Через десять років (до проблем суспільної структури України)

Микита Шаповал

Минуло десять літ з дня великого перевороту на Сході Європи: 12 березня 1917 року впав царсько-поміщицький режим в Російській імперії. З цього дня почалось політичне існування Великої Революції та її лєґальне виявлення.

За десять років відбулось багато подій і чимало справжніх змін, що навіки стерли дореволюційне обличчя ріжнонаціонального населення був. імперії. Змінилася поважно суспільна структура: багато одиниць і ґруп змінили своє колишнє становище в суспільстві, відбулася велика циркуляція одиниць поміж ґрупами, утворюється для багатьох нове суспільне оточення, а тому процес стихійного вироблення свідомости має новий зміст. Суспільна орґанізація стала инакшою, а тому иншими шляхами піде й історія, як цілого суспільства, так і окремих його елєментів (сел, міст, класів, націй, церков, професійних ґруп і ин.). Нова свідомість дасть і нове пояснення історії. Безсумнівно, що утворено нову добу історії, хоч не менш безсумнівно, що в ній багато залишиться старого.

На згадку десятиліття Великої Революції я не можу одірвати погляду від образу суспільної структури тепер і перед 10-ма роками: бо лише в змінах соціяльної структури коріниться зміна історії.

Власне, сама історія мусить бути  і с т о р і є ю   с у с п і л ь с т в а,  я к   ц і л о с т и  (цеб-то як сукупности ґрупувань і їх взаємовідносин). Історію України треба розуміти (і писати), як історію   с у с п і л ь с т в а   на Україні. Динамичний розвиток суспільства або просто суспільний процес відбувається трьома головними течіями, або в трьох головних аспектах: господарському, культурному й політичному. Цей поділ не /2/ є досконалий, але коли нема кращого, то треба користуватися ним, бо він дав змогу після певних зусиль проникнути в таємницю руху одиниць і ґруп у системі суспільного звязку.

Маючи змогу передвигатися, людина вважає себе за вільну. Перешкоди для руху детермінують (означають) поведінку людини в значній мірі й тому всі, що виучують ці перешкоди, приходять часто до висновку, що ніби-то  в с і  акти людської поведінки детерміновані. Хто-ж більше вдивляється в акти нічим неперешкоджені – ті буває висновують, що в поведінці людини панув індетермінізм, свобода. Звідци – багато концепцій про свободу волі. І справді: ми наочно бачимо, як людина часто має змогу  в и б і р а т и  один або другий шлях. Сама можливість вибору вказує на можливість індетермінової поведінки.

Перешкод, які змушують людину підпорядковуватись, підхилятися – чимало: передовсім  п р и р о д а,  а вдруге:  с у с п і л ь н а   о р ґ а н і з а ц і я,  в котрій панує своєрідна логічна необхідність, як в области господарській, культурній, так і політичній. Необхідність має в собі примушуючу  с и л у,  отже де є приложення сил, там є і необхідність. Одначе ясне й те, що приложення сил має в собі подвійну природу: в необхідности часто є й воля. Візьмім  н а с и л ь с т в о :  в субєкта насильство є актом волі, а для обєкта це неминучість і необхідність.

Суспільний процес є вічним виявом взаємочинности волі й необхідности. Боротьба свідомої волі зі сліпою необхідністю. Поступ – в перевазі, в зрості свідомої волі над необхідністю. Занепад – в зрості підпорядкування людини сліпій необхідности. Примирення з необхідністю в суспільстві в тим, що називається  с у с п і л ь н о ю   р е а к ц і є ю.

Історія мусить описувати суспільний процес в основних його аспектах: не лише політичні події і не лише політичних вождів, не лише війни й переговори, але й господарську і культурну діяльність, не лише одиниць, але й маси, не лише їх рух, але і їх стан. Предмет історії – зміни в суспільному процесі, в послідовному звязку і в найбільшій конкретности; описування охоплює всі стани необхідности і важніші прояви волі. Лише однаково уважне представлення необхідностей дасть змогу для кращого зрозуміння проявів волі.

Через це все я хочу оглядати зміни соціяльної структури на Україні, щоб краще зрозуміти: які  н е о б х і д н о с т и  були десять літ назад, які створилися протягом десяти літ, якою була свідомість десять літ назад і які зміни сталися за десять літ і зрештою – які висновки можна зробити що-до будучини: що гратиме ролю необхідности і які є заложення в свідомости, щоб можна було перемагати необхідности.

З огляду на умови часописного письменства, нарис мій з необхідністю мусить бути схематичний, побіжний, що зачіпає лише найважніші моменти суспільного буття, з присутністю не лише висновків обєктивно-наукових, але й оцінок публіциста і вказівок політика.

* * * /3/

І.

29 міліонів людей в межах «совітської» України ще недавно укладалися в суспільних ґрупах инакше. Передовсім, візьмемо перепис 1897 р. – за 30 літ перед теперішністю. Національна структура України, в селах і містах представлялася так:

Укр. Рос. Жиди Німці Инші Разом:
в губ. містах 20.0% 49.3% 21.9% 1.8% 7.0% 100%
в инших містах 44.7% 25.3% 25.8% 0.4% 3.8% 100%
в селах 84.4% 7.5% 3.6% 1.7% 2.8% 100%

Отже, в більших містах національний склад був ориґінальний: українців там було лише 1/5 частина та й то майже цілком (це нам відомо з инших джерел) вони належали до трудової нижчої маси, що була на споді суспільної пираміди (робітники, прислуга, дрібні торговці, ремісники, дрібні урядовці і т.п.). Великі міста – російські по культурі, з російсько-жидівськими вищими соціальними ґрупами на чолі. Характер відносин між українською національною ґрупою і пануючими: підпорядкування, повна залежність. В характері поведінки української націон. ґрупи — панування детермінізму, велика необхідність.

В менших містах українська національна ґрупа знов таки в меншости – 44.7%. Характер і цих міст російсько-жидівський. Село – українське. А тому, що село в суспільній структурі цілого світу грає однакову ролю – бути базою для зросту міст, бути в підлеглости місту, то на Україні українська національність,  я к о   с е л о   й   т р у д о в а   м е н ш і с т ь   в   м і с т а х,   є   з   н е о б х і д н і с т ю   п і д п о р я д к о в а н а   и н ш и м   н а ц і я м,   щ о   к е р у ю т ь   м і с т а м и. Тому поведінка української нації детермінована економічно, культурно і політично.

Що сталося з цією структурою під час революції?

По перепису 1920 року міста мають такий вигляд:

у к р а ї н ц і в:

в губ. містах

14.0%

в инших містах

40,5%

в пос. міського типу

52.4%

в селах

83.9%

Це явний показчик деґрадації української нації: в губ. містах українці 0.20 зменшились до 0.14, в инших з 0.45 зменшились до 0.41, в перехідній формі між селом і містом зменшуються з 0.84 до 0.52 і навіть у селах зменшуються з 0.844 до 0.839. Явний процес збільшення русифікації всіх суспільних складних аґреґатів – від села до губ. міста.

Слідуючий перепис 1923 року, який вже зафіксував зміни з 1917 р. за майже 6 літ, показує таку структуру міст: /4/

Укр. Росіяне Жиди Поляки Німці Инші Разом.
1920 1355588 1406726 1225579 100443 24642 102944 4215922
1923 2176655 1346206 1297557 90786 26271 112580 5050064
у відсотках:
1920 32.2 33.4 29.1 2.4 0.5 2.4 100%
1923 43.1 26.7 25.7 1.8 0.5 2.2 100%

Незвичайно цікавий процес! Перепис 1923 р. захопив зміни за 6 років: він показує абсолютний зріст в містах українців, жидів, німців, і инших національностей, опріч  р о с і я н   і   п о л я к і в,  які зменшились і абсолютно і відносно. Причини цього: зріст національної свідомости в формі  д е р у с и ф і к а ц і ї  українців, а що-до поляків – їх багато еміґрувало до нової польської держави. Блискучою характеристикою  д е р у с и ф і к а ц і ї   є Кубань, на якій переписи 1920 і 1923 р. дають наочну картину дерусифікації:

На Кубані записано у 18 містах:

абсолютно

в %%

1920 р.

1923 р.

1920 р.

1923 р.

РосіянУкраїнцівВеликорусівБілорусівВірменівГреківЖидівНімцівЧеркесівКарачаївцівИнших

313152

31970

40120

571

34603

19365

4821

4196

141

19847

79998

155699

161676

7885

34811

12256

4798

4254

364

1

21862

66.8

6.8

8.5

0.1

7.3

4.1

1.3

0.9

4.2

16.5

32.2

33.4

1.6

7.2

2.5

0.9

0.9

4.8

Разом

468786

483604

100.0

100.0

Дивовижний процес! На Кубані в містах було майже повне панування «русских». В 1917 році почався раптовий процес дерусифікації українців, білорусів і… великорусів. Можна з певністю сказати, що в 1917 році «русских» було ще більше, ніж в році 1920. В межичасі 1917 – 1920 р.р. вже виділились ґрупи: українців –  31970, великорусів – 40120, білорусів – 571 особа, а за слідуючий період вже стало: українців – 155699, великорусів – 161676, білорусів – 7885. Ясно, що ці ґрупи виросли коштом ґрупи «росіян», яка  д у ж е   з м е н ш и л а с ь :  з 313152 осіб в р.1920 впала до 79998 осіб в р.1923. Видно, що процес дерусифікації ще не закінчився, бо залишилось ще 79998 «русских», які ще бояться сказати, хто з їх великорус, хто українець, а хто білорус. Ймовірно, що подавляюча більшість цих «росіян» є українці, які не одважились і не одважуються себе прямо проголосити великорусами, але-ж перейти раптово в ґрупу українців ніяково! /5/ В усякому разі тепер ясно, чому й на В.Україні в містах зменшились росіяне, а дуже збільшились українці: це не може статись а ні через відплив росіян з України в Московщину, бо факти говорять якраз протилежне, а ні через доплив українців з сел до міст, бо знов таки під час революції мійське населення бігло на села. Отже чому українці в містах зросли з 32.2% на 43.1%? На цілих 10.9% збільшились українці, а всі инші національности релятивно  з м е н ш и л и с ь . Висновок один: відбувається дерусифікація українців, цеб-то велика  з м і н а   с в і д о м о с т и,  що зпричинюв зміну націон. структури й відповідну циркуляцію індивідів між національними (і культурними та політичними) ґрупами.

Загальний контур суспільної структури України вже зазначився, але ми мусимо де-що глянути глибше.

В розподілі націй поміж селом і містом грають основну ролю економічні функції кожної професійної ґрупи.

Що ми бачимо в 1897 році?

Соціяльно-економічна структура головніших національностей на Україні така:

Українці    Росіяне      Жиди    Поляки      Німці
В хліборобстві і добуванні сировини 90.0% 18.0% 2.5% 51.0% 82.0%
В промислі 3.6% 14.0% 32.0% 14.0% 8.0%
в торгівлі 0.9% 21.0% 48.0% 6.0% 1.2%
в суді, війську, адміністрації, поліції, вільних фахах і т.и. 5.5% 47.0% 17.5% 29.0% 8.8%
100% 100% 100% 100% 100%

Перед нами стоїть ясна картина: у к р а ї н ц і – переважно хлібороби, р о с і я н е – адміністратори, торговці, промисловці, ж и д и – торговці, промисловці. Як бачимо, на Україні важніші соціяльні функції розділені поміж  н а ц і я м и,  а не ґрупами однонаціонального суспільства, як це діється в «нормальних» суспільствах.

Національні ґрупи, виконуючи певні функції, тим самим вже й розділені між містом і селом. В 1920 році  у р б а н і з а ц і я  кожної нації виглядала так:

Українців Росіян Поляків Жидів Німців Инших
сільських 91.2% 46.0% 74.0% 33.8% 91.5% 81.4%
міських 8.8% 54.0% 26.0% 66.2% 8.5% 18.6%

По степені урбанізації народи на Україні стоять в такій черзі: на першому місці жиди, з яких урбанізовано 66.2%, потім росіяне (урб. 54%), поляки (26%), инші нації (18.6%), нарешті українці (8.8%) і німці-колоністи (8.5%).

Коли-б кинути-оком до 1897 року та оглянути де-кілька народів був. Росії в порівнанні, то ми побачили-б таку картину урбанізації народів: /6/

1897 рік: Росіяне Жиди Вірмени Татари Грузини Українці Білоруси
Разом всіх(в тис.)з їх: 55667.5 3796.0 1173.1 3737.6 1352.5 22380.6 5885.5
Живе в містах: 8825.7 1738.8 272.8 417.7 127.3 1256.4 171.4
Занято в торговлі 1714.2 1363.0 87.2 154.6 34.6 192.3 16.5
Занято в промислі 6393.4 1219.0 116.1 168.0 55.2 1097.6 165.4
в процентах:
Разом всіх:з їх: 100 100 100 100 100 100 100
Живе в містах: 15.9 45.8 23.3 11.2 9.4 5.6 2.9
Занято в торговлі 3.1 35.9 7.4 4.1 2.6 0.9 0.3
Занято в промислі 11.5 32.1 9.9 4.5 4.1 4.9 2.8

По степені торгово-промислового розвитку кожної нації їх можна розділити на такі три ґрупи:

І – Найбільш розвинута торгово-промислова частина:

у жидів: 68% всього народу
у вірмен: 17.3%     „     „
у росіян: 14.6%     „     „

ІІ – середня ґрупа:

татари   8.6% всього народу
грузини  6.7%     „     „

ІІІ – нижча ґрупа:

українці   5.8% всього народу
білоруси  3.2%     „     „

Очевидно, що ще нижче стоять инші народи – башкири, мордва, калмики і всякі инородці Уралу, Сибіру і ин., де вже торгово-промисловий шар населення – виключно росіяне, а хліборобсько-мислівсько-скотарський – туземці.

Можна сказати, що українці 30 літ на-зад ледви входили в індустріяльно-торговельне життя, ледви почалась поважніша соціяльна диференціяція, котра може обіцяти українському народові визволення. З часом стан нашого народу був ще гірший і  л и ш е   р е в о л ю ц і я  врятувала українців від національної смерти.

Жиди, вірмени, росіяне – не згадуючи поляків, фінляндців і прибалтійських народів – по своїй соціяльній структурі мали найбільші можливости йти шляхом поступу, але росіяне мали найбільші, бо в їх руках був такий чинник, як державна влада. Державна влада – могучий чинник для інтенсифікації культурного й економічного життя. Бій за перевагу вівся і ведеться в  м і с т а х,  тому доля нашого народу /7/ залежала й залежить  в і д   с т е п е н і   й о г о   у р б а н і з а ц і ї   і   в і д   з р о с т у   р е л я т и в н о ї   с к і л ь к о с т и   у к р а ї н ц і в   у   м і с т а х , порівнюючи з иншими національними ґрупами. На всій українській території урбанізація захопила українців не більш 6 – 8%, а відношення національностей в  м і с т а х  таке:

Українці Росіяне Поляки Жиди Мад’яри Чехи
На Кубані (1923 р.) 32.2% 49.9% 0.9
На сов. Україні (1923р.) 43.1% 26.7% 1.8 25.7
На поль. Волині (1921р.) 24.8% 3.0% 12.0 59.2 0.6
На Сх. Галичині (1921р.) 23.5% 37.2 38.7
На Підкарпатті (1921р.) 18.0% (приблизно) 35.0 37.0 10.0

Міста на цій українській території є нічим иншим, як лише чужинецькими фортецями, в яких стоять чужі завойовники, що тримають при собі для послуг частину українських полонених, а загалом ці міста є  к о м а н д н и м и   і   к о м а н д у ю ч и м и   в и с о т а м и   н а д   ц і л и м   у к р а ї н с ь к и м   н а р о д о м . Кількість міст на Україні приблизно така:

губ. окружних инших поселень мійськ.типу Разом
Кубань 1 7 8 2 18
В.Україна 9 44 101 458 612
Волинь (поль.) 10 28 38
Бесарабія 3 2 5
Буковина 1 2 3
Галичина 1 4 61 40 106
Підкарпаття 1 4 5
12 56 189 530 787

Коли приняти до уваги Курщину, Вороніжчину, Холмщину й ин. то загалом треба рахувати на Україні

міст               260
= 800.
містечок       540

Головний зміст нашого відродження має здійснитись у містах, инакше ми ніколи не визволимося.

Що ж з себе уявляють наші керуючі міста? Я подаю нижче відомости про Київ і Львів, що являються духовими центрами українського відродження. Соціяльна структура цих міст є грізним феноменом українського поневолення і хто хоче зрозуміти характер і силу нашої неволі, мусить затямити і зрозуміти вищенаведені дані.

К и ї в.

Національний склад Київа трохи більш як за 50 років, представляється так: /8/

Перепис Українці Росіяне Жиди Поляки Инші Разом
число в % Число в % число в % число в % число в % число в %
1874 р. 38553 30.3 59652 47.0 13957 11.0 10409 8.2 4524 3.5 127251 100
1897 р. 54674 22.1 135096 54.4 32093 13.0 19233 8.0 6627 2.5 244723 100
1917 р. 76784 16.4 231379 50.0 87237 18.6 42819 9.1 29372 5.9 467591 100
1919 р. 136923 25.1 232148 42.7 114524 21.1 36828 6.8 23946 4.4 544369 100
1920 р. 52443 14.3 171655 45.6 117041 31.9 13820 3.8 12430 3.4 366396 100
1923 р. 101493 25.4 144160 36.2 128262 32.2 12127 3.0 12844 3.2 398886 100

Результатно: українці з 30.3% в 1874 р. через 50 літ зійшли на 25% росіяне також за цей період з 47% впали до 36.2% поляки за цей період впали з 8.2% до 3.0%, і лише жиди з 11%  в и р о с л и  до 32.2%.

Дослідник Київа п. М.Боровський в своєму досліді «Національно-соціяльні перегрупування людности м. Київа» пише:

«Вся краща центральна частина міста, де раніше жили переважно росіяне, і торгові райони Подола, що межують з нею, показалися занятими євреями. Російська людність розмістилась у районах, що оточують центр міста, а українці, як і в 1919 році – по околицях міста». Така єсть «національна топоґрафія» Київа в 1923 р., а причини її – в   с о ц і я л ь н і м   с к л а д і   націй.

Цей соціяльно-економичний склад кожної нації є дуже цікавий.

Самодіяльна людність Київа представлялась в 1917 р. в кожній нації так: В тім числі і в процентах:
Робітник Прислуга Службовці Господарі Вільні фахи Рантьє
Українці 39860 42.3 15.1 23.3 10.0 5.0 0.7
Росіяне 108853 35.5 14.1 27.0 10.3 8.1 1.2
Поляки 20849 33.9 11.4 28.8 8.0 9.9 3.0
Жиди 33718 20.2 2.1 27.5 29.7 12.6 0.9

Характерна риса цієї структури та, що  р о б о ч и й   л ю д  (робітники і прислуга) творять в українців 57.4%, у росіян 49.6%, у поляків 45.3% і в жидів 22.3%, зате інтеліґенція (урядовці і вільні фахи) творять в українців 28.5%, у росіян 35.1%, у поляків 38.7% і в жидів 40.1%, а господарі і рантьє: в українців 10.7%, росіян 11.5%, поляків 11.0% і в жидів 30.6%.

Соціяльно-економичну не трудову більшість мають жиди 77.7%, поляки 54.7%, росіяне 50.4%, а українці меншість – 42.6%. Розуміється, ці цифри вимагають освітлення. Українці «господарі» і службовці – це дрібний елемент, тоді як у росіян, поляків і жидів це – п і д п р и є м ц і.

Ще гірше представляється  Л ь в і в.

На основі обчислень «Ради» (ч.ч. 73 – 75, у вересні 1927 р.) /9/ Львів має українців біля 44.000, цеб-то 18.2%, хоч по перепису 1921 р. значно менше. Ці 44.000 українців загалом творять 8.000 родин, які поділяються на такі соц.-екон. ґрупи:

1. Урядовців біля 1.000 родин або 12.50%.

2. Дрібні купці і ремісники біля 500 родин = 6.25%.

3. Робітники: кваліфіковані й некваліфіковані біля 6.500 родин = 81.25% (в тім числі одних сторожів і т.п. біля 2.500 родин або 31.25%).

На велике місто, що числить більш 220 тисяч населення українці творять невелику ґрупу, в котрій робочий люд творить більш 81%, а останнє дрібна інтеліґенція.

Ці дані підтверджують, що український елемент у містах в значній більшости – р о б і т н и ц т в о   т а   й   п е р е в а ж н о   н е к в а л і ф і к о в а н е.

Инші великі міста на українській території або адміністративно-культурні центри: Краснодар на Кубані, Одеса, Харків, Катеринослав, Чернівці, Ужгород – всі вони національною структурою подібні до Львова.

В цій структурі як раз і криється суспільна слабість українського народу. Зводячи до купи свої студії над селом і містом, я дозволяю тут коротко зазначити, що:

1. Місто економично панує над селом, бо ціни на продукти сільського господарства призначає місто, а не село. Міста на Україні є осередками, що здійснюють економичну диктатуру над селом.

2. Міста на всій українській землі є осередками чужої духовної культури, тому наше село культурно ізольоване взагалі і підлягає натискові денаціоналізації зокрема.

3. Політична диктатура міста над селом панує тепер на всій укр. території, як би політичний устрій не називався, чи «радянським», чи «демократичним».

Правдивість цих тверджень випливає з численних фактів, які кожний може установити. А з цих трьох аксіом мусить дослідник і політик зробити лоґичні висновки. Не підлягає сумніву, що мійська чужонаціональна буржуазія, тримаючи в своїх руках промисловість і торгівлю, скупчує в своїх руках  к а п і т а л и   з   п р а ц і   у к р а ї н с ь к о г о   н а р о д у, цеб-то визиск носить  о д н о ч а с н о   і   с о ц і я л ь н и й   і   н а ц і о н а л ь н и й   х а р а к т е р.

Розвиток капіталізму на українських землях є скріпленням чужих націй та ослабленням української, цеб-то розвиток капіталізму об’єктивно веде до збільшення поневолення й визиску укр. народу. Через чуже панування політичне – це поневолення й визиск ще інтенсифікується чужою державністю.

Отже, коли ми хочемо оцінювати роль революції, то мусимо просто оглянути, які форми визиску скасовані, які залежности усунено, а які утворено. Лише в цім ми знайдемо мірила оцінки! А приклавши ці об’єктивні  м і р и л а  оцінки, ми зможемо вже передбачити /10/ на певний час роль і вплив таких детермінаторів суспільного процесу, як територія, природні багацтва і комунікації, а з другого боку і таких, як соціяльно-структурні моменти, що самі по собі вже означають поведінку людей. Розглядаючи ці питання, ми охопимо суму моментів, що становлять характер соціяльного детермінізму на Україні.

Наші оцінки були-б не повні і не певні, коли-б ми не оглянули стану  с в і д о м о с т и  суспільних ґруп і типових одиниць, це-б то не установили сучасної суспільно-психолоґичної типології, яка нам дасть певні мірила для оцінювання свідомо-творчих зусиль з боку одиниць і ґруп.

«О б’є к т и в н і   с и л и»   б у д у т ь   т и м   б і л ь ш   д е т е р м і н у в а т и   п о в е д і н к у   л ю д е й ,  ч и м   м е н ш е   ц і   л ю д е   п і д г о т о в л е н і   с у б’є к т и в н о,  ч и м   м е н ш е   в о н и   у с в і д о м л ю ю т ь   с в о є   в л а с н е   с т а н о в и щ е   в   с у с п і л ь н і й   с и с т е м і. Зріст критичної свідомости людей є разом з тим передумовою для збільшення їх суспільної ролі і для зменшення детермінуючої сили обставин.

II.

Попередні зауваження нам треба мати при розгляді того, як розподілено на Україні землю, як орґанізовано  п р о м и с л о в і с т ь,  т о р г і в л ю   і   в л а д у,  щоб побачити оскільки для українського народу  м о г л о-б  бути простору для прояву свідомої волі і скільки того є  с п р а в д і  та які сили детермінують поведінку українського народу. Зрештою в цім ми побачимо і ролю ріжних сил революції.

Насамперед, як розподілено територію українського народу?

Новий розподіл території виявився так: з 39364,5 тисячі десятин сов. України селянству належить 29411,2 тис. дес., або 74.7%. Останні 9913,3 тис. дес. (25.3%) належуть головно державі, передовсім ліси і промислові райони, а тако-ж державне сільське господарство.

Державний фонд відданий:

під «Сахаротрест»  518716 дес.
під «Совхозтрест»  144033 дес.
під инші трести        222836 дес.
під місцеві совхози  614868 дес.
Разом                            1500457 дес.

Таким чином внутрі України заложено окремий господарський комплекс, який стоїть під прямим зарядом Москви. Як побачимо далі і вся цукрова промисловість України під зарядом Москви.

Україна на 1 січня 1925 р. була поділена на 7000 районів (тепер їх трохи менше) – ця адміністративно-територіяльна одиниця більша волости і менша повіту (приблизно 620 квадр. кілометрів). Так от в цих районах забезпеченість землею на 1 душу населення така: /11/

в 241 районах (34.7%) не більш, як 0.5 десятини на душу
в 175 районах (25.1%) не більш, як 0,6–0,7 дес. на душу
в 116 районах (16.6%) не більш, як 0.8–1,0 дес. на душу
в 118 районах (16.7%) не більш, як 1,1–1,3 дес. на душу
в 48 районах (7.0%) не більш, як 1,4 і більше дес. на душу

Значить в 432 районах (76.4%) забезпеченість землею на 1 душу не пересягає 1 десятини.

На  о д н о   г о с п о д а р с т в о   припадає (на 1 січня 1925 р.):

На степовій Україні: на лісостепній Україні:
Донеччина 9.1 дес. Поділлю 3.0 дес.
Катеринославщ. 8.0 дес. Київщина 3.4 дес.
Одещина 7.8 дес. Волинь 4.4 дес.
Пересічно   8.3 дес. Харківщина 4.6 дес.
Полтавщина 5.3 дес.
Чернигівщина 5.3 дес.
Пересічно   4.3 дес.

По всій Україні  п е р е с і ч н о   н а   г о с п о д а р с т в о   5.5 дес.

Ці дані показують, що  б і л ь ш е   т р е т и н и  України забезпечено не більш ½ дес. на душу, або майже ⅔ України не більш 0.7 дес. на душу. Коли вважати споживчою нормою при теперішнім рівні господарства на 1 душу – 1 десятину (в Німеччині рахується 1 гектар на душу), то ясно, що більше половини України землею забезпечена недостаточно. Вся Правобережна Україна і Харківщина задихаються в земельній тісноті.

Степень забезпечености селянства видно з цих даних (1924 р.):

Бідних господарств (безпосівні 4.3%, з посівами не більше 3 дес. – 51.2%)  –  55.5%
Середніх господарств (з посівом від 3,1 дес. до 6 дес.)  –  28.5%
Заможних господарств (з посівом від 6.1 дес. до 15 дес. і більше)  –  16.0%

Тепер поглянемо на забезпеченість робочою худобою. Низче – наведена таблиця дає вичерпуючу характеристику на 1.І.1925:

Н а  100  д е с.  п р и п а д а є   г о с п о д а р с т в:
Посівні ґрупи: Без робочої худоби: з 1 гол. з 2 гол. з 3 гол. з 4 гол. і більш
До 1 дес. 85.8 10.7 3.4 0.1 100
1.1 – 3.0 дес. 54.5 31.2 13.9 0.3 0.1 100
3.1 – 6.0 дес. 29.6 37.8 30.5 1.6 0.5 100
6.1 – 9.0 дес. 16.4 29.0 45.0 6.5 3.1 100
9.1 і більш 6.5 15.4 44.7 15.2 18.2 100
Пересічно 46.7 28.6 21.3 2.0 1.4

/12/

Без корів 1 кор. 2 кор, 3 кор. 4 кор. більш
До 1 дес. 65.0 32.3 2.5 0.2
1.1 – 3.0 дес. 43.0 51.7 5.0 0.2 0.1
3.1 – 6.0 дес. 26.0 61.2 11.8 0.8 0.2
6.1 – 9.0 дес. 16.6 59.4 20.8 2.5 0.7
9.1 – 15.0 дес. і б. 8.3 45.2 34.1 8.7 3.7
37.7 51.5 9.4 1.1 0.3

Яке спустошення господарств панує на Україні, видно з того, що весною 1925 р. було на Правобережній Україні, Полтавщині і Донеччині

без коров 38.8% господарств, по 1 корові мали 51.2% госп.
без коней 53.9% господарств,
без рог. худоби 31.3% господарств
без овець 67.4% господарств
без свиней 57.1% господарств

Забезпеченість  м е р т в и м   і н в е н т а р е м  представляється не менше траґично. «Хозяйство Украины» (Москва, 1926 р.) подає відомости, як росла без-інвентарність. Б е з   м е р т в о г о   і н в е н т а р ю   б у л о :

в р.    1921 .    ..    …    . 23.8% господарств
1922     30.3% господарств
1923     33.8% господарств
1924            41.6% господарств
1925            42.0% господарств

Без-інвентарність росте з року в рік! Можна     думати, що тепер без-інвентарність господарств є не менш 50%. А це значить, що на 4905 тисяч сіль. господарств не менш 2,5 міліонів господарств без мертвого інвентарю або: що на 23½ міліони селянства не менше 11½ міліонів селянства  п о з б а в л е н о   м е р т в о г о   і н в е н т а р ю.

В 1925 р. по всій Україні не було знарядь для обробки землі і посіву в 42% господарств, а знарядь перевозу – у 43.7% господарств. Що до Поділля й Київщини, то по цих категоріях не було інвентарю в 54.1% і 57.5% господарств. Не було мертвого інвентарю в господарствах:

до 1 дес.           84.6% господарств
1.1    – 3.0 дес.            49.0% господарств
3.1 – 6.0 дес.            24.9% господарств
6.1 – 9.0 дес.            16.4% господарств
9.1 – 15.0 дес.          10.4% господарств
15.1 і більше            3.6% господарств

У кого нема худоби, у того нема й мертвого інвентарю – такий висновок із фактів. /13/

Вищенаведені дані дозволяють зрозуміти, чому тепер на Україні так багато розмов про  п е р е с е л е н н я  селянства по-за Україну. «Уряд» планує вислати 2 – 3 міліони селян з України? Куди? На Сибір. Але-ж там нема виготовлених наділів. Індустріялізація?

Погляньмо на промисловість на Україні.

Промисловість на Україні розподілена на 3 ґрупи:  у д е р ж а в л е н а,  к о о п е р а т и в н а   і   п р и в а т н а;  удержавлена ділиться на державну й арендний фонд; державна ділиться на 3 ґрупи: союзну, республіканську й місцеву. Це укладається в такій схемі:

союзна
республіканська
промисловість національна державна місцева
(удержавлена) арендна
кооперативна
приватна

По формі користування удержавлена промисловість ще ділиться на  д е р ж а в н у   й   а р е н д н у.  Всього було удержавлено біля 11000 підприємств, але під час «нової економічної політики» залишено в роспорядженні і веденні держави біля 1000 підприємств, а останні включено в «арендний фонд», з якого поступово підприємства здаються в аренду.

Арендний фонд має 9108 підприємств з основним капіталом 94241659 руб. За 4 роки «НЕП»’у було здано в аренду 5682 підприємств (63% арендного фонду) по таких галузях промислу:

%% призначених в аренду
гірнича 3 підприєм. або 33%
металообробка 213 підприєм. або 57%
мукомельна 3960 підприєм. або 78%
инша харчова 595 підприєм. або 40%
Тютюн. махор. 21 підприєм. або 52%
шкуряна 433 підпиєм. або 41%
текстильна 53 підприєм. або 65%
хемична 106 підприєм. або 47%
будівельна 115 підприєм. або 31%
поліґрафична 72 підприєм. або 80%
деревообробна 118 підприєм. або 46%
инші 3 підприєм. або 50%
5682 підприєм. або 63%

Арендна промисловість не входить в обчислення  ц е н з о в о ї,  що підлягає державній біжучій статистиці, тому коли ми читаємо «статистику» з сов. України, то маємо відомости лише про  д е р ж а в н у  і кооперативну промисловість.

Хто-ж є арендатором української промисловости? Передовсім –  п р и в а т н і   о с о б и  (60% всього складу арендаторів), потім  к о о п е р а ц і я  /14/ (25–30%), потім у «держави» арендують підприємства…  « д е р ж а в н і   у с т а н о в и »  (10–15%). Арендної плати «держава» дістала в р. 1923-24 – 1284099 руб., а в р. 1924-25 від 4037 арендаторів 2735357 руб. або по 677 р. пересічно з підприємства.

Вся промисловість України на 1 січня 1925 року представля¬ється так:

Державна Кооперативна Приватна Разом
число підпр. число робітн. число підпр. число робітн. число підпр. число робітн. число підпр. число робітн.
По Україні: 958– 100101 1382– 5291 50305– 72276 52645– 178668
Припадає робітників на 1 104 1 4 1 1 1 3
Мають двигуни 630= 65.8% 910= 65.8% 24856= 49.4% 26396= 50.1%

Державна промисловість, як сказано раніш, ділиться на  с о ю з н у – нею керує безпосередньо Москва,  р е с п у б л і к а н с ь к у – керує Харків і  м і с ц е в у – керують окружні виконавчі комітети, або сказати ясніш: всею державною промисловістю України керує Москва або сама, або через своїх уповноважених.

До союзної промисловости належуть: «Донуголь», «Югосталь», «Сахаротрест», «Коксобензол», «Южный машиностроительный трест» і ин. централі. На весну 1926 року вся державна промисловість мала на Україні робітників:

союзна – 249091 осіб
республік. – 107882 осіб
місцева – 33477 осіб
390450

Таким чином у розпорядженні Москви 63.8% робочої сили на Україні, в розпорядженні Харкова – 27.6%, в розпорядженні окружної влади 8.6%.

Таким чином, «український уряд» мусить рахуватися з фактом, що на Україні орудує  ч у ж и й   к а п і т а л і с т  (московський) разом з європейськими концесіонерами, маючи в своїх руках подавляючу більшість промислу. Москва не дивиться на «союзну» промисловість, як на українську, але як  н а   с в о ю,  бо дбає про ріжні ґрупи промисловости  н е о д н а к о в о.  Ось два красномовних факти («Хоз. Укр.», Москва, 1926 р.):

1) Забезпеченість робітників помешканнями на Україні:
а) в союзній промисловости – 58.2%
б) в республіканській промисловости – 33.3%
2) Вложено капіталів (інвестиція) на Україні:

р. 1923-24 р.1924-25
а) в союзну пром. 42.2 міл. руб. 66.5 міл. руб. = 108.7 міл. р.
б) в респуб. пром. 11 міл. руб. 28.7 міл. руб. = 39.7 міл. р.
53.2 міл. руб. 95.2 міл. руб.

/15/

Як бачите  с о ю з н а  промисловість (вугіль, металурґія, машинобудівництво, цукор і ин.) вимагає кращого забезпечення робітників і більших інвестицій, ніж українська.

Інтенсивність праці промисловости на Україні видно хоч-би з числа  б е з р о б і т н и х  (членів проф. спілок), яких було:

на 1 жовтня 1925 р.       –     20800
в серпні 1927 р. (оповіщено на зїзді Проф. Спілок) –   355000

При чім за останній рік число безробітних  з р о с л о  на 48%.

Є ще на Україні кустарна промисловість. До війни було кустарів і ремісників загалом 600000 (в містах 200000, на селах 400000), що давали біля 20% пром. продукції в рік, а тепер кустарна промисловість зросла до довоєнного рівня, був момент навіть переростання за довоєнний рівень, але потім кустарники ввійшли в норму по мірі  в і д н о в л е н н я  промисловости, сільського господарства і торговлі Про відновлення скажемо пізніше, а тепер про торговлю.

Стан торговлі на 1 січня 1924 року на Україні:

Державних Кооперативних Приватних Разом
підпр. людей підпр. людей підпр. людей підпр. людей
Було: 531– 1633 4748– 12714 40318– 48190 45597– 62537
Середнє:
Число підприємств на 1 район: 1 7 57 65

Продукція української промисловости реалізується на Україні і по-за Україною. Ось видно, як торгує державна промисловість: збут в 1924-25 р. в %% до підсумку:

на Україні по-за Україною на суму міл. руб.
на Укр. по-за Україною Разом
Союзні трести України збули: 35.5% 64.5% 136.1 247.3 383.4 м.руб.
Республіканські трести України збули: 54.0% 46.0% 122.3 104.2 226.5 м.руб.
Місцеві трести України збули: 70.0% 30.0% 65.8 28.2 94.0 м.руб.
46.0% 54.0% 324.2 379.7 703.9

При страшному «товарному голоді» України одправка 54% продукції «на север» (як пише офіціяльний звіт) – показником занадто «союзної» політики.

Для зрозуміння «союзної» торговлі наведемо приклад з 1925 – 6 року, як мандрує один аршин «ситцю» по Україні.

Відпускна ціна 34 коп. 100%
Гуртова в губ. місті (кооп.) 40 коп. 117.6%
Гуртова по окрузі кооп. 48 коп. 141.2%
прив. 57 коп. 167.6%
Роздрібка в губ. місті кооп. 46 коп. 135.3%
прив. 63 коп. 185.3%
Роздрібка в окр. місті кооп. 53 коп. 155.9%
прив. 60 коп. 176.5%
Гуртова район. міста кооп.
прив. 55 коп. 161.8%
Роздрібка район. міста кооп. 76.1 коп. 215.0%
прив. 84.3 коп. 247.0%

/16/

Домалюйте собі тепер картину, яка відбувається на українському селі! Очевидно там вже ціна доходить до  к а р б о в а н ц я  за… аршин московського ситцю! «Апарат» за посередництво собі заберає не менше 200%. Апарат, як відомо, в більшости є російсько-жидівський.

На Україні весь товарооборот за 1924-25 р. був 3,382 міл. руб.. з цієї суми на долю державної торговлі всіх видів (гуртовий, дрібногуртовий і роздрібний) припадало 1389400 тисяч руб., цеб-то 40.9%. З цього на гуртовий продаж припадав 660 міліон. (або 47%), а з гуртового – на «всесоюзні» торгові представництва – 148 міл., а инше на «республіканську» і «місцеву» промисловість.

На Україні оперують «союзні» представництва: Текстильсиндикату, Кожсиндикату, Нефтесиндикату, Госрибсиндикату, Продсиндикату, Уралмету, Рус.-Чер.-торг і ин. Опріч того оперують великі торговельні товариства союзного значіння: «Ларек», «Вакот» (Всеукр. Акц. О-во Торговлі), ВТС, «Содействие», і ин.

Для характеристики зовнішньої торговлі України варт затямити такі дані: р. 1924-25 в  е к с п о р т і  участь держави і держ. акційних товариств = 88.6%, кооперації – 6.9%, змішаних товариств з перевагою в їх державного капіталу – 4.1%, чужоземних фірм – 0.4%; а в  і м п о р т і: держави і держ. акц. товариств – 91.8%, кооперації – 3.0%, змішаних товариств – 4.2%, чужоземні фірми, приватні особи і громадські організації – 1%. Як конкретно виявляється ця участь у зовнішній торговлі, можна легко обрахувати по слідуючих даних, що представляють в абсолютних цифрах  з о в н і ш н ю  торговлю України:

Пересіч. за 1909–11 р.
В тис. довоєн. руб.

по цінах 1913 року

1921–22 р.

1922–23 р.

1923–24 р.

1924–25 р.

абсолют.

%% до в.

абсолют.

%%

до в.

абсолют.

%%

до в.

абсолют.

%%

до в.

вивіз

368592

5079

1.4

19897

5.4

75877

20.9

41189

11.2

ввіз

106232

11948

11.1

5773

5.4

10690

11.1

49385

46.5

оборот

474824

17027

3.6

25670

5.4

86567

18.2

90573

19.1

баланс

+262360

-6868

+14124

5.4

+65187

24.8

-8196

В цій табличці маємо незвичайно-ясну картину – показник «успіхів» большевицького господарювання: вивіз з України досяг лише 11.2% довоєнного, а ввіз – 46.5%, а результат? Оборот досяг лише 19.1% довоєнного і то за пасивним білянсом: до війни надвишка активности була 262 міл. руб., а тепер ще недохватка 8.1 міл. руб. Щоб вирівняти з 1909-11 р.р. треба,щоб активність білянсу досягла (262.3+8.1) – 270.4 міл. руб.

Отже,  с і л ь с ь к е   г о с п о д а р с т в о  з наполовину зубожілим селянством, без коней до 60% господарств, без робочої худоби і без /17/ корів на ⅔, з «державним фондом» нових поміщиків, що називаються «совхозами» (совітські хозяйства), з державними лісами і водами – де далі руйнується, що красномовно показує  з р і с т   б е з і н в е н т а р н о с т и.

П р о м и с л о в і с т ь,  як система співпраці «двох систем» – державно-капіталістичної і приватно-капіталістичної, є спеціяльною формою визиску України Москвою. Тому, що Україна виробляє: цукру 86%, вугілля 78%. чугуна 68%, криці 46% всесоюзної продукції, то розпорядження добром і працею українського народу перебрала на себе Москва в формі своїх промислових трестів («Донуголь», «Юго-сталь», «Сахаротрест» і т.д.) і торговельних синдикатів під ріжними назвами, тероризуючи Україну «ножницями» (ріжницею цін на промислові і сільсько-господарські продукти) – диктатурою цін і диктатурою влади.

Т о р г о в л я  з її банками і біржами, що є нічим иншим, як монопольними орґанізаціями росіян і жидів, є тим самим формою визиску української нації росіянами і жидами переважно.

Замасковується цей стан річей особливою  п р о п а ґ а н д о ю  про так зване «відновлення господарства» до довоєнного стану. Ось дані самих большевиків у збірнику «Хозяйство Украины» (Москва, 1926 р.).

Роки: %% відновлення в порівнанні з довоєнним станом
Промисловість Сільське господарство Зовнішня торгівля
СССР Україна СССР СССР Україна
1921-22 27.7 12.9 47.2 11.6 3.6
1922-23 36.1 23.0 64.6 9.7 5.4
1923-24 47.0 38.5 69.6 21.1 18.2
1924-25 70.3 56.3 71.3 24.2 19.1

На жаль нема порівнання с.-госп. України, але на основі попередніх даних можемо сказати, що: де знаряддя обробки землі і перевозу що року зменшуються із 1921 по 1925 зменшились з 21% до 42%, там відновлення неможливе a priori. Без-кінність, без-корівність сільських господарств на Україні жахлива! Лєґенда про «відновлення» потрібна для міліонної черні, що справжнього стану річей не розуміє взагалі і через низький рівень розвитку розуміти не може. Таких людей міліон і через їх темноту можна годувати їх фікціями: як попи колись торгували «волосом богородиці» і добре на цім заробляли, так большевицька влада наживав капіталець на лєґенді «відновлення». Для  с е б е як попи, так і большевики мають ліпшу статистику, пр. отой збірник «Хозяйство Украины». Там просто авгури собі говорять багато правди.

З наведених раніш даних видно, як на долоні: Москва орґанізувала визиск України у величезних розмірах. Може ні? Тоді погляньте /18/ на орґанізяцію  в л а д и : тут одержите красномовну відповідь про насильство над Україною.

В.Чубарь, голова харківського «уряду», в збірнику «Хозяйсиво Украины» (Москва, 1926 р.) пише про національний склад орґанів влади на Україні таке :

На 240947 членів сільрд українців є 211503 або           87.8%.
На 8793 членів райкомів українців є                              79.1%.
На 12327 делєґатів до окр. зїздів українців є 9458 або 76.8%.

росіян 1793–  14.5%
жидів 257– 2.0%
не українців німців 160– 1.29% =19.9%
поляків 166– 1.34%
греків 74– 0.6%
молдаван 24– 0.2

На 839 чл. Всеук. Зїзду Рад українців є 474 або 56.5%.
На 347 ВУЦИК                    українців є 194 або 55.9%.

рос. 96
жид. 21
пол. 9
молд. 9
не українців: білор. 5 152=44.1%
латиш. 5
німців 3
инш. 5

Далі В.Чубарь замовкає: він не каже скільки українців з ВУЦИК’у попадає в уряд, бо всім відомо, що не більше 1 – 2, а останні члени уряду обовязково чомусь вибіраються з поміж росіян, жидів і… латишів.

Як відомо, латишів на Україні немає (може кілька одиниць), їх  н е м а є   і   в   с і л ь р а д а х,  в   р а й о н н и х   о р ґ а н а х  і навіть на окружних зїздах рад. Але вони чомусь появляються у ВУЦИК’у! Українці-ж з 87.8% в нижчих радах зменшуються по мірі «виборів» у вищі ради, а нагорі, в «уряді» їх систематично попадає 1 або 2 на 17 «наркомів», цеб-то українці в єдиною нацією, яка «не хоче вибірати своїх людей» до влади. Нарисувавши «діаґраму влади» ми наочно побачимо, як українська більшість стає меншістю, а російсько-жидівська меншість – «великою більшістю».

У війську на Україні українців 42%, а в населенні України – 82%.

В КПУ (комуністичній партії) укра,нців 42%, а в населенні 82%.

Щоб зрозуміти й цю механіку, загляньмо в статут «компартії». Як відомо вся компартія є всесоюзна та єдина, але в ній 72% росіян. отже партія російська. Вона ділиться на обласні (краєві) орґанізації, між якими є і КПбУ.

В пункті 32 Устава ВКП(б) читаємо:

«32. Партийные организации, обслуживающие территории национальных /19/ республик (и областей) СССР и РСФСР, приравниваются к областным (или губернским) организациям партии, т. е. целиком подчинены ЦКВКП(б)».

«33. Областной (краевой) комитет (или ЦК национальной комунистической партии) ивбирается на областной (краевой) конференции (или с’езде нац. КП.).

Примечание. Президиумы или бюро краевих и равнозначащих им комитетов утверждаются ЦКВКП(б)».

«34. По особому постановлению ЦК там, где существуют областные хозяйственные органи (экономсоветы и т.д.) или в районах значительно удаленных от центра, создаются областные бюро,  н а з н а ч а е м ы е  ЦКВКП(б) в составе, устанавливаемом в каждом отдельном случае ЦК. Областные бюро ЦК ответственны только перед ЦКВКП(б)».

Отже партійні орґани національних республік прирівнюються до областних (власне –  г у б е р н і я л ь н и х )  організацій ВКП, а партійні орґани нац. республік мають лише инші назви: конференція зветься «зїздом», а «губком» – ЦК. «Центральні комітети» національних чи краевих парт. орґанізацій прирівнені до губкомів і цілком підлягають ЦКВКП(б).

Українська «республіка» має такий собі «губком», що цілком підлягає московському ЦК. Навіть більше: він  п р и з н а ч а є т ь с я  з Москви, бо Харків «удален от центра» і має  к р а є в і   г о с п о д а р с ь к і   о р ґ а н и.

Яку ж владу має ЦКВКП(б)? Ось параграф:

«25. Центральний комитет в промежутках между с’ездамы руководит всей работой партии, представляет партию в сношениях с другими партиями, организациями и учреждениями, организует различные учреждения партии и руководит их деятельностью, назначает редакции центральних органов, работающих под его контролем, и утверждает редакторов партийных органов крупних местных организаций, организует и ведет предприятия, имеющие общественное значение, распределяет силы и средства партии и заведует центральной кассой.

Центральный комитет направляет работу центральных,  с о в е т с к и х  и общественных организаций через партийные фракции».

А що робить «губернский комитет» або «Центральный комитет» національної республіки? Він в межах території робить де-що подібне до роботи ЦК, але опріч того (по §39 Уставу).

«Губернский комитет направляет деятельность  с о в е т ов,  п р о ф е с и о н а л ь н ы х   с о ю з о в,  к о о п е р а т и в н ы х  о б’е д и н е н и й   и других организаций через соответствующие фракции, а также непосредственно направляет работу комсомола».

… «Областные комитети автономных республик и областей приравниваются к губернияльним комитетам».

Отже краєвий комітет (під назвою «ЦК») на Україні назначається /20/ ЦКВКП(б), а в ЦКВКП(б) в Москві  н і   о д н о г о   у к р а ї н ц я   н е м а є. Губерніяльний «ЦК» цілком підлягає московському ЦК, а московський ЦК «направляет деятельность» рад і губернський комітет направляє діяльність рад, проф. спілок, кооперативних обєднань «и других организаций», цеб-то  в с і х.

Отже ради, профспілки, кооперативи і ин. орґанізації цілком залежать од партійних комітетів, областний комітет України назначається Москвою, а московський ЦК не має в складі ані одного українця (на 63 душі!) – чи не ясно вам тепер  х т о   к е р у є   У к р а ї н о ю,  коли КП(б)У має лише 42% українців, коли військо на Україні має тільки 42% українців (жовніри і нижче старшинство), коли в країні, де 82% українського населення, «система рад» обертає більшість (українців) в зникаючу  м е н ш і с т ь  у нижчих орґанах влади і зовсім не допускаються до вищих?

Є українські істоти, котрі балакають про «українську державність» на Україні, навіть про «зріст державности», про «будування укр. держави» по статуту ВКП(б)! Чи не ясно тепер, що форма «української» державности придумана лише для того, щоб взяти Україну на московський налигач, щоб взяти в руки землю, ліси, вугіль, цукор, метали і грабувати працю українського народу?

На території України, де велась кілька років  в і й н а,  де йде поступово знищення мертв. інвентарю, де так багато безінвентарних, без-кінних, без-корівних господарів, йде безоглядний визиск. Україна – колонія!

Сільське господарство, як основа життя укр. народу руйнується.

Навіть ліси на Україні, як твердить В.Чубарь, вирубані за 50 – 60 літ вперед, а це значить, що власне знищено ліс майже на цілий оборот рубки.

Хіба в Росії вирубано лісосіку за 50 – 60 літ ? Ні в якому разі. Отже і цей факт показує, що з малолісною Україною «союзна» Москва повелась жорстоко – немилосердно.

Що ж до промисловости, то ми бачимо явне упослідження України і це при тім, коли Україна є центром здобування вугілля, заліза, цукру і ин.

А зовнішній торг? Він мізерно стоїть в СССР, а що-до України, то явно мізерніше. Україна має зовнішнього обороту лише 20% в порівнанні з довоєнним часом! Коли навіть за останні два господарські роки він зріс, то й то він не вищий мабуть 30%. Отже, явна «стабілізація», бо не дарма ж за останній рік число безробітних зросло на 48% і досягло цифри 355.000 душ членів профспілок.

Орґанізація продукції під московським проводом і контролем неможлива. Україна явно стражде економично від московської «економики». І тому неминучий зріст антаґонізмів буде виразом дальшої історії суспільства на Україні. /21/

Але про це будемо говорити докладніше далі. [1] /22/

III.

Які ж зміни сталися в суспільній структурі і свідомості українців?

В головному – відношенні між селом і містом – зміни не великі: українська національність, як була, так і залишилася майже     селянською. Урбанізація як раніш, так і тепер захоплює невелику частину селянства. Зріст українського елементу в містах не так припливом з села, як процесом дерусифікаціі мійського населення. Дерусифікація особливо яскраво виявилась на Кубані: 25% людей в містах перейшли за 1920 – 23 рік в українську національність,    а на     В.Україні цей перехід виявився в 11%.

Українське селянство і робітництво усвідомило свою належність до української нації і в значній мірі засвоїло навіть думку про головну мету сучасного історичного моменту про політичну самостійність України.

В цій свідомості бракує ще важного елементу – поняття про шляхи і методи відродження й визволення. Щирець справи в тім що свідомість є не тим, що уявляють «широкі» кола. Свідомість індивіда про суспільне життя  р о з в и в а є т ь с я  від нижчого рівня до вищого і при цім проходить такі головні фази:

а) усвідомлення індивідом належности до  я з и к о в о ї   ґ р у п и ;  звичайно, це має назву «національної свідомости»; націю індивід уявляє, яко  о д н о м а н і т н у   ц і л і с т ь;  говорить про націю і національну політику цілком абстрактно і свої поняття вважає за національні, іґноруючи інтереси всіх членів нації, коли вони суперечать інтересам такого індивіда; примітивність «національної свідомости» остільки велика, що її носії зовсім не здібні до аналітичного думання про суспільні справи; замісць аналізувати – деклямують; імпульси в поведінці таких осіб виходять з почуття (емоції) та інстинктів (інстинктів – індив. самоохорони, розмноження, панування, гноблення, славолюбства і т. п.); люде з «національною» свідомістю або не бачать справді або свідомо «не бачать»  ч а с т и н,  з яких складається суспільство, і тому не вміють аналізувати суспільного життя;

б) другий ступінь свідомости: коли людина починає бачити частини в національній і суспільній скупності, бачить рух цих частин, відчуває долю їх і усвідомлює свою належність до  о д н і є ї  з цих частин – це і є так звана  с у с п і л ь н а  (с о ц і я л ь н а)  с в і д о м с т ь,  яку не досить точно марксисти називають «класовою» свідомістю (класова свідомість є свідомість  м а т е р і я л ь н и х  інтересів, соціяльна /23/ ж свідомість є ширшою, бо звязує індивіда з частиною суспільства не лише матеріяльно, але иноді культурно і морально: індивід, що добровільно вмірає за свою ґрупу, звязаний з нею більш морально, ніж матеріяльно і тому цей звязок і ця свідомість не є «класовим»); соціяльна свідомість є вищий ступінь над національною; соціяльна свідомість початково не має в собі активізму, функціонує «стихійно» при невеликій участи інтелєкту;

в) коли індивід перейшов національну й соціяльну свідомість і побачив шлях, куди повинен іти і що робити, як здійснити свою політичну волю – він підноситься на третій ступінь свідомости –  п о л і т и ч н о ї,  коли він ставить собі і своїй ґрупі  м е т у,  необхідність перебрання влади, усвідомить необхідність накидати свою владу всім.

Так формується свідомість класового (ґрупового) політика; коли політик ставить вищі цілі всьому загалу і відмовляється від даного стану суспільної структури, коли намагається перемістити одні частини замісць других (реорґанізація) і поставить перед ними єдиний шлях – він стає на шлях суспільного реформаторства.

Свідомість суспільного реформатора без наукової підготовки виливається в порожнє мрійництво і стихійне революціонерство, але конструктивізму в ній дуже мало. При свідомості суспільного реформатора грає велику ролю інтелєктуальна підготовка (науково лоґічна переробка даних суспільного буття) і воля, яка стає конструктивною силою тоді, коли користується з науково-пророблених студій знаннями  т е х н і к и   в і д н о с и н  між індивідами і ґрупами (соціотехніка).

Гармонійне сполучення науково-орґанізованого інтелєкту з великим почуттям і напруженою волею до самостійної мети дає те, що називається могучою вдачею суспільного реформатора.

Чи українська національність має в собі сильну частину політично-свідомих людей і чи має навіть соціяльно-реформаторську національну ґрупу? Візьмімо  с е л я н с т в о.  Воно ще не організоване ані  п р о ф е с і й н о,  ані  п о л і т и ч н о – це значить, що будучи «національно свідомим (нижчий ступінь), воно ще не має свідомости своїх класових інтересів, ані не має свого окремого суспільного  і д е а л у  і стремління до його, тому й політично не орґанізується. Інтеліґенція, що хотіла опертися на селянство в своїй політичній боротьбі, силкувалася створити для себе «селянську ідеологію», але коли розбилась об уперту несвідомість села – перекинулась в значній частині на бік инших ґруп суспільства (робітництва і буржуазії, навіть почасти на бік поміщиків). З 1918 по 1921 рік селянство видало з себе сильних людей (повстанців і їх провідників), але ці люде позбавлені всякого знання суспільних закономірностей і, не володіючи технікою боротьби, були розбиті. Оскільки вони були сильні в боєвих настроях, остільки слабі в  п р о п а ґ а н д і   й   с у с п і л ь н о м у   б у д і в н и ц т в і:  захопивши владу, вони не знали, що далі робити, і тому легко розбивались об чужу пропаґанду. /24/

Українське  р о б і т н и ц т в о  заявило себе ще слабше, ніж селянство.

Не видало з себе організаторів. Інтеліґенція (марксівська) за 30 літ до революції не змогла орґанізувати робітників, збанкротувала цілком і пішла або за комуністами, або за поміщиками, або за буржуазією, або нарешті пасивно осіла на культурній праці, відмовляючись від політичного активізму.

Нарешті третя частина укр. нації – і н т е л і ґ е н ц і я.  В своїй масі стоїть ще на нижчому ступіні («національної») свідомости: політичної орґанізації не творить, маючи навіть ідеологію аполітичности («безпартійність»). Суспільної і політичної свідомости нема. Інтеліґенція приліпилась до чужих державних орґанізмів і виконує технічну службу для чужих державних систем, в які захоплено українську націю, або животіє біля чужих буржуазних ґруп. Як політичний фактор, укр. інтеліґенція в суспільстві грає ще меншу ролю, ніж селянство й робітництво.

Ні одна ґрупа її (опріч укр. комуністів і українських соціялістів-революціонерів) не задається суспільно-реформаторськими цілями. Тому інтеліґенція сучасної доби не видала з себе сильних постатей не то що суспільних реформаторів, а навіть політиків. Характерний факт: навіть провідники її відмовились від  ц і л е й,  проголошених ними ж на початку революції (Грушевський, Винниченко, Петлюра, Петрушевич і ин.), демонструючи перед загалом свої помилки і збочення і «виправляючи» свій історичний шлях.

В і д с т у п с т в о  від своїх проголошених цілей і проґрам – характерна риса укр. інтеліґенції в добі першого десятиліття революції. «Орієнтації» і «еволюції» – характерні форми цього відступства. Які були вірні германо-австрійській орієнтації – змінили її на антанту, потім на російську реакцію, потім на російський большевизм: другі – від російської орієнтації перейшли до німецько-реакційної, а треті – до польсько-румунсько-французької або анґлійської. Инші – з орієнтації самостійно-української до російської (большевицької) і т.д.

Від соціялізму до буржуазности або від соціялізму до большевизму – так ішли ще инші.

Це показує, що українські політичні індивіди не були і не є політичними індивідуальностями, як маса, так і провідники, або краще: український рух в добі першого десятиліття революції не мав справжніх провідників і далі: українських свідомих політично кадрів не було. Був людський матеріал; що ледви ставав на перший ступінь свідомости – усвідомлював належність до національно-язикової ґрупи («ми – українці»), але не знав, до якої суспільної ґрупи належить, які обєктивні інтереси тієї ґрупи, яка її історична роля, можлива будучина. Воля до влади виливалась в несміливій активній боротьбі, в формах дитячої політичної пропаґанди, в повній аґітаційно-дипломатичній безполітичности. Большевики, напр., добре зрозуміли цей стан «свідомости» української маси і дуже легко нищили її своєю пропаґандою /25/ і ще легше добивались і добиваються навіть від провідників (більших і менших) признання помилковости їх шляху, слабости їх ідеології і т.п. За ці десять літ скільки людей одверто писали, що вони «не розуміли», були «несвідомі», «помилялись», «незнали», що «єдино-правильною» політикою є політика Москви й т.п.

Несвідомість цих людей рівнялась тільки з їх жахляцтвом і безличністю: «я був політичним дурнем» – скільки таких признань зробили  п е р е д   п р о т и в н и к о м  українські політичні діячі, військові провідники, міністри, дипломати, депутати всяких законодатних установ і т.п.!

Українська інтеліґенція в більшості своїй виявила свою повну політичну нездібність і безличність. На пошану сучасности й історії заслужили дуже не багато одиниць та й то невідомо, чи ще не кинуть своїх заслуг під ноги ворогові з жалюгідним скіглинням «я помилявся»?!

Перед чужими владами і судами (німецькими, большевицькими й ин.) трималися українські діячі полохливо й негідно (опріч кількох повстанських отаманів і козаків). Хто з їх так тримався, як напр. «12 смертників» російських с.-рів? Ніхто.

«Малодушиє» перед владою є прикметою несвідомих людей також, як нечуваний зоолоґізм та зрадництво у «внутрішніх відносинах»: який чужий уряд не має платних і безплатних українських аґентів, що через чужі уряди ведуть помсту своїм землякам, навіть товаришам? Скільки українців доносами віддало українців в «чека» і ДПУ, дефензиву, сіґуранцу і всякі контр-розвідки ? Які уряди в Європі й Америці, Азії й Африці не мають своїх шпіонів-українців, які призначені для боротьби з иншими українцями, особливо з непродажними?  П о л і т и ч н о – н е с в і д о м а   м а с а,  н е   м а ю ч и   п о л і т и ч н и х   і д е а л і в,  н е   м о ж е   м а т и   й   п о л і т и ч н о ї   м о р а л і.  Знаючи це, серйозні люде й політики не повинні дивуватися, чому українська інтеліґенція програла свою «державу», чому так зоологічно поїдає сама себе і чому найбільшу ненависть стягають на себе конструктивні одиниці і ґрупи, не заанґажовані на службі якійсь чужій силі. Аморальна й аполітична чернь боїться лишень  ф і з и ч н о ї   с и л и,  а де фізичної сили нема, там чернь веде себе, як в свинюшнику, і зухвало плює на всі святощі! Як в краю, так і на еміґрації конструктивні українські люде ледви існують під терором черні, що орудує доносами чужим владам і моральним терором, як улюбленою зброєю, паралізуючи всякі конструктивні зачинання.

Ця чернь не могла вести української революції, хоч і була «на чолі її» і не може вести політики українського відродження. Історично вона засуджена на загибель.

* * *

Підлягши большевицькій диктатурі, українські суспільні ґрупи визволяться з неї лише тоді, коли витворять нову ідеологію визволення /26/ і зроблять цю ідеолоґію живим змістом  н о в о ї   с у с п і л ь н о ї   с в і д о м о с т и.

Форми большевицької диктатури:

а) і д е о л о ґ і ч н а   д и к т а т у р а – марксизм, скалічений лєнінізмом; ленінізм є новою теорією  є д н о с т и   р о с і й с ь к о ї   і м п е р і ї,  якій для «православия, самодержавия и народности» придумані нові слова: «лєнінізм, диктатура і центр світової революції», цеб-то шляхом диктатури під маскою марксо-лєнінізму має панувати Москва над народами в межах старої імперії;

б) к у л ь т у р н о – п е д а ґ о ґ і ч н а – виховання всіх для служення Москві, цеб-то боротьба проти всіх центробіжних стремлінь, проти диференціяції імперії і сепаратизму;

в) с о ц і я л ь н а – панування «уродливаго блока» апаратників, хазяйственників і профсоюзних верхів, що утворили нову пануючу клясу імперії;

П о л і т и ч н а   д и к т а т у р а – влади однієї партії, яка ототожнює себе з державою, свої інтереси – з державними;

д) е к о н о м і ч н а   д и к т а т у р а – на Україні виявляється в формі боротьби міста проти села, захоплення промислу, торговлі, кооперації, фінансів у руки Москви і в наслідку – економичний терор міста над селом;

е) н а ц і о н а л ь н а   д и к т а т у р а – через панування Москви і росіян над СССР, росіян в компартії, росіян у війську й орґанах влади здійснюється диктатура росіян (з жидами) над українцями.

Визвольна ідеолоґія українців мусить бути витворена науковим шляхом на ґрунті реального життя: ідеолоґія проти ідеолоґії, село проти міста, поневолена більшість проти пануючої меншости, демократія проти диктатури, Київ проти Москви, соціялізм проти большевизму, лєнінізму і т.д.

На цім витворення української наукової системи  в и х о в а н н я  проти російської системи, української пропаґанди проти російської пропаґанди, проти розумної пропаґанди – розумну пропаґанду, а не придуркувату балаканину примітивних «свідомих українців і несвідомих політиків». Розумна пропаґанда є та, котра основана на обєктивно-науковому знанні суспільних відносин взагалі й українських зокрема, а друге – на законі повторення і третє – на одноманітності масовості цих повторень. «Індивідуалізм» ґруп недопустимий. Всі повинні повторяти одно і те-ж роками. Повторяти – факти панування, визиску, насильств. Знати всі форми визиску і стежити щодня за фактами.

Хто не знає щоденних фактів, хто не розуміє суспільної структури (з рухом одиниць і ґруп), той в політиці є не лиш не корисний, а  ш к і д н и к.  Люде, що не перейшли щабля «національної» свідомости, не піднялись до рівня соціяльно-політичної свідомости і не мають патосу й знання соціяльного реформатора, працюють фактично на поневолення а не на визволення. Найбільшим внутрішнім ворогом /27/ українського визволення є ота  а п о л і т и ч н а   й   а м о р а л ь н а  чернь, що говорить «лише про національну» політику. Хто не виріс по-над рівень черні, хто не визволився від ідеї єдиного з нею фронту («національна єдність»), той хоч би й як був добрий і чесний чоловік – для визвольної боротьби є несвідомим шкідником. Респект перед несвідомістю – це є могилою навіть не для аби-яких громадських діячів: хто думає мати добру опінію у «національної» черні – той є не потрібний в лавах борців. Він несе деморалізацію і зрадить під давлінням черні.

Перемогти пропаґанду ворога зможуть українці лишень тоді, коли організують  б і л ь ш і с т ь  свого народу. Ця більшість селянсько-робітнича. Значить всі инші теорії, концепції, проґрами, що не стоять за інтереси цієї більшости є шкідливі для України, є роботою для ворога. Правда визволення може бути тільки одно, тому «респектувати всяку чесну думку», як кажуть представники черні – значить робити злочин для України, бо чесною думкою може бути тільки н аукова думка, а  н а у к о в а  лише та, що основана на вивченні дійсних фактів соціяльного життя.

Оскільки чесною думка може бути лише при умові її науковости, а науковість основана навивченні фактів, то й чесна й наукова думка може бути  л и ш е   о д н а.  Коли ти «помиляєшся», то твоя думка й нечесна й ненаукова (инакше: дурна). Коли ти декляруєш перед ворогом, що «помилявся», то значить – все, що робив перед тим – було й нечесне й ненаукове.

Коли індивід не розуміє механіки сучасного суспільства, то він не може бути активним політиком: як хворий відчуває біль, але не знає, як його позбутись, так і несвідомий соціяльно-політично може відчувати кривду, може хвилюватись від визиску й гніту, але не знатиме, як треба визволятись. В тім і другім випадку треба йти до спеціяліста – лікаря або соціолоґа – до одного, другого, до третьго, скликати консіліум, нараду. Через те в громадському житті треба свідомо засудити демаґоґію, яка залицяється або до «молодіжи» або «трудових мас», несвідомих у громадських справах. Треба свідомо й безоглядно працювати для  в и х о в а н н я   й   о р ґ а н і з а ц і ї,  як молодіжи, так і трудових мас, але не треба лицемірно говорити, що Україну визволять дітваки розумом і літами. Треба ясно сказати: хто не знає устрою, функцій і якостей промислу, торговлі, фінансової системи, той нічого не зможе «будувати» в області господарства; хто не знає устрою, функцій, якостей міста, той не може організувати проти його боротьбу, а значить – нічого нам не порадить проти панування московсько-жидівської, польської і ин. буржуазії, а це значить – недопоможе національному визволенню, не скаже нічого розумного в національній і соціяльно-визвольній справі.

Треба зрозуміти навіть і поважним розумним людям, що неуцтво, незнання є  г о л о в н и й   в о р о г,  що панує над укр. народом. І доки з цим ворогом ви не боретеся активно, доти ви шкодите Україні /28/ Треба розбивати ілюзії, що як хтось влаштовує вечірки, так це ніби «визвольна» праця. Це праця, але не визвольна

* * *

Подані нами штрихи до суспільно-патолоґічної характеристики до-революційного стану українських суспільних ґруп віють жахом. Але не треба лякатися – треба розуміти. Так було і так буде скрізь і завжди там, де свідомість неорґанізована.

Ось минуло десять років з дня вибуху революції, а хіба вже так дуже змінилась та характеристика? Не треба забувати, що ще й досі 70% нашого народу не вміє читати ані писати. І доки буде 70% анальфабетів, доти навіть характер неволі не зміниться, не кажучи вже про зменшення гніту. Коли ж визволиться Україна?

Обєктивно беручи, ще довго не визволиться. А ж доки не здобуде міст на Україні українська національність, аж доки не витворить величезної системи пропаґанди, аж доки не орґанізує масового навчання і виховання, аж доки не витворяться величезні кадри вищої інтеліґенції, аж доки задоволення своїх потреб укр. народ не орґанізує сам і не одірветься від пануючих економично й культурно, нарешті – аж доки принаймні 30% українців не одірвуться  в і д   з е м л і,  не підуть в орґанізацію промислу, фінансів, пауки, політики.

Коли українці не створять своєї більшости в містах, то ми не то що не визволимось, а навіть стану теперішньої неволі не поліпшимо.

IV.

Субєктивно українська національність, складаючись з селян, робітників і інтеліґенції, не має великої саморушійної сили. Сила меншостей, які живуть на Україні, опіраються на свої всенародні комплекси й держави, є дуже велика. Порівняння сил субєктивних і обєктивних дає наслідок не в нашу користь.

Через те наше відродження було б нічим иншим, як боротьбою за відношення реальних сил.

На українській землі діють сили 4-х державних корпусів російський давить вагою своїх 110 міліонів на наші 30 міліонів людей, инші корпуси – Польща, Румунія Чехія – своєю вагою 40 міліонів давлять на наші 10 міліонів. На укриїнській землі діють 300 міст і містечок з чужою більшістю, яка тримає в своїх руках: державну владу і всю силу  ф і з и ч н о г о  примусу, всю промисловість, всю торговлю, всі фінанси, всю науку й духову культуру, всю адміністрацію в аґреґатах мійських, сільських і у великих спеціяльних орґанізаціях (військо, церква).

Проти цього стоїть наших 37 міліонів селян, 2 міліони робочого люду, 1 міліон інтеліґенції нижчої якости з дуже не великою частиною вищої інтеліґенції. /29/

Співчуваючими нам, морально-союзнимн нам силами можуть бути ще инші  п о н е в о л е н і  народи, які стоять майже на такому рівні  с о ц і я л ь н о г о  розвитку, як і українці.

Східна Європа – комплекс в 200 міліонів людей, в якому поневолені нації творять 60 міліонів. Найтяжче становище українців і білорусів, які творять аґрарну основу для російських і польських міст, осаджених на українській і білоруській територіях. Чужонаціональні міста на Україні в спеціяльною формою  с о ц і я л ь н о г о   з в я з к у  між українцями – з одного боку й росіянами й поляками (з додатком жидів на обох частях) – з другого боку. В цілком аналоґічному стані й білоруси, звязані через міста соціяльно з росіянами й поляками (та жидами).

Поскільки звязок села й міста є орґанічний, цеб-то оснований на поділі суспільної праці, то він є незвичайно сильний, і розпався б лише тоді, коли б українська й білоруська національности витворили самі для себе окремі свої міста: тодіб звязок з чужими містами у їх перервався, а натомісць був би звязок своїх однонаціональних сел і міст.

Доки цього нема, доти існує реальний звязок пануючих націй російської і польської (в союзі з жидівською) з націями поневоленими – українською й білоруською. Цей звязок росіян, поляків, жидів – з одного боку й українців та білорусів – з другого здійснюється через  м і с т а,  тому він не лише національний, а й соціяльний, тому національна наша неволя є  с о ц і я л ь н о ю  неволею і тому вся національна проблема на Сході Європи є  с о ц і я л ь н о ю.

Існування соціяльного вузла між націями на Сході Європи є безсумнівним фактом і тому відродження поневоленх народів на Сході Європи по змісту є боротьбою за розрив  с о ц і я л ь н о г о   в у з л а.  Вся дальша боротьба в цьому вузлі буде боротьбою названих п’яти національностей.

Революція не розвязала цього соціяльного вузла. Російські соціялісти в 1917 р. висловились за збереження соціяльного вузла між українською селянсько-робітничою нацією і російською буржуазією. Значить у російських соціалістів тоді переважив  р о с і й с ь к о – н а ц і о н а л ь н и й,  а не соціяльний момент. Націоналізм пхав їх на шлях боротьби проти соціяльного визволення поневолених наційі через те між ними й українськими соціялістами виросла прірва.

Українські соціялісти, при всій тодішній субєктивній їх слабости, неухильно йшли до соціяльної революції. Українські соціялісти також були наповнені національними катеґоріями думання, але змістом цього думання були  с о ц і я л ь н і   к а т е ґ о р і ї.  Соціяльна структура націй детермінувала (означала) поведінку як українських, так і російських соціялістів: українські йшли во імя нації проти буржуазії (російської), а російські – віддали перевагу своїй нації і тому обєктивно захищали панування російської буржуазії на Україні – вони захищали збереження соціяльного вузла, а значить – і нашої неволі. /30/

Російські большевики  і д е о л о ґ і ч н о  були за розрив соціяльного вузла, але  п р а к т и ч н о  вони його НЕП’ом ще більше скріпили, ніж він був у 1917 році. Режим російських соціялістів (демократія) був і є для поневолених націй більш сприятливим, ніж режим большевиків. Перебрання большевиками під заряд ЦК своєї партії значної частини української території, промисловости, торговлі і фінансів, диктатура цін, диктатура виховання, диктатура російської нації і ин. – поставило Україну під  н е ч у в а н и й   в и з и с к  і політичний, культурний та моральний гніт. Російський імперіялізм царів і поміщиків взяли і большевики, надавши йому иншу ідеолоґічну форму.

Польща це саме здійснює в буржуазно-імперіялістичних формах. Результат один.

Таким чином, поведінку українського народу  д е т е р м і н о в а н о  в значній мірі. Господарство і культура диктаторськи означаються  в л а д о ю – отже політичний фактор поневолених тепер грає виключно фатальну ролю.

Українцям у сучасних обставинах більш властиві форми пасивного відпору, ніж виявлення свідомої волі.

Тому так переважає «культурництво» і теорія «малих діл» в усій політичній балаканині українців і це є ознакою, що дальша історія наша буде робитись не нами, а нашими гнобителями. Панує воля противника, тому він, а не ми, означає для нас ціли і  м е ж і  нашого відродження. Відомо, що пануюча сила ніколи не поширить меж волі для підвладного аж до того, щоб підвладний визволився. Під сучасним режимом нема жадних надій на визволення, тому боротьба усіма можливими способами проти режиму диктатури є логічною і історичною неминучістю.

* * *

Боротьба внутрі суспільства йде. Основою цієї боротьби – е к о н о м и ч н і   і н т е р е с и,  які тиснуть на индивідів і змушують їх усвідомлювати спільність долі між подібними.

Однаковість умов стихійно, механічно утворює однаковість їх розуміння, а це значить – зчіплювання індивідів у ґрупи і утворювання типів.

Найдужчою організацією росіян і жидів на Україні є торговельно-фінансово-промислова формація, що разом з тим є і політичною владою. Це все робить розмірно невелику ґрупу мійських нацменшостей соціяльною силою, тим більшою, що вона орґанізаційно сполучена і опирається на московський центр.

Проти цього московського кулака на Україні протистоїть найбільша ґрупа – українське селянство, як с.-господарський продуцент і споживач.

Основний бій ведеться і мусить вестися на економічних позиціях. Українське селянство розглядати, як до певної міри  м о н о п о л і с т а /31/ с.-господарської продукції. Правда 1½ міліони десятин землі вирвано у його і цим противник хоче ослабити монопольність українського селянства і унезалежнити себе, але не можна сказати, щоб це рятувало противника: він має лише самостійне джерело для постачання харчів у міста, але щирець справи не в цім – противник хоче розпоряджатися всією продукцією нашого селянства, торгувати хлібом, тримати в своїх руках експорт і імпорт. А з цього боку він як раз і обмежений.

Наші інтереси протилежні, тому боротьбу треба в першу чергу повести:  п р о т и   с о в х о з і в,  щоб їхню землю включити в селянський український фонд і  з а   у н е з а л е ж н е н н я с. – г о с п о д а р с ь к о ї   к о о п е р а ц і ї,  щоб український селянин мав хоч невелику сферу вільної економічної діяльности. Вільна Кооперація мусить, стаючи на ноги, відкрити бій за незалржний експорт-імпорт для себе. Конкурентом і ворогом української кооперації є отой московський торговельно-фінансовий кулак, що сидить на Україні. Між московським сов. кулаком і українським селянством – головний бій. Його треба інтенсифікувати: солідарністю бідного і середнього селянства, яке мусить стати до боротьби за свою професійну орґанізацію – селянську спілку.

Поруч з цим по політичній лінії мусить бути поставлене гасло:  т а є м н і   в и б о р и   д о   р а д   і   е к о н о м і ч н и х   о р ґ а н і в   і   п р о т и   п р и з н а ч е н ь   з г о р и.  Лише цим шляхом може українське селянство і робітництво одержати в керуючих орґанах більшість і викликати Москву на розкривання своєї політики: як лише українці одержують більшість в якомусь орґані, то Москва матиме лише два способи реагування – або признання факту укр. більшости або насильний розпуск орґану. Ясно, що Москва буде розпускати орґани, де буде українська більшість і цим демонструватиме свою окупаційну природу, виховуючи українців в переконанні, що Москва бореться проти українського народу, як нації.

Таємні кооперативи й таємні виборчі блоки руйнуватимуть московську тактику і створюватимуть напружність по національній лінії приведе до росколу КП(б)У – і це мусить бути метою українських селян і робітників.

В цю історичну добу для нас на сов. Україні вигидніша тактика бойкоту російського елементу і відокремлення українців в окремі орґанізації по всіх лініях. Той факт, що створилась в КП(б)У національно-українська комуністична опозиція – є великої ваги. Всі українські елементи повинні підтримувати цю опозицію, ані в якому разі не виставляти окремих проґрам.

Щоб збільшити вплив української комуністичної опозиції, треба всім вести себе так, щоб опозицію всі вважали за виразника волі інтересів українських робітників і селян. Тих українців-комуністів, що підлабузнюються до Москви, треба взяти під бойкот, як зрадників українського робітництва і «презренных малоросиян», взяти під моральний /32/ терор і паралізувати їх. Українська інтеліґенція повинна відверто признавати й захищати радянську систему влади, але підкреслювати, що ця влада мусить вибіратися селянами й робітниками України. Московську владу на Україні можна підірвати й нарешті знищити не виставлянням окремих проґрам і конституцій, а як раз домаган¬ням здійснити владу селян і робітників. Лєнінізм можна знищити лише лєнінізмом. Цей парадокс мусять зрозуміти всі, хто хоче знищити диктатуру Москви. Москва нас нищила признанням «самостійности України», цеб-то там, за що ми боролися.

З тих же міркувань треба поставити гасло боротьби  п р о т и   п е р е с е л е н н я  українців з України і проти колонізації України чужинцями. Безробітне селянство мусить обложити міста і домагатися праці. Гасло: українці мусять мати працю на Україні, а привіз робочих сил з Москви на Україну припинити, привезених вивезти назад.

Орґанізацію пропаґанди оперти на природні інстинкти: самоохорони, голоду, влади і ин.. Особливо важним треба признати суперечности між словами й ділами московських большевиків і апаратчиків: указувати на те, як поводиться Москва з Кубанщиною і українським населенням Курщини, Вороніжчини, Донщини, Самарщини, Саратівщини, Ставропільщини, Амурщини, Криму і т.д. За кожну «національну раду», яку большевики закладають на Україні, вказувати на поневолення українців у Росії і скрізь.

Треба памятати, що найважніщими позиціями, які треба здобувати українським робітникам і селянам, є економічні. Лише на орґанізації і веденні економічних підприємств навчаться українці орґанізувати й вести культурну та політичну боротьбу, а не навпаки.

«Культурництво», основане на філолоґічних, історичних, музейних, театральних, літературних і т.п. справах – має дуже маленьке значіння в порівнанні з економікою. Захоплення тим, чим тепер Москва годує українців – музеями і обіцянками колись асиґнувати засоби на словники, граматики та історичні архиви – є  ш к о д л и в и м,  бо воно відводить увагу від головного на третьорядне.

Боротьба за  п р и в а т н е   ш к і л ь н и ц т в о   т а   в и д а в н и ц т в о  має безмірно більшу вагу, ніж філолоґічні вправи або архивні досліди ВУАН.

Вся боротьба мусить вестися за відокремлення певних функцій від «держави», цеб-то від компартії.

Коли большевики могли віддати в аренду 9 з гаком тисяч  п р о м и с л о в и х  підприємств, то вони будуть змушені відмовитись від шкільної, видавничої і пресової монополій, як і від монополії зовнішнього торгу.

Замість «удержавлення» треба поставити різко гасло  у с у п і л ь н е н н я,  цеб-то приватної колективізації в области політики, економіки і культури.

Одначе треба памятати, що перебрання промислу й торговлі українцями лекше здійснити (і принціпіяльно це більш бажане!), коли /33/ промисловість і торговлю перебірати від большевицької держави, аніж від приватних російських і жидівських власників.

Тому реставрація приватного капіталізму нам не бажана: з падінням большевицької диктатури і переходу влади до українців разом з владою автоматично в українські руки перейде промисловість і торговля. Ці головні основи економіки було-б тяжче (лише шляхом крівавої революції!) відібрати від приватних власників.

З тактичних міркувань населення України мусіло-б підтримувати мовчки комуністичну позицію, щоб опозиція розпочала активну боротьбу за владу – це буде час, коли на Україні влада перейде в українські руки. Але при тім треба установити правильну перспективу: влада українська мусить бути радянською і селянсько-робітничою – раз, протибуржуазною і протипольською – два. Таку владу підтримає подавляюча більшість народу і покладе кінець еміґрації. Більшість еміґрації очевидно стане до повних услуг новій селянсько-робітничій радянській владі. Всякі «претенденти» на владу, всяі «гетьмани», «головні отамани», «президенти», «диктатори» мусять або стати до чорної роботи на добро селянсько-робітничої республіки або.. згинути. З Росією і иншими республіками тоді порозуміння і вільну спілку, а з Польщею аж до прилучення західніх земель до України – боротьба.

* * *

Велика Революція вже пережила десять років. Переживе очевидно ще більше. Вона вже розбудила національну, і до певної міри – суспільну й політичну свідомість Українського народу!

Лише в революції міліони українців знайшли своє національне імя і поставили мету самостійности. В боротьбі з Москвою виробляється соціяльна й політична свідомість і, помірі того, росте й культурно-господарське будівництво. Вона має метою перемінити структуру міст, українізувати їх і загалом – диференціювати українську національність на основні суспільні ґрупи, що в своєму сполученні дають  н а ц і ю,  я к   с у с п і л ь н у   ц і л  і с т ь,  що сама своєю працею задоволяє всі свої потреби шляхом суспільного поділу праці. Українізація міст – такий голос сучасної історичної доби. Лише це поведе Україну до самостійности. Тому всі балачки про збереження аґрарно-селянського характеру нашого народу є ніщо инше, як формулами вічного поневолення України, яко не культурної, темної, реакційної країни. Наш поступ – в перемозі над аґрарністю укр. нації.

Большевицька фаза революції є рецидивом царсько-поміщицького імперіялізму на большевицькому ґрунті. Царсько-поміщицький імперіялізм упав – упаде й большевицький. Мусить впасти, бо инакше поневолені народи не визволяться. Створені большевиками суперечности ведуть їх до неминучої загибелі, щоб натомість прийшла трудова демократія визволених народів. /34/

Вищий смисл революції: новий розподіл території, щоб кожна нація могла на своїй території орґанізувати своє вільне життя без холопа і без пана. Створити свою державність. Це процес диференціяції, котрий лише після розвязки основних проблем обернеться в процес інтеґрації нових суспільно-державних комплексів.

В и з в о л е н н я   т р у д о в и х   к л а с і в   є   з м і с т о м   н а ш о г о   н а ц і о н а л ь н о г о   в и з в о л е н н я – це революція проманіфестувала велично.

В революції ми знайшли і свою соборність. З окремих територій і національних уламків революція творить велику державну націю. Цей процес відбувається в нас і перед нами – ми наповнені його творчим гуком, сяєвом і духом.

Від Кубані до Підкарпаття включно загомонів, як велика чорна діброва, убогий поневолений люд, струснув плечима й дав відчути ворогові, що він далі не буде його годувати й на собі везти. Ще ворог не впав до долу, але важний факт в тім, що кінь вже не хоче його везти.

Розбудження соборної національної свідомости вже охопило 40 міліонів. на черзі стоїть розбудження соціяльної і політичної свідомости – минулі 10 років зробили для цього дуже багато, але ще багато мусить довершитись. В усякому разі, через нові десять років уже зявиться перед світом соборна самостійна селянсько-робітнича республіка Україна, як великий твір революції.

З будівництва, з праці виросте вона, як новий образ соціяльної структури і нової свідомости. Порукою цього є те, що Революція продовжується! Реставрація вже неможлива, бо соціяльна структура инакша. Це факт, перед яким схилиться вся контр-революційна фронда.

Чи ми дочекаємось Нової України ? Ми, як народ, як невмирущу. безпереривність дочекаємось. Нова Україна вже надходить і вона прийде.

А тоді й –
…забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава –
Слава України. /35/

Примітки:

[1] До речі, корисно буде згадати недавні часи, коли на Україні панував царський режим в його «попечениями» про наш народ. Ось документ котрий стоїть страшною аналоґією:

При трусі по революції у полтавського ґубернатора Багговута знайдено його рапорт Міністрові Вн. Справ з 4 февраля 1914 року за номером 201 в проґрамом праці на внищення України й повне порабощення Українського народу. В цім рапорті Багговут після загальної частини про задушення думки й духу Українського народу і про піддержання ворожого настрою та антисемітизму проти жидівства між иншим дає план роботи систематичної й планової по пунктах. Нового в цім рапорті не було нічого, бо все те вже давно переводилося в життя по наказу з Петербурґу од царського уряду. Цей рапорт цікавий, як систематизація заходів на знищення України й Українського народу для Єдиної-Неділимої та «Единой Русской Народности». Тут ми маємо між иншим такі пункти:
1. Принимать на должности учителей земских школ по вовможности только великороссов.
2. Назначать на должности инспекторов народ. учил… исключительно великороссов. Таковыми, конечно, должны быть и директора народ. училищ.
4. Всякого учителя проявляющаго склонности к украинскому движению немедленно устранять.
5. Поставить правильно обучение истории России в школе… внедрять понятие о единой неделимой России, поясняя смысл слова «украина», как «окраина» государства в былыя времена
6. Обратить тоже вниманне на преподавание истории в сред. учеб. завед.
9. Совершенно не допускать общеобразоват. курсов по прав. 4 Мар. 1906 г., а разрешать исключительно педагогич. курси под руковод. Министерства Народи. Просв.
10. Обратить особое внимание на сельское духовенство, на его политич. убеждения… Необходимо во главе епархии ставить преосвящ. архиер. исключительно великороссов… Епархиальн. наблюд. за школами назначать исключит. великороссов.
11. Обратить особое внимание на семинарии… Ставить во главе их ректоров исключительно великороссов.
Учащій персонал должен быть только из великороссов.
12. Необходимо субсидировать некоторыя газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе с целью борьби с украинским движением… Помещать статьи об экономической связи малорусских губ. с великорусскими.
13. Название «украинский» воспретить, допуская только «малорусский»
14. Вследствие обнаружившагося в последнее время стремления украинцев выйти из экономическаго подчинения Москве и основать свой торговый и биржевой центр в Киеве, желательно было бы, чтобы Министерство финансов вело национальную финансовую политику с целью закрепления за Москвою ея положения экономическаго центра и уничтожения попыток к экономическому сепаратизму украинцев.
17. Допускать на разныя должности не следует людей, которые когда либо хотя бы и в отдаленном прошлом имели соприкасательства к украинским стремлениям

Движение это становиться опасным-

Губернатор Багговут.

Ну, і що ж? Далеко большевики одійшли від засад царсько-поміщицької національної політики на Україні? Ідеолоґія инша, слова инші, але… всі посади за росіянами ! І вже на їх шукає Москва, щоб учили українську мову, щоб «балакалі», щоб хахол повірив, що він, сидючи в російській тюрмі – має владу і керує Україною. Як царська влада мала тисячі В.Шульгиних, Савенків і ин., що від імени малоросів розпинались за неї, так і большевицька Москва набірає кадри українців-хвалителів, що «балакають» за Москву. Навіть маскування царів і большевиків перед хахлом однакове! І скільки сучасні московські Родзянки, Шульгіни, Савенки не будуть репетувати про українську владу на Україні – все одно брехня не поможе, бо статистика безжалісно розкриває московську окупацію. Багговути роздягнуті фактами і нікого в блуд не введуть.

Джерело: Нова Україна (Прага). – Жовтень–листопад 1927. Рік видання шостий. – Ч. 10–11. – С. 2–35.

Advertisements

0 Responses to “Через десять років (до проблем суспільної структури України)”



  1. Напишіть коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Грудень 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Лис   Січ »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031  

Останні коментарі

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: