Політика та військове мистецтво

Антоніо Ґрамші

Зошит 6, §‹155›. Минуле і теперішнє. Політика та військове мистецтво. Тактика широких мас і пряма тактика малих ґруп. Це стосується обговорення позиційної та маневреної війни — того пункту, де йдеться за психолоґію великих вождів (стратеґів) і підлеглих. Це також, так би мовити, точка перетину стратеґії і тактики так у політиці, як у військовому мистецтві. Окремі індивіди (в тому числі як складові частини широких мас) схильні інстинктивно сприймати війну як «партизанську війну» або «ґарібальдійську війну» (що вона є вищою формою «партизанської війни»)[1]. У політиці помиляються через невірне розуміння того, чим є держава (як цілісне поняття: диктатура + геґемонія); на війні припускаються схожої помилки, переносячи нерозуміння на ворожій табір (не розуміють не тільки власну державу, але також державу супротивника). Помилка у першому та другому випадку пов’язана з партикуляризмом на рівні окремої людини, міста, области, що призводить до недооцінки противника та його бойової орґанізації.

Примітка

[1] Джузеппе Ґарібальді (1807-1882) — італійський військовий і політичний діяч, народний герой Італії, один з вождів революційно-демократичного крила національно-визвольного руху, активний учасник Рисорджименто, учасник й орґанізатор багатьох змов і військових операцій, спрямованих на визволення Італії з-під іноземного панування та об’єднання країни «знизу». 1834 року Ґарібальді брав участь у невдалій савойській експедиції італійських добровольців-еміґрантів на чолі з Джузеппе Мадзіні, після чого був заочно засуджений до смертної кари та поїхав до Південної Америки, де впродовж восьми років на чолі партизанських загонів боровся за свободу республік Ріу-Ґранде й Уруґвай. Він повернувся на батьківщину на початку революції 1848-1849: орґанізував загін добровольців (1500 бійців), що взяв участь в австро-італійській війні 1848-1849 (1-й війні за незалежність); був одним з керівників Римської республіки (істнувала з лютого по липень 1849); після падіння республіки із загоном (4000) здійснив перехід на допомогу революційній Венеції; неодноразово вириваючись з оточення, пробився до П’ємонту, але був заарештований і висланий з країни. У 1849-1854 на вигнанні. Підчас австро-італо-французької війни 1859 (2-ї війні за незалежність) Ґарібальді знову командував добровольцями — корпусом альпійських стрілків (3000), що успішно діяв у Ломбардії. Його найвідомішою акцією стала експедиція «Тисячі» на Сицилію у травні 1860, підчас революції 1859-1860, що завершилась падінням Неаполітанського королівства та приєднанням Півдня до об’єднаного італійського королівства.

Переклад з італійської «Вперед» за виданням: Antonio Gramsci, Quaderni del carcere, Giulio Einaudi editore, Torino 1975. — Quaderno 6 (VIII), §‹155›. — Pp. 810-811.