Нові успіхи революції в Болівії

(П.С.) 30 жовтня ц. р. зарядив новий уряд Болівії з президентом Віктором Пазом на чолі націоналізації копалень цини. Як відомо, найважніше багатство Болівії – цина була дотепер повністю в руках чужоземного капіталу, переважно американського. Тому не диво, що американська преса сприйняла цей крок Болівії, як болючий удар по американському капіталові. Президент Паз заповів ще в минулому році, зараз після захоплення влади Болівійською Націоналістичною Партією МНР, що копальні цини будуть націоналізовані. Але з різних причин уряд зволікав здійснення цієї обіцянкі. З одного боку праве крило МНР гальмувало цю справу, а з другого, що дуже цікаво, самі робітники підходили до справи націоназації копалень дуже обережно, боючись, шоб на місце приватних експлуататорів не прийшли нові бюрократичні, державні. Але момент національний, а саме – оборона країни перед чужоземним капіталом, приспішив рішення в цій важливій для Болівії справі. На З’їзді Болівійських Профспілок (ЦОБ) поставили робітники справу націоналізації копалень руба і президент Паз був змушений зложити заяву: «Тепер бачу, що націоналізацію копалень не можна дальше зволікати і обіцяю якнайскорше її здійснити». Основною політичною силою болівійської революції є націоналісти, об’єднані в МНР, та організовані робітники. Націоналістична Партія, що мала давніше виключно дрібноміщанський характер, перейшла в останніх роках величезну еволюцію і тепер спирається головно на робітничій клясі. В різних питаннях партія не має ще ясно зформованої відповіді , але головну ролю в ній грають вже молоді діячі, переважно з робітничої верстви та поступової інтеліґенції. Всі успіхи болівійської революції та її поступовий, виразно лівий визвольний характер, це в першій мірі заслуга болівійських націоналістів. Другим важливим чинником болівійської революції є професійні робітничі союзи, які мають в уряді Паза двох своїх міністрів. Вони – міністри праці Лєхін та Буртон, мусять кожного місяця давати Центральному Комітетові Профспілок звіт про свою діяльність в уряді. Звідси бачимо, що профспілки грають в Болівії ролю своєрідного другого уряду. В центральному органі профспілок «Ребелйон» читаємо між іншими таку ідеологічну заяву про ставлення профспілок до завдань болілівійської революції: «Болівійська революція мусить мати комбінований характер: в своїх найближчих завданнях і цілях мусить вона бути ліберально-демократичною, але в своїх постійних і остаточних осягах соціялістичною». Третьою політичною силою в Болівії є партія революційних соціялістів ПОР, яка тісно співпрацює і з МНР, і з профспілками. Її впливи серед робітництва є дуже великі і тим самим роля цієї партії в цілеспрямованій болівійської революції стає щораз більшою. Сталінці не мають в Болівії жодного впливу, бо болівійська компартія є мала, безвпливова секта. Націоналізація копалень цини в Болівії – це новий і величезний крок вперед болівійської революції. Американські капіталісти відчули його тим більше прикро, що тим разом цей удар вийшов з боку болівійських націоналістів і болівійського народу і не можна його пояснювати якоюсь большевицькою інтригою, поскільки комуністи не грають в Болівії жодної ролі. Джерело: Вперед (Мюнхен). – Ч. 7-8 (27-28). – 1952. – Стор. 7.