Індія сьогодні і завтра

Джавагарлал Неру

Від Редакції: Нижче подаємо уривки з промови Неру від 22 лютого 1959 року, яку він виголосив з нагоди академії, присвяченої історичній постаті М.Азада. Ми передаємо тільки ті думки Неру, які стосуються проблем загального характеру і можуть цікавити також українську громадськість.

…І так ми стоїмо в хаосі нашої епохи перед двома шляхами — вперед у майбутнє і назад у минуле… Ми маємо в Індії наші власні проблеми. Але ми сполучені також з більшістю проблем того світу, що, незважаючи на його величезний поступ, мабуть затрачує віру в самого себе. Ми тепер в Індії зайняті господарським поступом, п’ятирічками і величезним завданням піднести життєвий рівень нашого народу. Це ж бо передумова всякого дальшого поступу. Однак закрадається у наші серця сумнів: є це вже все, чи може ми потребуємо ще чогось іншого? Добродійна держава — це достойна мета, але вона може бути також дуже монотонна, як це ми бачимо на прикладі тих держав, які цю мету осягнули; виринають нові проблеми, які не через сам матеріяльний поступ можуть бути розв’язані. Реліґія грала видатну ролю, щоб заспокоїти деякі суттєві потреби людської природи. Але той рід реліґії став заслабкий, щоби дотримати кроку наступові раціоналізму і науки. Без огляду на те, чи реліґія потрібна, чи ні — певна віра в ідеал є безумовно потрібна, щоб нашому життю дати субстанцію і нас тримати вкупі. Ми мусимо мати мету, яка виходить поза матеріяльні і фізичні потреби нашого життя.

Соціялізм і комунізм намагаються нам дати цю мету, але вони знову розвинули деякі догми. Комуністи є метафізиками нашої епохи.

В Евроіпі постав був могутній конфлікт поміж наукою і традиційною релігією, бо християнська космологія не підходила вже до наукових теорій. Тієї суперечности поміж релігією і наукою в Індії не було, а індійська філософія могла нові здобутки науки без труднощів перейняти, не порушуючи своїх основних концепцій. Але соціяльна структура Індії все більше входила в конфлікт з модерними поглядали. В Індії більше, ніж будьде, зродилися дві сили — назріваючий націоналізм і гін до соціяльної справедливости. Соціялізм і марксизм стали символами того гону і отримали, крім їхнього змісту, також і емоціональний вплив на маси. Маркс був спочатку схвильований жахливими умовами, які панували в Західній Европі в перших днях її індустріялізації. В той час не було якоїсь справді демократичної державної структури і майже не можна було добитися будь яких змін конституційним шляхом. Одиноким шляхом залишилося революційне насильство. Тому марксизм незаперечно мислить катеґоріями насильницької революції. Це лежало також в традиції Европи. Але від того часу поширилася політична демократія і принесла зі собою можливість мирних перемін. Непересічний науковий і технічний поступ приніс матеріяльний добробут для всіх. В капіталізмі наступили певні переміни, хоча він основні риси і тенденції до монополізації і накопичення матеріяльної сили затримав. Ці переміни здійснилися в наслідок демократичної структури держави, організованої праці і насамперед гоном до соціяльної справедливости, як також до наукового і технічного поступу. Ми маємо сьогодні капіталістичні країни, які осягнули дуже високий життєвий стандарт для свого населення. Ми бачимо також величезний поступ в матеріяльному добробуті та науковому і технічному поступі в Радянському Союзі, що в порівняльно короткому часі здійснилися. Це не слушно, коли твердитmся, що це все осягнено насильством. Насильство стосовано також в інших системах. Але також є правдою, що через обставини з розвитком в СРСР зв’язана порядна порція насильства і примусу.

Міжнародні справи опановані сьогодні боротьбою поміж західними державами і комуністичними країнами, або, точніше, суперництвом поміж США і СРСР. А все ж, незважаючи на очевидні різниці, існують поміж цими суперпотугами дивні подібності. Обоє осягнули високий стан промислової і механічної цивілізації, обоє вірять у постійно зростаючу силу машини, в її здібність розв’язати людські проблеми. Дійсна суперечність існує сьогодні поміж розвинутими країнами і тими, що ще не розвинулися. Ці останні свідомі того, що вони тільки через науковий і промисловий здвиг можуть добитися якогось поступу і покінчити з великим матеріяльним лихом, яке їм долягає. До цієї мети вони змагають з більшим або меншим успіхом, бо завдання є справді дуже важке. Господарську революцію в Европі попередила справжня політична революція. В Азії вслід за політичною революцією ступала вимога соціяльного оздоровлення, яка через господарську відсталість не легка була до здійснення. В нерозвинутих країнах існували інші проблеми, ніж в тих, які пройшли вже стадію індустріялізації і побудували розлогу продукційну апаратуру.

В жадному випадку не могли ті нерозвинуті країни йти шляхами, які довели до індустріялізації Европу й Америку. Існував у них постійний соціяльний натиск з низу, який міг розвалити політичну будівлю, коли б не давалося народові того, що могло б заспокоїти його жадобу. До того доходив ще натиск дуже швидкого приросту населення, який негайно з’їдав все, що витворено в більшій продукції, і не залишалося вже місця для ощадностей і інвестицій для дальшого поступу. Основною проблемою стало збільшення продукції і осягнення надвижки. Спроба розв’язати це питання привела б до обтяження населення. Тимчасом маси вимагали звільнення їх від того обтяження.

Можна б було користуватися методами насильства. Але в кінці-кінців з масами і при допомозі насильства далеко не зайдеш, коли не пов’яжеш його з надіями на краще майбутнє. Найважливішим було дати стимул до більших зусиль; треба було поставити перед очима народу якусь мету в межах її реалізації, яка створювала б в нього надію на те майбутнє. Це майбутнє не сміло би бути занадто далеким. В демократичному суспільстві залежить все від його здібностей запалити народ до великих зусиль, які зродять в нього надії на постійне покращання.

Поміж нерозвинутими країнами Індія є мабуть більше розвинута, ніж інші того роду країни. Вона в останніх роках зробила рішучий поступ через побудову бази для індустріялізації шляхом поліпшень в сільському господарстві, в суспільному вихованні і охороні здоров’я. Перевага Індії лежить в тому, що її національний рух поставив ідеали, мету і дисципліну, які принесли незалежність.

Націоналізм все ще є найбільшою силою в Азії і все ще знаходиться в рості. Але також і в Европі він все більше й більше показує себе. Там існував жорстокий націоналізм, що був пов’язаний з нацизмом і фашизмом. Цій загрозі поставлено спротив, але все ще агресивний націоналізм, хоча в злагідненій формі, настроює політику багатьох країн. Цей напрямок іде в згоді з понаднаціональною єдністю Европи, що знаходить свій вислів у спробах побудувати спільний ринок і багато спільних інституцій.

Націоналізм існує також в комуністичних країнах. Радянський Союз, що знаходиться під сильним впливом марксистських ідей і їх варіянтів, має в собі також сильний націоналістичний елемент. Навіть у Китаї базується комунізм на націоналізмові. Можна сказати, що сила комунізму, там де його здійснюють, полягає частинно в його пов’язанні з національним духом. Там де вони розлучені, комунізм є релятивно слабий, принайменше там, де він втілює в собі незадоволення, яке існує в нерозвинутих і збіднілих країнах.

В країнах, що знаходяться ще під чужим пануванням, приймає національний гін силою факту форму боротьби за незалежність. В сильних і незалежних країнах тяготіє він в певній ступені до експансіонізму, хоч він гальмується протилежними течіями.

Таким чином, ми сьогодні обсервуємо зудар поміж імпульсами до більшої інтеґрації і відосередними силами, що репрезентують традиційний націоналізм. Розвиток науки і техніки, а насамперед комунікації, робить все дужче натиск на більшу інтеґрацію. Правдоподібно при кінці переможе наука, що зображує основні явища модерного життя. Дійсна небезпека /7/ виринає з національного змагання, яке може допровадити до війни.

…Дивлячись з міжнародного становища, найважливішим для світової політики є питання миру… Сьогодні часто говориться, що вибір лежить поміж війною і мирною розв’язкою проблем. Коли це є альтернатива, тоді вибір є ясний. І якщо ми цього вибору доконали, то з цього мусить випливати, що повинні обминати все, що викликує напруження в світі. Ми мусимо прийти до твердого висновку, що війна сьогодні виключена… Жити на грані війни і їй прислужуватися є тому не мудро. Ми мусимо триматися осторонь всякої злобної критики і наклепів, навіть як ми є іншої думки; ми мусимо зрозуміти, що абсурдно є окреслювати половину світу як злою, або нечистим навіженою. Є справою легкою критикувати капіталістичний чи комуністичний світ; обидва вони мають деякі браки, але і деякі переваги. Незважаючи на їхні .суперечності, обидва вони посуваються в тому самому напрямку і обидва керовані поступом науки і техніки. Одиноким шляхом, який нам залишається, є сприймати світ таким, яким він є, розвивати взаємну толеранцію… Кожна країна повинна розвивати її власними шляхами.

Націоналізм якогось народу є явищем здоровим і побажаним. Якщо його утискається, то він може бурхливо вибухнути, але коли давати йому забагато сили, то він може бути аґресивний і шовіністичний. Модерний націоналізм є реакцією на чужий імперіялізм… Імперіялізм і колоніалізм, без огляду на те, яку він форму захоче проявити, не має сьогодні жадного глузду. В багатьох місцях він ще існує, а його філософія ще полонить багато умів. Це є дуже сумнівна віра і вона знаходиться в дефензиві. Світова політика мусить іти в тому напрямі, щоб покінчити з расовими пересудами і імперіялізмом і залишити країнам вирішування їх власної долі. Те, що сьогодні засадничо помилкове і веде до небезпечних наслідків це спроби однієї країни накинути свою волю іншій.

Треба мати на увазі два основні моменти. З одного боку величезний ріст продукційних спроможностей в деяких країнах і як наслідок того — багацтво і сила, а з другого — велику нерівність поміж багатими і могутніми націями та нерозвиненими країнами. Ця нерівність виказує тенденцію поглиблюватися і справді в останніх роках поглибилася незважаючи на намагання піднести життєвий стандарт нерозвинутих країн. В наслідок того росте небезпека конфліктів поміж націями і незадоволення нерозвинутих націй поглиблюється. З одного боку багацтво і сила є причиною суперництва і конфліктів, а з другого ведуть до того біда і нужда. Ці різниці поміж націями і внутрі націй слід злагіднити.

В перших днях капіталізму, а в багатьох випадках і сьогодні, робиться більший наголос на продукцію. Тоді це було потрібно. Але стало ясне, що сама продукція не може розв’язати наші проблеми або привести до щастя і задоволення. Жадоба багатства, зиску і все більшого добробуту веде до корупції і спричинює сварку і заздрість. Мета соціяльної рівноваги в суспільстві або в світі не може бути осягнена тільки продукцією. В дійсності ця остання веде до ще більшої нерівности. Важливим стає питання справедливого розподілу і слушного застосування випродукованого. Те, що є зараз на потребу — це життєва розсудливість, щоб життя зробити найкращим для себе самого і для цілої спільноти.

Джерело: Вперед (Мюнхен). — Ч. 6 (102). — Червень 1959. — Стор. 7–8.