Колективізація в Індії

В.Г. (Всеволод Голубничий)

Індія вже переводить в життя свою другу п’ятирічку індустріялізації, але для виконання її їй не вистачає понад 2 мільярди долярів капіталу. Західні кредитори цей капітал не хочуть дати, бо це завелика сума, та й Індія вже й так їм винна майже 5 мільярдів долярів.. Тому вони вимагають, щоб Індія скорочувала свої пляни і не спішила з індустріялізацією. А Індії спішити треба, бо кожного року у неї приростає по 6 мільйонів чол. населення, себто по 3 мільйони нових робітників, що потребують праці. Тільки індустріалізація може врятувати Індію від неминучого росту голоду й нужди. Тому їй не лишається нічого іншого, як шукати власних внутрішніх джерел творення й акумуляції капіталу.

Ще в липні 1957 р. уряд Індії післав до Китаю делеґацію експертів для вивчення китайських колгоспів. Ця делеґація пробула в Китаї три місяці й повернулася з такими висновками: колективізація в Китаї, хоч і переведена під тиском компартійного апарату, дала успішні наслідки, бо селяни в кінці залишилися задоволені тим, щоб їх продуктивність зросла й зросли доходи на харчі; державі ж вийшла та користь, що в колгоспах вона може легко й дешево заготовляти досить продукції для експорту за кордон, щоб за це купувати за кордоном машини для індустралізації. Голосами 7 проти 2 індійська делегеція прийняла резолюцію, що рекомендувала спробувати завести з державною допомогою експериментальні колгоспи в Індії. (Характерно, що 7 голосів «за» були голосами державних урядовців, а 2 голоси «проти» були голосами представників кооперативного руху!).

Після цього Індія посилала ще одну делеґацію до Ізраелю для студій тамтешніх сільськогосподарських комун і ця делегація також оцінила їх високо, хоч знайшла, що для Індії вони непридатні. Довго після цього дебатувалося в Індії рекомендації делегації, що побувала в Китаї. Характерно, що більшість преси гостро осуджувала ці рекомендації, бо преса в Індії загалом дуже право настроєна. Але правляча партія прем’єра Неру, Індійський Національний Конґрес, змушена дивитися на речі серйозніше, бо вона, а не преса, несе відповідальність за те, чи матимуть мільйони безробітніх роботу і чи залишиться Індія демократичною країною. Вже в квітні 1958 р. ІНК прийняв постанову про необхідність якнайширшого розвитку кооперації в Індії. Виступаючи в цей час на з’їзді кооператорів, Неру запевняв їх, що кооперація й комунізм, це дві різні речі, але що кооперування треба якомога поширювати. На сьогодні в Індії існує вже 250.0000 кооперативних союзів – збутових, кредитових та споживчих – в яких об’єднано понад 80 мільйонів членів, себто половина всіх сільських господарств.

Тепер у січні 1959 р. відбувся пленум Все-Індійського Комітету ІНК, який прийняв програму запровадження в індійському сільському господарстві виробничих кооперативів з колективною обробкою землі. Згідно прийнятої програми, колективізація села в Індії має проходити поступово протягом наступних трьох років. В кожному з 612.000 сел, в яких живе 83% населення Індії, мають спершу постати обслугові кооперативи, які будуть давати селянам кредит, насіння, добрива та машини в найм, а також допомагатимуть їм в зберіганні врожаю на складах та в продажі продукції. Після цього, але не пізніше як через три роки, має початися спільна обробка землі. Земля має бути зведена в спільні поля, але кожен селянин збереже за собою право власности на свій шматок поля і при розподілі врожаю буде одержувати плату не тільки за свою працю, але й за ту кількість землі, тягла і капіталу, яку він дав до колективу.

Цей же самий пленум проводу Індійського Національного Конґресу прийняв постанову про встановлення державної монополії на всю гуртову торгівлю зерном в країні. Таким чином новостворювані виробничі кооперативи будуть продавати свою продукцію державі, а держава перепродуватиме її споживачам. У висліді, зиск, що зараз присвоюється з цієї перепродажі приватним комерсантам, стане йти у державну скарбницю й за його кошт будуть будуватися нові заводи і фабрики. В цьому й полягає сенс колективізації села.

Слід відзначити, що Індійський Національний Конгрес – це націоналістична партія. В ній є заступлені представники різних клясів, хоч на місцях, у селах, її членство становлять головно заможні селяни. Програма колективізації викликає в рядах ІНК чимале замішання й великі суперечки. Вже існує чимала опозиція проти нової програми. Можна з певністю говорити, що за три роки ІНК не переведе колективізації, бо насильство не є в індійських традиціях (пригадайте ґандизм!), а для вмовлення селян певно треба буде більше, ніж три роки. Але що Індії вже не оминути колективізації, це теж цілком певно, бо інакше державі нізвідки дістати капітал, необхідний для затруднення весь час зростаючого безробіття.

Джерело: Вперед (Мюнхен). – Ч. 3 (99). – Березень 1959. – Стор. 7.