Був диктатор Перон

[невідомий автор]

Був та й нема диктатора Перона. Десять літ диктував Аргентині, такий великий і могутній. Слухав його весь двадцять-мільйоновий народ і не то, казали, що мусів слухати, а саме його слово було в народі святе. Казали, що об’єднав всі суспільні кляси і доїхав кінця клясовій боротьбі. Погодив всі суперечні інтереси, переміг політичні партії, створив єдину націю і нація була понад все. Вибори були на те, щоб вибирати його приятелів, і вороги були на те, щоб їх саджати в холодну. Виступав оточений блискучими генералами, раз-у-раз благословляла його церква, шість мільйонів робітників завжди були готові повстати за Перона. Коли лиш яка опозиція піднесла несмілу голову, сотні тисяч їх збиралися перед президентським палацом, щоб на пострах всім ворогам кричати, що хай живе Перон. Його ім’ям називали школи, лікарні, парки, вулиці і цілі міста, і ставили йому за життя пам’ятники.

Аж раптом нема Перона. Втік і нема. Відреклися його найліпші приятелі і помічники. Валять по всій Аргентині його пам’ятники, переназивають вулиці, замазують ім’я на будинках, затирають по Пероні всі сліди окрім слідів в банках, де він, кажуть, сховав собі великі скарби. Що сталося? Не було ні війни, ні революції, а могутнього диктатора нема.

Казали неправду, що він тримав укупі націю. Взагалі не держава її тримає, а навпаки, державу утримують люди і правильно це робить пануюча, цебто маєткова, кляса. Економічна перевага дає їй также керівництво в державі, представництво нації і те розуміння, що її інтереси є національні інтереси. Коли їй треба, вона підносить до влади в державі свого царя, вождя чи диктатора і розхвалює його як проводиря всеї нації. Диктатура Гітлера була диктатурою німецьких капіталістів, диктатура Сталіна диктатурою совітської б’юрократії, що там є пануючою клясою, маючи в своїм розпорядженні все багацтво краю.

Але буває, що сили різних кляс і груп в суспільстві є більш-менш зрівноважені. Тоді й держава є від них більш незалежна і як посередник між ними старається ладнати конфлікти і, скільки можна, всіх задовольняти. В таких випадках также буває, що її підтримують кляси і групи з цілком суперечними інтересами, але кожна в своїм інтересі. Трапляється, що усі признають державі як найбільше сили і влади, бо кожна кляса і група сподівається собі від неї користи. Історичні приклади дають абсолютні монархії в Західній Европі 17-го і 18-го століть, що так трималися як рівновага між землевласницькою аристократією і міцніючими містами і міщанством.

На кількох стільцях трималася диктатура Муссоліні і понадклясовою чи міжклясовою була диктатура Перона. Очевидно для диктатора така влада більш непевна, ніж як її дає одна кляса. Мусить прийти час, коли держава не може погодити всіх суперечних інтересів. Можна задовольняти одну групу лише з шкодою для інших. Що дав одній, те від другої мусів взяти. Ті, що від нього користали, починають тратити або бояться втрати.

Ніхто Перона не звалив. Але ті кляси, групи і кліки, що його тримали або дозволяли тримати, висунули з під нього стільці і диктатор впав як мішок соломи. /2/

Джерело: Оборона (Ню-Арк, Організація Оборони України). Рік ІІ. – Жовтень 1955. – ч. 4. – С. 2.