Похідний щоденник французького капітана в Алжірі

Газета  «Юманіте діманш» опублікувала уривки з щоденника французького офіцера, людини зі здоровим глуздом, якій довелося брати участь у злочинній війні в Алжірі. Ці безпосередні спостереження очевидця переконливо показують гидке обличчя «брудної» війни. Вміщуємо переклад цих уривків.

Жорстока романтика смерті…

Цій молоді бракує романтики. Боюся, що я відкрив її трагічну сторону. За кермом джипа, що наїжачився кулеметами, а проте віз мене з мирною місією, — хоч тут кожна дорога, куди б вона не йшла, — це обов’язково стежка війни, — за кермом сидів молодий солдат, спокійний і серйозний.

Я милувався його профілем грецького атлета і тією драматичною серйозністю, якої набирало молоде обличчя, коли від думки, занадто старої для його віку, суворішали його риси. Чому мій погляд весь час звертається до каски, речі такої вже тут звичної, що на неї й не дивляться? На стрічці, якою прив’язано маскувальну сітку, — напис старанно виведеними заголовними літерами. Я мусив чекати зупинки, щоб розібрати його повністю, бо він, немов діадема, робив півколо круг його чола: «Жити молодим, померти молодим і стати гарним трупом»… Не слід думати, що це була просто забавка: він напевно виводив цей напис з не меншою серйозністю, ніж ті люди, що колись писали афоризми на стародавніх монументах.

В той самий час, коли молодь захоплюється супутниками, що вилітають у небесні простори, коли молоді люди докладають всіх зусиль, щоб зміцнити мир, ми ще довго не зможемо запропонувати нашим дітям нічого іншого, крім /127/ цієї жорстокої романтики смерті у розквіті їхньої молодості.

З цієї миті кожний ризикує своїм життям

«Оп» — це початок слова-ключа, слова-табу, яке вживалось тут частіше, ніж будь-яке інше, слова «операція», що їм називають кожен, хай найнезначніший вихід військ, аби лише він мав якісь оперативні цілі: засідка, контроль дороги або села, розвідка підозрілих об’єктів, пошуки зброї, перевірка відомостей.

А в дійсності все набирає значення операцій — навіть важкі роботи в лісі, вивезення сміття та помиїв або доставка кількох листів до поштового обозу, що проходить за кількасот метрів звідси. Як тільки переходиш за колючий дріт, як правило напівзнесений вантажними машинами, — треба бути озброєним неначе для довгого походу, бо ворог всюди, і межі його дії не переходять лише за ненадійні кордони нашого колючого дроту.

Над табором густішають сутінки. Без шуму, без звуку, без сигналу, у визначений час невиразні силуети в брезентовій формі і саморобних капелюхах вислизають з наметів і куренів, тримаючи зброю на ремені, дулом в землю, як її носять мисливці. Колони шикуються так само безшумно; радист розгортає антену похідної рації, яку носять на спині, мов мішок. Чути лише клацання затворів, що подають патрони в магазини: люди готуються до несподіваного нападу.

Легко ковзаючи на своїх /128/ «патаугас» з каучуковими підметками, колона один по одному — десять, двадцять, сто — тане у вечірньому присмерку.

У солдатів серйозний і суворий вираз обличчя, а тримаються вони так, що їм би личило йти в похоронній процесії. З цієї миті кожний з них глибоко переконаний, що ризикує своїм життям, і цей подвиг вони чинять без хизування і без радості; а проте й без страху. Від частих відвідин смерті всі ці молоді люди старішають на цей час років на десять, аж до повернення в табір.

Дикі тіні на диких стежках поміж диких кущів; дикими звірами стають ті, що вистежують інших; наче хижаки, зачаїлися вони в улоговині вздовж стежки, де, як було відомо, «фелли»[1] спускаються по ночах, щоб легкими і мовчазними тінями пробиратися до села, де вони знайдуть їжу, можливо, притулок на ніч, а можливо, також (принаймні, одружені) і короткочасну любов.

Час минає. Засідка наче вростає в скелі. Дехто, у кого втома пересилює тривогу, починає засинати. Звичайно у дев’яноста дев’яти випадках із ста це триває до півночі, аж поки не знімуться з місця так само тихо, як і прибули сюди, і не повернуться до табору.

Часом однак якийсь силует, наче відриваючись від блідніючого ультрамаринового неба, піднімається на гребені скелі, прислухається, причаюється, підплигує, ефірний і гнучкий, робить жест, який будить десь за гребенем іще три чи чотири тіні.

Якщо все йде добре, якщо ніхто з наших людей, знервованих. довгим очікуванням, не зреагує занадто рано, повстанська група потрапить у підкову засідки.

Тоді, роздираючи барабанні перетинки, особливо чутливі після довгої тиші, шквал кулеметного вогню з несамовитим тріском розірве шовкові куліси нічної декорації.

Все людське протягом наступної півгодини тремтітиме в цій безжалісній драмі взаємного страху, що завтра називатиметься хоробрістю.

Крик, втеча, шквал вогню. Радіо дає сигнал мортирам і гарматі, якщо така є.; вибухи відмічатимуть оглушливими різнокольоровими спалахами шлях гаданого відступу.

Солдати, навіть поза даним сектором, стріляли скоріш для того, щоб звільнитися від свого страху, ніж від зарядів.

Високо в небі розцвітає освітлювальна ракета на парашуті, і з її появою з нічого раптом виникає місячний пейзаж для захоплюючого кінофільму; при світлі цього метеора обшукується місцевість. Інстинкт мисливця перетворює всіх цих спокійних людей на сеттерів.

«Фелл» мертвий. Польовий санітарний візок тихенько скрипить на стежці, і ноші розгорнуто. Побачивши вбитого, такого дужого і одягнутого так само, як і ми, в польову форму, — різниця лише в маленькому береті, — мимохіть відчуваєш, що треба віддати йому, як солдат солдатові, належну шану.

Потріскує радіо, нетерплячі КП вимагають деталей. Про кожного вбитого «фелла» повідомляється як про перемогу.

Санітарний візок зникає, повернувши ночі її красу.

Мовчазні і втомлені, солдати колоною один за одним повертаються назад.

„Біля чистого фонтана”…

Свобода, рівність і т.д.[2] святкуватимуться в кожному центрі згідно з циркуляром № …

Як завжди, «стихійна участь» народу старанно організовується: в розпорядженні «населення» вантажні машини (цього разу жінки остаточно ухилилися). Зібралося лише кілька десятків чоловіків з навколишніх сіл і з сотню — з самого поста. В’язні під наглядом військ прикрашають площу: в центрі — висока мачта для триколірного прапора, на якій набито великий лотарінгський хрест, гірлянди прапорців навколо площі і чотки електричних лампочок для ілюмінації; естрада з фортепіано для солдатського джаз-оркестру.

Цього ранку, об 11 годині, звичне видовище: командир, рота, що бере на караул. З протилежних боків каре — мусульмани, колишні учасники війни, у своїх національних костюмах, тримаються з надзвичайною гідністю. Їх з півсотні… З третього боку — учні початкової школи з Т…. під наглядом свого вчителя. Хлопчики в червоних фесках, дівчата — в костюмах яскравих кольорів, виховані й акуратні, з чорними косами під шовковими хусточками, справжній фейєрверк веселого щебету.

Нарешті, з четвертого боку — особи європейські, переважно військові і знатні мусульмани, мер, башага та крупні комерсанти. Піднімають прапор. Він — прикрий символ — чіпляється за лотарінгський хрест. Командир бере слово. Щоб нагадати про взяття Бастілії? Французьку революцію  славнозвісного 14 липня?

Ні. Він звертається до почесних запрошених, до колишніх учасників війни.

Резюме промови: ви боягузи, ви неспроможні допомогти нам зупинити феллахів! Що ви, боїтеся, чи що? Хотів би я знати, чого ви ховаєтесь за бабські спідниці? (Це перекладається більш офіційним стилем).

Холод в очах запрошених. А тимчасом в тіні термометр показує 40 градусів тепла. Потім починаються розваги. Старші учні змагаються з бігу в мішках і т.д. Вчитель дає знак маленьким кабілам[3] І вони затягують старовинні і чудові французькі пісні. Ці милі, тендітні, чисті голоски, що, трохи шепелявлячи, виводять: «Біля чистого фонтана», — дуже зворушливі. /129/

Війна триває

Просто на землі, де зібралися самі мусульмани, імпровізований кабільський оркестр (таїта, тамбурини і плескання в долоні) награє місцевий танок. Якийсь старий дуже комічно витанцьовує колінця, тримаючи в руках чабанську палицю. Він жваво перебирає ногами, трошки вдає з себе блазня, щоразу по-різному виконуючи монотонну рітурнель.

Зненацька, немов зірвавшись з цепу, вискакують на естраду виконавці з французького джазу. Зрозуміло, солдати віддають перевагу сучасному джазу і ледве приховують свою зневагу, коли кабільський оркестр виходить на перший план.

На землю спадає вечір. Електричні гірлянди кидають на кабільські танці коло екзотичного хвилюючого світла. Тепер вже крамар, що досі ховався серед запрошених, під’южуваний ритмом і підбадьорюваннями з натовпу мусульман, згинається, як паяц на вірьовочці, під акомпанемент оплесків в долоні.

Заступник командира, кремезний і гладкий, головує, розсівшись у кріслі, мов негритянський король.

Атмосфера вечора, завдяки музиці, стає майже щирою і братньою. Солдати самі слухають і дивляться: зачарована Африка і озброєна Європа забулись.  Народжувалась спільність людей.

Командир задоволений: свято пройшло успішно. Атмосфера «13 травня»[4] досягнута.

Та раптом дійсність нагло розбиває цей нетривкий союз. Піаніст з джазу помічає, що його забули; мікрофон загугнявив: «А тепер послухайте акордеоніста».

Кабіл, що танцював у колі, зупинився посеред танцю. Він майже забув про цих військових.

Розгніваний командир кидається до естради і наказує джазу додержуватися програми: спочатку мусульманське свято. Піаніст закриває рояль. Акордеоніст вкладає свій інструмент у футляр; саксофоніст також. Солдати, солідарні із своїм оркестром, починають розходитись, вороже поглядаючи на мусульман.

А тим не лишається нічого іншого, як у передчутті бурі забиратись геть. Лави перекидаються. І на завершення спектаклю перерізано електричні проводи.

Згодом буде повідомлено, що це шкідництво з боку «феллів». Свято закінчилося.

Свято 14 липня під знаком 13 травня було короткочасним.

Завтра крамар знов буде до всього байдужий, і, стоячи у затінку своїх ґанків, кабіли дивитимуться на французький патруль, що проходить повз них, поглядом, позбавленим будь-якого виразу, який нервує більше, ніж презирство.

Війна триває… /130/

Переклад з французької

Примітки

[1] «Ф е л л» — від скороченого «феллах» (араб.)— селянин.

[2] Мається на увазі національне свято Франції — 14 липня.

[3] К а б і л — житель Кабілії — північного району Алжіру.

[4] В цей день група вищих офіцерів французьких військ в Алжірі підняла заколот проти уряду.

Джерело: Всесвіт (Київ). — 1959. — №11. — Стор. 127–130.

Advertisements

0 Responses to “Похідний щоденник французького капітана в Алжірі”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Жовтень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Лис »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: