У колишньому королівстві Ашанті

Ян Урбаняк

Висока хвиля б’ється об берег, підкидаючи вгору невеличкі рибальські човни. Пахне солоною морською водою, а приємний бриз, що віє від океану, допомагає витримувати немилосердну тропічну спеку.

Ми їдемо вздовж берега від Аккри в напрямку до Такораді — головного порту Гани. Минаємо пальмові гаї й невеличкі села, споруди, які рідко зустрінеш в інших місцях Африки, — замки, точнісінько такі, які зводили в середньовічній Європі. Тут, на Золотому Березі, починаючи з XIV століття, ці замки споруджували французи, португальці, голландці, шведи, датчани, німці й англійці. Будівельний камінь вони привозили з Європи, а натомість везли звідси золото й невільників. Європейці-суперники нерідко зчиняли запеклі сутички. Кінець кінцем взяли верх англійські колонізатори, які проникали все далі вглиб нинішньої Гани, «втихомирюючи» волелюбний народ цієї країни.

Замків-факторій на Золотому Березі було споруджено більше сорока. З них 35 дали пізніше початок різним /59/ містам і населеним пунктам. Деякі будівлі повністю збереглися до наших днів (як наприклад форт Хрістіанбург, що донедавна був резиденцією президента Гани), від інших лишилися самі руїни.

В багатьох із цих замків ще й сьогодні можна побачити каземати, де впродовж місяців «консервували» невільників до прибуття кораблів. У тісні приміщення заганяли неймовірну кількість людей, закутих у кайдани, що й досі звисають зі стін цих похмурих твердинь.

Якщо комусь із невільників щастило втекти, він переховувався у селах чи навколишніх джунглях. Одне з таких сіл поступово перетворилося на невеличке місто. Назва його — Ачімота — походить від часів торгівлі невільниками. На місцевій мові це слово означає:«тут не питають про ім’я». Саме так тут відповідали кожному занадто цікавому.

Два замки-факторії дали початок нинішній столиці Гани. Обидва вони були споруджені в XVII столітті: один — голландцями, другий — англійцями. Між хазяями обох замків весь час точилася запекла боротьба, аж поки англійці не купили голландський замок. Тимчасом населення зводило довкола свої оселі. Згодом все це злилося в одне містечко, що дістало назву місцевого племені.

Нині Аккра налічує (згідно з офіціальною статистикою) 390 тисяч мешканців. Вона страшенно розкидана і, слід сказати, не належить до найкращих серед африканських столиць. За винятком кількох висотних споруд, місто складається з одноповерхових будівель. В центрі міста, що водночас є торговельним районом, будинки старі, похмурі, вулиці майже скрізь без тротуарів.

Міська біднота — ремісники, робітники, дрібні торговці — заселяє брудні околиці. Різкий контраст із ними становить район, де живуть європейці, переважно англійці.

Цілий день — крім полуденних годин, коли страшенна спека заганяє людей у будинки, — в місті вирує життя. Великий пішохідний рух доповнює ще й відносно велика кількість автомобілів. За роки колоніалізму тут стало неписаним правилом, що європеєць пішки не ходить. Таксі мчать на великій швидкості і подають сигнали, коли треба й не треба, навіть пізно вночі.

На вулицях Аккри можна зустріти чоловіків у європейських костюмах і в народному вбранні «кенте» з кольорової матерії, витканої місцевими ремісниками. В «кенте». і сандалях ганці дуже нагадують римлян з ілюстрацій у підручниках стародавньої історії.

Жінки одягнені в строкаті кофти й довгі, аж до п’ят, спідниці. В селах, особливо глухих, можна ще зустріти напівголих жінок. Пакунки, кошики з покупками та інші речі вони носять на голові, зберігаючи при цьому ідеальну рівновагу. Немовлят прив’язують за плечима широким рушником.

Як і в інших країнах Чорного континенту, населення Гани (за переписом 1959 р. — 4,9 млн.) складається з численних племен і говорить на багатьох мовах і діалектах. Радіостанція Аккри, крім мови там-там, користується ще сімома мовами: англійською (мова офіційна), га, акан, еве, гауза, нзема і дагбані. Більшість мешканців Аккри розмовляє мовою га, вставляючи часто англійські слова, яких їй бракує. Мовами місцевих племен, але латинським алфавітом, виходять періодичні видання.

За 250 кілометрів на північний захід від Аккри лежить друге за величиною місто Гани — Кумасі. Це столиця Ашанті — найбагатшої з восьми провінцій країни. Місто налічує 80 000 мешканців. Оточене з усіх боків джунглями, воно потопає в буйній зелені й квітах найяскравіших барв.

Кожна офіціальна делегація, що приїздить в Ашанті, насамперед відвідує комісара, який є представником уряду і правителем провінції. Після цього гості вирушають до невеличкого кам’яного палацу на околиці Кумасі, щоб зробити візит ввічливості королю Ашанті Осеї Агеману Премпе II, який носить титул «Нана Отумфуо». На мові ашанті це означає «всевладний вождь». /60/

Саме в такому порядку, передбаченому правилами, робила свої перші візити в Кумасі делегація польських селянських кооперативів, яка недавно гостювала в Гані на запрошення тутешньої Ради кооперації. «Нана Отумфуо» прийняв нас у залі, умебльованій зручними кріслами в сучасному стилі. На стіні навпроти входу висів портрет президента Нкруми, а на бічних стінах — традиційна негритянська зброя і маленькі тамтами.

64-річний король у національному вбранні та шкіряних сандалях з позолоченими застібками ввійшов до залу в супроводі особистого секретаря. Під час бесіди, потягуючи віскі з содовою, він розпитував нас про мету нашої подорожі до Гани, уважно слухав розповіді про Польщу, йому було дуже цікаво довідатись, що в той час, як у Гані суха й гаряча пора року, в Польщі стоять морози і річки скуті льодом. Снігу «Нана Отумфуо» ніколи не бачив і дуже здивувався, дізнавшись, що у Польщі восени дерева гублять листя.

Приймаючи символічні подарунки, серед яких був, зокрема, альбом «1000 років Польської держави», шістнадцятий король Ашанті був вражений тим, що Польща має таку довгу історію.

Як свідчать перекази й легенди, історія Ашанті сягає до початку XVII століття. Енергійні вожді войовничого племені Ашанті, яке жило в джунглях у районі теперішнього міста Кумасі, поступово підкоряло собі сусідні племена.

Па початку XIX століття до складу королівства входила більшість земель сучасної Гани й частина Берега Слонової Кості.

Символом королівства був Золотий Престол — позолочений трон; за легендами він переданий в руки королів з неба і містить у собі душу племені Ашанті. Трон цей і досі стоїть у королівському палаці й виставляється для загального огляду під час великих свят. Але ніхто не має права сидіти на ньому. Король сідає поруч на інший трон і лише спирається рукою на золотий.

У першій половині XIX століття почалася війна між королівством Золотого Престолу і британськими колонізаторами, які просувались від узбережжя Гвінейської затоки вглиб Африки. Боротьба була тривала й запекла. Горде плем’я Ашанті чинило опір загарбникам у довгих семи війнах, які точились аж до початку XX століття. Зрештою королівство було переможене, а його володар Премпе І висланий з країни.

Прагнучи закріпити поневолення Ашанті, англійці вирішили оволодіти Золотим Престолом. Саме це стало приводом для останньої, сьомої війни, яка відбувалася в 1900–1902 роках. Колонізатори вбили ще кілька тисяч африканців, однак символічного трону так і не побачили. Престол було заховано у потаємній схованці, де він пролежав довгі роки.

Після поразки Ашанті розпалось на кілька племінних об’єднань, на чолі яких стояли вожді з штатом регіональних комісарів. Усі вони в тій чи іншій мірі запродались колонізаторам і допомагали їм тримати народ у покорі.

У 1935 році Лондон, заграючи з вождями племен, які мріяли про відновлення колишнього королівства, погодився на утворення Конфедерації Ашанті, на чолі якої став небіж вигнаного короля. Перед цим він був комісаром провінції Кумасі і, певно, на цій посаді заслужив довір’я колоніальної адміністрації. Інакше йому не довірили б такої високої посади в ієрархії посередників, за допомогою яких Великобританія правила Золотим Берегом.

Коли Нкрума та очолювана ним Народна партія виступили на боротьбу за незалежність і національне об’єднання Гани, колишні посередники почали чинити запеклий опір, намагаючись узаконити федеративну структуру країни. В останні роки перед проголошенням незалежності Гани навколо цієї проблеми розгорнулась гостра боротьба. Реакційні сили, прагнучи зберегти племінну, мовну та економічну відокремленість провінцій, користувались підтримкою колонізаторів. З цього приводу Нкрума писав: «Немає нічого дивного в тому, що за п’ять хвилин до своєї 12-ї години імп¬еріалісти намагаються звести нанівець наші зусилля, скеровані на здобуття незалежності».

Однак їх спроби виявилися марними. Переважна більшість населення Золотого Берега стала на підтримку Народної партії. Колонізатори змушені були забиратися геть, а місцева опозиція без них ослабла і поступово була витіснена з політичного життя країни. /61/

Найзавзятіші вожді племен були повалені або самі зреклися влади, а деякі опинились за гратами. Ті ж, що лишилися на місцях, хоч і носять титули «вождів» або навіть «всевладних вождів», зараз фактично позбавлені можливості вплинути на політику, економіку й культуру не тільки в масштабі всієї країни, а й у власних провінціях. Вся повнота влади у Гані належить президентові, уряду, Народній партії, однопалатному парламенту. Урядування в провінції здійснюють регіональні та окружні комісари. Щоправда, тут ще існують так звані палати вождів, але в їх компетенцію входять лише такі питання, як скажімо успадкування трону.

Племінні сановники позбавлені також великих феодальних маєтностей і поступово /62/ втрачають усі інші привілеї. Колись, наприклад, селяни платили їм чималий оброк за оренду землі, яка була племінною власністю. Сьогодні ця плата знизилась до мізерного рівня і є лише даниною традиції. Якщо ж вождю буває спаде на думку підвищити чинш, негайно в справу втручається держава, і охочого до наживи суворо карають.

Покінчивши з сепаратистами всіх мастей, уряд Гани зараз вживає заходів до зміцнення єдності країни та викорінення пережитків племінного ладу. «У нас не повинно бути ні фанті, ні еве, ні га, ні дагомба, — говорить президент Нкрума. — Ми всі маємо називатися ганцями, як члени одного суспільства — суспільства держави Гани».

Колись поділ на племена і клани відігравав на Золотому Березі величезну роль. Прогресивні сили республіки не допустили виникнення партій та організацій на племінній чи регіональній основі. Правляча Народна партія складається з багатьох політичних угруповань і представників різних національностей, але всіх її членів об’єднує прагнення зміцнити незалежність країни, подолати її відсталість. На загальнодержавному ґрунті, під контролем Народної партії працюють професійні спілки, розвиваються селянська, жіноча та молодіжна організації.

З розвитком освіти в країні народні маси визволяються з-під впливу чаклунів, які мали неабияку владу під час розквіту родоплемінного устрою. /63/

* * *

Джунглі Гани не належать до найбільших у світі. Рослинність тут не така густа й дика, як скажімо у Гвінеї чи Конго, де вічнозелені мангові гаї стоять непрохідною стіною. Але й те, що тут є, справляє на європейця сильне враження.

Серед найрізноманітніших порід у ганських лісах часто трапляються дерева какао, плоди яких становлять найбільше багатство республіки. Адже какао займає дві третини ганського експорту.

Очищаючи праліс від кущів, селяни садять какаові дерева в тіні розлогих крон інших порід. Какао — дуже вибаглива і тендітна рослина, яка потребує багато вологи й тепла, але не витримує пекучого сонця. Ці дерева чутливі навіть до зміни температур між днем і ніччю. Дуже небезпечний для них гармант — сухий вітер, що дме з боку Сахари, хоч він і встигає трохи зволожитись над водами Гвінейської затоки.

Гана — найбільший у світі поставщик какао: вона дає третину його світового виробництва. Але діти цього краю не знають смаку шоколаду. Досі в Гані немає фабрик по переробці зерна какао. Лише недавно завершено проект будівництва першої шоколадної фабрики.

До проголошення незалежності по країні роз’їжджали агенти іноземних, головним чином британських фірм, які скуповували у селян зерно. Товар звозили на склади. Звідси він надходив до великої лондонської компанії, яка продає какао на світових ринках.

Тепер ганський уряд взяв контроль над торгівлею какао до своїх рук. Іноземні фірми та приватні торговці, які скуповують сировину безпосередньо у селян, поступово витісняються з ринку ганськими кооперативами. Зараз вони закуповують половину вироблюваного какао, а наступного року передбачається передати їм право закуповувати всю продукцію.

П’ятирічний план господарського розвитку (1959–1964), який здійснюється зараз у Гані, передбачає великі асигнування на розвиток какаових насаджень, а також на реалізацію проектів, метою яких є подолання однобічного розвитку господарства країни. /64/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1961. — №8. — С. 59–64.

Advertisements

0 Responses to “У колишньому королівстві Ашанті”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Березень 2017
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лют   Кві »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: