Спільний фронт проти поневолених народів

Ю. Мовчан

У світі не вщухають кричати на всі голоси про «коекзистенцію» між «вільним» і «невільним» світом. Чому перемагає «коекзистенція»? Безперечно, страх перед воєнними знищеннями має велика значіння. Навіть маніяк Гітлер не осмілився застосувати наймогутнішу зброю масового знищення підчас другої світової війни – отруйливі гази. Тепер страху перед війною наганяє атомова зброя. Але крім почуття небезпеки бути фізично знищеним підчас війни, «сильні світу» мають ще й інші мотиви своєї коекзистеціяльної політики. Це – смертельний страх імперіялістів перед національно-визвольними революціями народів, страх перед остаточною втратою своїх, набутих впродовж сторіч загарбницькими війнами, колоній. Як показала практика двох останніх світових воєн, збройні конфлікти між «сильними світу» в наші часи неминуче спричиняються до ослаблення імперіялізму, що в свою чергу спричиняється до зросту національно-визвольних війн і до утворення незалежних держав. Навіть і московський імперіялізм не дуже то багато скористав з тієї війни, хоч на перший погляд це може здаватися інакше. Ще є питанням – чи «набуттям» нових сателітів Москва зміцнила себе, чи, навпаки – знесилела. Є багато підстав вважати, що всі теперішні московські сателіти – починаючи від Польщі і кінчаючи Албанією, скорше обтяжують Москву ніж її зміцнюють.

Те, що західньо-европейський імперіялізм цілком свідомо замовчує питання поневолених Росією народів – не підлягає жодному сумніву, хоч багато наших «політиків» і далі говорять, пояснюють це тільки «непоінформованістю» Заходу в питанні поневолених Росією народів. Стоючи перед загрозою остаточного розвалу колоніялізму, Захід на наших очах все більше і більше підлещується до імперіялістичної Москви, шукаючи в ній не тільки, «зрозуміння», але навіть і підтримки в своїй колоіяльній політиці. Ось чому з таким захопленням вітав приїзд до Англії Хрущова і Булганіна старий вовк імперіялізму Черчіль. А прибувши до Аахену в Німеччині, той самий Черчіль, якого дехто вважає «великим ворогом комунізму», закликав «Нову Росію» (!) створити разом з західними великодержавами «могутній альянс» (щось подібне до «антанте кордіялє», яку, як відомо було створено перед першою світовою війною) з метою «забезпечення миру». Проти «різкого» антиколоніяльного курсу рішуче виступив також канадський прем’єр Сен Лоран підчас недавніх «неформальних» розмов з президентом Айзенговером та мексиканським президентом Кортінезом. Розмовники погодилися не домагатися «в цьому часі» негайного знесення решток колоніялізму…

Що світовий імперіялізм намагається тепер придушувати визвольні революції поневолених народів спільно, об’єднано – про це найяскравіше свідчить одна з найтрагічніших драм наших днів – народно-визвольна революція в Альжірі. Покладаючись виключно на власні сили, вже багато місяців алжирські повстанці зводять тяжкі бої з буквально тридцяти крат переважаючими і озброєними до зубів загонами французьких окупантів. Преса подає, що в тяжкій і нерівній боротьбі там щоденно падає на полі бою 100, 175 а то і більше повстанців (в одному повідомленні було подано, що тільки за один день було забито або поранено аж 500 повстанців!). Преса світу не може зрозуміти, як це воно так, що майже півмільйонна, озбрєна наймодернішими знаряддями знищення, французька армія не дасть ради заледве 15-ти тисячам майже беззбройних альжірських повстанців; не може зрозуміти того простого факту, що, не маючи гелікоптерів та найновіших танків, які (і то куплені навіть не за свої, а за американські гроші!) французький уряд в якій завгодно кількості може доставити своєму військові вАльжір, повстанці користаються необмеженою любов’ю і симпатією всього свого народу, як також і моральною підтримкою всіх інших поневолених (зокрема, арабських) народів. Саме ось цим «духом» ненависти проти окупанта, бажанням звільнитися з-під його ярма за всяку ціну, пояснюється подивугідний героїзм багатострадального альжірського народу. Героїзм, який може бути найкращим прикладом для всіх поневолених народів світу.

І ось, з уст американського посла в Парижі Ділона світ недавно довідався, що американський уряд вирішив подати підтримку французькому урядові в «розв’язанні» альжірського питання. За словами швидко пішли Айзенговерові діла (або «дідси», як він любить говорити). Уряд США негайно вислав Франції 20 наймодерніших гелікоптерів, які, як це відверто підкреслювалося в пресі, мають бути застосовані для боротьби проти альжірських «ребельянтів». Одночасно французький уряд на домагання свого резидент-міністра Роберта Лякоста, розпорядився послати для боротьби проти повстанців також дві дивізії, які мали б належати до «славнозвісного» НАТО. З цього факту виходить, що дивізії НАТО були сформовані не для оборони ніби перед «комуністичною агресією», а… для боротьби проти аціонально-визвольних революцій. В кожному разі поки-що ще жоден солдат НАТО не воював і не воює проти «комуністичної агресії», але дивізії того НАТО ВЖЕ воюють проти повстанців в колоніях.

Аби, хоч чим-небудь виправдати дуже непопулярні кроки свого уряду щодо підтримки французьких колонізаторів (в цьому році президентські вибори!), деяка частина американської преси намагається представити боротьбу Франції в Альжірі як боротьбу проти… «червоних», тобто, комуністів. Напр., в дссить солідній «Форт Вейн Джорнал-Газегі» за 5 квітня ц. р. заголовок замітки про боротьбу в Альжірі дослівно звучить: «36 червоних забито з гелікоптеру»« (Оскільки ті гелікоптери є американського виробу, то автор тієї замітки, видно, хотів спеціяльно підкреслити цей факт. Мовляв, дивіться як Америка своїми гелікоптерами бореться проти «комунізму» у світі…).

Якщо врахувати, що уряди США, хоч і стримано, але ясно виявляли й виявляють свої симпатії колоніяльній політиці не тільки Франції, але також і Англії, і навіть Портуґалії (Ґоа), то звідси для кожного стане зрозумілим, шо Сполучені Штати Америки в наші дні є головною опорою західньо-европейського імперіялізму. Не може бути жодного сумніву в тому, що якби не було цієї не тільки моральної, але, головно – могутньої матеріяльної американської підтримки (за якою, очевидно, стоїть також могутня мілітарна сила), перестарілі імперії Англії, Франції і т. д. на сьогодня напевно вже не так виглядали б, як вони виглядають тепер…

І ось у світлі такої все більше й більше запеклої боротьби залежних народів проти поневолювачів – цікавою є позиція комуністичних партій взагалі, а московського большевизму – зокрема, до питання національно-колоніяльних воєн. Якою є та їхня позиція?

Політичний комунізм взагалі, а московський большевизм – зокрема, ніколи не був і не є послідовним прихильником боротьби народів за національну незалежність, хоч тактично іноді її підтримує. Маркс і Енґельс назагал не оцінили як слід національного питання. Ніхто інший, як сам Маркс пропаґував приєднання Чехії до Німеччини. Також він ніколи прямо не висловлювався за розчленування Російської імперії. Сучасні ж комуністи є передусім централісти, люди з бюрократичними амбіціями. Саме їхня бюрократично-тоталітарна природа, їхня антидемократичність є головною причиною їх ворожого наставления до сепаратистів, до (в основі своїй) популярних, масових демократично-національних рухів.

Не кращою, а ще в стократ гіршою в націоному питанні є сучасна Москва. Успадкувавши від царату колосальну імперію, за 40 років свого існування Москва не тільки не дала жодному народові самостійности, але, навпаки – за цей час багато народів поневолила. Правда, з тактичних міркувань, назовні /6/ московський большевизм часто виступає в ролі «оборонця», приятеля народів, поневолених західньо-европейським імперіялізмом. Ще минулого року, подорожуючи по Азії, Хрущов і Булганін виступали з закликами проти західньо-европейського колоніялізму. Але вже цього року вбачаючи мабуть в тих закликах небезпеку для своєї імперії, московські большевики в своїй пресі перестали атакувати Англію за колоніялізм… І то, не .зважаючи на те, що Британія тепер провадить політику «твердої руки» на острові Кипр, і що англійський уряд устами свого міністра закордонних справ Лойда відверто заявив, що Англія «ніколи не відмовиться від таких своїх колоній, як Кипр, Аден, Сингапур, Гонконґ, Ґібралтар і Мальта»…

У зв’язку з недавньою поїздкою Булганіна і Хрущова до Англії, совєтські газети були переповнені статтями на тему «симпатій» совєтського населення не тільки до англійського народу, але і до англійського уряду, якого перед тим Москва називала урядом «твердолобих консерваторів» і т. д. «Мир в Европі, – поучує «Правда», – може бути забезпечений лише шляхом тісного співробітництва Великої Британії, Франції та СССР» (тобто, сучасних найбільших трьох колоніяльних імперій). Жодної згадки про імперіялізм «твердолобих», або про те, як тепер Франція криваво пацифікує Альжір.

Заслуговує на велику увагу також такий характерний факт. Коли в квітні місяці французький парлямент затверджував проект про надання надзвичайних повноважень урядові для придушення революції в Альжирі – французькі комуністи були в числі тих, що голосували ЗА тим проектом… (Пізніше, правда, були повідомлення, що «комуністи аґітували новобранців не їхати на фронт до Альжиру». Якщо це навіть і відповідає правді, то в даному випадку йшлося виключно про рядових членів комуністичної партії а не про її провід в особі депутатів парляменту, які відверто голосували за «пацифікацію» Альжиру). Одночасно, ніби на догоду французьким «папифікаторам», Хрущов дав інтерв’ю кореспондентам, в якому сказав, що вважає Альжир «внутрішньою справою Франції». (Хоч з пропаґандивною метою той самий Хрущов під час випивки з французькими міністрами в Кремлі також був виголосив ні до чого не зобов’язуючу фразу про «симпатію» до національно-ноневолених народів Африки та Азії, які боряться за своє визволення).

Та навіть на острові Кипр, де, подібно як і в Альжирі, також ввесь народ повстав на боротьбу проти наїздника – комуністична профспілкова організація «Об’єднання праці», звернувшись з закликом до неселення перервати страйк і повернутися до праці, намагалася зламати єдиний фронт народу проти імперіалізму».

Всі ці факти ще й ще раз підтверджують ту незаперечну істину, що, поперше комуністичні партії ніколи не були і не є послідовними прихильниками поневолених народів. А, подруге, що старий відмираючий світ в наші дні розпачливо мобілізує всі свої сили аби, якщо вже не врятувати, то, принаймні, відстрочити загибель колоніальної системи, системи безправ’я і поневолення. Поодиноких сил імперіялізму для придушення визвольних революцій, виявляється, вже не досить, і тому він шукає спільників скрізь, де тільки можна знайти. А тими спільниками можуть бути тільки такі самі або подібні імперіялізми. Московські большевики і французькі жандарми, англійські колонізатори і американські мільярдери – всі оці сили відживаючого світу, не зважаючи на свої ті чи інші тактичні розходження, прагнуть діяти разом і організовано тоді, коли ідеться про боротьбу проти поневолених народів, про збереження колоніяльної системи. В цьому передусім треба шукати причини їхньої «коекзистенції», а не тільки в тому, що вони бояться атомної війни.

В обличчі такого об’єднаного фронту імперіялістів проти все більш наростаючих національно-визвольних революцій, дуже важливо для поневолених народів також солідаризуватися, також діяти разом, спільно. Бо так само як поразка якогось одного імперіялізму фактично в більшій або меншій мірі є поразкою також всіх інших імперіялізмів світу – так само поразка у визвольній війні якогось одного народу є також поразкою всіх інших народів, які боряться за своє визволення. Це ж ясно. Та на жаль цього не хочуть усвідомити багато наших партій, або точніше – «вожді» тих партій. І то насамперед ті, які на словах хочуть показати себе «безкомпромісовою» і найбільш «революційною» частиною нашої еміґрації.

Ось, напр., взяти «Українець-Час» – паризький орган славнозвісного «блискучого відокремлення». Ще минулого року ця газета під час засідань генеральної асамблеї ООН недвозначно була виставила своє незадоволення з того, чому питання Альжиру було висунено на обговорення засідань тієї асамблеї. Мовляв Альжир є «інтеґральною частиною французького материка» (див. «УЧ» ч. 461). А клявзуля хартії ООН мовляв заперечує право тієї організації вмішуватися у «внутрішні справи будь-якої країни»…

На тій підставі що ООН ухвалила була поставити на порядок денний справу Альжиру, редактори «УЧ» констатують, що «ООН – це не організація, яка спроможна стреміти до зближення націй та переведення в життя шляхетних цілей хартії ООН». Іншими словами – якби ООН була з’іґнорувала питання колоніяльної політики Франції в Альжирі (хоч пізніше, як відомо, воно так і сталося), тоді б на думку (або скорше на бажання) редактовів «УЧ» ООН заслуговувала б на звання «шляхетної» організації, тобто, організації, яка могла б «стреміти до зближення націй»… Дискусіія над питанням колоніялізму, на думку бандерівських політиків «національного еґоїзму», не є «шляхетними цілями хартії ООН»… Тому-то, подібно як голяндському міністрові Люнсові – так само і бандерівським редакторам з газети «УЧ» не подобався «дух Бандунґу», який заіснував на тій асамблеї (див. там же). Тому-то, «скрайньо анти-західний курс деяких держав Далекого і Близького Сходу не є на користь емансипаційним рухам Азії й Африки», – повчає бандерівський «мудрагель». Тому-то й не дивно, що в інтепретації бандерівців альжирські повстанці не є жодними героями чи навіть революціонереми, а тільки «ребельянтами», «терористами» та ін. (див. чч. 481–483 тієї газети). Таку ж позицію займає майже вся преса решти нашої «національно-визвольної» еміграції. Вона ж бо трактує Україну не стільки як поневолену націю, скільки як «Забороло Европи на Сході».

Та не зважаючи на всі спроби.загальмувати переможний похід визвольних революцій, боротьба за незалежність і свободу народів охоплює все більші і більші простори земної кулі. І ця боротьба триватиме доти, доки всі народи світу не стануть вільними, незалежними і рівноправними. /7/

Джерело: Вперед (Мюнхен). – 1956. – Ч. 8 (69). – Стор. 6–7.

Advertisements

0 Responses to “Спільний фронт проти поневолених народів”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Червень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Тра   Жов »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: