Економіка селянського руху 1905–1906 рр. на Київщині

Василь Іванушкин

Соціяльні рухи відбивають економічні й класові відносини відповідної доби. Ці класові відносини в свою чергу є наслідок розвитку виробничих сил цієї господарчої одиниці, як частини суспільства.

Селянський рух 1905–1906 рр. на Київщині виник у наслідок зросту капіталістичних відносин між селянським і поміщицьким господарством наприкінці XIX і початку XX століття.

Київщина, як і Прибалтика, є район поміщицьких латифундій, капіталістично організованих, і абсолютного малоземелля в селянському господарстві. Ці дві протилежні ознаки сільсько-господарського виробництва на Київщині утворювали умови для розвитку своєрідних, властивих тільки цьому району форм селянського руху. Так само й конкретний економічний зміст селянського руху відбивав собою інтереси ти верстов селянства, що найбільше скривджені розвитком капіталістичнихформ сільського господарства Правобережжя.

Правобережжя України є район високо-інтенсивних, поміщицьких господарств, що побудовані на капіталістичній експлоатації найманої робочої сили селянства. При чому властивою цьому господарству рисою є органічна синтеза більшости поміщицьких економій із обробною сільсько-господарською (цукровою та гуральною) промисловістю. Це стало, між иншим за причину тісного звязку між робітничим і селянським революційним рухом.

Київщину з економічного боку можна поділити на дві нерівні частині. Перша – північний район (Радомиський та північна частина Київського повітів), якому властиве натуральне селянське й екстенсивне поміщицькі господарства, і де природні умови заважають розвиткові обробної сільсько-господарської промисловости. Відносне малоземелля в цьому районі відчувається менше через меншу залюдненість та більшу кількість праці, через несприятливі природні умови, що їх потрібує саме селянське господарство. Цей район не мав глибокого аграрного руху, крім хіба орендних заколотів.

Зовсім иншу картину являє собою більша частина Київщини. Це, як уже встановлено, район контрастів – у сільському господарстві. Поруч із величезними панськими латифундіями ми маємо малоземельне, пересічно селянство, що примушене тисненням абсолютного й відносного малоземелля, продавати свою робочу силу, доповнюючи сторонніми заробітками бюджет свого господарства. В цьому районі особливо розвинувся страйковий рух, що, проти инших районів поширення страйкового руху, не був лише боротьбою за поліпшення умов праці, але відбивав собою прагнення селянства заволодіти поміщицькою землею, оскільки безпосереднє захоплення поміщицької землі селянами не мало під собою надійного ґрунту в економічній ситуації цієї доби. Далі ми спробуємо з’ясувати, чому боротьба за землю мала потайний характер й маскувалася в инші /81/ форми селянського руху, при наявності безперечних об’єктивних передумов селянства до захоплення поміщицької землі з метою збільшити площу свого землекористування.

Ґрунт для розуміння економічних передумов аграрно-селянського руху 1905–1906 рр. на Київщині складає аналіза таких явищ у господарському житті тої доби:

1) Стан землеволодіння та його вплив на організаційну будову господарства.
2) Ступінь інтенсивності поміщицького господарства та його потреба в робочій силі:
3) Стан селянського господарства та створення ринку живої робочої сили.
4) Існування рудиментарних правових інститутів у вигляді сервітутів та иншового права;
5) Боротьба між капіталістичною та харчовою (споживною) орендою.

Дослідження цих явищ в їхній суцільності та взаємному переплутуванні виявило ті економічні причини, що стали за детонатор вибуху аграрно-селянських заколотів. Від існування певного контексту цих економічних явищ залежить і форма цих заколотів.

Перед тим, як аналізувати накреслені вище економічні явища, слід зауважити, що в практиці селянського руху ми часто-густо помічаємо відхилення від об’єктивно-економічних прагнень селянства під впливом політичної ситуації, класової боротьби в лавах селянства та загострення економічної кризи селянського господарства.

Одним із найголовніших економічних чинників, що визначають господарську фізіономію певного району є, безперечно, стан землеволодіння. Це правило особливо яскраво виявилося в умовах Київщини. Цифри, що ними ми ілюструватимемо свій виклад, це доводитимуть.

За матеріялами перепису 1905 року загальна земельна площа Київщини становить 4.551.386 десятин. Із цієї площі 2.114.377 дес. належить приватним власникам, 2.041. 757 дес. знаходяться в розпорядженні селянства, як надільні землі, решта – землі скарбові й удільні. Таким чином, ми бачимо, що більша частина землі належить приватним власникам.

Надільна земля розподіляється так. На 549.123 двори припадає 1.891.907 дес. придатної землі, що складає 3,4 дес. на двір пересічно. Коли відкинути з обрахунку середньої по губерні норми на двір Радомиський повіт, як не характерний для Київщини, то пересічний подвірний наділ зменшується до 3,1 дес. на двір. По повітах (виключаючи Радомиський) ми маємо найменше забезпечення надільною землею на Черкащині з її 2,5 дес. на двір, а максимальне (після Радомиського з його 6,3 дес. на двір) Київський повіт з 3,9 дес. на двір. Це свідчить про те, що амплітуда відхилень повітової норми забезпечення надільною землею складає лише 1,56 раз. Відхилення середньої по губернії від мінімальної по повіту складає лише 0,6 дес. і від максимальної 0,8 дес., що свідчить про те, що земельне забезпечення селянства надільною землею є тривале й рівномірне. Цифра в 3,1 дес. на двір по губернії створює атмосферу абсолютного малоземлля, за якого не має можливости завести раціонльного господарства, й що при значній густоті населення (69,8 душ на кв. версту в 1897 році) створює умови для відносного малоземелля, тобто неможливости доцільно використати наявну робочу силу селянського господарства в його межах.

Таким чином стан надільного землекористування доводить неминучість екстенсивної організації селянського господарства і через це неминучість створення кадру зайвої робочої сили. Але може брак надільної /82/ землі компенсується відповідною площею селянського приватного землекористування? Цифри, що є в нашому розпорядженні з матеріялів перепису 1905 року, подають таку картину:

З приватних власників селянство (ті, що належать до цього стану) має 5887 наділів із площею землі в 99.614.6 дес. З цієї кількости селянські володіння до 10 дес. на двір (для нашої мети найцікавіші) становлять 4.364 володіння з площею 14.455,5 дес., що складає лише 0,76% до всієї площі надільної землі. Тоб-то приватне землеволодіння селянства не відограє жодної ролі в пом’якченні абсолютного малоземелля. Висновки з наведених цифр зрозумілі.

Найголовнішим землевласником із категорії приватних землевласників є дворянство. Воно мало 1917 володінь з площею в 1,502.392 дес., при чому з них 305 володінь мали більше, як 1000 дес. і займали площу в 1.200.692 дес., або 79% усієї площі дворянського землеволодіння, 57,9% усієї площі приватного землеволодіння, 24,5% усієї земельної площі Київщини. Цими цифрами можна закінчити дослідження стану землеволодіння на Київщині.

Очевидно, головний елемент економічної організації сільського господарства Київщини є великі поміщицькі латифундії. Селянське господарство знаходилося в стані перманентного абсолютного малоземелля й було джерелом створення ринку найманої робочої сили. Треба сказати, що поміщицькі латифундії були капіталістично-організовані підприємства, а тому стати за джерело для задоволення потреби селянства в землі не мали змоги.

Самі ці господарства були організовані за останніми досягненнями агрономічної техніки. Покажчиком інтенсивності господарства цих латифундій може стати матеріял, за органічну будову капіталу цих господарств і організаційно-агрономічні риси їхньої господарчої культури.

За відомостями, що їх зібрало Умансько-Липовецьке товариство сільського господарства в 24 поміщицьких господарствах південно-західньої смуги Київщини, ми бачимо таку картину. Витрати на окремі частини виробничого процесу в середньому на одну десятину орної землі в цих господарствах становлять:

a) Витрати на утримання службового персоналу економій . . . 4 карб. 72 к.
b) Витрати на мертвий реманент і будівлі (частину постійного капіталу) . . . 47 карб. 09 к.
c) Витрати на робочу силу (перемінний капітал) . . . 28 карб. 09 к.

З цієї таблиці ми бачимо, що органічна будова капіталу цих економій дуже висока, а тому й рівень інтенсивності цих господарств також високий. Друга ознака інтенсивности виявляється хоч-би в тому, що в 82 окремих господарчих одиницях, зазначених вище 24-ти економій, ми маємо лише в 13 випадках трьохпілля звичайне та 1 випадок трьохпілля поліпшеного. Решта економій має багатопільні (до 17 пільного) сівообороти. Потреба поміщицьких економій у робочій силі визначається рівнем його інтенсивности. Досить зауважити, що організаційна будова правобережного поміщицького господарства припускала існування трьох критичних періодів у процесі сільсько-господарського виробництва (сапання буряків, жнива, збирання буряків) замість одного, звичайного для зернового господарства періоду жнив. Це є причина особливої напружености у трудовому процесі й ускладнень у використанні найманої робочої сили. До речи, це сприяло поширенню й успіху страйкового руху.

Стан селянського господарства досить зумовлений наведеними вище цифрами надільного й приватного землеволодіння селянства. Абсолютне й відносне малоземелля спричинялося до консервації селянського господарства /83/, бо справляли на нього протилежний вплив. Відносне малоземелля штовхало селянське господарство до інтенсифікації й використання зайвої робочої сили, тоді коли абсолютне малоземелля заперечувало можливість цієї інтенсифікації і примушувало викидати цю зайву робочу силу по-за межі селянського господарства. Це було в свою чергу причиною жвавих міграційних процесів (відходу на заробітки) на Київщині та причиною малого поширення використання зайшлої (позагубернської) робочої сили. Класова диференціяція селянства особливо яскраво виявлялася на ґрунті відносин окремих груп селянських господарств до ринку робочої сили. Селянство що до цього поділяється на три групі:

а) Незаможне селянство – напівпролетаризована, павперизована маса дрібних продукціонерів, що не можуть задовольнити своїх потреб за рахунок власного господарства і примушені додавати до свого бюджету сторонні заробітки. Ця категорія селянських господарств найбільше постачає робочої сили. Втративши надію на покращання свого господарства, вона скеровує свою увагу підчас аграрного руху на поліпшення умов праці і лише, подекуди, на збільшення площі фонду харчової оренди. Ця група селянства була найактивніша підчас страйків і найменш витривалий учасник боротьби за землю.

б) Більш за все в розподілі поміщицьких земель було зацікавлене середнє селянство. Загроза пролетаризації примушує його, з одного боку, інтенсифікувати своє господарство і, з другого, прагнути поширення площі свого землеволодіння. Оскільки ця група селянства має за головний засіб до існування прибуток з власного господарства, вина незацікавлена в умовах праці на поміщицьких економіях, і, навіть, у самому існуванні цих економій. Через те середнє селянство прагнуло до безпосередньої боротьби за землю, добивалося «вижити» поміщиків, заволодіти поміщицькою землею, щоб збільшити площу селянського землекористування.

І нарешті є третя група селянства – заможне, куркульське селянство; воно було здебільшого спільником поміщиків, бо відчувало безпосередню загрозу й своїм інтересам з боку аграрно-селянського руху. Документи аграрного руху 1905–1906 рр. дають чимало доказів ворожнечі між куркульським господарством та рештою селянських господарств на ґрунті економічної нерівности та вживання найманої робочої сили. В даному випадкові куркульське господарство виявляло себе у вигляді споживача найманої робочої сили й ставало в антагоністичні відносини до незаможного селянства – постачальника цієї робочої сили.

Значно поширився на Київщині орендний рух. П.Маслов цілком влучно зауважив, що на Правобережжі орендні відносини виявляють боротьбу між капіталістичною та харчовою (споживчою) орендою. Практика життьової дійсности на Київщині доводить правдивість цього твердження. Дрібна харчова селянська оренда мала на Київщині (виключаючи Радомиський повіт) надзвичайно мале, проти потреб, поширення, оренда-ж капіталістична, тоб-то оренда цілих маєтків капіталістами для заведення інтенсивного господарства, навпаки, досить поширене явище в умовах Київщини. Серед вимог селянства підчас аграрного руху ми досить часто зустрічаємо вимоги ліквідувати велику оренду й поширити площу селянської оренди. Очевидно, що землевласникам латифундій це було не вигідно, а тому часткове збільшення орендного фонду після аграрного руху 1905–06 рр. слід пояснювати впливом позаекономічних причин.

Чимало аграрних заколотів виникало на ґрунті здійснення сервітутного та чиншового права. Сервітути, як право частково користуватися /84/ землями, що належать другій особі, на Київщині виявлялися у двох головних формах: пастовні та лісові. Слід зауважити, що з розвитком раціонального господарства здійснення сервітутного права ставало в супереч з розвитком інтенсифікації такого господарства, бо вклинювалося в його організаційну будову, як сторонній елемент. Значна частина лісових порубок аргументується порушенням сервітутного права з боку поміщиків.

Рештки чиншових (вічно-орендних) відносин відбивалися в хвилюваннях, так званих, «невизнаних» чиншовиків. Закон 9 червня 1886 року встановлював обов’язковий викуп чиншової землі чиншовиками, але тими, що доведуть своє чиншове право. Сподіваючися на видання такого закону, поміщики, що зацікавлені більше в тому, щоби за ними лишилася земля, а ніж дістати викупи за цю землю, намагалися перевести чиншовиків на положення термінових орендарів, що втрачали право викупити ту землю, яка була у них «на чиншеві». И такі «невизнані» за цим законом чиншовики опинилися в стані постійної загрози виселення, бо на це поміщик мав юридичне право й ним користувався, щоби збільшувати орендну платню. Звичайно, рух чиншовиків був скерований на ліквідацію загрози виселення їх та зменшення орендної плати.

За такої економічної ситуації цілком природньо, що найяскравіше селянський руху виявлявся в страйках. Але це не може заперечувати боротьби селянства за землю. Вище зазначалося, що середнє селянство найбільш зацікавлене в збільшенні своєї земельної площі, і, зважаючи на питому вагу середнього селянства, це складало значний чинник змісту аграрного руху.

Б о р о т ь б а  з а  з е м л ю  б у л а  г о л о в н и й  д в и г у н  а г р а р н о г о  р у х у. Причини історичного й організаційного порядку не дозволяли вилитися цій боротьбі в форму безпосереднього захоплення землі. Але уважно аналізуючи всі форми аграрного руху на Київщині, приходимо до висновку, що всі вони в першу чергу є замасковане виявлення цієї боротьби за землю, що мала де-які ознаки бойкоту.

Серед селян досить часто можна було почути про те, що метою страйку є не поліпшення умов праці, але бажання скласти для поміщика такі умови, за яких господарство вести було-б неможливо; це примусило-б його кинути господарювання й віддати землю селянству. І лише в разі безнадійности такого закінчення страйку він набував форми боротьби за поліпшення умов праці, здебільшого за підвищення заробітної плати.

Закінчуючи побіжний огляд економіки аграрного руху слід спинитися на двох споріднених між собою явищах страйкового руху.

Підчас страйків виявилася ворожнеча між місцевим селянством і селянством инших сіл, не кажучи вже, про робітників з инших губерень. Знімання селян, що працюють на плантаціях економії другого села, се¬лянами цього села є звичайне явище і звичайна форма страйкового руху. Причиною цього є незабезпеченість роботою селянства й бажання утво¬рити монопольне становище підчас страйкової боротьби з поміщиком. Це стало за причину поразки в багатьох випадках селянських за¬колотів.

Друге явище, характерне для страйкового руху на Київщині – боротьба проти вживання сільсько-господарських. машин, теж доповнювало пра¬гнення селян до утворення залежности поміщиків від селянства. Зни¬щення хліборобських машин досить поширена форма страйкового рухуй ставало чинником забезпечення перемоги селянства.

Отже, в цілому аграрний рух селянства на Київщині являє собою бо¬ротьбу, властиву капіталістичній організації виробництва. В разі пере¬моги селянства культурний рівень господарства регресував-би, але прагнення /85/ селян до перемоги виправдується його безпорадним економічним становищем і бажанням уникнути наслідків абсолютного й відносного малоземлля. Але, очевидно, селянство не мало сили подолати капіталістичне господарство, зліквідувати його й через те селянство в наслідок аграрного руху досягає часткового поліпшення свого становища, й поліпшення не на довгий час. Практично це виявилося в

a) збільшенні номінальної заробітної плати,
b) збільшенні площі орендного фонду,
c) покращанні соціяльних умов праці селянства на економіях.

Аграрний рух 1905–07 рр. не змінив капіталістичної організації сільського господарства Правобережжя, навіть більше того, сприяв його дальшому розвиткові. Але для селянства він мав величезне значіння, як чинник зросту його політичної свідомости, організаційного досвіду й деяких економічних досягнень. Остаточного вирішення аграрне питання на Київщині набуло лише в здійсненні земельного програму Радянскої влади після Жовтневої революції, яку провіщала перша революція 1905 року. На ґрунті нових післяреволюційних економічних відносин зростатиме й зміцнятиметься селянське господарство, скеровуючи хід свого розвитку в бік соціялізму. /86/

Джерело: Життя й революція (Київ). – 1925. – №10. – С. 81–86.

Advertisements

0 Responses to “Економіка селянського руху 1905–1906 рр. на Київщині”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Січень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лют »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: