Більшовицька преса 1917 р. про революційний жіночий рух на Україні

М. Волошина

Більшовицькі друковані органи є цінним, а в окремих випадках єдиним джерелом вивчення й узагальнення форм і методів роботи партії серед трудящих жінок. У монографіях, брошурах, присвячених ролі більшовицької періодичної преси у березні-жовтні 1917 р.[1-2], автори майже не торкаються питань боротьби місцевих партійних комітетів, ЦК РСДРП(б) за пролетарські жіночі маси як важливий резерв революції.

Тим часом уважний аналіз матеріалів, що друкувались у більшовицьких газетах України в березні-жовтні 1917 р., дає можливість простежити політичне й економічне становище жінок після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції, їх боротьбу за поліпшення умов життя і праці, проти війни і розрухи. На сторінках газет повідомлялось про боротьбу партії проти різних буржуазних феміністичних організацій, що намагались відірвати жіночий рух від загальнопролетарського. Цінні матеріали з цих проблем знаходимо в газетах: «Пролетарий» — Харківського комітету РСДРП, «Голос социал-демократа» — Київського комітету РСДРП, «Донецкий пролетарій» — Луганського, «Звезда» — Катеринославського комітету РСДРП, «Социал-демократ» — Єлисаветградського комітету РСДРП, «Голос пролетария» — Одеського комітету РСДРП та інтернаціоналістів й ін.

Важливим джерелом для вивчення цієї теми є матеріали, що їх публікували газета «Правда» і журнал «Работница».

Характерно, що вже у квітні 1917 р., закликаючи до єдності пролетаріату в боротьбі за владу Рад, «Правда» писала: «…Організаційно жінка-робітниця не повинна відділяти себе від усієї маси робітників. Спільно будуючи різноманітні форми організації, робітниця і входити туди повинна, як представник класу, незалежно від статі. Марно і шкідливо створювати суто жіночі організації»[3].

До об’єднання пролетарських жіночих сил з робітниками-чоловіками закликав і журнал «Работница». «Жінка-пролетарка піде разом із свідомим робітником до організації такого ладу, який звільнить її від усіх пут капіталізму — до соціалізму»[4].

Разом з тим партія рекомендувала «у спільних організаціях вести жіночу пропаганду і агітацію: влаштовувати жіночі мітинги, лекції з питань, які найбільш стосуються жінок-робітниць»[5]. Це була конкретна вказівка Центрального Комітету щодо роботи серед трудящих жінок.

Про велику увагу партії до робітниць та селянок як резерву революції свідчить те, що «Правда» відкрила спеціальну рубрику «Жінки-трудівниці», в якій друкувались інформаційні матеріали з місць про життя робітниць і селянок, статті, заклики і звернення до них, поради місцевим партійним комітетам щодо роботи серед цього численного загону пролетаріату та селянства.

В березні 1917 р. у «Правде» були надруковані статті «Відозва жінок-робітниць», «Жіночий мітинг», «Робітниці і Установчі збори» та ін. «Правда» і «Работница» були не тільки колективним агітатором і пропагандистом, а й організатором жіночих мас: члени редакцій і редколегій організовували мітинги, збори трудівниць, на яких виступали М. І. Ульянова-Єлізарова, Н. К. Крупська, О. М. Коллонтай, Л. М. Сталь, П. Ф. Куделлі, збирали кошти на видання більшовицької преси, подавали допомогу багатодітним солдатським сім’ям. Діяльність «Правды» є справжнім документальним літописом боротьби партії за пролетарські жіночі маси. /75/

Рекомендація «Правды» про необхідність проводити агітаційно-виховну роботу серед жінок у спільних організаціях, і особливо виходячи з низького загальноосвітнього, культурного і політичного рівня робітниць, впливу на них релігійного дурману, подвійного — соціального і національного гніту в колишніх національних окраїнах, була врахована більшовиками України. Про це свідчать повідомлення в газетах «Пролетарий», «Голос пролетария», «Звезда» та інші, де говорилось, що місцеві партійні комітети систематично проводять збори, мітинги, дискусії з питань, що цікавлять переважно жінок[6]. Про боротьбу партійних організацій за пролетарські жіночі маси на сторінках преси можна простежити, уважно вивчивши матеріали газети «Пролетарий», яка виходила з 10 березня по 21 вересня 1917 р. За цей час в ній було надруковано понад 50 статей, кореспонденцій, передруковано багато матеріалів з центральних газет і журналу «Работница», присвячених різним проблемам жіночого пролетарського руху.

Так, з «Правды» були передруковані статті О. М. Коллонтай «Робітниці і Установчі збори»[7] та «Жіночі батальйони»[8], Н. К. Крупської — «Шкільна муніципальна програма»[9] і «Союз молоді»[10], які мали велике значення для правильної орієнтації трудівниць України.

Були надруковані редакційні статті «Революція і жіночий робітничий рух»[11], «Революція і охорона праці»[12], «Тільки соціалізм звільнить жінку»[13] та ін. Майже в кожному номері газети в розділі «Хроніка» друкувались повідомлення і звіти з місць — «З життя праль», «Про діяльність жінок-солдаток», «З життя провінціальних робітниць»[14], в яких давалась політична оцінка їх боротьби за восьмигодинний робочий день, проти війни, господарської розрухи, антинародної політики Тимчасового уряду. «Пролетарий» не тільки констатував факти, він закликав робітниць до активної участі в боротьбі за свої економічні і політичні права.

Газета друкувалась дохідливою, зрозумілою всім трудящим мовою, «настільки популярно, що кожний робітник… зрозуміє в ній все від першого до останнього слова», — писала «Правда»[15].

Так, у квітні «Пролетарий» надрукував резолюцію солдаток, яка вимагала «…поліпшення продовольчої справи, безплатної медичної допомоги, миру без анексій і контрибуцій»[16]. У травні група робітниць, членів РСДРП, протестуючи проти наміру «буржуазних дам» влаштувати свято жінок, писала в газету: «Ми вважаємо своїм обов’язком нагадати нашим робітницям, що в святі вони не повинні брати участі, бо в ньому нема нічого пролетарського… Хто вчора експлуатував свою прислугу, покоївку, модистку — не може бути нашим товаришем. Ми не потребуєм захисту буржуазних дам. Нема боротьби окремої від пролетаріату, є загальнокласова боротьба всього трудового народу»[17].

Газета виховувала у жінок України почуття братерства, інтернаціоналізму, єдності соціальної і національної мети усіх пригноблених народів, і в першу чергу спільність українських і російських трудівниць. Так, у травні 1917 р. «Пролетарий» передрукував відозву смоленської ініціативної групи жінок-матерів «До всіх російських жінок-матерів»[18] із закликом об’єднати зусилля всіх жінок Росії проти кровопролитної війни.

Трудівниці захищали газету від цькування її буржуазною пресою, підтримували матеріально, розповсюджували серед широких верств населення. Робітниці прального цеху Харкова в листі до «Пролетария» писали: «Бойкотуючи ворожу нам буржуазну пресу, ми вирішили підтримати свої революційні газети, ще тісніше згуртуватись навколо партійних організацій як справжніх виразників інтересів робітничого класу»[19].

Велика виховна діяльність партії серед трудящих жінок, в тому числі засобами друкованого слова, сприяла тому, що їх численній загін на Харківщині брав найактивнішу участь у революційній боротьбі за перемогу диктатури пролетаріату. Серед них були: І. Ярослав, Є. Репельська, Є. Гребенюкова, К. Зеленська, М. Данилевська, О. Кін, А. Трофимова-Мінайленко, М. Левченко та багато інших.

Копітку роботу по вихованню трудящих мас, і зокрема жінок, проводили інші друковані органи РСДРП(б) на Україні. Аналіз їх матеріалів допомагає простежити /76/ і зростання класової самосвідомості трудівниць, які поступово стають активними кореспондентами ряду газет.

Так, у серпні 1917 р. в газеті «Звезда» була надрукована стаття робітниці-металістки заводу «Сіріус» О. Григор’євої, в якій вона писала: «Ми, робітниці, підемо в свої дорогі організації, які захищають трудовий народ, в свої професійні спілки, в свою робітничу партію для зміцнення класових позицій…»

В такому ж дусі на сторінках цієї газети виступила робітниця снарядного цеху заводу Шодуара М. Суботіна[20].

Великого значення надавала більшовицька преса залученню жінок до участі у загальнодемократичній боротьбі мас проти імперіалістичної війни, за мир. У статтях «Війна і жінка»[21], «Як закінчити війну»[22] та ін. більшовицькі газети України закликали трудівниць протестувати проти війни, причинюваних нею горя і страждань.

Особливий інтерес викликають матеріали періодичної преси, які висвітлювали підготовку до виборів у місцеві органи влади та до Установчих зборів. Партія розуміла, що успіх перемоги на виборах великою мірою залежатиме від участі в них багатомільйонного жіночого пролетаріату. «Маса жінок, — писала газета «Голос социал-демократа», — нахлине до виборчих урн, і їх участь у голосуванні може стати вирішальною для ходу виборів, бо з ряду причин біля виборчих урн жінок буде більше, ніж чоловіків»[23].

В період підготовки до виборів в Установчі збори на сторінках більшовицьких газет було надруковано десятки звернень, закликів до трудівниць.

У першому номері газети «Социал-демократ» була надрукована стаття «Товариші робітниці», в якій містився палкий заклик до організації і об’єднання сил, до розвитку класової свідомості. «Вставай, піднімайся, пролетарська жінко, до спільної з робітничим класом боротьби за повне визволення»[24].

Газета «Донецкий пролетарій» надрукувала звернення до трудящих Луганська, в якому писалось: «При загальному і рівному виборчому праві голос кожної пралі, кухарки, посудомийки дорівнює голосові будь-якого товстосума чи професора»[25]. Газета закликáла всіх трудящих жінок голосувати за партію більшовиків.

На сторінках цієї газети була надрукована стаття робітниці снарядної майстерні Луганського патронного заводу М. Цибенко «Товариші жінки», в якій вона писала: «Якщо ви хочете поліпшити своє становище…, щоб ваші чоловіки, батьки, сини і брати скоріше повернулися з війни…, щоб у вас був одяг, взуття, школи, квартири…, голосуйте за список № 1 — більшовиків»[26].

Робітниці фабрики іграшок у Харкові від імені всіх працюючих звернулися до газети «Пролетарий» з пропозицією не висувати в гласні Міської думи директора фабрики Піддубного (від меншовиків), бо він «не вартий бути в Думі, грубіян, не захищатиме інтересів робітників»[27]. Робітниці закликали голосувати за список більшовиків.

В результаті великої роботи партії серед трудящих мас, в тому числі серед жінок, 40% гласних, обраних до Луганської міської думи, були більшовики. В Катеринославі більшовики були на другому місці за кількістю мандатів, в Харкові — на четвертому. Гласними думи були обрані більшовички С. І. Гопнер, Д. Й. Іткінд, К. І. Меркулова, О. М. Істоміна та інші. У спеціальній муніципальній групі при ЦК РСДРП(б), яка здійснювала керівництво роботою більшовицьких гласних, працювала Н. К. Крупська.

Періодична преса дає нам уявлення про участь жінок в роботі Рад робітничих депутатів, профспілок, фабзавкомів, у Червоній Гвардії, медичних та санітарних загонах. Хоч у друкованих більшовицьких органах України, як і в інших джерелах, не названо зальної кількості жінок в цих організаціях, факти переконливо свідчать про їх активну участь і, насамперед, в Радах і профспілках. Так, у Київській Раді робітничих депутатів активно працювали комуністки Д. Й. Іткінд і Р. М. Луначанська, в Полтавській — А. І. Вагранська, в Павлограді на Катеринославщині — О. І. Воїнова, в Донбасі — О. В. Єсава, в Чернігові — М. В. Бабушкіна.

В Одеській Раді робітничих депутатів працювало 56 жінок. Організатором роботи серед жінок — депутатів Одеси була учасниця трьох революцій в Росії більшовичка Г. Б. Чечельницька[28].

Більшовицькі газети систематично висвітлювали питання про залучення жінок до профспілок. Так, «Пролетарий» повідомив, що в березні у профспілки об’єднались домашня прислуга[29], швейники[30], робітники і робітниці тютюново-гільзових, /77/ картонажних і конвертних підприємств[31], пралі Харкова[32]. Газета «Голос социал-демократа» писала про об’єднання у профспілки білошвейок, вишивальниць, плісировниць, панчішниць[33] Києва.

Всі більшовицькі газети України закликали трудівниць через профспілки вести боротьбу за 8-годинний робочий день, свободу спілок, зборів і друку, страйків, страхування, охорони материнства і дитинства, створення дошкільних закладів. «Нам треба допомогти трудящій жінці вийти на арену політичного життя»[34], — писала газета «Пролетарий». Жінки були активними розповсюджувачами більшовицької преси. Зокрема, в Києві цю нелегку, а іноді й небезпечну роботу виконували О. Ситниченко, С. Новаківська, А. Слуцька, в Юзівці — С. Пєвцова, в Миколаєві — А. Шкреба, Н. Гурович та інші.

Членами редколегій більшовицьких газет були професійні революціонерки Є. Б. Бош, С. І. Гопнер. Вони висловлювали поради, пропозиції щодо методики складання газет, були їх кращими кореспондентами. Секретарем редакції першої більшовицької газети «Голос пролетария» була В. Я. Мойрова.

Так, у період підготовки соціалістичної революції більшовицька преса як могутня зброя в руках партії допомагала їй здійснювати ідейне і організаційне керівництво всім ходом подій в країні, об’єднувати всі потоки прогресивної боротьби і серед них величезний загін трудящих жінок України в єдине революційне русло.

Примітки

[1-2] В. П. Будников. Большевистская партийная печать в 1917 г. Харьков, 1959; Г. І. Вартанов. Жовтневих днів рядки живі (Більшовицька преса України в 1917 році). К., 1966 та ін.

[3] «Правда», від 7 квітня 1917 р.

[4] «Работница», 1917, №1-2, стор. 14.

[5] «Правда», від 7 квітня 1917 р.

[6] «Пролетарий», від 3 квітня 1917 р.; «Голос пролетария», від 24 липня 1917 р.; «Звезда», від 12 травня 1917 р.

[7] «Пролетарий», від 1 квітня 1917 р.

[8] «Пролетарий», від 15 вересня 1917 р.

[9] «Пролетарий», від 29 травня 1917 р.

[10] «Пролетарий», від 31 травня 1917 р.

[11] «Пролетарий», від 11 травня 1917 р.

[12] «Пролетарий», від 14 квітня 1917 р.

[13] «Пролетарий», від 10 травня 1917 р.

[14] «Пролетарий», від 17 червня; 28 березня; 27 травня 1917 р.

[15] «Правда»”, від 17 березня 1917 р.

[16] «Пролетарий», від 16 квітня 1917 р.

[17] «Пролетарий», від 20 травня 1917 р.

[18] «Пролетарий», від 23 травня 1917 р.

[19] «Пролетарий», від 16 травня 1917 р.

[20] «Звезда», від 26 серпня 1917 р.

[21] «Голос социал-демократа», від 10 травня 1917 р.

[22] «Донецкий пролетарій», від 15 липня 1917 р.

[23] «Голос социал-демократа», від 11 травня 1917 р.

[24] «Социал-демократ», від 5 травня 1917 р.

[25] «Донецкий пролетарій», від 2 серпня 1917 р.

[26] «Донецкий пролетарій», від 19 серпня 1917 р.

[27] «Пролетарий», від 11 липня 1917 р.

[28] Одеський облдержархів, ф. Р-3829, оп. 1, спр. 28, арк. 7-9, 12.

[29] «Пролетарий», від 18 березня 1917 р.

[30] «Пролетарий», від 20 березня 1917 р.

[31] «Пролетарий», від 21 березня 1917 р.

[32] «Пролетарий», від 29 березня 1917 р.

[33] «Голос социал-демократа», від 21 червня 1917 р.

[34] «Пролетарий», від 10 березня 1917 р.