«Брудна війна», або як «вільний світ» душить альжірську революцію

Ю.Мовчан

«107 партизанів знову полягло сьогодня підчас жорстокої і дикої війни… Вчора було забито 36 партизанів з гелікоптера… Щонайменше 175 революціонерів втратило життя вчора під час кривавої боротьби з урядовими військами»…

І так далі, і так далі… І так майже щоденно…

Де це діється? По той бік «залізної заслони»?

Ні, це діється тут, у країнах «вільного світу» — діється в Альжірі, під «священним покровительством найдемократичнішої держави» — Франції. Це «вільний світ», наче будучи викликаним на «соцзмагання» Москвою щодо успішного закріпачення і винищення народів, душить національну революцію альжірського народу.

Альжірія, як це вимушений визнати навіть такий орган великої буржуазії, як «Нью-Йорк Таймс» (6.II.57), опинилася під французьким, окупантським ярмом тільки після довготривалої кривавої колоніяльної війни. Дотримуючись відомої формули всіх імперіялістів про те, що «коли маєш змогу загарбати якусь країну або народ — загарбай, а потім завжди знайдеш сотні письменників і адвокатів, які виправдають це загарбання» — французька буржуазія так само все зробила, аби і «конституційно», і «юридично» «довести», що «Альжірія — невід’ємна частина французької території» (аналогічно до московської формули — «Україна — невід’ємна частина СССР»).

Більшіе ніж 400.000 військ — переважно недобитків гітлерівської та інших фашистських армій Другої світової війни — кинув французький імперіялізм на поля Альжіру, аби й далі втримати при собі цю колонію. Французькі колонізатори вже давно зазіхали на альжірську землю. Коли погрозами і шантажами не вдалося покорити миролюбного альжірського народу, тоді року 1827-го французький король Карл Х-тий, при тихій згоді інших імперіялістичних держав, проголосив блокаду всіх кордонів Альжіру. Минуло понад три роки аж поки франція змогла на 500 кораблях висадити 35 тисяч озброєного до зубів війська на Сіді-Ферух (10-го червня 1830 року). З того часу французький колоніялізм поступово але жорстоко все більше й більше здобував мілітарну контролю над Альжіром. День 5-го липня 1830 року вважається днем смутку альжірців, бо від того часу Альжір опиняється під французькою окупацією. «Альжірська кампанія» була настільки малопопулярною навіть серед французького народу, що невдовзі після завоювання Альжіру французький король у зв’язку з великим незадоволенням народу вимушений був залишити свій трон.

Але король відійшов, а французький імперіялізм залишився. Щоб закріпитися на новій підбитій території, французькі уряди, беручи приклад з своєї північної сестри Англії, розпочинають приспішено колонізувати загарбані землі. До 1847 року понад 50 тисяч французьких колоністів-осадників вже було переселено до Альжіру (не говорячи про 50 тисяч еспанців та мальтійців, які ще раніше були там поселилися).

Подібно як то було з «райхсдойчами» за гітлерівської окупації на підбитих землях, французькі колоністи на альжірській землі наділялися виключними правами. Вони могли робити що хотіли з тубільним населенням, включно могли без жодного суду забивати на смерть «диких і «неслухняних» альжірців, і за це не несли жадної відповідальности. Одночасно, щоб юридично закріпити за собою Альжір (ану ж якийсь інший імперіяліст скаже, що то його територія!), 1848 року до конституції 2-ої республіки додається спеціяльний додаток, згідно якого Альжір проголошується «французькою територією».

Щоб ще більше заохотити французів переселюватися до Альжіру, року 1873-го ухвалюється спеціяльний закон, згідно якого переселенцям надається великих пільг щодо набуття земель, розвитку торгівлі, і т д. При тому переселенців забезпечувалося не тільки найкращою землею (за рахунок звичайно місцевого населення), але їм призначалися також найкращі дільниці в містах, що автоматично ставило їх, переселенців, у панівне становище в країні. Це, звичайно, робило свій вплив, і тому на 1881-ий рік европейського населення в Альжірі нараховується вже 375 тисяч.

Аж до часу 2-ої світової війни альжірці і формально, і фактично були позбавлені всяких політичних прав у своїй країні. Вся влада цілком і повністю перебувала в руках французьких окупантів. І тільки 1944 року деґолівський «національно-визвольний комїтет» проголосив, що «альжірці (мусульмани) матимуть такі ж самі права і обов’язки, як і французи», і що «всі мешканці Алжиру проголошуються французькими громадянами».

Як уже видно з цієї деклярації, деґолівським «визволителям» зовсім не йшлося про визнання права на самовизначення за альжірським народом навпаки, самовільно накидаючи альжірцям французьке громадянство, французькі реакціонери тим самим намагалися ще більше злучити Альжір з Францією, запобігти сепаратистському рухові, який все більше і більше почав захоплювати народи арабського світу. Словом, Де Ґоль рятував «єдину й неділиму» Францію. Звичайно, деґолівська декларація про зрівняння в правах французів і альжірців була тільки пропаґандивно-тактичним маневром, розрахованим на здобуття до себе симпатії з боку хочаб частини арабського населення та на мобілізацію цього населення для війни проти Німеччини. Французькі колоністи, маючи за собою повну підтримку з боку численних полків французької армії, і далі були і є повними панами на окупованій території. І тому альжірський народ вирішив поставити окупантові рішучий спротив.

Хоч напівстихійна боротьба альжірськото народу за свою самостійність розпочалася ще зразу ж після першої світової війни, проте справжній організований похід проти окупанта розгорнувся тільки після другої світової імперіялістичної війни. Покладаючись виключно на свої власні сили, альжірські повстанці в наші дні зводять тяжкі бої з буквально тридцятикрат переважаючими і озброєними наймодернішою зброєю французькими окупантами, буржуазна преса світу не може зрозуміти — як це так, що півмільйонна регулярна армія не може дати ради заледве 15-ти тисячам майже беззбройних альжірських повстанців. Та преса не може, або скорше не хоче, зрозуміти того простого факту, що хоч альжірські повстанці і не мають гелікоптерів та найновіших танків, які (за американські гроші!) французький уряд в необмеженій кількості може доставляти своїй армії в Альжірі, повстанці користуються безмежною любов’ю й симпатією, як свого власного народу, так і всіх інших поневолених — зокрема арабських, народів. Саме ось цим «духом» ненависти проти окупанта, бажанням звільнитися з-під його ярма за всяку ціну, пояснюється подивугідний героїзм альжірського народу.

Колоніяльна війна французького імперіялізму проти альжірського народу зрозуміло викликає осуд з боку світової громадськости, в тому числі і французького народу. Подібно як кілька років тому було з війною в Індокитаї, чесні французи так само і цю авантюру називають «брудною війною». Одночасно світова преса все частіше звертає увагу на жорстокість французьких окупантів і війська в Альжірі. Щоб зламати бойовий дух противника, французькі колонізатори все частіше вдаються до фізичних тортур арештованих. В’язнів так «допитують», що багато з них не в силі вижити і тому вони «зникають без вісті». Ще інші гинуть від куль сторожів «при спробі втекти». Такі методи знущань застосовуються навіть проти підлітків Але в той час, коли французька громадськість гостро засуджує ці жорстокості, фашистські депутаті парляменту виправдовують їх. Один з правих реакціонерів, який недавно відвів Альжір, заявив, що застосовування тортур «дає результати». А фашистська газета «Ріварол» привітала ці тортури заголовком «Браво!»

Передбачуючи дебати в справі терору в Альжірі на XIII-й сесії генеральної асамблеї ОН, французькі окупанти напередодні тієї сесії намагалися брехнею, наклепами і провокаціями відвернути увагу світової громадськости від своїх злочинів проти альжірського народу. В цьому розумінні є характерною «справа Анрі Алеґа» — талановитого французького журналіста, якого французька адміністрацій без суду і слідства кинула року 1955-го до тюрми тільки за те, що він правдиво описував в пресі звірства французьких властей в Альжірі. Про долю Алеґа нічого не було відомо аж до серпня ц.р. Тільки після цього в пресі з’явився його лист до генерального прокурора Альжіру, в якому він описує жахливі тортури, що їх він зазнав від французьких парашутистів, які прибули для «умиротворення» альжірців.

Впливовий англійський журнал «Економіст» недавно писав: «Алеґ наводить у своїй скарзі імена багатьох парашутистів, офіцерів і солдатів. Він говорить, що вони його катували у своєму таборі поблизу міста Альжір. Хоч ця с карга написана у стриманому тоні, проте вона настільки докладна і переконлива, що вповні заслуговує довір’я для того, щоб вимагати негайного слідства… Алеґ пише, що його рани ще не загоїлися»…

«Справа Алеґа» — зайвий доказ того, що колоніяльний режим в Альжірі тримається тільки на багнетах. Війна в Альжірі вже принесла Франції загибель тисяч її синів. Але ще більше, незрівнено більше потерпів альжірський народ. За 33 місяці війни загинуло 42 тисяч альжірців, при чому значна частіша забитих і закатованих — мирні жителі, старі, малолітні або немічні люди. Всі ці факти дають право французьким патріотам обвинувачувати французьких загарбників у геноциді.

Подібно як то було під час війни в Індокитаї, війну в Альжірі французький імперіялізм тільки тому ще остаточно не .програв, що користуються підтримкою з боку інших країн, зокрема, уряду Сполучених Штатів Америки. Як ми вже в свій час повідомляли, американський уряд устами свого посла в Парижі Ділона свого часу був відверто заявив, що американський уряд вирішив подати всебічну підтримку у «розв’язанні» альжірського питання. За словами швидко пішли Айзенговерові «дідси» (тобто, діла, справи, про які він часто любить говорити). Уряд США не тільки вислав Франції «потрібну» кількість гелікоптерів, які, як про це відверто підкреслювалося в пресі, мають бути застосовані для боротьби проти «неслух’яних» альжірських «ребельянтів». В рамках Айзенговерової кількамільярдової програми «допомоги» закордонним державам, Франція також дістає від США значну «підтримку», за допомогою якої вона і далі може фінансувати свою війну в Альжірі. Одночасно французький уряд, на домагання губернатора Альжіру Лякоста, розпорядився послати для боротьби проти повстанців також кілька дивізій НАТО. З цього видно, що оце славнозвісне НАТО — це фактично тільки ширма, за допомогою якої капіталістичні країни під претекстом «оборони перед комунізмом» об’єднано душать національно-визвольні революції.

Крім мілітарної та фінансової допомоги, Франція дістає від своїх «спонсорів» також всіляку дипломатичну та взагалі «моральну» підтримку. Кожного разу, якщо тільки на засіданнях ОН або деінде виникає, або може виникнути, дискусія навколо альжірського питання, уряд США та інші капіталістичні країни /5/ під претекстом «політики невтручання у внутрішні справи» (?) спішать не допустити до таких дебат. В дні, коли пишуться ці рядки, ще не було дебатовано альжірське питання на поточній сесії ОН, хоч це питання напевно знову буде висунено. Чи хоч на цей раз зміниться американська політика до цього питання — дуже сумнівно. В кожному разі покищо немає жадних показників на таку зміну. А для нас, українців, це дуже важливо. Бо де є докази, що подібну «лінію» не зайняли б американські або англійські дипломати і щодо українського питання, якби будь-коли це питання виникло на міжнародній арені?

Щоб якось «стабілізувати» становище в Альжірі, французький уряд вигадав таки маневр: напередодні останньої сесії ОН виготовлено плян, згідно якого Альжір мав би бути поділений на напів-автономні райони з переважаючою більшістю або альжірського (мусульманського) або французького населення. Альжір, згідно пляну, становив би своєрідну федерацію альжірського та французького населення, залишаючись одначе і далі під загальним політичним, мілітарним і економічним контролем «старшого брата» — Франції. Якщо зважити, що до цього часу альжірське населення взагалі не користувалося (фактично) жадними правами, то такий плян є певною поступкою з боку французьких властей. Інша справа, що цей плян в жодній мірі не .розв’язує основної вимоги «Альжірського національного фронту» — повне державно-політичне унезалежнення Альжіру від Франції чи від будь-якого іншого «опікуна». Плянуючи поділити країну на окремі райони, французький уряд фактично керувався старою, як світ, імперіялістичною формулою «діли і пануй!» Французи з цим навіть і не таяться. Напр., капітан Альберт Маутін — «гауптман» багатьох альжірськлх сіл — заявив кореспондентові Асошієйтед Прес: «Ви думаєте, що ці люди (тобто, альжірці) здібні керувати державою? Ніколи! Тільки ми, европейці, здібні на це, і ми звідси не уступимося!» («Форт Вейн Джорнал» 19.X.57).

Тому боротьба альжірського народу за незалежність продовжується.

Нарешті, не можна не згадати при цьому також ганебної ролі французьких «соціялістів» у придушенні альжірської революції. Їхня роля є дуже подібною до тієї ролі, яку в свій час відіграв «демократичний» уряд «соціяліста» А.Ф.Керенського у придушенні української революції. Це ж ніхто інший, як уряд «соціяліста» Ґі Моле домагався від парляменту вислання до Альжіру 500-тисячної армії «усмірітєлєй».

Але ні тортури, ні вбивства, ні об’єднаний фронт світового імперіялізму не зупинить боротьбу альжірського та інших поневолених народів за своє визволення. Доля імперілізму припечатана! /6/

Джерело: Вперед (Мюнхен). — Ч. 12(85). — Грудень 1957. — Стор. 5-6.

Advertisements

0 Responses to “«Брудна війна», або як «вільний світ» душить альжірську революцію”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.




Жовтень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Лис »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти

Advertisements

%d блогерам подобається це: