Бенгалорес

Знищувати, як собак, усіх, хто не повзатиме біля наших ніг…»

Ці слова могли б стати виразним епіграфом до не написаної ще історії кривавого 130-річного французького панування в Алжірі. Вони належать маршалу Сент-Арно і взяті з його наказу, відданого в червні 1830 року, коли французькі війська висадилися в Алжірі.

Втім, ці слова французького маршала мають не лише історичний інтерес. Їх ретельно додержувались в теперішні часи і генерал Шаль, і командир парашутистів-убивць генерал Массю, і найманці з Іноземного легіону, і всі ті, чиї руки по самий лікоть заплямовані кров’ю в Алжірі.

Але можна з певністю сказати, що ні маршал Сент-Арно, ні його численні наслідувачі нічого не домоглися цим наказом. Вони могли знищити мільйони алжірців, однак примусити цей народ повзати біля своїх ніг нікому з них не вдалося.

В горах Аурес

Коли почалася боротьба алжірського народу проти французьких загарбників? Історики називають різні дати, але найточнішою може бути літо 1830 року коли французи вдерлися до Алжіру. Найточнішою тому, що алжірці ніколи не корилися загарбникам. /30/ Вже перші кроки колонізаторів по алжірській землі викликали опір з боку алжірців, спалахи повстань, які потім розгорілися у всенародну боротьбу.

Ми певні, що буде створено хвилюючий літопис цієї боротьби, від перших повстань 1830 року до підписання франко-алжірської угоди в Евіані, але останній розділ майбутньої історії нас, сучасників цих подій, хвилює особливо гостро. Цей розділ — невмирущі подвиги Алжірської армії національного визволення.

…Гірський район Аурес. В ніч на 1 листопада 1954 року тут спалахнуло повстання. Воно почалося спочатку в одному селищі, потім охопило цілий район Аурес. Далі з блискавичною швидкістю розповсюдилося на сусідні райони. І ось уже палає повстанням Кабілія, за нею — цілий департамент Константіна, а далі нові й нові департаменти.

Лише триста чоловік налічував перший збройний загін алжірських патріотів, але він поклав початок Армії національного визволення.

«Коли ми пішли в гори, — розповідає один з організаторів цього першого загону Айях Хасан, — нашою зброєю були лише ножі, сокири, мисливські рушниці та старовинні пістолети. З нею ми починали боротьбу проти танків, артилерії та авіації ворога».

Але у бійців перших алжірських загонів була ще одна зброя, якої у їхнього ворога не могло бути — воля до незалежності, вікова ненависть до гнобителів, тверда рішучість краще вмерти, але вибороти свободу. Це вилилося пізніше у відомі рядки національного гімна Алжіру:

«Ми дали клятву померти,
Щоб жив Алжір…»

Що ж до сучасної зброї, то її алжірські бійці здобували відомим шляхом: відбивали її у ворога.

Французькі колоніальні власті сподівалися, що їм вдасться звичайними поліцейськими заходами розправитися з повстанцями. Але дуже швидко їм довелося переконатися, що вони помиляються. І тоді проти Алжірської армії національного визволення виступила 500-тисячна французька армія, озброєна найсучаснішими засобами ведення війни.

«Ми виробляли свою тактику воєнних дій в горах і пустелі, — згадує начальник штабу головного командування Алжірської армії національного визволення Башір Бакхті. — Навальні атаки на французькі гарнізони, напади на військові транспорти і розвідувальні бої давали нам життєво необхідні трофеї — зброю, боєприпаси, продовольство і медикаменти».

Коли перший загін майбутньої армії вирушив у гори, на чолі його стояв алжірець — колишній солдат французької армії. Школою для майбутніх командирів були перші сутички з військами колонізаторів, перші сміливі операції проти французьких гарнізонів.

Загін став розростатися, його поділили на «катіби» — роти. Потім з’явилися батальйони, бо щодня до загону приєднувалися нові й нові сотні людей. Через три роки це вже була 150-тисячна армія з досвідченими командирами, з своєю тактикою, з суворою свідомою дисципліною, яка можлива лише там, де борються за справедливу справу.

Крізь «Лінію Моріса»

Тодішній військовий міністр Франції Моріс змушений був змінити свою думку відносно характеру війни в Алжірі. Ще недавно він вважав, що в горах діють лише незначні загони повстанців. Міністр лютував, обвинувачував своїх генералів у бездіяльності, /31/  вимагав негайно ж покінчити з непокірними…

Але саме він, військовий міністр Моріс, і став автором ідеї про створення в Алжірі «неприступної» укріпленої лінії. Це було свідченням того, що французькі власті побачили реальну загрозу своєму пануванню в Алжірі, що їм доведеться тепер думати вже про оборонні заходи.

…Від Середземного моря до нафтового району Колон-Бешар, майже на 700 кілометрів простяглася лінія в кілька рядів колючого дроту під струмом високої напруги, з суцільними мінними полями. Завдяки спеціальній системі реле, найменше порушення електричної лінії викликало підвищення струму до 3-х тисяч вольт. Потужна електромагнітна система притягувала до колючого дроту все в радіусі до 5-ти метрів. Честолюбний військовий міністр надзвичайно пишався тим, що лінію оборони було названо «лінією Моріса».

Французька преса називала лінію «непереборним валом» потім її охрестили «лінією смерті», а військові фахівці вважали що алжірці, з їх слабкою, аж надто скромною воєнною технікою, ніколи нездатні будуть подолати «лінію Моріса».

Але сталося щось зовсім не передбачене французькими генералами.

У алжірців з’явилася зброя яку вони назвали «бенгалорес». Ні, це не була якась складна техніка, створена на спеціальних військових підприємствах. «Бенгалорес» алжірці робили самі Уявіть собі три довгих сталевих труби, начинені вибухівкою. Труби з’єднані між собою, і від них тягнеться довгий запальний шнур. Осколки «бенгалорес» рвали колючий дріт «лінії Моріса», утворюючи в ній проходи для ударних підрозділів алжірців.

Командування Армії національного визволення виробило дуже цікаву тактику. Напади на «лінію Моріса» вчинялися одночасно в п’ятнадцяти-двадцяти місцях, одночасно там лунали вибухи і рвався колючий дріт. Де ж, в якому місці буде проведено головну атаку на французькі позиції?

Загони бійців, озброєних «бенгалорес», розвіяли вщент міф про неприступність «лінії Моріса». Вони також діставалися до залізничної лінії, що з’єднує нафтоносні райони Сахари з узбережжям Середземного моря. І в повітря летіли ешелони з нафтою. З «бенгалорес» алжірці сміливо нападали на французькі військові склади.

Що таке «інфраструктура»

Алжірська армія національного визволення користувалася дуже своєрідною системою зв’язку, спостереження і оповіщення військ. В жодному з військових підручників ви не знайдете згадки про неї. Алжірці дали їй назву «інфраструктура». Проте з інфрачервоним промінням — цим досягненням сучасної фізики — вона не мала нічого спільного.

Головні складові елементи «інфраструктури» — люди, прості алжірські жителі, ті, хто хоча й не був у лавах армії, але вважав /32/ своїм священним обов’язком допомагати боротьбі проти гнобителів. На кожній гірській вершині, на залізничних станціях, в населених пунктах, на схрещеннях автомобільних шляхів, — скрізь непомітні спостерігачі, не лише дорослі, а й діти, пильно стежили за всім, що відбувалося навколо. Жодний літак або вертоліт не міг піднятися в повітря, жодна автоколона не могла вирушити в путь, щоб це не стало відомим алжірському військовому командуванню.

Якими засобами численні спостерігачі передавали свої відомості? Важко їх перелічити. Високе багаття, крики тварин, зарубки на деревах, — всі ці сигнали, поруч з живим зв’язком, передавалися з одного пункту до другого на великі відстані.

Під час підготовки чергової операції, її учасниками ставали тисячі жителів навколишніх селищ. Вони оточували армію своєрідними лініями охорони, запобігаючи можливості несподіваного нападу ворогів з тилу. Населення доглядало і переховувало поранених бійців, воно виконувало різні роботи, пов’язані з постачанням військ, звільняючи бійців від багатьох турбот.

Були в районі бойових дій місця, названі тут «мертвими зонами», бо вони були майже неприступні для французьких військ. Це — гірські долини, ущелини, старі фортеці тощо. Тут алжірське населення жило разом із своєю армією. Дорослі й діти поділяли з бійцями всі незгоди їх суворого життя, нестатки, злигодні й небезпеку.

В «мертвих зонах» дорослі й діти навчалися грамоти. Тут готувалися різні спеціалісти — медичні сестри, учителі, майстри по ремонту зброї. Звідси армія черпала для себе людські резерви.

І тут, в цих іноді дуже малоприступних районах, виявлялися перші риси нової народної влади. «Мертві зони» ставали першими зонами нового життя Алжірської республіки.

* * *

Буржуазна преса довгий час, пишучи про Алжірську армію національного визволення, вживала лише терміни «повстанці», «партизани». Тепер навіть вона змушена визнати наявність загартованих, сильних, свідомих збройних сил алжірського народу, справжньої армії.

«Бенгалорес» — ця назва зброї, з якою алжірські бійці штурмували укріплені лінії французьких військ — стала символічною. В ній втілюється бойовий дух алжірського народу, що, як вибухівка, розриває вщент кайдани колоніалізму.

Угода, підписана в Евіані, поклала край багаторічній війні в Алжірі. Але припинення вогню — це ще не мир. І щоб домогтися повного визволення Алжіру, бійці його героїчної армії будуть так само твердо й надалі тримати зброю в своїх руках. /33/

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1962. — №6. — Стор. 30–33.

Advertisements

0 Responses to “Бенгалорес”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Жовтень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Лис »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: