Зоря над Іраком

Р.Ланський

Народження республіки

Здавалося б, імперіалісти давно вже повинні були звикнути до грізної музики народних революцій, до дзвону розбитих народами кайданів, — адже .за якихось чотирнадцять післявоєнних років більше мільярда людей скинуло імперіалістичне ярмо, і від колоніальної системи лишилися тільки уламки, — але той революційний землетрус, який стався в Іраку в ніч на 14 липня 1958 р., був для них громом з ясного неба.

Та й справді, у жодній із своїх колоній та напівколоній імперіалісти не почували себе так привільно-весело і без-турботно-затишно, як в Іраку; жодну з пригноблених країн не було так наглухо і накоротко прикуто до імперіалістичної колісниці, як Ірак. Світові монополії жадібно .присмокталися до серця країни пащами нафтопроводів; її було обплутано кабальними договорами і зловісним Багдадським пактом, стиснуто зашморгом «доктрини» Ейзенхауера, на іракській землі комфортабельно розташувалися англійські авіабази. На варті інтересів іноземних монополій стояла хашимітська монархія, що трималася на англійських багнетах і годувалася з кормушки нафтових магнатів; стояв велетенський політичний апарат, знаряддям якого були шибениці й забризкані кров’ю катівні; стояли продажні феодали-шейхи, у чиїх маєтках середньовічні устої та гаремний побут поєднувався з розкішними лімузинами й найновішими рефрижераторами. За останні місяці існування чорного режиму до всіх його підпор приєдналася ще виготовлена у Вашінгтоні іраксько-йорданська федерація, союз двох кишенькових королів-запроданців.

Нарешті, правою рукою імперіалістів у Іраку був оберкат Нурі-Саїд, семикратний прем’єр, напівтурок-напівараб, який прилюдно присягався, що ладен знищити мільйон своїх підлеглих — іракців.

Чи можна ж тоді дивуватися, що імперіалісти та їхні лакеї почували себе в Іраку так впевнено і призначали ціп країні роль плацдарму проти вільних народів у ньому кутку земної кулі? Чи можна дивуватися, що саме в Іраку влаштувався оперативний штаб Багдадського пакту? Навіть /118/ такий «непогрішний» імперіалістичний оракул, як Черчілль, ручався за непохитність іракського режиму. А Пентагон, як писав американський оглядач Дрю Пірсон, не мав аніякого сумніву в абсолютній благонадійності іракської армії, в можливості використання її проти інших арабських країн…

Тому так солодко спали тієї останньої для них задушливої липневої ночі король Фейсал II у палаці Ріхаб і Нурі-Саїд та його міністри у своїх віллах, — спали, аж доки не розбудили їх о 4 годині 30 хвилин ранку залпи революції. А о шостій годині багдадське радіо вже сповістило світові про народження Іракської республіки і про те, що режим, який імперіалісти пестили, годували, озброювали і вимуштровували протягом 38 років, був повалений менш як за дві години… «Всесильному» Нурі-Саїдові не допомогли ні легіони його охоронців і шпигунів, ні навіть переодягання в жіноче вбрання, — засіб, який колись врятував Меттерніхові й Олександру Керенському їхнє паскудне життя. І сталася ця блискавична революція саме тоді, коли у Вашінгтоні і. Лондоні гарячково чекали на звістку про вторгнення іракських військ у Ліван і коли поблизу ліванських берегів крейсирували кораблі американського VI флоту…

…Так відкрилася нова сторінка в історії іракського, народу, так з тріском провалилася «багдадська» стратегія імперіалістів, їхня ставка на іракську реакцію.

Рясна і вбога

У далекому минулому територія нинішнього Іраку, особливо Межиріччя, зрошуване водами Тігру і Євфрату, була краєм казкового багатства й буйної родючості. Саме тут, за старовинною легендою, містився райський сад Едем; за твердженням славнозвісного старогрецького географа Страбона, земля тут давала врожаї самтриста; тут зросли найбільші міста старого світу, перетиналися світові торговельні шляхи, споруджувалися грандіозні зрошувальні системи; тут будувалася легендарна Вавілонська /119/ башта і висячі сади Семіраміди. Тяжка хода тисячоліть, нескінченний ланцюг спустошливих воєн нічого не залишили від блиску сивої давнини і навіть від ближчих до нас часів халіфату, овіяних видіннями тисячі і одної ночі. Самі лише піщані горби височать тепер над руїнами Вавілона, Ніневії, Ктесіфона, Селевкії та інших уславлених міст; райські кущі Межиріччя перетворилися . на болота й дикі пустелі. 400 років турецького панування й близько 40 років імперіалістичного розбою довершили процес зубожіння однієї з найбагатших у минулому країн.

Англійські володарі Іраку погіршили — наскільки це було можливо — встановлені турками феодальні порядки, перетворили Ірак на «країну тисячі шейхів», передали феодалам велетенські масиви з усіма пасовиськами і водами. З благословення. англійців поміщики відбирали в селян до 80 процентів урожаю, мали свою поліцію і тюрми, судили, катували, вішали селян, рівень життя, яких був мало не найнижчим на всьому Близькому Сході. Вулицями іракських міст блукали тисячі сліпих і трахомних жебраків; в Іраку, як і в Єгипті, за висловом одного чиновника, «кожні двоє людей мали тільки троє очей». Населення майже геть усе страждало від малярії. Ірак був головним вогнищем епідемій на Середньому Сході; звідти насувалися на сусідні країн» хмари сарани… З 40 чумних епідемій минулого століття двадцять дві виникали з Іраку.

Головним і неосяжним багатством Іраку є його нафта. Її розвідані запаси становлять 2,6 млрд. тонн, видобуток сягає 35 млн. тонн на рік. Цей нафтовий океан давав фантастичні бариші іноземним монополіям — «Ірак Петролеум компані» та іншим; минулого року ці бариші, за офіційними і, безумовно, применшеними даними самих компаній, перевищили півмільярда доларів. Та ж частка золотого потоку, яка перепадала Іракові, потрапляла виключно в бездонні кишені короля та його челяді. А в жалюгідних халупах селян та робітників панував лютий голод; у цій країні тридцяти мільйонів фінікових пальм навіть жменька фініків на обід була неприступною розкішшю для трудящих.

Та ні злидні, ні звірячий режим і катування не поставили /120/ на коліна іракський народ, не задушили в ньому жагучого прагнення до волі й незалежності. 300-тисячна армія робітників стала невід’ємною частиною антиімперіалістичного фронту національної єдності. Шість разів за останні чотири десятиріччя вибухи народних повстань струшували монархію, жорстокість реакції тільки збільшувала енергію революційного натиску народу, На багдадському цвинтарі Баб-ель-Моатхам можна тепер побачити мармуровий пам’ятник, на якому викарбовано: «Юсеф Фахід, генеральний секретар Компартії Іраку, прилюдно страчений у лютому 1949 р. Він ішов на шибеницю, осяяний непохитною вірою в справедливість народної справи і в неминучість її перемоги». Ця віра надихала весь іракський народ. Двогодинна революція липневої ночі 1958 р. була лише тріумфальним завершенням тривалої героїчної боротьби іракських мас за кращу долю, за незалежність, за братерство і волю всіх арабських народів.

Очолював цю тріумфальну революцію Абдель Керім Касем — командир тієї самої бригади, якій Нурі-Саїд наказав вторгнутися в Ліван…

Весна народу

Саме тому, що іракська антиімперіалістична і антифеодальна революція була вистраждана і здійснена всім народом, вона набула особливої динамічності і глибини. За один рік існування молода республіка випередила всі країни Арабського Сходу в справі зміцнення своєї незалежності. в справі соціального прогресу, стала, за словами Абдель Керіма Касема, джерелом свободи для сусідніх країн.

Одним з перших кроків нової республіки було проголошення незалежної національної політики, вірності ідеалам братерства і волі всіх арабських народів, вірності духові Бандунга. У березні 1959 р. Ірак остаточно розірвав пута, які зв’язували його з Багдадським пактом, і цим завдав разючого удару всім агресивним планам імперіалістів на Близькому Сході. Він скинув кайдани зловісної «доктрини» Ейзенхауера. Англійцям довелося попрощатися із своїми авіабазами в Хаббанії та Шайбі і вивезти сотні своїх «радників» з Іраку. Англійську нафтову компанію «Хенекін ойл» було націоналізовано за порушення концесійної угоди; запропоновану Америкою нерівноправну економічну угоду було відкинуто. Новий Ірак встановив дружні стосунки з СРСР і всіма соціалістичними державами, знайшовши в них могутніх, .щирих,, безкорисливих друзів.

Іракський уряд заявив про свій твердий намір покінчити зі страшною відсталістю країни, з безправ’ям і злиднями іракських мас. «Ми здійснили революцію і викорінимо все старе заради нового, — сказав Абдель Керім Касем. — Багатства країни будуть розподілені так, щоб наше і майбутні покоління могли жити в умовах матеріального добробуту».

У перші ж дні нової республіки було проголошено амністію політичним в’язням, розчинилися двері страшної Нукрат ас-Сальман та інших в’язниць, тисячі й тисячі політемігрантів повернулися на батьківщину. Іракські робітники організували 40 профспілок і профспілкову раду. Тимчасова конституція проголосила громадянські свободи і цілковиту рівноправність арабів і курдів. Запроваджено 8-годинний робочий день. Знижено квартплату на 20 процентів. Знижено ціни на продовольчі продукти. 20 мільйонів доларів, асигнованих на будівництво королівського палацу, пішли на будівництво 300 будинків для жертв повені. Широко розгорнулося будівництво нових шкіл, підготовка вчительських кадрів. У країні, яка мала 83 проценти неписьменних, тепер на народну освіту витрачається третина всього бюджету.

Уряд рішуче приступив до розв’язання аграрної проблеми — цієї основної, центральної проблеми в країні колосальних /121/ латифундій і найгострішого безземелля та малоземелля. Закон про аграрну реформу заборонив поміщикам володіти більш ніж 250 га зрошуваної чи 500 га незрошуваної землі. Земля понад цю норму відбирається і передається безземельним і малоземельним селянам на виплат строком у 20 років, причому на сім’ю припадатиме від 7,5 до 15 га зрошуваної або від 15 до 30 га незрошуваної землі. Хоч ця реформа і не ліквідує поміщицького землеволодіння, вона все ж має величезне економічне і політичне значення. Слід нагадати, що в Іраку чимало феодалів володіли десятками і навіть сотнями тисяч гектарів землі і що саме вони були становим хребтом реакції.

Уряд висунув грандіозне завдання — в найкоротший строк збільшити національний доход на душу населення у вісім разів. Ключем до розв’язання цього завдання є створення власної промисловості, включаючи важку промисловість. Тут велику допомогу новому Іракові подають Радянський Союз та інші соціалістичні країни. Радянсько-іракська угода, підписана у березні 1959 р., передбачає дальше значне розширення економічного і технічного співробітництва обох держав. За цією угодою Радянський Союз допоможе Іракові в будівництві підприємств важкої, хімічної, харчової і легкої промисловості, в геологорозвідувальних роботах, у підготовці спеціалістів; Іракові надається кредит у 550 млн. карбованців.

Розлюченим виттям зустріли хрестоносці «вільного світу» звістку про народну революцію в Іраку. Вже другого дня після перемоги революції американці вторглися в Ліван, а ще через два дні англійські парашутисти приземлилися в Йорданії, щоб негайно ж почати похід на Багдад. Та тверда позиція Радянського Союзу зірвала авантюрні плани неохрестоносців, охолодила їхній войовничий запал.

Але й після провалу свого піратського задуму імперіалісти ані на хвилину не перестали гострити ніж на Ірак. США влізли в продірявлену посудину Багдадського пакту й уклали двосторонні агресивні пакти з Туреччиною, Іраном і Пакистаном; закурився диверсіями іі провокаціями тисячокілометровий ірако-іранський кордон. Разом з тим імперіалісти не шкодували зусиль і грошей для підривної роботи всередині республіки, наймаючи для цього реакційних покидьків, казнокрадів, вигнаних, із держапарату, феодалів, колишню придворну челядь. Змова змінювала змову, диверсія диверсію. Та всі вони зазнавали краху, бо на варті революції стояв її творець — народ. Робітничі патрулі, народні загони пліч-о-пліч з органами влади несли охорону підприємств, шляхів, мостів, виловлювали саботажників, шпигунів, диверсантів.

Революційні маси Іраку розчавили, як скорпіона, і заколот, організований імперіалістами в Мосулі, на півночі Іраку; штаб заколотників протримався не більш, ніж королівський палац у липневу ніч 1958 р. Іракська революція знову продемонструвала свою непереможність, свої невичерпні сили.

Іракський народ з ентузіазмом підтримує прогресивні заходи уряду. Радісно блищали очі учасників півмільйонної демонстрації 1 травня 1959 року в Багдаді — першої в історії країни першотравневої демонстрації! Тепер Першотравень оголошено в Іраку національним святом праці.

Іракські комуністи в одному строю з усіма патріотами пильно стоять на варті молодої республіки, невтомно мобілізуючи маси для прискорення темпів оновлення країни. Компартія є важливою складовою частиною реорганізованого національного фронту, до якого вона входить разом з національно-демократичною партією і курдською демократичною партією.

Дедалі яскравіше розгоряється зоря нового життя над Іраком. Радісне свято перших роковин Іракської республіки є святом всього передового людства. /122/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1959. — №7. — Стор. 118-122.

Advertisements

0 Responses to “Зоря над Іраком”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Листопад 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов   Гру »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: