Військове мистецтво і мистецтво політики

Антоніо Ґрамші

Зошит 1, §‹133›. Військове мистецтво і мистецтво політики. Ще раз про «сміливців»[1]. Складність відносин, що істнували в 1917-1918 між штурмовими та армійськими підрозділами, можуть підштовхнути — та вже підштовхнули — політичних керівників скласти хибні пляни боротьби. Забувають: 1) що «сміливці» є самими тактичними підрозділами та передбачають наявність нехай малоефективної, але все ще боєздатної армії, бо якщо військова дисципліна та бойовий дух впали аж так, що постала потреба запровадити тактичні нововведення, вони все ще певною мірою присутні — присутні саме тією мірою, що їй відповідає новий тактичний прийом; інакше ми мали би справу з поразкою і втечею; 2) що не варто сприймати появу «сміливців» як ознаку загальної боєздатности воєнної маси, але навпаки — як ознаку її пасивности та відносної деморалізації.

Сказане не касує загального підходу, відповідно до якого до порівнянь військового мистецтва з політикою треба завжди ставитися cum grano salis [скептично. — Ред.], себто як до спонуки до роздумів і термінів, спрощених ad absurdum [до абсурду. — Ред.]; насправді, в царині політики на тих, хто схибив або  не виконав достоту наказ, не накладають жорстких карних санкцій, вони не постають перед військовим трибуналом, не кажучи вже про те, що розгортання політичних сил аж ніяк не порівняти з військовою мобілізацією. Політична боротьба, окрім маневреної війни та облоги або позиційної війни, знає й инші форми. Правдиві «сміливці», себто сучасні «сміливці», народилися саме з позиційної війни, як це бачимо з досвіду 1914-1918 років. Але у маневреній війні й облогах минулого були, можна сказати, свої «сміливці»: легка та важка кавалєрія, берсальєри[2] тощо; загалом швидкохідні підрозділи почасти були «сміливцями»; так, вартова служба вже містить зародки сучасних загонів «сміливців». Ці зародки можна бачити частіше під час облоги, ніж під час маневреної війни: там часто вдаються до патрулювання, а надто вправно орґанізовують несподівані вилазки та несподівані напади за допомогою найкращіх  підрозділів.

Инший елємент, що про нього не варто забувати, такий: у політичній боротьбі не треба мавпувати методи боротьби панівних кляс, уникаючи при цьому очевидних пасток. Це явище часто спостерігаємо у поточній боротьбі; слабка державна орґанізація, це — як знекровлена армія; на авансцену виходять «сміливці», себто приватні збройні орґанізації, що виконують два завдання: діють поза законом, тоді як держава зберігає подобу законности своїх дій, і слугують засобом реорґанізації самої держави. Вважати, що нелєґальній приватній діяльності можна протиставити иншу діяльність, себто боротися з одними «сміливцями» за допомогою инших, глупо. Це означає вважати, що держава завжди лишатиметься бездіяльною, чого ніколи не буває, не кажучи вже про ріжні инші обставини. Клясова природа має вирішальне значення: кляса, що має щодня працювати певні години, не може мати постійні штурмові та спеціяльні загони, як кляса, що має широкі фінансової можливості та не обтяжена неодмінною потребою працювати (принаймні, не всі члени цієї кляси обов’язково працюють). У будь-яку годину дня і ночі ці орґанізації, що вони стали  професійними, готові завдати непідготовленому супротивнику рішучого та приголомшливого удару. Тим-то тактика «сміливців» не може мати для одних кляс такого самого значення, як для инших: певним клясам необхідна — адже вона їм ліпше підходить — маневрена війна, що вона у випадку політичної боротьби може поєднуватися з корисним і навіть необхідним використанням таких «сміливців». Але недалекоглядно зациклюватися на війні як на моделі: політика і тут має переважати військовий елємент, і тільки політика творить змогу маневрувати.

З усього, що було сказано, виходить, що під час аналізи ролі штурмових загонів на війні треба розріжняти технічну ролю спеціяльних військ, пов’язану із сучасною позиційною війною, і військово-політичну ролю: як спеціальні війська підчас світової війни штурмові загони «сміливців» були в усіх арміях; як військово-політична сила вони проявились у країнах, політично не згуртованих і ослаблених, а значить вони стали вираженням небоєздатної армії і забюрократизованого та закостенілого ґенерального штабу.

Примітки

[1] «Сміливці» (іт. arditi) — назва добровольчих штурмових загонів або загонів спецпризначення в італійській армії часів першої світової війни. Термін набув нового значення по війні, коли ветерани цих підрозділів (а багато з них були запеклими націоналістами) спершу підтримали авантюру Ґабрієлє Д’Аннунціо в місті Ф’юме (Рієка), а відтак приєдналися до «Бойових спілок» (іт. Fasci di Combattimento) Беніто Муссоліні. Для опору фашистським загонам 1921 року почали формуватися робітничі загони «народних сміливці» (іт. arditi del popolo). — Тут і далі прим. «Вперед».

[2] Берсальєри (іт. bersaglieri) — ріжновид легкої піхоти, добре підготовані стрільці спочатку в Сардинському, а пізніше в Італійському королівстві. Згодом так почали називати мотопіхоту.

Переклад з італійської «Вперед» за виданням: Antonio Gramsci, Quaderni del carcere, Giulio Einaudi editore, Torino 1975. — Quaderno I (XVI), §‹133›. — Pp. 120-122.