Суец

В.Волинський

В попередній статті про справу Суецу ми підкреслили, що в конфлікті довкола Суецького каналу ходить не стільки про право на вільний прохід кораблів через канал, як про конфлікт економічних інтересів. Суецький конфлікт, це в першу міру конфлікт між великодержавними інтересами Англії, Франції й США та інтересами Єгипту. А ці інтереси, це не лише зиски з користування каналом, але передовсім чорне пливке золото, що йому на ім’я нафта.

Для арабських країн повна контроля й користування своїми економічними ресурсами й природніми багатствами є конечною передумовою для виходу з економічної відсталости й мізерного животіння мільйонних мас. Життєвий стандарт арабських народів – один з найнижчих в світі. Тоді як національний продукт на одиницю населення в США становить 2.240 долярів на рік, в арабському світі ця міра є така: 108 долярів в Йордані, 126 в Іраку, 132 в Сирії, 135 в Єгипті. Це означає, що середній дохід єгиптянина в рік виносить приблизно 100 долярів, не враховуючи великої різниці в доході між різними верствами єгипетського суспільства! Без націоналізації економічних ресурсів, загарбаних чужинецькими власниками, ріст економіки арабських країн неможливий. Маси населення і далі житимуть крайній нужді, а доходи з копалень, рафінерій, плянтацій йтимуть, як досі, в руки чужих капіталістів і місцевих февдалів. І тому боротьба арабських народів за контролю своїх економічних багатств, це боротьба за життя.

Для великодержав Заходу, знов же, справа Суецу, це боротьба за дальше колоніяльне й напівколоніяльне панування, за контролю над економічними ресурсами поневолених народів, що є джерелом мільярдних зисків заморських багатіїв. Прекрасно і без всякої маски оформив цю істину в одному реченні американський журнал «Ю. С. Ньюз енд Ворлд Репорт» за 17. 8. ц. р.: «Західні держави потребують нафту Близького Сходу, а Суецький канал вони потребують, щоб цю нафту перевезти для потреб світового ринку».

Одні лише американські нафтові компанії диспонують запасами нафти на Близькому Сході, що обчислюються в 275 мільярдів долярів і становлять собою 40% світових запотребувань. Американці володіють 60% нафтових ресурсів Близького Сходу; решта припадає англійцям, французам, голландцям і т. д. Вартість нафтових полів, що знаходиться в руках західніх імперіялістів, становить біля 460 мільярдів долярів. Зрозуміло, що усіма можливими засобами ці великодержави старатимуться зберегти незмінним «статус кво» свого імперіялізму, що проявляється сьогодні в економічній експлуатації підлеглих країн і поневолених націй.

Усі голоані маневри великої імперіялістичної трійки на чолі з США базувалися досі на твердженні, що нібито Єгипет порушує умови Констятинопільської конвенції 1888 року, яка регулює пароплавство на Суеці. Навіть деякі з наших еміґрантських «національних революціонерів» не втерпіли, щоб не повчити Нассера, що «не можна за одну ніч ламати міжнародні договори». (Взагалі треба ствердити, що позиція всієї еміґрантської преси в Суецькому питанні є ганебна для українського національно-визвольного руху!). Але що ж каже конвенція 1888 року? Перед нами зміст цієї конвенції. Складається вона з 17 артикулів, а центральним є артикул, який говорить про те, що Суецький канал має бути вільний і відкритий для проходу кораблів усіх націй в час миру і війни та що жодна з держав, партнерів до конвенції, не має права перешкоджати вільному вжитку каналу. Усі інші артикули відносяться до цього центрального та окреслюють, як ця умова має бути забезпечена.

Досі Єгипет ні порушив, ні не зламав конвенції 1888 року. Чи, точніше, Єгипет порушив умови конвенції, але кілька років тому і при певній згоді всіх великодержав: він заборонив прохід кораблів Ізраелю. Але в сьогоднішньому конфлікті ні Англія, ні Франція про це не згадують. Вся боротьба почаласая після націоналізації Єгиптом Суецької Компанії. Але ж націоналізація приватної компанії, яка є зареєстрована в Єгипті й підлягає його внутрішнім законам, не стоїть ні в якому відношенні до постанов Константинопільської конвенції. Західні держави не мають ні найменшого права, ані найменшої підстави чи оправдання для інтервеції. Нассер не зламав угоди 1888 року; він стояв і стоїть дальше на тому, що Єгипет не збирається не пропускати якісь кораблі через Суец, він пропускає вільно всі англійські й французькі кораблі і він згоден на всякі умови які ґарантували б постанови конвенції 1888 року, а супротивиться лише вмішуванню посторонніх великодержав у внутрішні справи Єгипту, порушуванню цими великодержавами суверенітету Єгипту.

Дня 12 вересня ц. р. на пресовій конференції в США, що передавалася по радіо й телевізії, американські журналісти питали французького амбасадора в Вашінґтоні, чим і як порушив Нассер постанови Константинопільської конвенції і що дає мотиви для інтервенції. На це французький амбасадор не мав ніякої відповіді, та й не міг її мати. Не зміг амбасадор дати й відповіді на думку, чи не ліпшеє було б зачекати, аж доки Нассер справді зламає угоду 1888 року і спричинить затримку кораблів.

Але ходить тут не тільки про вільний прохід кораблів через канал, а й про те, хто братиме зиски з каналу, які виносять понад 200 млн. долярів в рік. І ходить про те, щоб зберегти «статус кво» на цілому Близькому Сході, бо успіх Єгипту означав би перший крок в напрямі серйозного зрушення цього «статус кво». В обороні цього імперіялістичного «статус кво» можна сподіватися масивного натиску на Єгипет і Нассера, усякими засобами, зі зброєю включно. Можливою є економічна блокада, бойкот каналу і перевіз нафти та інших вантажів довкруги Африки. Сипатимуться великі гроші для фізичного усунення Нассера, тощо. Вже нині західні журналісти пророкують, що Нассерові залишилося не більше кількох місяців, що його чекає доля Моссадека в Ірані і що скоріш чи пізніш, а наступники Нассера прохатимуть ласки у Заходу.

Але дуже можливе є й те, що потужна історична хвиля вставання народів буде сильніша, що об цю потужну хвилю історичного припливу розіб’ються хвилі велидержавнихі інтересів. Людина і народи бажають свободи, повної, незакабаленої волі рішати про свою долю самостійно. Усіми нашими побажаннями ми стоїмо по стороні визвольних сил поневолених народів і глибоко віримо в їхню остаточну перемогу. В їхній перемозі і наша перемога, перемога нашого народу.

Джерело: Вперед (Мюнхен). – Ч. 10 (71). – Жовтень 1956. – Стор. 1.