Соціяльно-економічні передумови революції 1905 року

Осип Гермайзе

Майбутній історик, оглядаючи першу четвертину XX ст., змушений буде визнати, що пройшла вона надто бурхливо, відбиваючи й чеканячи виразно й навіки сторінки всесвітньої історії. За 25 років на Україні пережили ми і наївно-бунтарські, що з голодного безземельного одчаю повстали, селянські розрухи Лівобережжя 1902 року, і бурхливу боротьбу 1905 року, і, нарешті, величні й епохальні події, що з 1917 роком розламують історичний процес східньої Европи, кладучи початок героїчно-пролетарській СРСР., прориваючи єдиний і міцний фронт капіталістичного панування.

Коли нашу епоху ми сприймаємо, як епоху героїчного  п о ч а т к у,  то очевидно явища, що одбулися до неї, мусимо мислити ми, як кінцеве передсмертне для старого. Але в тих явищах чимало знайдемо ми такого, що провішує змагання нашої доби, формує і ставить реалізовану в наші роки боротьбу. 1905 рік був саме таким могутнім віщуном, і його соціяльно-виховавча роля для широких пролетарських мас незмірно велика. Далеко не вповні ще вистудійовано епоху, що від нас віддалена двацятьома роками. Нині багато людей саме монографічно студіюють її, і повне розуміння її — справа дуже близького часу. Тимчасом, навіть і за теперішнього рівня наших знаннів, можемо ми мати бодай схематичне й загальне уявлення про ті процеси, що одбувалися в 1905 році.

І в першу чергу ставимо ми перед собою питання про соціяльний характер і відносини класової боротьби, що намітилися перед революцією 1905 року і виявилися в ході її. Помилково було-б вважати, що російська революція 1905 року була звичайною буржуазною революцією. Російська буржуазія мусила стати до бою з російською монархією, з безвідповідальним свавільним пануванням у імперії бюрократії, але бій цей мав одбутися не в XVIII ст., як у Франції і не в XIX, як у середній Европі, а в ст. XX, позначеному найвищим розвитком світового капіталізму. Дарма, що Росія була економічно відсталою країною. Світове господарство остільки звязане, що в XX ст. можна цілком говорити про єдиний фронт по лінії класової солідарности на всій Европі, коли ще не на всьому світові. І звідціля випливав не тільки вузько-місцевий, східньо-европейський характер російської революції, але й її всесвітнє значіння. І в таких умовинах російська буржуазія мусила повторювати «зади» класової боротьби західньої буржуазії без колишнього буржуазного завзяття, без революційної романтики, що у Франції часами у героїзм переходила. Російська буржуазія полохливо борсалася, змагаючись із класовим своїм супротивником — дворянством і бюрократією і смертельно боячися кликати собі до помочи страшну силу російського /66/ пролетаріату. Звідціля випливає постійна непевність політичної лінії російської буржуазії, її готовність іти на спілку з самодержавством, коли червона примара пролетарської боротьби виразно вставала перед буржуазією. Коли до цього додати ще й погану класову зорганізованість російської буржуазії, її млявість, консерватизм, полохливість, то надто ясним стане, що «буржуазна» революція 1905 року не могла мати в собі патосу буржуазного змагання. Справжній патос цієї революції в героїчних спробах малочисленного різнонаціонального пролетаріяту Росії повалити самодержавство і одночасно «на плечах ворога» стати до бою з буржуазією, жалкою, малосильною і сервілістичною перед сильним. Глибокий патос полягає в тому, що пролетаріят у Росії, такій селянській, за статистикою, зумів зрозуміти світове завдання своєї боротьби, що зводитися мала до прориву єдиного всесвітнього капіталістичного фронту, тут у Росії слабішого, ніж де-инде; і пролетяріят робить героїчні зусилля повести за собою село, оформити й підпорядкувати собі його стихійне бунтарство. 1905 рік це пролог до революції 1917 року, школа для пролетарських мас, практична вправа для пролетарської класової боротьби.

Таке загальне розуміння сути класової боротьби, то точилася в 1905 р.. зовсім не відкидає потреби детальнішого аналізу соціяльних відносин і революційних передумов, що намітилися й склалися перед революцією. Навпаки, тільки аналіз допомагає нам спізнати саму механіку класової боротьби, і те, якими шляхами і в яких формах мілйонові маси Росії своїм неорганізованим рухом давали ґрунт пролетаріяту вести свою класову лінію, іти до своїх завдань.

Надзвичайно складно й заплутано уклалися соціяльні й національні відносини на Україні наприкінці XIX й на початку XX ст. Україна втягувалася у вир капіталістичного життя — ця коротка фраза формулує складний процес. Оживлено функціонують порти Чорномор’я, стягуючи хліб із українських нив, кидаючи капітали в хлібну торгівлю й викликаючи торговельний ажіотаж і капіталістичну спекуляцію.

Здіймаються по селах цукроварні, примушуючи селянина перебудовувати своє господарство переходом на інтенсивну бурякову культуру, і разом із тим пролетаризуючи його. В Донецькому басейні шалено зростає залізна та кам’яновугільна промисловість, притягаючи колосальні капітали чужосторонньої буржуазії. Всі жалі та нарікання де-кого з українських «патріотів», як це зазначали в свій час українські публіцисти-марксисти, що на Україні йде занепад продукпійних сил, були голословні й ні на чому не сперті. Навпаки, Україна в останні десятиліття XIX в. пережила дуже глибокий здвиг до індустріялізації, до втягнення в капіталістичне життя. Наведу для ілюстрації де-які цифри. За шість, напр, років з 1893 до 1899 р. у Донецькому басейні здобування кам’яного вугілля зросло на 135%; заліза й стали на Україні в 1885 р. було вироблено — 2.584 тис. пудів, а в 1897 р. уже 24.398 тис. пудів. Цукрових заводів в усій Росії за час від 1889 до 1899 — 900 р.р. зросло з 228 до 268, а вироблений цукор піднявся з цифри в 24,6 міл. пудів у 1889 р. до 48,5 міл. пудів в 1899 р. Значна більшість цукроварень і цукрової продукції припадала на Україну. В десятиліття з 1881 — 1890 р. на Українї всіх промислових закладів було засновано 500, в останнє десятиліття XIX в. (1891 — 1900) їх засновується аж 1.099. З 2.526 промислових закладів, що існували на Україні на початок XX ст., — заснованих у 90 р.р. виносило аж 48,5%, цифра занадто промовиста, щоб її треба було ще якось коментувати. Одночасно зі втягуванням, і то дуже прискореним, України в капіталістичне життя, зростало число пролетаріяту /67/ на Україні, формувався цей клас, представлений раніше мало не виключно тільки сільсько-господарським батрацтвом.

З 1870 до 1900 року на Україні робітництва збільшилось аж на 151%; саме в 1861–70 р.р. пересічно число пролетаріяту на Україні доходило до 142.609, в 1891–1900 р.р. бачимо його вже — 259.131; зокрема на 1900 рік припадає 327.424.

Потужний зріст індустрії на Україні під кінець XIX ст. висилував буржуазію як організатора господарського життя. Але буржуазія на Україні була занадто різноманітна, неоднакова, щоби могла об’єднатися і творити одну політику, в один бік тягнути. З теорії класової боротьби ми знаємо, що існує не тільки класова солідарність і класова об’єднаність, але поруч із тим і внутри-класове змагання окремих груп даного класу. А буржуазія на Україні була поділена на антагоністичні групи. Почати з того, що в галузі гірничої і металообробної промисловости панував, як уже було сказано, закордонний капітал. Із 22-х, напр., найбільших металообробних заводів (виплав чавуна, криці, механічні заводи) на Україні, тільки один Харківський паровозобудівельний завод не належав закордонним капіталістам, а був у руках російських акціонерів. Отже тут буржуазія на Україні появлялася в формі інтернаціонального хижацтва, що особливо цинічно виставляла свою єдину мету — дістати зиск, не прикриваючи своїх прагнень будь-яким ліберальним культурництвом або національним сантименталізмом, як це буває там, де буржуазія виростає з місцевого ґрунту. В цукровій промисловості бачимо капітали трьох різних буржуазних груп. З одного боку перетворений на промисловий — аграрний капітал польських поміщиків, услід за ними поважним конкурентом стояв капітал єврейської, колись лихварсько-маклерської і торговельно-фінансової, буржуазії, і обом цим групам протиставлявся капітал російського дворянства та бюрократії, що тут на Україні виростав під протегуванням російської монархії для кращого «обрусения» края і «насаждения истинно-русских начал».

Розуміється, що ці обставини аж ніяк не могли сприяти зміцненню політичних сил буржуазії на Україні. Її опозиційність супроти монархії була майже до нуля зведена, а місцеві капіталісти з табору протегованих урядом російських бюрократів навіть вірною й міцною опорою служили «отечеству і престолу». Всеросійський антисемітизм і войовниче русифікаторство формувалося головно тут, де йшла внутри-класова буржуазна гризня на ґрунті конкуренції і націоналістичних «вожделений». Як-що згадати, що на правобережній Україні націоналістичні полонофобські апетити розгорались і в галузі капіталістичного землеволодіння, то картина внутрішніх антагонізмів пануючого на Україні класу стане ще виразнішою для нас.

Розвиток капіталізму на Україні другою стороною свого руху формував клас пролетаріяту. Придивімось, яким він був у нас в епоху до першої революції. Твердження, яке ми виставили, що наприкінці XIX в. капіталізм на Україні розвивається гігантським темпом, може підказати невірну думку про зростання в числі і зміцнення в формах класової боротьби та організаційних пролетаріяту на Україні. Маса українського пролетаріяту всамперед не являлася пролетаріятом важкої індустрії, яка власне й трощить психологію спролетаризованого селянина, утворюючи з нього дійсного «робітника». В кінці XIX ст. тільки 4,1% всього українського індустріяльного робітництва працювало на підприємствах тяжкої індустрії, де число робітників сягало по-над 1000 робітників у кожному. В чималих підприємствах з числом робітників від 500 до 999 працювало 30,6% індустріяльного робітництва, найбільше пролетаріяту зайнято було /68/ в середніх підприємствах із числом робітників від 100 до 499; тут їх було 38,5% всього робітництва. Решта робітництва працювала по підприємствах малих. Загальна сума пролетаріяту на Україні на час перепису 1897 року була досить солідна абсолютно, саме виносила 1.480.169 люду при 23.430.407 усієї людности та 5,937.630 самостійної людности (голів родин). Отже на 100 душ української людности припадало 6 робітників, а на 100 душ самостійних — аж 25 робітників.

Але ці обраховання, які наводимо ми вслід за М.Поршсм, користуючись його статистичними про українське робітництво працями, — тратять на своїй ефектності, коли ми згадаємо, шо з-посеред усього робітництва на Україні аж 28,6% падало на робітників, зайнятих у сільському господарстві, 42,6% припадало на робітників, поденних, чорноробочих та слуг. Отже не індустріяльного пролетаріяту на Україні в останні роки XIX ст. була величезна супроти загальної маси сила — 71,2%. Лишалось отже тільки 28,8% загальної пролетарської маси, тай то тут, крім суто індустріяльних робітників, маємо робітників, зайнятих у торгівлі та транспорті. І навіть те робітництво, що було звязане з великою чи середньою індустрією характером самої промисловости, було або сезонозими робітниками, як на цукроварнях, скоріш сільсько-господарськими батраками, аніж пролетаріями в вузькому і спеціяльному розумінні цього слова, а горноробочі на шахтах раз-у-раз вербувалися з заробітчан-селян. Отже загальна характеристика нашого пролетаріяту в кінці XIX ст. — це не досить глибока його індустріялізація, тісна звязаність іще з селом, з хліборобськими інтересами. Робітником малоземельний селянин лишався немов тимчасово, бачучи в своїй роботі поневіряння саме без жодного просвітку, без жодних надій.

Маючи цю характерну особливість, пролетаріят на Україні мав іще й ту цікаву рису, що в національному відношенні він не був однаковим. «Україна, — писав автор статистичного досліду над українським робітництвом М.Порш, — є величезний робітничий ринок для багатьох країв російської держави, особливо-ж для Великоросії» (Зап. Наук. Тов. у Київі, кн. XI. ст. 116). Не-українського робітництва з-посеред усього пролетаріяту на Україні було аж 28%.

«У нас нет профессионального класса, — писав 1899 р. дослідник ролі закордонних капіталістів на російську промисловість — Брандт, — в большинстве случаев рабочих нужно только создавать, искать, привлекать из других мест. Это последнее обстоятельство особенно имеет место у нас на юге России (тоб-то Донецький басейн), где местное население даже за высокую рабочую плату не соглашается вступать в ряды рабочих, предпочитая заниматься земледельческим трудом и… табачными промыслами… Возникновение на юге каждого нового завода сопровождается неизбежно этими явлениями: исканием рабочих в разных местах, часто весьма отдаленных, и привлечением рабочих из других уже существующих заводов» (Брандт, Иностранные капиталы, т. II, ст. 249). Брандт наводить приклади, коли на нові заводи вивозилося виключно польських робітників, а инший автор описує робітників Донбаса в 1902 р. де багато «тульских, смоленских и всяких иных весей работников».

У великій мірі не-український пролетаріят великого міста чи великого підприємства попадав під вплив русифікації, що її провідниками була заводська адміністрація, під вплив загальної російської атмосфери, в умовах якої уряд намагався протегувати промисловість, і, таким чином, український характер постійного, не сезонового пролетаріяту на Україні майже цілком стирався і тим самим невеликий числом пролетаріят відходив національно й культурно від селянської маси; намічався психологічний /69/ розрів між двома трудовими класами. Такі були характерні й своєрідні риси пролетаріяту на Україні перед першою російською революцією.

В стані неповної індустріялізації і національно-культурного розриву з трудовою селянською масою знаходився клас, що мав формувати революційний рух і брати провід у боротьбі труда з капіталом. Побіч пролетаріяту стояло селянство, і про нього лишається нам сказати де-кілька слів.

Цифри про мобілізацію земельної власности в другій половині XIX ст. яскраво свідчать про глибокий процес створення аграрно-капіталістичних відносин на Україні. Землевласницький по феодальній традиції клас дворянства пасує перед новими капіталістичними умовами ведення сільського господарства. Дворянство банкротує поволі й одступається від своїх земель. З 1877 року до 1905 року дворяни втрачають 34,1% своєї колишньої власности (з 15.174.167 десятин в 1877 р. їм у 1905 р. належить усього 9.985.409 дес).

За десятиліття 1893–1902 р.р. було складено продажних контрактів на землю на самому Лівобережжі — 74.981, а на Правобережжі — 21.209. Це свідчить, що капіталізація аграрних відносин іде жвавим темпом; земля стає що-далі дорожчим товаром. Середня ціна на десятину на Лівобережжі на початку 90 р.р. була 84,47 кр., на початку XX ст. (1902 р.) — 119,80 кр., на Правобережжі — на початку 90 р.р. — 68,40 кр. на початку XX ст. — 99,12 кр. Натуральним результатом зросту капіталістичних відносин на селі явилось збідніння, крайня павперизація українського селянства. На 1900 рік ми маємо такі цифри розподілу земельного наділу на 1 душу. На Харківщині на 1 душу припадало 1,9 десятин, на Полтавщині — 1,5 д., на Чернігівщині — 2 дес., на Київщині — 1,2 д., на Волині — 1,7 д., на Поділлі — 1,2 д., на Херсонщині — 2,2 д. і на Катеринославщині — 2,3 д.

Ці пересічні цифри свідчать про крайнє малоземелля в українського селянства, і це малоземелля збільшується що ближче до 1905 р. В цьому році, напр., надільної землі на Київщині на селянський двір припадало 3,4 десятини, а на 1 душу — 0,65 десятини. Розуміється, що така скрута була скрутою крайньою. Селянство пробує шукати поратунку в переселенні. З України за 15 останніх у XIX ст. років (1885–1900) виселилося аж 360.692 душі, що складає 29,8% всього числа переселенців Европейської Росії.

Темп переселення можна з’ілюструвати тим, що за оці самі 15 років у Полтавщині переселення збільшилося по-над 20 разів, в Київщині та Катеринославщині в 30–40 разів, а в Чернігівщині по-над 60 разів.

Для великої маси збіднілого українського селянства виходом із страшного голодного становища було батракування, тиняння та поневіряння по сезонових сільсько-господарських роботах, або напів-голодна оренда поміщицької землі. І в тому і в другому випадках навіть найменшого завдоволення своїх потреб селянин не діставав, і таким способом наростала енергія економічного незавдоволення, попередник соціяльної бурі. В масах зубоженого селянства гартувалися бунтарські настрої, що чекали тільки іскри, щоби спалахнути безформено-дикою селянською жакерією.

Оці всі моменти, що ми їх побіжно виклали, і доводиться мати на увазі, аналізуючи революцію 1905 року на Україні. Протеговані російською державою бюрократи-аграрії та російські капіталісти Україні, виконуючи волю «пославшого їх», загартували в боротьбі з «инородцями» — своїми буржуазними й аграрними конкурентами — всеросійське чорносотенство, зробивши Україну гніздом контр-революції. /70/

Трудові маси — селянство, збідніле і замордоване, спромагається тільки на стихійний, слабо організований протест із типовим характером кривавого бунтарства.

Слабо індустріялізований і одірваний національно від революційного селянського елементу пролетаріят, іде слідом за передовим російським пролетаріятом, ігноруючи часто різноманітну своєрідність місцевих обставин. Але пролетаріятові за порівнюючи короткий час удається перебороти всі ненормальності свого становища і знайти вірну дорогу класової боротьби й керовництва боротьбою трудящих мас.

1905 р. пролетаріят на Україні разом із російським почав на практиці революційної творчости вчитися революційного діла, і школа, що її 12 років проходила пролетарська маса, була доброю школою, бо привела його до тих блискучих перемог і тріумфів, свідками яких ми є.

Примітки

Редакція в найближчих числах журналу має дати низку статтів, що освітлюватимуть хід і значіння революції 1905 р. на Україні. Першою з цієї серії подаємо статтю т. Гермайзе.

Джерело: Життя й революція. — 1925. — № 9. — С. 66–71.

Advertisements

0 Responses to “Соціяльно-економічні передумови революції 1905 року”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Січень 2015
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Гру   Лют »
 1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: