«РУП» в період 1905 року на Київщині

Самійло Щупак

В 90-х роках минулого століття українська молодь починає поривати з культурництвом українофілів і стає на шлях політичної боротьби. Зріст економічного руху пролетаріяту в Росії, початок диференціяції селянства, банкрутство російського народництва, а натомість популярність ідей організованої масової політичної боротьби з царатом, не могли не відбитися на психіці української інтелігенції. Серед молоди народжується реакція проти старих українофілів, які ведуть напівпримиренчу політику з царатом, загострюючи лише свою увагу на плеканні етнографічного культурницького українства. І ідейним отцем молоди в новому політичному рухові був М.Драгоманов, який, пройнявшись ще значно раніше соціялістичними ідеями, був основоположником галицької радикальної партії.

Але-ж драгомановський соціялізм був бакунинсько-прудонівським, а марксизм, який уже встиг опанувати в 90-х роках уми найпоступовіших людей не лише в Европі, але і в Росії, знайшов своє виправдання і в українській дійсності. Незвичайний зріст промисловости по лівобережних містах України, зріст капіталістичних елементів в сільському господарстві — це ставало яскравим показником марксівського шляху, по якому неминуче мусить прямувати й революційний рух на Україні. Народження, як нащадків групи «Освобождение Труда», сили соціял-демократичних гуртків в Росії, диференціяція галицького радикального руху й утворення української соціял-демократичної партії, розвиток польського с.-д. руху — все це мало свій відбиток на українській поступовій інтелігенції, у наслідок чого почалася й диференціяція політично настроєної української інтелігенції.

Почали утворюватися й соціял-демократичні гуртки українські, але разом з ними існували просто революційні громади без будь-якого чіткого програму. Року 1900-го в Харкові закладається партія “РУП” (Революційна Українська Партія), в яку ввійшли різні групи з різними політичними тенденціями: там були і марксисти, і народники, і звичайні націоналісти, навіть самостійники. Найбільше розвиває свою діяльність “РУП”, починаючи від року 1902, коли відбувся 1-ий з’їзд, на якому було ухвалено програм “РУП’у” і обрано ЦК. В цей самий період найяскравіше починають виявлятися соціял-демократичні тенденції серед “РУП’у”.

За свою соціяльну базу „РУП” мав село, але він працював не тільки серед селян, а й серед сільсько-господарського пролетаріяту, та навіть і серед, правда, нечисленних груп, міського, здебільшого ремісничого робітництва, особливо в останні роки свого існування. Найбільший вплив на міське робітництво й на українське, яке було зрусифіковане, і перед яким в той час питання соціяльної й політичної боротьби залишало позаду національне питання, мала російська соціял-демократія (на єврейський ремісничий пролетаріат — «Бунд»). Всякі спроби українських політичних груп поширити свій вплив на міське робітництво зустрічали /76/ великі перешкоди й кінчались неуспіхом. Звідси й почалася тяга нечисленних українських марксівських кол, які чим далі все більше розуміли вагу пролетаріяту як основного чинника революції, до об’єднання з російською соціял-демократією. Це й призвело до розколу “РУП’а” в році 1904 й утворення української «Спілки» при РСДРП. Розкол “РУП’а” стався на другому його з’їзді р.1904 навколо національного питання й питання взаємовідносин з РСДРП. Група ерупістів, на чолі якої стояв Меленевський і в яку входили Канівець, Мазуренко, безапеляційно прийняла програм РСДРП, в той час як група Порша стояла за автономію України й федеративний звязок з РСДРП. Розколовшись, перша група утворила українську «Спілку» при РСДРП, а друга — перейменувалась на Українську Соціялістичну Робітничу Партію.

На селі.

В 1-му числі «Селянина», органі «РУП’а» з року 1903, ми знаходимо висвітлення селянського програму «РУП’а». «Селянин», між иншим, пише:

«Ми вимагаємо знесення викупної сплати за наші нужденні наділи земельні й повернення тих грошей, що вже сплачені селянами, яко викупні протягом останніх 40 років. Ми вимагаємо, щоб усі мужицькою кривавицею складені гроші були відібрані від попів і від казни назад і повернені на громадські потреби».

«Ми вимагаємо, щоб було одібрано всі манастирськї, царські й казенні землі, а великі панські економії було обложено податками, щоб повернути всі гроші, сплачені селянами. Ми вимагаємо, щоб усі одібрані землі були повернені до народньсго скарбу й віддавані в оренду немаючим, а гроші за оренду щоб уживалися на громадські потреби».

«Ми вимагаємо знесення сільського громадського ладу, щоб громадянин не залежав від громади й міг вільно до неї приступати й виступати, щоб міг вільно розпоряджатися своєю землею, щоб мав право по своїй охоті продавати й купувати землю».

«РУП», ведучи велику роботу серед селян і сільсько-господ. робітників, скеровував її на боротьбу за короткий робочий день, за вищу платню, за пристойне поводження з селянами й робітниками з боку поміщиків та управителів. Це належало, так-би мовити, до щоденної боротьби, бо разом з цим і висувалися питання иншого, політичного значіння. Року 1903 „РУП” починає широко розповсюджувати на Київщині серед селянства революційну літературу. Ця література здебільшого переправлялася з-за кордону. Викриття окремих пакетів закордонної ерупівської літератури, адресованої у Київ, і арешт Винниченка, що втік з армії з метою транспортувати літературу — звертає увагу київської «охранки» [містилася на вулиці Бульварно-Кудрявській, сучасна Воровського. — «Вперед»]. Київське жандармське управління в докладній записці директорові департаменту поліції пише, що «пропагандисты РУП’а посылаются по деревням, куда те везут даваемую им нелегальную литературу и несут революционную пропаганду, внушая своим односельчанам главное, чему учат украинцы: не слушать помещиков, жечь их имущество, отбирать землю. Эта-то пропаганда замечательно революционизует деревню, доказательством чему служат аграрные бунты, мелкие стычки с помещиками, повальные поджоги помещичьих усадеб и случаи неповиновения уездным властям».

„РУП” мав значні селянські осередки в селах Сквирського повіту: в Попелицях, Цаповках, Саваргах, Воробйовках, Селезеновці. Ще велася робота в Броварах (біля Київа), на Васильківщині, то-що. Жандармське управління скаржиться: «среди крестьян ведутся постоянные разговоры /77/ о необходимости запастись ружьями на случай бунта, что они и делают; выжить полицейского стража помещиков», то-що. «В одному селі ерупівські прихильники, — розказує далі жандармське управління, –загрожували забити поліційного стражника, в другому — розпропагували селянок, щоб не копали поміщицьких буряків, в третьому — підпалили поміщицьку садибу»; «в Ходорковцах стараются завести пропаганду на сахзаводах (до 1.500 человек рабочих), а в Броварах ставится типография Черниговской украинской громады». Все це пишеться з нагоди арешту групи пропагандистів-селян, що розповсюджували нелегальну літературу «РУП’а».

Року 1904 „РУП” загострює свою пропаганду по селах Київщини на російсько-японській війні. Села всіх повітів запружені ерупівськими прокламаціями. В прокламаціях, присвячених війні, Київський Комітет «РУП’а» між иншим пише: «Запасні, ви, над котрими цілі роки знущалося всяке велике й мале начальство, по наказу царя Миколая II кидаєте все добро своє на руїни, кидаєте всіх дорогих вам діток своїх, жінок, батьків. Ви, котрим казали, що за царем і служба не пропадає, що стріли ви дома, коли ви повернулися з москалів? Горе, нужду, безземелля, страшенні податки, темноту та безпросвітню неволю. Ось що ви стріли після військової служби». І далі, читаємо в прокламації: «Тепер знову кличуть вас воювати з японцями: на лихо собі й японцям, таким самим голодним і обдертим, як і ви. Доки-ж буде це знущання над вами? Доки на ваших трупах, трупах дітей ваших і жінок, царі та пани будуватимуть свою веселу долю, своє панування та розкошування?»… «Усім освіченим та неосвіченим робітникам і селянам треба сполучитися в одне велике та дуже військо для боротьби за волю, треба, щоб сила працюючих пішла війною проти сили дармоїдів-панів та царя. До зброї-ж, громадо. Ставаймо в ряди, щоб вражою кров’ю залить борозни. Повстаньте, як один чоловік, для останньої кривавої боротьби».

Отже, як бачимо, «РУП» закликав одмовитись брати участь у війні, більш того, навіть повстати проти війни. Звісно, «РУП» не давав селянству ясного політичного програму, що робити після повстання, чого саме домагатися селянству, головне, не з’ясовував, яке місце належатиме селянству після повалення царського ладу. Про це конкретно селянству не говорилося. Очевидно, на ділі „РУП” й не уявляв собі всезагального селянського повстання й не вірив у нього, але вірив тільки в локальні селянські ви¬ступи, які можуть подратувати, а може й послабити становище царського уряду, й до цих, по суті, локальних виступів „РУП” закликав. Рівнобіжно-широкою агітацією проти війни й закликами до політичної боротьби „РУП” не спиняє своєї економічної боротьби. В Черкаському повіті одночасно з прокламаціями про війну розповсюджувалося й прокламацію «Осінь надходить». В цій прокламації закликається селян до страйку проти поміщиків з метою підвищити заробітну платню. «Доки мужик покірливо робитиме на пана, — говориться в прокламації, — доки він терпітиме холод і спеку і знущання на панському полі, доки мужик, сільський робітник, сам не захоче покласти тому кінець, а мають робітники засіб до боротьби з панами, могутній мають засіб, — називається він «страйк». І далі вже конкретно пропонується в біжучу бурякову кампанію оголосити страйк.

Починаючи з р.1902 аж до розколу, «РУП», безумовно, стоїть в центрі селянського руху на Київщині. «Селянин», орган «РУП’у», року 1905, оглядаючи всю минулу боротьбу на селах Київщини, пише: «Від трьох літ по Київщині почали ширитися книжечки та инші видання революційної української партії. Особливо подобалась селянам книжечка „Дядько Дмитро“ та „Страйк і бойкот“, в яких докладно написано про те, відкіля йдуть горе та злидні селянства, хто винен в тих злиднях, та як /78/ і проти кого з ними боротися, й ті поради, з якими звертався „РУП” до сільських робітників, в справі їх боротьби проти поміщиків та господарів фабрик, заводів, то-що, не пропали даром. Робітники зрозуміли правду тих порад, близько прийняли їх до серця, і це не в одному селі, не в одній економії поліпшило становище робітників». Року 1904 успішно провадився страйк по де-яких селах Чернігівщини та Київщини, як от, наприклад, Макарів, Людвинці, Веркиївка і инші, а року 1905 спалахнули масові страйки в Сквирському повіті на Київщині. — Селяни Сквирського повіту, — пише «Селянин», — досить добре знайомі з усією майже літературою, що вийшла заходами й старанням „РУП”, дякуючи знайомству з цією літературою, а також з тими відозвами, які старанно розповсюджувались Київським комітетом партії, відносини й погляди селян на різні справи й державного, й громадського життя значно змінилися. Селяни перестали вірити в царя і в ціле правительство. Селянам ті видання відкрили очі, й ця свідомість стала у великій пригоді селянам, коли майже половину Сквирського повіту охопив великий по своїм розмірам і небувалий ще на Україні хліборобський страйк. Підчас страйку розповсюджувалась сільськими групами „РУП’у” відозва Київського комітету Революційної партії. Відозву читалося уважно всіма страйкарями й майже виривалося з рук».

Цим великим уступом статті «Селянина» дається досить яскрава характеристика діяльности «РУП’у» на селі. Дійсно, «РУП» провадив велику роботу на селі, дуже багато сприяв розвиткові класової свідомости серед селян і сільсько-господарських робітників, допомагав їм в економічній боротьбі, але при всім цім „РУП” не спромігся об’єднати селянство навколо виразного політичного програму, що увязав-би рух селянський з рухом міського пролетаріяту.

У місті.

Місто в діяльності «РУП’у» визначається здебільшого тим, що тут він мав свій центр, тут він організовував свою роботу на селі. Навіть працюючи серед робітників, малось на увазі, головним чином, виховувати з робітників пропагандистів села. Саме так стояла робота «РУП’у» серед робітників, бо на значний вплив серед них «РУП» однаково розраховувати не міг. Серед них впливала РСДРП.

«РУП» найбільше вів свою роботу серед напівпролетарів — урбанізованих селян, до них «РУП» мав більш доступу, тому що РСДРП, працюючи серед промислового робітництва, не охоплювала цих напівпролетарів своїм впливом. Вони-ж і більше підходили для основної мети «РУП’а», тому що їх найбільше можна було використовувати для роботи на селі. Жандармське управління, яке пильно стежило за революційним рухом, а за українським зокрема, хоча й часто плуталось, змішуючи одну партію з одною, помиляючись в приналежності того чи иншого до тієї чи иншої партії, в оцінці сили „РУП’у” в місті майже не помилилось. В докладній записці жандармське управління пише: «Члены громады (це мається на увазі Київський комітет «РУП’у») ведут розничную работу и проявляют свою деятельность главным образом на простой деревенский народ. В городе деятельность партии благодаря ее национализму не имеет большого успеха среди простого народа. Рабочий люд — в интернациональной и революционной организации социалистов-революционеров или социал-демократов. И это по всему видно и есть главная причина, по которой в самом Киеве украинцы-революционеры, не имея массы, стушевываются, затираются в другие организации, Но эта сравнительно незаметная партия /79/ в Киеве не есть доказательство ее малой зловредности вообще. Отдельные ее члены энергично заводят связи в Киеве с теми из крестьян, которые находятся в городе на заработках, как то: дворниками, лакеями, швейцарами».

Треба ствердити, що ця характеристика жандармського управління діяльности «РУП’у» в місті, хоч як це може здаватися парадоксальним правдива. Саме серед швайцарів, ремісників і тих, що приходили до міста на заробітки, „РУП” найбільше вів свою пропаганду, бо ці мали особисті й родинні звязки на селі і тим-то „РУП” цінив їх. „РУП” економічної пропаганди серед міського робітництва майже не вів, він тільки виховував політичні одиниці. Року 1903 визначаються такі діячі „РУП’у”: Матюшенко, Ткаченко, Базилевич, Краєвський, Зубок-Макієць. Ці особи держали звязок з закордонним комітетом „РУП’у”. Навколо київськ. комітету „РУП’у”, який здебільшого складався з інтелігентів, утворився активний гурток робітників-революціонерів, серед них Бойко (столяр), Лола (маляр), Дятель, то-що. Майстерня Бойка служила конспіративною кватирою, де спинялися і приїжджі селяни-пропагандисти. Про роботу ерупівських робітників жандармське управління писало:

«Передовые и активные рабочие украинцы-революционеры намечают, по своим деревням, подходящих для воспринятия революционных идей парней и сообшают о них интеллигентам. С общего решения затем подыскиваются подходящие для избранного места в Киеве, на которое тот и определяется. В Киеве избранный будет жить столько времени, сколько понадобится для распропагандировки». Працюючи серед двірників, гурток робітників «РУП’у» надумався організувати двірників по системі десяти членськими внесками в 25 коп. від кожного. Але комітет «РУП’у» робив, очевидно, опір цьому, і цей план не переведено. «РУП» робив спроби працювати і в містечках на периферії. Так, наприкінці 1904 року він мав організації на Київщині в Білій Церкві, а по-за Київщиною — в Полтаві, Ніжині, Прилуках і инш. Ерупісти пробували впливати і серед неукраїнського, а саме єврейського пролетаріяту; про зносини ерупістів з гуртком макарівських єврейських робітників, ми довідуємось з листування макарівського пристава до начальника київського жандармського управ¬ління. Макарівський пристав пише: «В местечке Макарове издавна существует шайка молодых евреев буянов, известных своими произвольными действиями и насилиями, наводившими своим поведением страх на местных обывателей. К шайке этой присоединились многие буяны из крестьян, как местных, так и из ближайших сельских местностей, преимущественно люди дурного поведения, отбывавшие наказание за преступления и проступки. Соучастники последней категории составляют, главным образом боевую организацию той шайки, учиняли расправу над лицами, не выполнявшими требований шайки. Участвовали в обших собраниях для тайных совещаний противозаконного характера, служили, агитации среди крестьянского населення и рабочего класса и распространения прокламаций преступного содержания в сельских местностях. В народе это тайное общество получило название контрибуция, о нем известно повсюду, многие, как евреи, так и крестьяне боялись приезжать в м.Макарово. По негласным сведениям стало известно, что означенная шайка преследует цели политические и участники ее образовали социал-демократические кружки». І далі пристав пише: «в селе Гавронщине, в с.Басовой, в деревне Любиновке, в селах Липовке, Андреевке и Грищине и других с конца 1904 года стали появляться прокламации, которые немедленно собирались местными стражниками и доставлялись ко мне». Отже, для нас ясно, що група єврейських робітників містечка Макарова, /80/ яких «розумний» макарівський пристав кваліфікував, як шайку, що мала проте «задачи политического характера» в дійсності була помічником «РУП’у» в його роботі на селі.

Наприкінці року 1904 і на початку року 1905 в міру зросту соціял-демократичних настроїв київський «РУП» робить спроби ще поширити свою роботу серед робітників, він починає скликати масові сходки робітників, починає де-не-де й економічні гасла серед робітників викидати. Але розкол «РУП’у» створив нові соціял-демократичні угруповання, що орієнтувалися на пролетаріят, — це Українська Соціял-Демократична Робітнича Партія і Українська Соціял-Демократична «Спілка» при РСДРП. Ні перша, ні друга справді не були пролетарськими партіями, і тому завоювати пролетаріят не могли. Пролетаріят пішов шляхом більшовицької партії і переміг.

Джерело: Життя й революція (Київ). — 1925. — № 11. — С. 76–81.