Расовий конфлікт в Америці

Семен Горощенко

Заворушення в місті Литтл Рок, штат Арканзас, на Півдні США, були великою новиною, що облетіла цілий світ. В цьому місті, з населенням в 117 000 чол., з яких 20 000 становлять негри, частина расистськи настроєних білих не захотіла допустити учнів-негрів до центральної середньої школи. Ще в 1954 р. Верховний Суд США виніс рішення, що расовий поділ учнів у державних школах є антиконституційним і зажадав, щоб всі школи були расово мішані. Це рішення торкалося головно південних штатів, де негритянське населення найбільш чисельне, але трактується білими традиційно, ще з часів рабства, расово нижчевартісним і насильно відділяється від білого населення на кожному кроці. Навіть у столиці США Вашинґтоні, який лежить на межі південних і північних штатів, можна побачити на деяких ресторанах вивіски «Кольоровим вхід заборонений». («Кольоровими» в США по-вуличному звуть тільки негрів). В південних же штатах такі вивіски є на кожному кроці, не лише в ресторанах, а на кінотеатрах, на автобусах, трамваях, міських лазнях, і вбиральнях, в скверах і парках. Чисто негритянських шкіл на Півдні США мало і вони переповнені, але до шкіл білих расисти пускати негрів не хочуть. За три роки після згаданої постанови Верховного Суду інтеґрація шкіл на Півдні посунулася зовсім мало. Расисти ставили цьому скажений спротив. Рорпалювані агітаторами з фашистівського Ку-Клукс-Клану, озвірілі натовпи білих не раз били негритянських дітей, що йшли до школи, били негритянських священників, що пробували їх спинити, руйнували й палили будинки негрів і т. д. В м. Литтл Рок конфлікт набрав таких надзвичайних форм лише тому, що сюди нарешті вмішалася федеральна влада, яка ввійшла в конфлікт з владою штатною. Трапилося так, що голова міста був за допущення негрів у білу школу і хотів вжити міську поліцію для охорони порядку. Расисти однак звернулися заднім ходом до губернатора штату Фобуса і намовили його (а він не міг відмовити, бо це були багачі, що фінансували його вибори!) вжити ніби для забезпечення порядку в місті штатну армію – т. зв. національну ґвардію, яка є звичайною реґулярною армією. Національна ґвардія оточила школу і багнетами не пускала до неї негритянських учнів, що прийшли вранці на заняття. Губернатор Фобус «пояснив», що ґвардія це зробила для того, щоб уникнути заворушень у місті, хоч натовп білих расистів побив негрів, коли ґвардійці прогнали їх від школи, і ґвардійці цього заворушення не спиняли. Тоді обласний федеральний суддя відкрив судову справу проти Фобуса, обвинувативши його, що він порушує постанову Верховного Суду й конституцію США. Щоб підтвердити свою правоту, Фобус вивів національну ґвардію з міста, передавши справу встановлення порядку місцевій поліції. На другий день в місті вибухли заворушення і поліція з ними справитись не змогла. Виходило, що Фобус принаймні почасти мав рацію. Щоб якось рятувати престиж федерального суду і справи шкільної інтеґрації, президент Айзенгауер рішився на крайні заходи: проголосив мобілізацію Арканзаської національної ґвардії на федеральну службу, тобто, забрав її з-під влади Фобуса, і післав до Литтл Рок 500 регулярних парашутистів з північних частин федеральної армії. Парашутисти багнетами розігнали натовпи расистів і під конвоєм провели негритянських учнів у школу. В такий спосіб сталася формальна інтеґрація негрів в центральній середній школі міста Литтл Рок. Але в цілості расового питання в Америці це в дійсності був лише маленький епізод. Абсолютна більшість шкіл Півдня і далі залишається необ’єднаною. Расисти, фінансовані південними плянтаторами, які ще й досі шкодують за рабством і не хочуть Півночі простити його знищення, панують по містах і селах Півдня й трактують негрів на кожному кроці як худобу.

Про характер агітації, що ведеться расистами на півдні, можна бачити з таких ось типових прикладів. Кореспондент «Нью-Йорк Таймсу» повідомив 26. 9. 57, як один расист промовляв до натовпу в Литтл Рок після того, як парашутисти провели негрів у школу:

«Джентльмени! Ви тільклщо побачили, як працює комуністична диктатура! В моїх очах стоять сльози, бо Сполучені Штати втратили свободу».

Редактори газети «Тзе Ньюз енд Кур’єр» в м. Чарлстон, в Південній Кароліні, написали 25. 9. 57: «Ми не пробуватимемо тут дискутувати про леґальні права президента. Це хай роблять правники. Але не має сумніву, що в нього є воєнна сила. Та воєнна сила є і в Росії, яка задавила .повстання в Україні, в Угорщині і скрізь за залізною завісою, президент може зітерти штат Арканзас з лиця землі. Але він не розв’яже цим проблеми штатних прав».

Навіть у Конґресі США сенатори з Півдня вийшли з себе. Сенатор Джонсон з Південної Кароліни заявив пресі, що, якби він був на місці Фобуса, «я б проголосив повстання, я б знову викликав національну ґвардно і показав би, хто має бути владою в моєму штаті». («НЙТаймс», 25. 9. 57).

Для правди треба відзначити, що нині далеко не всі білі на Півдні є антинегритянськи настроєні. Порівнюючи з минулими часами, там є значний поступ. З другого боку, й на Півночі расове питання далеко ще не розв’язане. Хоч напруження тут значно- менше і леґальних обмежень для негрів немає майже ніяких, проте й тут іноді підкладають бомби під негритянські будинки (як напр. у Чикаґо), а вже психологічної відрази й нетолерантности, то ціле море. І то не лише до негрів, а й до інших – до порторіканців (у Нью-Йорку), до китайців і японців (в Сан Франціско). Немало психологічної відрази є на Півночі й між самими білими, між американцями-абореґенами й імміґрантами-італійцямм, ірляндцями, слов’янами. Помітно поширений на Півночі і антисемітизм.

Кожній об’єктивній людині, однак, зрозуміло, що парашутистами, хочби навіть озброєними атомовою бомбою, расового чи національного питання не розв’яжеш. Своєю поведінкою Айзенгауер лише нагадав багатьом людям, які про це забули, що він генерал. В американській політиці стає звичкою скрізь, де треба й не треба, демонструвати своєю могутньою зброєю, посувати по цілому світу, як на шаховій дошці, своїх парашутистів, свої дивізії, свої літаконосці, свої атомові ракети. Чи сталось щось на Суецькому каналі, чи нічого не сталось в Сирії, америкаські війська демонструють. Тепер ця сама поведінка стала помітна і вдома, в епізоді в Литтл Рок. [1]

Расове чи національне питання є проблемою свідомости великих мас людей. А відсталу свідомість треба міняти наполегливими зусиллями. В цій справі в Америці майже нічого не робиться, крім розліплення плякатів у північних містах з намальованими дітьми білої, чорної й жовтої раси й написом «Вони всі діти одного Бога». А агітатори Ку-Клукс-Клану мають свободу слова. Плантатори видають мільйони долярів на друкування расистської пропаґанди. Це не заборонене, хоч це й визначує свідомість мас.

А понад усе – причини .расової проблеми в США є соціяльно-економічні. Сучасні негри, це нащадки рабів. Вони не дістали в спадщину від своїх предків нічого, крім страшних злиднів. Білі ж почасти збагатилися на минулому негритянському рабстві, а в більшості створили своє багатство на Півночі, ставши власниками промислових і торгівельних підприємств чи навіть працюючи вільними робітниками в індустрії. Тому історично так склалося, що нині негри є бідними, а білі багатими. В США немає жодного негра мільйонера, не то що мільярдера. Жодного негра немає серед великих промисловців. Негрів купців, правників, лікарів, інженерів можна на пальцях порахувати. Навіть серед кваліфікованих робітників негрів не багато. Абсолютна більшість їх на Півночі працює чорноробами, а на Півдні наймитами на плянтаціях або орендарями мізерних фарм. А в цілій же Америці негрів є 15 мільйонів, тобто 10% всього населення по перепису 1950 р. (в деяких південних штатах негритянське населення діходить до 45%).

Уявім собі на хвилину, що негри були б багатими, мільйонерами. Та ті самі білі, що нині плюють на них, плазували б коло їх ніг, облизуючи їх черевики! От в чому коріння і розв’язка расового питання в США. Допоможіть неграм мати однакову з білими економічну позицію і зразу розрядиться атмосфера.

Допущення негрів до білих шкіл без сумніву є проґресивним кроком уряду Айзенгауера. Але перебільшувати значення цього кроку не можна Балачка про те, що об’єднані школи створюють «рівні можливості старту» для білих і чорних у нас по-народньому зветься лукавством. Тому ми й повторюємо, що посилка парашутистів до Литтл Рок в суті речей ще нічого не розв’язує.

Примітка
[1] До речі, що в Сирії ніякого «комуністичного» перевороту минулого місяця не сталося говорять тепер усі, включаючи навіть королів Савді-Арабії й Іраку (див. «НЙТаймс» за 20-25.9.57). Ніякої, крім суто націоналістичної, політики Сирія не провадить. В обличчі цього факту не можна не відзначити, що деякі наші еміґраційні націоналісти удають із себе ліпше поінформованих в арабських справах ніж арабські королі! (Див.: Б.Кордюк, «Сирія – мостовий причілок Росії на Орієнті», Сучасна Україна, ч. 20, 1957). /6/

Джерело: Вперед (Мюнхен). – Ч. 10 (83). – Жовтень 1957. – Стор. 6.