Знайомство з Ганою

А. Гайна

Наче кінокадри, промайнули строкаті краєвиди Бєлграда, Рабата, Конакрі, Абіджана — і наш літак приземлився на аеродромі в Аккрі.

Ми прилетіли в складі невеличкої групи радянських будівельників та профспілкових діячів в столицю Республіки Гана на запрошення місцевої профспілки працівників будівництва і некваліфікованих робітників.

Мабуть, у кожного, хто навіть не бував у Африці, склалося певне уявлення про цей континент. Але те, що ми побачили на власні очі, перевершило всі наші сподівання.

Аккра зустріла нас умита тривалими дощами, причепурена яскраво-зеленим вбранням, світлими багатоповерховими спорудами, що проглядаються наскрізь, а головне — привітними і теплими посмішками її жителів. Цю привітність і теплоту ми відчували під час всього нашого подорожування по цій жаркій країні. Ганські профспілкові діячі Едвард Дампаре і Самуел Кісі доклали всіх зусиль, щоб наше перебування в Гані було цікавим, приємним і корисним.

Пригадується такий випадок. Якось під час дружньої вечері раптом залунала мелодія українського «Рушника». Виявляється, ганські друзі деякий час тому гостювали в Радянському Союзі, і один з них придбав у Києві пластинку з цією піснею.

* * *

Гана першою в Центральній Африці позбулася колоніального режиму. Над Гвінейською затокою вже не маячать англійські, португальські, шведські прапори. Все це пішло в непам’ять. Вже шість /4/ років тут гордо майорить національний прапор Гани.

Звичайно, шість років — строк незначний для великих звершень. В країні ще помітні сліди страшного минулого. На скелястому узбережжі в місті Кейн-Коусті ми оглянули стародавню фортецю. Змурували її колонізатори для чорношкірих, яким судилося стати рабами. Люк фортеці, вирубаний у прямовисній скелі, виходить прямо в океан. Втекти звідси неможливо. Шлях був лише один — у трюми кораблів работорговців.

Ми не могли дивитися на цей страшний пам’ятник, що залишили по собі європейські поневолювачі, без почуття огиди. Так і не оглянувши його до кінця, вирвалися на свіже повітря, де натхненно трудилися на своїй рідній, оновленій землі нащадки ганських рабів.

Майже все працездатне населення Теми вийшло на спорудження найбільшого в країні порту. Таку ж картину ми спостерігали й на будівництві лікарні в Адробі.

Зараз Гана — суцільний будівельний майданчик. Країна вступила в період інтенсивної індустріалізації /5/ та переходу до багатогалузевого сільського господарства. Найближчим часом тут передбачається спорудити шістсот нових промислових підприємств.

Ми побували на кількох різних будовах. В багатьох місцях роботи ще ведуться іноземними капіталістичними компаніями.

В Аккрі нас зацікавило спорудження комплексу лікувальних закладів. Їх будує голландська фірма, і, треба сказати, будує надто повільними темпами. Основні роботи виконуються вручну. Десятки чорноробів-ганців переносять бетон у невеликих тазках на головах.

Ми запитали підрядника — звичайно, іноземця:

– Чому б для полегшення праці людей не застосувати хоча б тачки?

І почули у відповідь:

– Це ж здорожить будівництво…

На річці Вольті найпотужнішу в Африці гідроелектростанцію споруджують італійці. З 270 інженерно-технічних працівників тут 236 італійців, 30 американців і лише 4 ганці.

Так, в цій молодій африканській країні ще не вистачає національних спеціалістів. Але такі кадри з’являться тут дуже скоро.

Спорудження залізобетонного мосту поблизу медичного містечка в Аккрі веде недавно створена будівельна корпорація Гани своїми власними силами. Тут працюють молоді ганські фахівці. Впадає в око, що в Гані будується багато шкіл. І це не дивно. Адже на той час, коли країна здобула незалежність, лише зовсім незначна частина населення вміла читати і писати. А зараз вже сімдесят процентів ганців оволоділи грамотою. Вчаться і діти, дорослі.

В країні введено безкоштовне початкове і середнє навчання, 97 процентів студентів вищих спеціальних середніх учбових закладів знаходиться на державному забезпеченні.

В молодому університеті Аккри вже навчається 1000 чоловік. Незабаром кількість студентів збільшиться втричі. Тут готують спеціалістів точних, сільськогосподарських та гуманітарних наук.

В університеті ми стали свідками хвилюючої події: сюди прибув чудовий подарунок від Академії Наук СРСР — обладнання для геофізичної науково-дослідної станції, а також бібліотека, укомплектована книгами з різних галузей знань.

Торік на базі коледжу в місті Кумасі відкрито ще один університет. В ньому навчається 750 студентів. Потреба в національних кадрах настільки гостра, що довелося скоротити строк навчання до трьох років. До речі, у вищих учбових закладах Гани здобувають освіту також юнаки з Того і Нігерії.

* * *

Велику і безкорисливу допомогу молодій республіці подає Радянський Союз. Нам не раз доводилося чути слова щирої вдячності ганців за подання їм технічної допомоги у спорудженні величезного домобудівного комбінату. Це високомеханізоване підприємство виготовлятиме конструкції й монтуватиме з них щороку понад 70 тисяч квадратних метрів житлової площі. /6/

Гані допомагає зараз великий загін наших спеціалістів. Радянські геологи, серед яких є й кияни, в різних місцях країни шукають джерела питної води, складають геологічну карту Гани.

Зустріч з земляками була несподіваною і хвилюючою. Вони почали хвалитися нам, що вбили пітона, сполошили лева, ласували антилопою, бачили сліди диких слонів… Ми їм дуже заздрили. Але вже перед самим від’їздом нам теж пощастило «зустрітися» з деякими представниками екзотичного тваринного світу Гани.

Тропічні ліси — національне багатство Гани. Чого тут тільки не побачиш! І пальми всіх видів, і банани, і велетенські фікуси, і рідкісні так звані червоні дерева. Дуже важко продертися крізь цю зелену стіну. Колючі чагарники і хитросплетіння ліан рвуть одяг, вогка земля провалюється під ногами, досаждають москити…

Проте і цей екзотичний світ зараз підкоряється людям. Зона дикого тропічного лісу весь час відступає. Тут розроблюються золоті приїски; вирубуються лісосіки, з яких відбирають цінні породи деревини, що йде на експорт. Вирощуються дерева, на яких, за старим висловом колонізаторів, «ростуть гроші» — це какао. Розширенням його плантацій, піднесенням врожайності керує створений науково-дослідний інститут какао в місті Тафо. /7/

* * *

Ми мали можливість ознайомитися також з тим, як Гана підносить свою національну культуру.

Зараз ганські письменники ще не мають можливості друкуватися в своїй країні. Але в недалекому майбутньому намічено відкрити Державне видавництво національної літератури.

Мине небагато часу, і Гана матиме свій Національний театр, свою вітчизняну кінопромисловість.

Ганські друзі познайомили нас з проектом програми Народної партії, яку очолює президент Республіки доктор Кваме Нкрума. Цей документ знайшов в країні всенародне схвалення. /8/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1963. — №4. — С. 4–8.

0 Responses to “Знайомство з Ганою”



  1. Напиши коментар

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.




Березень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Архіви

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: