Що виявили події на Близькому Сході

С. Г-ко

Громадянська війна в Лівані і революція в Іраку раптово яскраво освітили усі сили, ще змагаються зараз на світовій міжнародній арені. Тут присутній насамперед молодий і динамічний арабський націоналізм, очолюваний Нассером. Він стремить до об’єднання усієї арабської нації в одну державу «від Атлянтійського до Індійського океану». Сила цієї ідеї в тому, що вона справедлива. Це тільки бо силою пережитків колоніялізму поділена Арабія сьогодні на ряд держав, починаючи від Марокко й кінчаючи на князівстві Кувайтському. Значна частина цих арабських країн ще й сьогодні знаходиться в прямій чи посередній залежності від різних західніх імперіялістів.

В Лівані йшла боротьба між націоналістами, що хочуть приєднатись до Об’єднаної Арабської Республіки, та реакційним президентом диктатором Шамуном, який боронив свої особисті й західні інтереси. Вибух республіканської революції в Іраку проґавили розвідки всіх західніх великодержав і тому він був справжньою несподіванкою у Вашинґтоні, Лондоні й Парижі. Іракська революція — насамперед антифевдальна: вона скинула короля й проголосила розподіл поміщицької землі між селянами. Її рушійними силами була національна буржуазія, головно купецтво, та армія. Однак, національний характер революції в Іраку ще не вирішений. Відомо, що військовики стоять за те, щоб об’єднатися з Нассером і визволитися від англо-американської нафтової монополії та Баґдадського пакту. Буржуазія ж виявляє хитання і ще невідомо, чим скінчиться ця революція.

Заставши Захід зненацька, вибух революції в Іраку призвів до раптового напруження у цілому світі. Американці висадили велику кількість свого війська в Лівані, а англійці окупували Йорданію. В обох випадках вони діяли формально на запрошення голів держав, але скоро виявилося, що тих голів держав в їх власних країнах майже ніхто не підтримує. Араби в Лівані й в Йорданії хочуть об’єднатися з Нассером.

В наслідок інтервенції на Близькому Сході США зрівнялися в світовій опінії з Англією і весь ефект американського спротиву англійській інтервенції на Суецькому каналі в 1956 році пропав назавжди. Америка без сумніву зробила велику політичну помилку, і сьогодні в американському Конґресі і в центральній пресі все більше наростають вимоги змін в американській зовнішній політиці та в ї керівництві.

Влізши в Ліван, поставивши спротив проґресивному націоналізмові арабів, США показали політичну безпорадність і безпринципність своєї закордонної політики. Бо справедливо питає сьогодні опозиція в США: які цілі переслідували Даллес і Айзенговер, піславши свої війська на Близький Схід? Вони відповідають, що ходило про американську власність там, тобто, про нафту. Одначе інтервенція американців і англійців в Лівані й Йорданії цієї проблеми не розв’язує. Поперше тому, що поширення інтервенції на інші арабські держави є справою проблематичною, щоб не сказати більше — неможливою, а без тотальної інтервенції на всі арабські держави (зокрема на Ірак) ґарантії чужоземної власности на нафту — немає. Подруге — і ця нічого не вирішуюча інтервенція в Лівані й Йорданії явно зависла в повітрі, і з погляду світової опінії і особливо з погляду спротиву арабських народів.

Американці кажуть, що вони хочуть забезпечити постачання нафти для Европи, щоб, мовляв, араби не могли закрити нафтопроводи. Але в Европі газети справедливо зауважують, що араби нафти своєї пити не будуть, вони, так чи інакше мусітимуть її продавати Европі. Отже, ніяк не загрожує Европі перерва в постачанні нафти, якщо араби візьмуть контролю над нею. І, навпаки, якщо через чужинецьку інтервенцію на Близькому Сході загориться війна, нафтопроводи справді підуть у повітря і потік нафти до Европи припиниться. Ось чому навіть Аденавер і Фанфані висловилися засуджуюче про англо-американську інтервенцію.

Нарешті, можна сказати, що ходить не про нафту, а про зиски з неї. Нафту не будуть пити ні араби, ні англо-американці. Обом же їм потрібні зиски з продажі нафти. І тут знов виявляються цікаві речі Зараз англо-американці ділять зиски з арабськими королями і шейхами пів-на-пів. Оскільки арабські націоналісти напевно ще не мають практичних намірів націоналізувати нафту, щоб забрати собі усі зиски, виникає питання: чому англо-американці не погодяться віддати 50% зисків арабському народові, замість давати їх зненавидженим народом королям і шейхам? Чи не мали б нафтові кампанії більше спокою, якби за 50% їхніх зисків в Арабії будували школи, шляхи, зрошення полів і т.п., замість королівських гаремів і рабів? Іншими словами, чи не було б більш співзвучно до голошених гасел «демократичного вільного світу» якби він сам; замість того, щоб це робила тільки Москва, поставився прихильно до арабського націоналізму і допоміг йому скинути реакційні февдальні монархії й об’єднатись у одній арабській республіці?!

Але — ні. «Вільний світ» стоїть за легальність, за статус кво. Революції, хочби і справедливі, викликають огиду і страх у поважних консерваторів. Цей консерватизм і приводить до того, що посилаються війська на порятунок різних королів йорданських і диктаторів ліванських, а дійсно проґресивний, дійсно народний рух арабів тим самим штовхається в обійми Москви.

Джерело: Вперед (Мюнхен). — Ч. 8 (93). — Серпень 1958. — Стор. 5.

Advertisements

0 Responses to “Що виявили події на Близькому Сході”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Листопад 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Жов   Гру »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: