Індонезія в боротьбі проти імперіялізму й реакції

Ю. Мовчан

В дні, коли пишуться ці рядки, в Індонезії ще не закінчилася громадянська війна. Зважаючи на острівний характер країни (до складу Індонезії, кажуть, входить 3 000 островів!) та на інші обставини, про що буде мовитися нижче, дуже правдоподібно, що та війна не так то швидко закінчиться.

В чому причина громадянської війни в Індонезії? Хто її розпалює і кому вона на користь?

Після того, коли індонезький народ під проводом своїх національних героїв – тепішнього віце-президент з Д-ра Гатта, – здобув свою незалежність у тяжкій і довготривалій боротьбі проти голландського імперіялізму, на індонезьких островах впродовж останніх десяти років панував відносний спокій. Як і кожна молода нація, індонезький народ так само бажав і бажає тільки миру і спокою для державно-політичної і соціяльно-культурної розбудови своєї країни. Треба визнати, що під проводом президента Сукарно молода республіка почала досить швидкими темпами національно відроджуватися. Вигнавши чужоземних імперіялістів, молода держава вирішила не приєднуватися ні до жодного з існуючих тепер імперіялістичних бльоків – ні до московсько-большевицького, ні до західньо-европейського, очолюваного американським фінансовим капіталом. Індонезія звернула увагу на розвиток свого господарства, на піднесення матеріяльного і культурного рівня свого народу.

Але для кожного ясно, що без економічної незалежности не може бути також повної національно-державної незалежности. Це в повній мірі стосується також Індонезії. Хоч, згідно мирного договору з Голландією десять років тому, Індонезія була визнана самостійною державою, то, одначе, голландські капіталісти забезпечили за собою право і далі тримати в своїх руках такі важливі економічні фактори країни, як банки, транспорт, пароплавні кампанії і т. д. (Як відомо, подібне тепер роблять і англійці: визнаючи формально державну незалежність за тією чи іншою колонією, вони одночасно застерігають за собою право і далі експлоатувати економічні багатства тієї вчорашньої своєї колонії). Як повідомляє газета «Нью Йорк Таймс» за 8 грудня минулого року, загальна сума всіх багатств, які посідали голландські капіталісти в Індонезії в 1949 році, тобто, на початку проголошення індонезької незалежности, становила понад 2 мільярди долярів. Але й після унезалежнення країни голландський капітал і далі мав у своїх руках в Індонезії багатств щонайменше на суму 1 мільярда долярів. З того пароплавних компаній у його руках було 70% банків – 70-80%. Крім того, переважна більшість продукції ґуми, чаю, тютюну, цукру, пальмової олії та ін. також перебувала в руках голландських власників. Це ж саме можна сказати і про пароплавні устаткування і майстерні. В цілому до кінця минулого року понад 40% індонезької імпортно-експортної торгівлі перебувало в руках чужинців. Нарешті видобуток нафти, яка в економічному балансі країни посідає значне місце, перебував (і ще й досі перебувас) майже виключно в руках чужоземних маґнатів (переважно американських – Рокфелер!).

Тому індонезький народ, очевидно, не міг далі терпіти грабування своєї країни чужоземними капіталістами. Не міг терпіти також і того, що одна з складових частин Індонезії – західня частина Нової Ґвінеї, і далі, як колонія, перебуває в ярмі голландських колонізаторів. Тому в листопаді минулого року індонезький уряд звернувся до голландського уряду з вимогою звільнити 3-під своєї окупації Нову Ґвінею, давши їй таким чином змогу прилучитися до решти своєї батьківщини – Індонезії. Але, як і можна було сподіватися, голландські імперіялісти відмовилися в мирний, дипломатичний спосіб розв’язати цю територіяльну проблему. Тоді питання було передано на розгляд засідання організації Об’єднаних Націй. Але – чого також можна було сподіватися – Об’єднані Нації, в яких головну скрипку грають імперіялістичні держави, так само не задовольнили справедливих вимог індонезького народу. Народові Західньої Нової Ґвинеї і далі суджено залишатися під Голландією. Але це не могло не викликати також відповідної протиреакції з боку індонезького народу. Індонезький уряд вирішив націоналізувати в своїй країні всю власність голландських капіталістів, а самих наїздників відіслати туди, звідки вони приїхали. Акція уряду щодо виселення голландців була тим більше оправданою (з національно-державницького погляду), що, як заявив .президент Сукарно на засіданні Конституційної Асамблеї 10-го листопада 1956 року, вороги Індонезії «пробують розшматувати країну… В Індонезії не бракує різних підривних елементів, як також ще остаточно не вмер колоніяльний імперіялізм, який засилає до нас своїх шпигунів і диверсантів» (див. «Нью Йорк Таймс» з 11. XI. 56).

Націоналізація підприємств знайшла в країні дуже позитивний відгук. Робітники, часто навіть не чекаючи на наказ згори, почали самі виганяти голландських власників і встановлювати на підприємствах свої комітети. Тому голландські газети може і мали частково рацію, коли писали, що «то не колоніяльна, а соціялістична революція»…

Метою індонезького народу і його президента, як ми вже зазначили вище, було і є не приєднання до різних імперіялістичних бльоків, не перетворення своєї молодої країни в воєнну базу імперіялістичних держав, а об’єднання і спрямування всіх сил країни на розвиток своєї індустріяльно відсталої нації. Щодо форми правління, то на думку Сукарно, ні одна з бачених ним державних політичних систем не надаються для Індонезії. Тому він вирішив, що для .його країни буде найкраще створити щось проміжне між буржуазним парламентаризмом і «соціялістичною демократією». Уряд при цій «новій демократії» мав би складатися з усіх більших політичних партій, які є в країні. З огляду на те, що комуністична партія Індонезії здобула близько 30% усіх голосів виборців, президент Сукарно вважав, що вона також повинна мати голос у вирішенні державних проблем. Включаючи комуністів до влади, президент таким чином хотів їх «запрягти до спільного воза нації», як вдало висловився один з наших публіцистів. Бо що значить з’іґнорувати третю, чи, може, навіть другу по силі партію в країні? Це не тільки суперечило б елементарним правилам демократії, але також, якщо зважити на особливу активність комуністів, могло б принести для держави дуже небезпечні і непередбачені наслідки. Зрештою події останнього десятиріччя, зокрема, події в Юґославії та Китаї показали і показують, що комунізм, або точніше сказавши, комуністи, не є тільки агентурою Москви. Як ми вже не раз підкреслювали, справа не в комунізмі як такому, а справа передусім в імперіялізмі – чи то московському, французькому, чи будь-якому іншому.

Така невтральність Індонезії, зокрема, рішуче прагнення індонезького народу остаточно позбутися решток колоніяльної залежности, не сподобалася як заокеанським імперіялістам, так і багатьом заможним і впливовим особам в самій Індонезії, які становлять місцеву буржуазію, і чиї інтереси тісно зв’язані з капіталістичними країнами, в тому числі з голландськими фінансовими колами. Деякі з них, хоч і брали участь у боротьбі за визволення Індонезії, то одначе не стільки з патріотичних міркувань, скільки з своїх власницьких, шкурницьких. Особливо багато таких знайшлося серед заможних мусулманських верств. Коли, напр., в індонезькому парламенті 28 лютого ц. р. відбулося голосування щодо кампанії проти голландських колоніялістів, то проти продовження цієї кампанії голосувала тільки мусулманська партія Масумі (див. «Нью Йорк Таймс» з 1. III. 58).

Також міністрові Далесові дуже не сподобалося, що Індонезія не захотіла приєднатися до змонтованого ним південно-азійського бльоку (т. зв. СЕАТО). Тому імперіялісти чужих держав, разом з внутрішньою реакцією, почали шукати «отвору», за допомогою якого вони могли б перешкодити президентові Сукарно здійснювати свою політику, тобто політику більшости партій країни. Таким «отвором» стали деякі провідники мусулманських партій, які знайшли собі прихильників серед військової верхівки, зокрема в центральній частині острова Суматра. Тут, на Суматрі, знайшлися продажні індонезькі військовики та деякі буржуа з інтересами в голландських підприємствах. І так, 15 лютого шість воєнних осіб під проводом полковника Ахмеда Гусейна проголосили свій заколотницький «уряд» на центральній Суматрі, кинувши виклик президентові Сукарно, столицею якого є місто Джакарта на острові Яві (на цьому центральному острові голландські впливи вже давно було зліквідовано). Вони виступили проти центрального уряду нібито тому, що він потурає комуністам, дозволив їм мовляв робити »хаос» у країні (читай – націоналізацію власности голландських капіталістів). (Але, як заявляє кореспондент «Ню Йорк Таймс» в числі за 9 березня ц. р., до кабінету міністрів індонезького уряду покищо не входить жоден комуніст).

Центральний уряд видав наказ заарештувати бунтівників. А коли це не було здійснено владою на Суматрі, тоді 22-го лютого уряд почав акцію, яка має на меті силою пригасити заколот і встановити в країні порядок. Так почалася в Індонезії громадянська війна. Військовики на Суматрі є очевидно підкуплені голландцями а може також американським нафтовим королем Рокфелером, який має на Суматрі великі нафтові інтереси. Також і Далес вмішався в цю справу, заявивши на одній з пресових конференцій, що на його думку «уряд Сукарно не репрезентує волі індонезького народу»(!).

В житті новонародженої нації такі труднощі бувають часто: розкол на проґресивні і реакційні сили, змішування «опікунів» ззовні, і т. д. Але з якого б боку не розглядати теперішній заколот в Індонезії, кожному мусить бути ясно, що оскільки такий заколот може дуже ослабити і так кволий організм роздрібленої на тисячі островів молодої держави, акція заколотників може вийти на користь тільки чужоземним імперіялістам та внутрішній продажній реакції, але в жодному разі не на користь індонезького народу. Це тільки зайвий раз свідчить, що реакційній індонезькій буржуазії ідеться передусім про свої власницькі, шкурницькі інтереси, а не про інтереси свого народу й держави. Так було колись у нас, в Україні, так воно тепер є в Індонезії.

Що заколотники напевно не насмілилися б виступати проти свого уряду якби наперед не заручилися підтримкою з боку «сильних світу цього», в цьому мало хто сумнівається Напр., індійський журнал «Бліц», який виходить англійською мовою, недавно опублікував дві каблеграми американського посла в Індонезії Джана Елісона, які той вислав до державного департаменту в Вашинґтоні. В цих каблеграмах посол закликав подати воєнну допомогу заколотникам на острові Суматра. В пресі вже появилися (хоч, правда, офіційно ще не підтверджені) повідомлення про те, що американці постачають зброю заколотникам. Далес, правда, поки що ніде не заявив, що американський уряд буде або хоче подати мілітарну допомогу заколотникам (хоч були повідомлення, що він, Далес, на останній конференції СЕАТО намовляв інші країни тієї організації подати таку допомогу). З практичних або інших міркувань американський уряд видно не хоче відверто мочати руки в ту непевну ситуацію. Бо Індонезія – це все ж таки не Гватемаля…

Уряд Сукарно очевидно також може і напевно має змогу одержати достатню кількість зброї. Тому сама зброя не вирішить висліду громадянської війті в Індонезії. Передусім, все залежатиме від тієї чи іншої постави індонезького народу, від його національно-державної свідомости, від його бажання або небажання бачити свою країну міцною, об’єднаною і звільненою від будьяких форм колоніяльної залежности. Віримо, що державний розум індонезців врешті переможе. Хоч, зважаючи на острівний характер країни і втручання імперіялістів братовбивча боротьба там може ще тривати довго, крови невинної народної може пролитися ще багато… /6/

Джерело: Вперед (Мюнхен). – Ч. 4 (89). – Квітень 1958. – Стор. 6.

Advertisements

0 Responses to “Індонезія в боротьбі проти імперіялізму й реакції”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Лютий 2016
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Січ   Бер »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
29  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: