«Консолідація» крамарчуків або змодернізовані ботокуди[1]

Торговельна спілка з групи «Діла», Трудової Партії, Партії Національної Роботи і Укрклюбу — заклалася.

Її назва: Українська Національна Партія.

Поле торговельної діяльности: внутрішній ринок і зовнішній ринок.

Предмет торговлі: на внутрішньому ринку — всячина; на зовнішньому — український нарід.

Девіза: в першому випадкові — не обдуриш — не продаш; в другому — покірне телятко дві матки ссе.

Сподівані зиски: максимальні: самостійна, соборна, демократична Українська Держава; мінімальні: тепленьке місце під сонцем в Речі Посполитій Польській.

_______

Солодкі мрії про «непокалічену» Україну

На землі такий порядок:
У долині бидло сіре
Робить, мре, хреститься й твердо
Все держиться предків віри.

Понад ним війти, жандарми,
Поліцейські своїм трудом
Лад піддержують суспільний,
Шлях рівняють ботокудам.

Наверху ж вони всі стали
У великій церкві в раз,
І по всіх безбожних правлять
Соборовий парастас

(Ів.Франко).

Самостійна, соборна, демократична Українська Держава має насамперед покласти край «соціяльному каліцтву» українського народу.

Чи не правда, як гарно сказано?

Може Українська Національна Партія хоче покінчити з соціяльним гнітом, з клясовим почленованням в українському народі? Хоче вільного народу «без холопа і без пана»?

А чому ж би ні? Кому хочеться — може й так собі думати. Та тільки Українська Національна Партія думає инакше. Як вони делікатно висловлюється, вона хоче «доповнення й завершення соціяльної структури української нації. А це значить, що український нарід має забагато хлопів, а замало панів. Треба щоб і в нас, як скрізь у порядних людей, смоктали хлопську крівавицю не чужі, а свої дідичі, капіталісти, гандлярі, — і кандидати в ці кровопийці — миршаві підпанки з отої торговельної спілки — Української Національної Партії.

Самостійна, соборна Українська Держава має бути, як сказано, демократичною.

Може хтось скаже: знаменито! «Демократична», це значить — в ній буде правити більшість народу, тобто робітники і селяни.

Хай каже — гешефт ліпше піде. Хоч «порядним» покупцям наша торговельна спілка многообіцяюче підшептує «форма державного устрою є для нашої нації справою другорядною». А це значить, що встидається отверто сказати: «ми за конституційною монархією», адже хто хоче українських панів, тому треба й українського царя чи короля. За царем, мовляв, служба не пропадає, а лишишся віч-на-віч з хлопом, то ще хто знає, що з того вийде — може так, «покалічити», що й не встанеш.

_______

«Земля і влада» українським селянам,

Щоби а бідний міг
«Преприємно проживати
Та при свисті канчука
Мав охоту танцювати». [2]

(Ів.Франко).

При політичній організації селянства, каже Українська Національна Партія, кличі «Земля і влада», «Земля українському селянству» «Земля без викупу» — ці кличі повинні стати провідними».

Ах, як добре! Мало мало не комуністи!

Та «поки сонце зійде, роса очі виїсть». І потім, який зиск нашій торговельній спільці з того, що український селянин забере землю без викупу?

Річ далеко краща — купувати панську землю. А для того треба «створити солідні парцеляційні банки з уділами селян». Сільська голота тих уділів не візьме — не буде звідки. Візьмуть сільські богатії — дуки. А це значить — в пани пошиються і банковим верховодам (з Української Національної Партії) поможуть в «люди» вилізти. «Соціяльна структура української нації буде доповнена і завершена». А цього ж прецінь, тільки й бракувало…

_______

Організація українського робітництва.

Доти ми усе при тóбі,
Невідступні патріоти.
Аж дійдемо ми — до панства,
Ти — до голої голоти».

(Ів.Франко).

Організація українського робітництва, каже Українська Національна Партія, має бути переведена на грунті його клясової свідомости й солідарности… Наколи можливо, — створити самостійну клясову українську національну партію».

Це для дурних. А для «розумних» ось що: «дотеперішні здобутки українського робітництва мусять бути йому загварантовані, а боротьбі за нові повинні набрати кромі свого клясового, ще й національний характер.

Які здобутки українського робітництва в Польщі? Гніт, піт і неволя. Ці здобутки Українська Національна Партія обіцяє нам загварантувати. А за які «нові» вона дозволяє нам «боротися»? За ті самісінькі — тільки щоб гнітили нас, витискали піт, поневолювали не польські дідичі та капіталісти, а українські. Тільки тоді наша «боротьба за нові здобутки» буде мати «національний характер». Инакше «соціяльна структура української нації» не може бути «доповнена» і «завершена», інакше не вдасться, як знову дуже обережно висловлюється Українська Національна Партія, «піднести й організувати український промисел і торговлю», тобто створити міцних і великих українських фабрикантів і купців.

_______

Злука з Радянською Україною… без радянської влади.

В трýні перед аналоєм
Разом складені розличні
«Ізми» неблагоподобні
І всі мрії єрестичні.

А у-стіп хреста на віку
Цвяхами прибиті враз
Черепи Дарвíна, Штравса,
Маркса й Енгельса стоять.

Се той ідеал, котрий
Всі правдиві Ботокуди
Серед сварів всіх і боїв
Невідступно носять в груди.

(Ів.Франко).

Не забуває Українська Національна Партія й робітників та селян з Радянської України, об’єднаних з робітниками й селянами инших націй в Союз Радянських Республік. Українська Національна Партія має стільки глузду в голові, щоб зрозуміти, що «ціль Союзу Радянських Республік і Комуністичного Інтернаціоналу — одна і та сама! всесвітна революція і комуністичний лад». Та власне це їй не до смаку. Ця спільна ціль СРСР і Комінтерну, на її думку, «виключає згідність українських національних і державних інтересів з інтересами СРСР». Цілком слушно, коли під українськими національними інтересами /2/ розуміти «доповнення й завершення соціяльної структури української нації».

Недиво, отже, що робітниче-селянську радянську владу Українська Національна Партія ненавидить ще гірше, ніж буржуазно-шляхетську польську владу. Вона каже, що не тільки з останнью, але й з першою — з владою українських робітників і селян — «ніколи не може бути згідної співпраці». Навпаки, завдання Української Національної Партії «піддержувати на Радянській Україні український націоналізм і сепаратистичне напруження».

Але ми дуже помилилися-б, коли-б думали, що Українська Національна Партія має сміливість свою ненависть до Радянської України отверто проповідувати перед народніми масами Західної України. Тим то й є вона торговельною спілкою, що вона може лише дурити маси, брехнею й підступом здобувати собі довір’я.

Вона знає, що для західно-українських робітників і селян Радянська Україна — це їхня держава, це та держава, що вигнала дідичів та капіталістів, що землю й фабрики віддала працюючим. Тому перед масами Українська Національна Партія мовчить про свою ненависть до робітниче-селянських україни. Перед Західно-українськими масами вона висуває клич: «самовизначення для злуки з матірним пнем», тобто з Радянською Україною, Але потайки від мас, «в дипломатичній акції закордоном», тобто в куншахтах з закордонними імперіялістами, вона висуває лише гасло «самовизначення народів», тобто знищення радянської влади на Україні.

_______

Політична непримиримість з пятьма програмами.

Ботокуди — то борці:
Б’ються сміло, мов Горації,
За посади, ад’юнктури,
За стипендії, за дотації

(Ів.Франко).

Українська Національна Партія бундючно заявляє, що вона не буде «жертвувати політичним інтересом нації», тобто робити чи зобов’язувати до політичних уступок за економічні чи культурні полегші». Знаменишо, що й казати! Та тільки все це знову лише для того, щоб привабити більше покупців на свій товарець.

Но, наприклад, супроти Польщі Українська Національна Партія має аж п’ять програм Перша самостійна, соборна, демократична, монархична, буржуазно-дідичівська Українська Держава. Але це — программа максимум, недосяжний ідеал, чи краще шільд для приманювання покупців на внутрішньому ринкові. Друга програма — вже на експорт — більш «реальна» націоальна територіяльна автономія в межах польської держави — щось «на зразок Хорватії і Славонії в рамцях Угорщини перед роспадом австро угорської манархії».

Але ж «неможна сумніватися, що ні польський уряд, ні польські партії не згодяться на таку автоногію».

Тому, скаже кожна проста людина, треба організувати проти польського уряду рішучу боротьбу.

«Розуміється! Підхоплюють крамарики з Української Національної Партії. І «страйк», і «бойкот», і «нелєгальну роботу»! а як же! Наш політичний провід повинен (навіть) пособляти творенню таких організацій, які в часах збройного конфлікту могли б стати зав’язками мілітарної організації».

Але це все — лише в реклямному захваті. Повернувшись до себе за прилавок Українська Національна Партія, шепочучи: «не можна сумніватися, що ні польський уряд, ні польські партії не згодяться на таку автономію», «тверезо» висновує: тому… «тому слід вимагати створення української автономічної области хоч би лише зі Східної Галичини, Волині, Українського Полісся, причому в складі Польщі остала би Лемківщина, Холмщина і Підляша. Що до обсягу законодатної і виконавчої влади, то тут можна зрезигнувати з територіяльного війська». …Третя програма — готова!

Але крамарські думки — гадки пливуть далі. «Певним є, що поляки не погодяться й на другий проєкт автономії». Боротися бодай за нього? «Страйк», «бойкот», «збройне повстання»… Цур їм, пек! Та ж за такі речі вішають! Хлопи, звичайно, до того привикли, але ми статечні міщухи… Ні!!! «В такому випадку слід піддержувати відомий пепесівський проєкт “для земель Речі Посполитої, заселених в більшості українською людністю? Четверта програма також уже готова.

Але в нашого міщуха щось ссе під серцем. Не буде пива і з цього дива! Торгувать так торгувать. Давай пяту програму! «Маючи на ввазі, що й яка-небудь територіяльна автономія не буде здійснена», — обійдемось і без неї. Нам вистарчить отак хочби половина тепленьких посад по польських урядах на Зах. Україні, пара — друга субвенцій нашим економічним закладам, університет для наших синків (коли «можна», а коли ні — поторгуємося), трошки середніх шкіл, трошки грошенят для Українського Педагогічного Товариства, ну та ще де-що — що біг дасть! Ми люди маленькі. Ну а що часом мов та жаба, коли коня кують, ногу наставляємо — так инакше ж не можна. Гешефт гешефтом. Нічого не вдієш.

«Стабілізація» на Заході й у нас.

Не хвалися ж ти, Європо!
Шкода твоїх праць і трудів!
Що там маєш, те і маєш,
Та не маєш ботокудів.

(Ів.Франко)

Ми живемо тепер в добі так званої «стабілізації» капіталізму. Це значить, що по воєнній руїні й по бурхливих роках революційних потрясень буржуазії вдалося знову на якийсь час прийти до себе, згнітити робітничу клясу, знову налагодити своє капіталістичне господарство. Корінних суперечностей капіталізму взагалі і повоєнного особливо ця «стабілізація», звичайно, не усуває. А відбуваючися коштом працюючих мас, вона неминуче веде до загострення клясової боротьби, отже й до нового рішучого стертя між пролєтаріятом і буржуазією.

Ворог стоїть тепер перед пролєтаріятом в усій своїй силі: об’єднаний в могутні трести, синдикати, картелі з магнатами фінансового капіталу на чолі.

Цей ворог просто каже пролєтаріятові, «йду на вас» і коли старається підкупити певні верстви робітництва, то робить це, по суті, з брутальною отвертістю.

Звичайно, й тут від пролєтаріяту й його партій вимагається великого розуму, спритности, гнучкости. Найотвертіший ворог не зрічется хитрощів і на хитрощі треба відповідати хитрощами. Але лінія фронту тут майже ніколи не затирається. Кляса проти кляси. І не зважаючи на всі можливі вагання і питання тут боротьбу робітництво поведе (і веде) з чіткістю, з витревалістю, виховуючись, загартовуючись.

Хвилі «стабілізації» докотилися й до нашого Західно-Українського загумінку. І знайшли тут цих дійсних «калік» сучасного суспільного ладу — українських міщухів. Полохливих, обмежених, облудних, лінивих і мілких як болото, з краєвидом, що не виходить по-за межі родини, (своєї і сусідської часами) бюра (або прилавку) і касина.

Західна Україна — це побережна болотяна мілина капіталістичного моря. Далі йдуть міцні скелі Радянського Союзу. А при березі морські хвилі лише ріжний мотлох та сміття збивають до купи. І у нас на Західній Україні, хвилі капіталістичної «стабілізації» збили до купи «наше» сміття — отих міщухів, українських дрібних буржуа.

В результаті маємо сконсолідування нашого дрібноміщанства у постаті Української Національної Партії.

Справжня сцілка змодернізованих «ботокудів», геніяльно висміяних свого часу Ів.Франком. — Капіталізм вигнав їх з теплої австрійської перини і (ще таки за австрійських часів) обернув у типових дрібних гешефіярів.

Боротьба з ними і легка і не легка. Їх не тяжко роздушити. Але спробуйте схопити їх за барки! Вони слизькі мов жаби. Вони лише часами зважуються стати до отвертого бою. Вони рідко кажуть просто «йду на вас». Мов тля в’їдаються вони в народні маси і роз’їдають їх.

В цьому їх небезпека. Вони найкращі і найдорогоцінніші помічники польських можновладців. Польська буржуазія буде кидати їм окрушини зі свого столу, але ніколи не наситить їх, — щоб незабували лизати руку свого пана.

Боротьба з ними мусить бути уперта, систематична і нещадна. /3/

Примітки

[1] Див. поему «Ботокуди» Ів.Франка [збірка «З вершин і низин», цикль «Оси» — VІІІ. Ботокуди. — Вперед]

[2] Правильна цитата — «І тишá була. Міг кождий / Преприємно проживати, / Хто при свисті канчука / Мав охоту танцювати» (Франко І. Ботокуди // Франко І. Зібрання творів у 50 т. — К.: Наукова думка, 1976. — Т.1. — С.108). — Вперед

Джерело: Земля і Воля (Львів). — ч.4, 20 червня 1925. — С.2–3.

Advertisements

0 Responses to “«Консолідація» крамарчуків або змодернізовані ботокуди[1]”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Лютий 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Січ   Бер »
 1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: