Кому і чому допомагає Америка

Ю.Мовчан

Американський конгрес на своїй останній сесії уповноважив президента Айзенговера витратити «до 200 міль. долярів» на постачання зброї та для економічної допомоги країнам Близького сходу. Ще трохи раніше преса подала, що в наслідок «дуже успішних переговорів президента з королем Арабії Саудом», уряд США погодився надати йому (королеві) також дуже солідну мілітарну та економічну допомогу.

В чому справа? Чому саудівська Арабія — одна з найбагатших природніми багатствами країн арабського світу (однієї нафти вона має в тричі більше, ніж цілі Сполучені Штати Америки) — раптом простягає руку по економічну допомогу? Чому США раптом вирішила допомогти арабам, зокрема, сатрапові і рабовласникові Саудові? Чи тільки з причин «боротьби з комунізмом», чи, може, також з «деяких інших» міркувань? Що, до речі кажучи, на сьогодні уявляє саудівська Арабія?

Як подає один з найкраще поінформованих американських публіцистів Дру Пірсон, в Арабії з її 7.000.000 населення існує тільки десять початкових та три середніх школи. Тому, щонайменше 90% населення тієї країни і досі є цілковито неписьменними. У зв’язку з таким незвичайно низьким культурним та соціяльним рівнем населення, добра половина люду хворіє на серйозні недуги. Конкретно, 40% населення заражені сифілісом, 70% — трахомою (сер’йозна інфекційна недуга очей), ще інші на — туберкольозу, гонорею та ін.

Згідно даних Організації Об’єднаних Націй та Лондонського товариства боротьби проти рабства, в саудівській Арабії і досі офіційно нараховується понад пів мільйона справжніх рабів. Там і досі офіційно дозволено торгувати людьми наче тваринами чи мертвими предметами. Торгують особливо неграми, яких доставляється з Французької Екваторіяльної Африки. Їх тут часто замінюється на зброю. У інших випадках неграм мусулманського віровизнання з Франц. Екв. Африки обіцяють безкоштовну подорож до Мекки. Коли ж вони опиняються на території саудівської Арабії, тоді їх, наче в якій величезній мишоловці, схоплюють і продають місцевим февдалам як рабів. Напр. негритянська дівчина не старша 15-ти років там оцінюється від 400 до 1,100 долярів. Натомість хлопця приблизно такого ж самого віку там можна купити за 400-500 долярів, а старшу жінку — за 100 а то й менше долярів… Навіть чиновники вищої ранґи займаються купном і продажем невільників, бо на ньому, видно, вони роблять досить добрий «бизнес»…

Якщо ж ідеться про старших віком рабів, або таких, які з тих чи інших причин вже нездатні до праці, то їх, згідно тих самих інформацій Об’єднаних Націй, просто залишається на призволяще на брудних і вузьких вуличках арабських міст, де вони поступово конають повільною голодною смертю…

Або ось ще такий факт. Хоч ціла Арабія має тільки 300 кілометрів придатної для їзди автами дороги, проте по тій дорозі їздить аж 250 «Кадиляків» (найдорожчих і найбільш люксусових американських авт), більша частина яких належить або особисто самому королеві, або його вірним осавулам та численни коханкам з гарему. (Американська преса, подала, що під час свого перебування у Вашинґтоні, Сауд вів переговори з компанією «Дженерал Моторс» про закупівлю додаткових 60 «Каделяків» найновішої марки).

Але з другого боку відомо, що прибутки короля Сауда від арабсько-американської нафтової компанії щорічно становлять пересічно 300 мільйонів долярів. Як і куди витрачається ця немаленька сума грошей?

Виявляться, з цієї суми на «оборону» йде щорічно 36 мільйонів долярів. хоча, як слушно зауважує Дру Пірсон, Арабії поки-що ніхто не загрожує, бо вона оточена дружніми арабськими країнами. Далі, 24 мільйонів додярів видається на т.зв. внутрішню безпеку, тобто, фактично на підкуп різних арабських племен аби вони були лояльними до короля, не пробували «бунтуватися». Ще інші 1.000.000 дол. видається щорічно на «покращання» королівських палаців, і ТІЛЬКИ 10.700.000 дол. ВИДАЄТЬСЯ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ, НА ШКОЛИ, ВИХОВАННЯ ТА ІНШІ НАРОДНІ ЦІЛІ. «Решта» 229.000.000 дол. цілком і повністю йдуть у безконтрольне посідання короля-сатрапа, точніше, на утримання його гарему, купівлі наймодерніших авт, будову нових палаців, купівлю брилянтів, утримання особистої обслуги, яка разом з рабами становить понад 10 тис. чол., та ін.

З однієї з летючок, які недавно розкидала серед населення підпільна революційна організація «Вільна Оаудія», довідуємося, ще ось про такі «приватні» подробиці саудівського короля (подаємо з деякими скороченнями):

«Королівська родина, яка нараховує 600 чол., живе в нечуваних розкошах за рахунок нашого зубожілого народу. Число дівчат-рабинь по палацах тепер досягло 1,138… Ямаль ель Гусеіні (королівський дорадник) не так давно вимушений був визнати, що Саудія тепер стоїть напередодні народно-визвольної революції. Причина незадоволення народу — хабарництво Саудівських князів, голод і взагалі нечувані злидні народу. Та це не перешкоджає самому Гусейнові будувати власний палац в Бейруті вартістю одного мільйона лебанонських фунтів…

«Магаманд Саруг ель Асбан, фінансовий міністер Саудівського королівства, під час своєї останньої поїздки до Каїра, купив три будинки вартістю в 310 тисяч єгипетських фунтів… Для королівського палацу в Ріаді недавно було куплено в Німеччині посуди на 113.000 долярів. Також недавно було закуплено срібних виробів в Італії вагою в одну тонну. В цілому для купівлі умеблювання та посуду для палацу в Ріаді було витрачено 45.000.000 доларів, тобто, стільки, скільки було витрачено на публічні роботи в країні впродовж останніх десять років»…

І ось світ довідався, що Америка вирішила подати арабським країнам економічну допомогу вартістю в 200.000.000 долярів. Сума, до речі кажучи, не така вже й велика, якщо зважити, що вона призначена не для однієї, а для багатьох країн, і що з цієї суми значна частина припаде на рахунок закупу зброї. Але чому все ж таки уряд США погодився на таку — хай навіть і скромну, але таки допомогу арабським країнам? Американські нафтові компанії, виявляється, роблять такий шалений «бизнес» на арабській нафті, про розмір якого багато дехто мабуть не має жодоного поняття. Згідно даних американської «Форт Вейн Джорнал-Газети» з 6-го лютого ц.р., прибутки головних американських компаній на видобутках нафти тільки в одній Саудівській Арабії становили 1,410 млн. дол. Сума 200 мільйонів долярів, яку США призначили на допомоги не для однієї Арабії, але для всіх країн Близького сходу, є в сім разів меншою від суми прибутку, яку дістають вище названі американські нафтові колітнії від видобутку нафти тільки в одній Саудівській Арабії. Добрий «бизнес»!

До речі, щодо рабства. Це питання було жваво дебетоване на спеціяльній конвенції Організації Об’єднаних Націй в серпні та вересні минулого року. І ось в той час, коли абсолютна більшість делегатів конвенції рішучо висловилася за знесення рабства в будь-якій країні світу — в той час уряд Сполучених Штатів Америки, виявилося, відмовився поставити свій підпис під таким рішенням конвенції…

Представник уряду США Вальтер Кочніґ дав на це таку відповідь: США, мовляв, сумніваються в ефективності такого рішення. Крім того, додав він, приняття такого рішення було б трактовано деякими державами, як «втручання у їхні внутрішні справи», чого США не хочуть робити.

Але, виявляється, що справа не в «політиці невтручання у внутрішні справи», а в чомусь іншому, більш «практичнішому». Діло в тому, що уряд США побоювався, що коли підпише деклярацію про знесення рабства, то рабовласницький король Сауд може за це «нагніватися» і розпочати акцію за знесення американських воєнних баз на арабській території. Більше того — беручи приклад з Нассера, той самий король — ще чого доброго! — міг би проголосити націоналізацію всіх нафтових родовищ в Арабії, що означало б кінець «бизнесові» чужоземних нафтових компаній на арабській території.

На тему рабства і допомоги «бідному» Саудові недавно в комісії закордонних справ американського сенату відбулася цікава дискусія. Відомий сенатор Морз з Ореґону запитав американського посла в Єгипті Раймонда Гейра, чи знає він, посол, в яку ціну оцінюються всі запаси нафти в арабських країнах.

— Звичайно, мільярдами долярів, — відповів посол.

— Якщо так, — продовжував Морз, — то чи розумно було б американським податковцям давати свої гроші з метою охорони капіталовкладів приватних нафтових компаній в тих країнах?

Посол на це нічого не міг відповісти. Коли ж Морз додав, що американська фінансова допомога Саудові і нафтовим компаніям не тільки не спричиниться до знесення, або, принаймні, до полегшення рабських відносин в Арабії, але, навпаки, мабуть лише зміцнить ті відносини, посол відповів, що він вважає, що рабство в Арабії «не є таким страшним», як це може декому здаватися…

Але король Сауд, не є першим і останнім розтратником американських грошей. Недавно преса подала, що в роках 1951-56 було фактично викинено «на «вітер» чверть мільярда долярів, які тоді, як «допомога», було видано іншому «бідакові» — урядові Ірану. Тепер комісія під головуванням конгресмена Гофмана досліджує, як і ким ті гроші було розтринькано, хоч американським податковцям звичайно від того мало потіхи…

Між тим уряд США недавно відмовився продати лишки своєї пшениці Єгиптові. Американський уряд «заморозив» навіть тих 5 мільйонів єгипетьських долярів. за які Єгипет хотів купити не зброю, а лише медикаменти.

Треба сказати, що далеко не всі американці погоджуються з «доларовою дипломатією» Далеса і його прибічників, тому, що така дипломатія лягає все більшим і тяжчим тягарем на американських податковців, терпець яких з часом може увірватися. У країні все частіше і частіше чути тривожні голоси остороги з боку видатних державних діячів, економістів і політиків.

Джерело: Вперед (Мюнхен). — Ч. 5 (78). — Травень 1957. — Стор. 7.