Значення подій в Ірані

Вс. Ф-с.

Події, зв’язані з націоналізацією англійських нафтових кампаній в Ірані, відомі нашим читачам з української й чужинецької преси. Тому корисним буде не переповідання зайвий раз вже відомих фактів, а зроблення з тих фактів певних висновків про значення тих подій в сучасному міжнародньому становищі та про соціяльну, економічну й політичну суть тих чинників і сил, які обумовили й спричинили ті події.

Мабуть сьогодні вже кожному ясно, що події в Ірані не є локального значення. Фактом є, що негайно після націоналізації нафти в Ірані, почався похід за націоналізацією нафти в ще важливіших, ніж Іран, нафтових районах Близького Сходу — в Арабських країнах, в Іраку, в Сирії й Лебаноні, де безпосередньо вже загрожені не англійські, а американські інтереси. Але націоналізаційний похід не обмежується лише на нафті: недавно відбулася, не зважаючи на протести США, націоналізація бувших американських залізниць на о-ві Куба. Існують намагання націоналізувати кавчукові плантації в британській колонії Саравак на Малайському архіпелазі, проведено закон про націоналізацію бувших британських залізниць в Ірляндії, і. т.д.

Цей націоналізаційний похід історично є закономірним явищем. Характерно, що він відбувається саме в півколоніяльних та колоніяльних країнах, економіка яких носить ознаки февдалізму. Націоналізація певних галузей, а то навіть (цілком можливо) й цілого капіталу в таких країнах, без сумніву немає нічого спільного з соціялізмом. Є це ніщо інше, як революційне зламання февдальної шкаралупи силами національної буржуазії й продукційних сил молодого національного капіталізму, що народився під тією шкаралупою.

Буржуазні революції, що зруйнували февдалізм в Европі й відкрили шлях для капіталістичного розвитку, обходились без широкої націоналізації насамперед тому, що вони відбувалися в рямцях національно-незалежних держав. В випадку Ірану й інших відсталих, залежних від чужого імперіялізму країн, буржуазно-капіталістичний шлях розвитку не можливий без націоналізації чужинецької імперіялістичної власности. Молода національна іранська буржуазія не мала змоги ні безпосередньо приватно й легально викупити англійську власність на іранську нафту, ні експропріювати її без покликання на авторитет народу-нації. Тому проголошено націоналізацію нафти, тобто, формально передано її у власність іранської держави. Націоналізація нафти відкриває шлях розвитку  і р а н с ь к о м у,  а не англійському капіталізмові. Націоналізація означає, що іранський капіталізм починає рости й розвиватись, а англійський — остаточно занепадати.

Націоналізована нафта опиняється в руках національної іранської буржуазії. Пізніший формальний перехід націоналізованої нафти в приватну власність іранської буржуазії є цілком можливий, але не неминучий і не необхідний. Буржуазії досить мати в своїх руках державу (що вона й має в сучасному Ірані), в формальній власності якої знаходились би головні засоби виробництва, щоб мати все, що тій буржуазії потрібне: зиски, контролю над виробничими процесами та над розподілом продукції. В цьому випадку ми матимемо новий приклад державно-капіталістичної системи, хоч може й примітивної та недорозвинутої. Таке є теоретичне соціяльно-економічне значення сучасних подій в Ірані.

Міжнародне політичне значення іранських подій є ще більш важливе. Ми вже згадали про стимулювання іранськими подіями наступу національної буржуазії в інших поневолених імперіялізмом країнах Близького Сходу, та співзвучиість цього явища з подіями на інших континентах (Куба, Ірландія, Саравак, й ін.). Цей наступ національної буржуазії колоніяльних країн є обумовлений і сам в свою чергу обумовлює занепад старої анахронічної системи світових імперіялізмів. До речі, дуже помилковим є трактування поняття імперіялізму лише як явища, що має відношення тільки до національно-культурних проблем (тобто, заборона національної мови, перешкоди для розвитку культури, денаціоналізаційна й асиміляційна політика, й т.п.). Таке поняття імперіялізму є дуже обмежене й примітивне і таку політику радше треба б називати великодержавним націоналізмом і шовінізмом. Всякий культурний розвиток базується насамперед на незалежній економіці й суспільному устрою даної нації, а не є якоюсь духово-ідеалістичною абстракцією. Англійці чи французи не забороняють малайцям чи арабам вживати їх власну мову, носити їхній національний одяг, чи зберігати побутові традиції. Але фактом є, що сучасної модерної малайської чи арабської культури не існує. Чому? Тому, що немає матеріяльної бази для її творення, тому, що економіка тих націй належить чужиниям, тому, що суспільним устроєм тих народів заправляють імперіялісти та продажня февдальна й церковна знать в особі королів, султанів, мул та магарадж, і скільки б вони не молились і не «боронили» національних інтересів та «допотопних» традицій, культура їх націй не розвивається. Отже, для справжнього культурного розвитку нації в умовах капіталістичного світу потрібна насамперед економічна незалежність від імперіялістів та суспільний устрій буржуазної демократичної республіки. Національна буржуазія колоніяльних країн на відповідному етапі історичного розвитку є прогресивною силою. Такою вона є сьогодні в Ірані й інших йому подібних відсталих країнах.

Іранська молода буржуазія є націоналістична, поскільки вона бореться за незалежність своєї поневоленої нації від чужих імперіялістів. Цей націоналізм поневоленої нації на відповідному етапі історичного розвитку є теж всебічно прогресивним явищем. Таким цей націоналізм є ше й сьогодні.

Боротьба іранської націоналістичної буржуазії проти британських імперіялістів є маленькою складовою частиною сучасного всесвітнього процесу — боротьби з світовими імперіялізмами всих мастей. Ця боротьба нормально приймає різні форми, хоч найчастіше вони є саме революційними. Наприклад, парламентарну боротьбу в Єгипті проти англійців за контролю Суецького каналу, чи таку ж боротьбу арабів у Французькому Марокко за недопущення будівництва американських військових баз в Північній Африці треба теж вважати формою революційної боротьби. Сумніву немає, що це не є безхребетний опортуністичний реформізм, хоч, з другого боку, не може бути жодних гарантій і надій, що націоналістична колоніяльна буржуазія може в любий момент, за яку-небудь подачку з боку імперіалістів, зрадити інтереси поневоленої нації. Таких прикладів в історії маємо аж забагато.

Найгостріші форми ця національно-визвольна боротьба прийняла зараз в Ірані й приймає в Іраку, Сирії, Лебаноні, Єгипті, де вона являє собою справжню буржуазну національну революцію. Ці, зовсім сучасні національні революції, є безперечно стимульовані великою національною революцією цілого Азійського континенту і насамперед перемогою національної революції в Китаї. Саме переможна китайська революція піднесла на ноги всю поневолену Азію, започаткувала епоху справжнього Азійського Ренесансу, й відгуки її, як кола, що розходяться від кинутого в воду каменя, ми бачимо сьогодні вже навіть на близькому Сході й в Африці.

Національні революції в колоніях остаточно руйнують прогнилу систему світових імперіялізмів.

Сучасна міжнародна ситуація цілком сприяє національно-визвольним рухам колоній. Світові імперіялізми загрузли в непоправні протиріччя й міжусобиці. Загроза нової світової імперіялістнчної війни між СССР та американським блоком є щоденною реальністю, хоч обидві сторони вибуху цієї війни бояться. Бояться насамперед тому, що вона має перспективу закінчитися хвилею могутніх революцій, що зметуть з лиця землі обидва блоки. Протиріччя між імперіялістичними потугами і творять найсприятливішу зовнішньо-політичну обстановку для всих національно-визвольних рухів, які вже й використовують з успіхом ці протиріччя. Події в Азії (здобуття незалежности Індією та Індонезією, боротьба на Малаях та в Індо-Китаї) яскраво про це свідчать. А найяснішим прикладом використання протиріч між імперіялістами є сьогодні події в Ірані. Ще яких-небудь п’ятнадцять років тому (а для історії — це одна хвилина) — хіба можна було подумати про можливість націоналізації нафти в Ірані?! Смішно навіть. Та Англія стерла б з лиця землі цілий Іран! І сьогодні вона ще фізично спроможна це зробити, /6/ але не може з огляду на міжнародню ситуацію: окупувати Іран, це значать розв’язати війну з СССР, І навпаки — СССР теж би хотів захопити іранську нафту, але це значить розв’язати війну з Заходом. І так на цьому виграє тільки іранська буржуазія й цілий національно-впзвольний рух.

Кому іранська буржуазія тепер буде продавати нафту? Це вже зовсім не академічне питання, не має воно й великого значення. Тому його можна залишити на розгляд політичним астрологам. Одначе, найбільш імовірним є, що продаватиме всім потроху: англійцям, росіянам і китайцям. Характерно, що американці роблять спеціяльні заходи в цій справі і під ширмою невтрального арбітра, що ніби хоче полагодити англо-іранський конфлікт, намагаються за рахунок потерпівших англійців здобути контракти на купівлю іранської нафти для себе. Нічого не поробиш, «business is business»! Одначе, можна не сумніватись, що американцям не вдасться перетворити Іран на нову Венецуелю. Не такі вже зараз часи. СССР теж робить різні закулісні дипломатичні заходи. Але Іран не є, і без війни не захоче стати новою Румунією. /10/

Джерело: Вперед (Мюнхен). — Ч. 7-8 (19-20). — 1951. — Стор. 6, 10.

Advertisements

0 Responses to “Значення подій в Ірані”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Квітень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Бер   Тра »
 12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: