Кінець корейської трагедії і криза війни

Те, що кінець війни в Кореї зупав з видимою кризою сталінізму і невидимою поки що, але грядущою кризою капіталізму, зовсім не випадкове явище. Перебіг війни в Кореї, її заглиблення й безвихідь тісно були .пов’язані з такими явищами, як політичний процес в Празі, як виключення Андре Марті з французької комуністичної партії і витікаючий з того її розкол, як ідіотичний арешт єврейських лікарів у Москві і зріст осатанілого російського шовінізму, як страшна криза сталінської імперії і апогей тої кризи — берлінське повстання 17 червня.

Сталінізм створив могутні апарати міжнародного комунізму, які товстим льодом покрили живі сили світового революційного процесу. Але це не означає, що ті сили вмерли. Сталіністичні апарати не висять в безповітряних просторах. Вони живуть і жиріють на революційних масах і всякі зміни в тих масах викликають зміни і в апаратах. Війна в Кореї була таким жахливим злочинством, що всі її страшні перипетії послідовно відкладалися в серцях народів і заносилися в невидимий, але реальний і грізний акт обвинувачень проти обох імперіялістичних таборів, отже й проти сталінізму. Протест живих народніх сил невидимими струмочками в’їдався в покриваючу їх ледяну кору сталіністської бюрократії і викликав її кризу, яка й проривалася переліченими вище подіями.

Війна в Кореї була одним з найяскравіших проявів сталіністського бонапартизму, а її страшна затяжка — одною з головних причин його банкротства. Бонапартизм, як спосіб перенесення революції на інші країни збройною силою, збанкротував для XX сторіччя на всі сто відсотків. В XIX ст. він мав блискучий успіх не тільки дякуючи воєнному генію Наполеона Бонапарта, але й сприятливим історичним обставинам, які власне й породили геній Бонапарта. Бо не генії роблять собі події, а движимі народами історичні події вирощують для себе геніїв. Російська революція не породила бонапартистського генія. Надавався на нього Троцький, але його ліквідувала сама революція. Її бонапартистські зазіхання кінчалися завжди невдачами. Вийняток становить тільки Україна, окупувати яку Москві пощастило між іншим тому, що українська революція було тісно пов’язана з російською (міста в Україні зовсім були тоді російськими). Але наслідки й цієї, ніби щасливої окупації, залишились страшним прокляттям на московському большевизмі, чому доказом є хочби оті сім мільйонів видушених в 1933 р. голодом українців, що було можливе тільки дякуючи окупаційному характерові совєтського режиму в Україні.

Поза Україною ні один воєнний похід червоної Москви не мав успіху. В 1920 р. спроба накинути Польщі совєтський режим збройною силою закінчилась розгромом червоних військ під Варшавою. В 1940 р. совєтський бонапартизм був битий маленькою Фінляндією. Історія ніби навмисне проробила з совєтським бонапартизмом дослід і дала йому змогу здобути мілітарною силою деякі території. Це Східня Німеччина і країни центральної Европи. Своєму успіхові тут сталінізм завдячував не воєнному генієві, якого він не мав, а визвольній боротьбі народів проти нацизму. В Польщі й Чехо-Словаччині сталінізм знайшов такі сприятливі обставини для соціялістичних реформ, яких не мала Росія в 1917 році. Проте російська окупація поробила соціяльні зміни в такий варварський спосіб, що саму ідею революції в цих країнах зовсім скомпромітувала і тепер над цілою центральною Европою нависла загроза соціяльної реакції. Невдачі совєтського бонапартизму пояснюються тим, що його аґресія відбувається під російськими націоналістичними гаслами і в російських імперіалістичних інтересах. Власне завоювання та зброй насильства і не можуть відбуватись під гаслами революції, — вони з ними несполучні. Так було за Наполеона, так є тепер.

В Кореї сталінізм змінив свою тактику. Тут він виступив не сам, а послав свого сателіта — Північну Корею. Бонапартистський характер війни був тут замаскований громадянською війною. Великий успіх північно-корейських військ в перші дні війни справді надавав їй характеру визвольно-громадянської. Але скоро у війну втрутилися найбільше в ній зацікавлені імперіялістичні сторони, які перетворили Корею на жахливий полігон. Ця війна коштувала корейському народові страшних кривавих жертв: тільки в Північній Кореї кількість населення зменшилася з 9 до трьох мільйонів. Крім того вся країна перетворена на суцільну руїну.

На скривавлену Корею дивиться тепер цілий світ. Дивиться й замислюється: хто ж винен? Москва каже, що Америка. Але чому ж вона сама так довго зволікала перемир’я? Америка винуватить комунізм. Але чому весь світ говорить, що Америка ще й сьогодні хотіла б продовжувати війну? Золотий дощ, змішаний з кров’ю мільйонів, робить людей божевільними.

Страшна корейська трагедія не пройшла для людства даром. Народи зроблять з неї висновок. Як вислід тої війни, маємо банкротство сталінського бонапартизму навіть в самій КПСС. Ліквідація північно-корейської верхівки червоними китайцями є символічна кара сталінізмові на місці злочину.

Але здасться ще дорожче розплатяться за криваво-золоту гарячку капіталістичні аматори й натхненники війни. За три роки кривавої лазні в Кореї вони так захопилися цим вигідним бизнесом, так багато наробили зброї, що тепер самі муситимуть нею запихатися. Якщо їхній стравоход того не витримає, то винні в тому будуть самі вони. /1/

Джерело: Вперед (Мюнхен). — Ч. 5 (33). — Серпень 1953. — Стор. 1.