів, що вимагають справжнього визволення Африки, узивають «радикалами», «бойовиками», «екстремістами» тощо, у той час як тих, хто керує країною та її економічними ресурсами, завдаючи шкоди африканському народові, називають «поміркованими» чи «розумними».

Не було ані перебільшенням, ані неправдою, коли британський гуманіст Блекгавз[10] сказав: «Відповідно до принципів, що їх не можна надто засуджувати та які необхідно радикально реформувати, аборигени [місцеві африканці] пережили повну крадіжку території, що її було здійснено проти них… та колоністи отримали крадене».

Сім західних країн брали участь у жорстокій трансатлантичній работоторгівлі та підписали угоду Берлінської конференції 26 лютого 1885 року[11]. Вони чули, як бельґійський голова засідання Леопольд[12] казав, що Африка, це — «ласий шматочок, що його треба розділити». Отакі країни не мають ані краплі законности, аби навчати Африку «демократії», «прав людини» та «норм права».

Коли уряд Роберта Муґабе дозволив 4000 британським колоніяльним фермерам залишити собі 12 мільйонів гектарів землі, королева Єлизавета ІІ нагородила Муґабе титулом лицаря. Единбурзький університет нагородив його почесним ступенем доктора юридичних наук в 1994 році. У 1986 році Массачусетський університет надав Муґабе почесний ступінь доктора юридичних наук. Та коли уряд Муґабе згодом знову порушив питання про землю, це джерело економічної влади та процвітання для нації, ці університети позбавили його ступінів.

25 червня 2008 року Королева Анґлії також відкликала Великого Хреста Ордену Лазні, що його подарувала в 1994 році Роберту Муґабе.

Однак Муґабе вважають найосвіченішим президентом Африки. Його знання не залежить від почесних ступінів. Він має сім заслужених академічних ступенів, два з яких він здобув, перебуваючи в колоніяльних тюрмах Родезії.

Народ Зімбабве досяг неймовірного успіху в освіті за порядкування ЗАНУ-ПФ. Мабуть для того, аби надихнути його народ здобувати та примножувати власні знання, президент Роберт Муґабе сам здобув ступінь маґістра в економіці вже на посаді голови уряду, що вже було по здобуттю незалежности. Ось список його здобутих ступенів:

1. Бакалавр гуманітарних наук — спеціялізація «Історія та анґлійська мова» — Університет Форт Геа, 1951 рік.

2. Бакалавр з адміністрування — Університет Південної Африки

3. Бакалавр педагогічних наук — Університет Південної Африки

4. Бакалавр економічних наук — Лондонський університет (заочне навчання)

5. Бакалавр юридичних наук — Лондонський університет (заочне навчання)

6. Маґістр юридичних наук — Лондонський університет (заочне навчання)

7. Маґістр економічних наук — Лондонський університет (заочне навчання)

Муґабе отримав 11 почесних університетських ступенів у таких країнах, як Ніґерія, Танзанія, Росія та Маврикій. Ці країни не відкликали ці ступені. В сумі Муґабе має 18 університетських ступенів, виключаючи три з них, що їх відкликали західні університети через політику ЗАНУ щодо повернення землі у володіння зімбабвійцям.

Як висновок, важливо нагадати за те, що теперішні та майбутні лідери Африканського Союзу мають велику відповідальність перед африканським народом на власних плечах. Вони мають прокинутися. Чи довго знущатимуться з Африки колишні терористи-колонізатори?

Може це і неприємно усвідомлювати, але попри всі погані вчинки Муґабе, вони аж ніяк не переважать того, що робили трансатлантичні работоргівці, колоніяльні розкрадачі африканських країн, скарбів, пам’яток культури, що гальмували розвиток Африки почерез колонізаторський тероризм і расизм.

Роберт Муґабе мав рацію, коли, виступаючи нещодавно на Ґенеральній асамблеї Орґанізації Об’єднаних Націй, сказав: «Нашій маленькій країні кожного дня загрожують заздрісні та фанатичні сили, що їхня жага до панування та контролю над иншими націями та їхніми ресурсами не має меж».

Хороший лікар не робить з симптому хвороби. Африканці також не мають сприймати колоніяльні наслідки за причину проблєм Африки. Якби в Африці не зруйнували та поцупили так багато, цей континент сьогодні був би попереду в економці та техніці. Шкоди Зімбабве в будь-якій формі було заподіяно більше ззовні — запеклими колоністами, аніж зсередини. Жадна з країн Африки ніколи не зазнавала таких жорстоких та злісно підтриманих економічних санкцій, як Зімбабве, до того-ж упродовж такого тривалого часу.

Західна «демократія» допровадила колись стабільну Лівію під орудою Муамара Каддафі до жалюгідного, національно принизливого стану. Вона вбила Сомалі. Вона несправедливо повісила Саддама Хусейна за іракську нафту. Все це відбувалося під позором «демократії». Західна «демократія» спричинила становлення ІДІЛу в Іраці та Сирії. Вона підживлювала тероризм на Близькому Сході та в решті світу. Саме ця західна «демократія» майже зруйнувала Сирію.

Іран та Північну Корею розхитують через те, що вони не є «демократичними». Зімбабве, це — заклик прокинутися. Західний імперіялізм не вщух. Африку знищать, якщо африканські лідери не зміцнять власний суверенітет і не стануть справді вільними та незалежними країнами, що мають власні панафриканські інститути й цінності. Евроцентризм, це — не демократія. На світ можна дивитися і з Африки. Такий погляд треба поважати та популяризувати. Не можна допустити повторної поневолення і колонізації Африка — тепер уже під маскою «демократії».

Примітки

* Мотсоко Феко — історик, політолог, теолог, юрист та автор багатьох книжок. Колишній член Південноафриканського парляменту та представник жертв апартгейду та колоніялізму в Комісії ООН з питань прав людини в Нью-Йорку та Женеві.

[1] Сесіл Роудз (1853-1902) — південноафриканський політичний діяч британського походження, колоніст; провадив колоніяльну експансію Британської імперії на півдні Африки. Його ім’ям було названо територію сучасного Зімбабве, тогочасну колонію Британії. — Тут і далі прим. «Вперед».

[2] Неханда Ньякасікана (бл. 1840–1898) — народна героїня народности шона, що вона одна з найпоширеніших у Зімбабве, медіюм. Була орґанізаторкою повстання проти британських колоніялістів з Британської Південно-Африканської компанії наприкінці XIX ст.

[3] ЗАПУ — Союз африканського народу Зімбабве (анґл. Zimbabwe African People’s Union, ZAPU) — політична орґанізація Зімбабве (1961-1987). Разом з ЗАНУ брала активну участь у визвольній боротьбі проти колоніяльного режиму Південної Родезії. Очільником ЗАПУ був Джошуа Нкомо (1917-1999).

[4] ЗАНУ — Африканський національний союз Зімбабве — Патріотичний фронт (анґл. Zimbabwe African National Union—Patriotic Front; ZANU-PF) — правляча партія Зімбабве, що її з 1975 по 2017 р. очолював Роберт Муґабе. Після перевороту 19 листопада 2017 р. президентом партії став Еммерсон Мнанґаґва, ветеран визвольної боротьби і член ЗАНУ від заснування (1963).

[5] Йєн Сміт (1919-2007) — британський і родезійський політичний діяч, голова уряду Південної Родезії, згодом — прем’єр-міністер Родезії (1965-1979).

[6] Ланкастергавзька угода або Ланкастергавзька конференція (вересень-грудень 1979) — переговори між урядом Родезії та повстанцями ЗАНУ і ЗАПУ після тривалої визвольної війни. На конференції ухвали угоду про припинення вогню та підготували начерк конституції Зімбабве.

[7] Епідемія холери ширилася в Зімбабве з серпня 2008 р. по липень 2009 р.

[8] Бутрос Бутрос-Ґалі (1922-2016) — египетський дипломат, ґенеральний секретар ООН (1992-1996).

[9] Марк Беллард (1971) — колишній член шотляндського парляменту від партії «зелених» (2003-2007) та член комітету цієї партії (2007-2010).

[10] Джеймс Блекгавз (1794-1869) — британський гуманіст, вчений-ботанік, місіонер.

[11] Берлінська конференція 1884-1885 рр. — конференція тогочасних колоніяльних держав щодо розподілу володінь ув Африці.

[12] Йдеться про Леопольда ІІ (1835-1909) — короля Бельґії, що провадив колоніяльну політику в Африці, зокрема відомий жорстокою екплоатацією «Вільної держави Конґо» (сьогодні територія Демократичної Республіки Конґо).

Пер. з анґл. за: Pambazuka News, 30 November, 2017 (https://www.pambazuka.org/pan-africanism/zimbabwe-wake-call-africa)

Advertisements

0 Responses to “Зімбабве, це — заклик до Африки прокинутися”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.




Грудень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Лют »
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements

%d блогерам подобається це: