Знайомство з Ганою

А. Гайна

Наче кінокадри, промайнули строкаті краєвиди Бєлграда, Рабата, Конакрі, Абіджана — і наш літак приземлився на аеродромі в Аккрі.

Ми прилетіли в складі невеличкої групи радянських будівельників та профспілкових діячів в столицю Республіки Гана на запрошення місцевої профспілки працівників будівництва і некваліфікованих робітників.

Мабуть, у кожного, хто навіть не бував у Африці, склалося певне уявлення про цей континент. Але те, що ми побачили на власні очі, перевершило всі наші сподівання.

Аккра зустріла нас умита тривалими дощами, причепурена яскраво-зеленим вбранням, світлими багатоповерховими спорудами, що проглядаються наскрізь, а головне — привітними і теплими посмішками її жителів. Цю привітність і теплоту ми відчували під час всього нашого подорожування по цій жаркій країні. Ганські профспілкові діячі Едвард Дампаре і Самуел Кісі доклали всіх зусиль, щоб наше перебування в Гані було цікавим, приємним і корисним.

Пригадується такий випадок. Якось під час дружньої вечері раптом залунала мелодія українського «Рушника». Виявляється, ганські друзі деякий час тому гостювали в Радянському Союзі, і один з них придбав у Києві пластинку з цією піснею.

* * *

Гана першою в Центральній Африці позбулася колоніального режиму. Над Гвінейською затокою вже не маячать англійські, португальські, шведські прапори. Все це пішло в непам’ять. Вже шість /4/ років тут гордо майорить національний прапор Гани.

Звичайно, шість років — строк незначний для великих звершень. В країні ще помітні сліди страшного минулого. На скелястому узбережжі в місті Кейн-Коусті ми оглянули стародавню фортецю. Змурували її колонізатори для чорношкірих, яким судилося стати рабами. Люк фортеці, вирубаний у прямовисній скелі, виходить прямо в океан. Втекти звідси неможливо. Шлях був лише один — у трюми кораблів работорговців.

Ми не могли дивитися на цей страшний пам’ятник, що залишили по собі європейські поневолювачі, без почуття огиди. Так і не оглянувши його до кінця, вирвалися на свіже повітря, де натхненно трудилися на своїй рідній, оновленій землі нащадки ганських рабів.

Майже все працездатне населення Теми вийшло на спорудження найбільшого в країні порту. Таку ж картину ми спостерігали й на будівництві лікарні в Адробі.

Зараз Гана — суцільний будівельний майданчик. Країна вступила в період інтенсивної індустріалізації /5/ та переходу до багатогалузевого сільського господарства. Найближчим часом тут передбачається спорудити шістсот нових промислових підприємств.

Ми побували на кількох різних будовах. В багатьох місцях роботи ще ведуться іноземними капіталістичними компаніями.

В Аккрі нас зацікавило спорудження комплексу лікувальних закладів. Їх будує голландська фірма, і, треба сказати, будує надто повільними темпами. Основні роботи виконуються вручну. Десятки чорноробів-ганців переносять бетон у невеликих тазках на головах.

Ми запитали підрядника — звичайно, іноземця:

– Чому б для полегшення праці людей не застосувати хоча б тачки?

І почули у відповідь:

– Це ж здорожить будівництво…

На річці Вольті найпотужнішу в Африці гідроелектростанцію споруджують італійці. З 270 інженерно-технічних працівників тут 236 італійців, 30 американців і лише 4 ганці.

Так, в цій молодій африканській країні ще не вистачає національних спеціалістів. Але такі кадри з’являться тут дуже скоро.

Спорудження залізобетонного мосту поблизу медичного містечка в Аккрі веде недавно створена будівельна корпорація Гани своїми власними силами. Тут працюють молоді ганські фахівці. Впадає в око, що в Гані будується багато шкіл. І це не дивно. Адже на той час, коли країна здобула незалежність, лише зовсім незначна частина населення вміла читати і писати. А зараз вже сімдесят процентів ганців оволоділи грамотою. Вчаться і діти, дорослі.

В країні введено безкоштовне початкове і середнє навчання, 97 процентів студентів вищих спеціальних середніх учбових закладів знаходиться на державному забезпеченні.

В молодому університеті Аккри вже навчається 1000 чоловік. Незабаром кількість студентів збільшиться втричі. Тут готують спеціалістів точних, сільськогосподарських та гуманітарних наук.

В університеті ми стали свідками хвилюючої події: сюди прибув чудовий подарунок від Академії Наук СРСР — обладнання для геофізичної науково-дослідної станції, а також бібліотека, укомплектована книгами з різних галузей знань.

Торік на базі коледжу в місті Кумасі відкрито ще один університет. В ньому навчається 750 студентів. Потреба в національних кадрах настільки гостра, що довелося скоротити строк навчання до трьох років. До речі, у вищих учбових закладах Гани здобувають освіту також юнаки з Того і Нігерії.

* * *

Велику і безкорисливу допомогу молодій республіці подає Радянський Союз. Нам не раз доводилося чути слова щирої вдячності ганців за подання їм технічної допомоги у спорудженні величезного домобудівного комбінату. Це високомеханізоване підприємство виготовлятиме конструкції й монтуватиме з них щороку понад 70 тисяч квадратних метрів житлової площі. /6/

Гані допомагає зараз великий загін наших спеціалістів. Радянські геологи, серед яких є й кияни, в різних місцях країни шукають джерела питної води, складають геологічну карту Гани.

Зустріч з земляками була несподіваною і хвилюючою. Вони почали хвалитися нам, що вбили пітона, сполошили лева, ласували антилопою, бачили сліди диких слонів… Ми їм дуже заздрили. Але вже перед самим від’їздом нам теж пощастило «зустрітися» з деякими представниками екзотичного тваринного світу Гани.

Тропічні ліси — національне багатство Гани. Чого тут тільки не побачиш! І пальми всіх видів, і банани, і велетенські фікуси, і рідкісні так звані червоні дерева. Дуже важко продертися крізь цю зелену стіну. Колючі чагарники і хитросплетіння ліан рвуть одяг, вогка земля провалюється під ногами, досаждають москити…

Проте і цей екзотичний світ зараз підкоряється людям. Зона дикого тропічного лісу весь час відступає. Тут розроблюються золоті приїски; вирубуються лісосіки, з яких відбирають цінні породи деревини, що йде на експорт. Вирощуються дерева, на яких, за старим висловом колонізаторів, «ростуть гроші» — це какао. Розширенням його плантацій, піднесенням врожайності керує створений науково-дослідний інститут какао в місті Тафо. /7/

* * *

Ми мали можливість ознайомитися також з тим, як Гана підносить свою національну культуру.

Зараз ганські письменники ще не мають можливості друкуватися в своїй країні. Але в недалекому майбутньому намічено відкрити Державне видавництво національної літератури.

Мине небагато часу, і Гана матиме свій Національний театр, свою вітчизняну кінопромисловість.

Ганські друзі познайомили нас з проектом програми Народної партії, яку очолює президент Республіки доктор Кваме Нкрума. Цей документ знайшов в країні всенародне схвалення. /8/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1963. — №4. — С. 4–8.