Реставрація в Мадярщині

Василь Чернета

Зміни з економічній програмі мадярської компартії, що їх оголосив новий прем’єр Мадярщини Імре Нодь, який 4-го липня ц. р. зайняв місце Матяша Ракоші, можна розглядати як тактичний і тимчасовий еквівалент НЕП-у Леніна, але який, у відміну від цього останнього, переводиться при зовсім нових історичних обставинах. Ця нова програма, викладена в промові Імре Нодя в парляменті, є одним з найбільших жестів примирення з залишками капіталітичних елементів і рівночасно відступом від економічної програми сталінізму. Покищо ще тяжко передбачити те, що прийде завтра, оскільки так званий сталінський світ зазнав так багато змін після смерти Сталіна, що вдаватися в якісь передбачення надто небезпечно. Залишається єдина можливість: проаналізувати цю нову програму під кутом зору розвитку сучасних історичних обставин.

Зміни в мадярському уряді, що попередили прийняття цієї програми, сталися якраз після робітничих повстань в Східній Німеччині і в Чехословаччині та після хвилі незадоволень робітників в інших сателітах, включно з Мадярщиною. Прем’єр Нодь, закінчуючи свою промову, заявив, що «заворушення в Берліні були для нас пересторогою й інші народні демократії повинні взяти з нас приклад». Така заява значить, що нова програма накинена мадярському режимові дійсністю, з якою він не в силі зараз боротися. Ще перед змінами в уряді, боячись робітничих повстань, орган компартії «Сабад Неп» поспішив повідомити про «чесне признання партії» в недостатньому піклуванні потребами робітництва і пообіцяв «виправити помилки». Крім обіцянок робітникам, було справді переведено деякі практичні заходи, як от зменшення виробничих норм, знесення кар за прогули, за недовиконання норм і т.і. Але цього виявилось не досить і тоді було переведено зміни в уряді та оголошено нову економічну програму.

Характерною рисою цієї нової програми є те, що в ній немає ніяких поступок робітникам, крім повторення тих, що були зроблені ще перед зміною уряду, а натомість зроблено багато поступок приватновласницьким елементам. Нодь заявив, що індустріялізація країни, яка переводилася до цього часу, є понад економічну спроможніть країни. З огляду на це уряд пообіцяв в майбутньому в проводженні програми індустріялізації рахуватись з господарською міццю країни і не ставити таких завдань, які були б їй не під силу. Консументові пообіцяв краще завтра. Уряд також зрікся примусової колективізації. Нодь заявив, що «ми хочемо ліквідувати наші помилки в минулому. Економіка країни спирається на індивідуальному господарстві. Реєстрування куркулів мусить припинитись, темпо колективізації мусить бути сповільнене. Тим, що бажають /5/ знову стати індивідуальними господарями, буде дозволено вільно наймати землю в оренду». Нова програма дозволяє також відкривати приватну торгівлю, бо, згідно заяви Нодя, кооперативна й державна торгівля не змогла замінити приватного торгівця.

І так, з цієї програми ясно, що, боячись робітничого повстання, сталінська бюрократія в Мадярщині йде на спілку з приватновласницькими елементами. Роблячи поступки цим елементам, бюрократія намагаєтья зміцнити свій режим для боротьби з назріваючою робітничою революцією. Нодь справді добре вивчив лекцію німецької революції. Нодь вирішив спертися на внутрішні капіталістичні елементи. Він вирішив дати приватні крамнички й землю, але натомість врятувати свій престиж і здобути спільника в боротьбі з революцією.

Цю нову програму безперечно підтримають всі міщансько-дрібнсвласницькі елементи, що, як відомо, є міцно закорінені  в мадярському суспільстві. Але окрему проблему становить сьогодні селянство. Перед приходом комуністів до влади, згідно західно-европейських даних, серед сільського населення Мадярщини 42% становив сільський пролетаріят. Комуністи розподілили поміщицьку землю і зробили з пролетаря дрібного власника. На цього новоспеченого власника наклали величезні податки, завели систему примусової здачі хліба й багато інших обмежень. Через пару років почалася швидка примусова колективізація. На початку 1953 року біля 40% орної землі було вже зколективізовано. На цю політику режиму селянин відповів безприкладним в історії комуністичних режимів спротивом. Він почав добровільно віддавати державі землю, а сам пішов на фабрики й заводи. Це призвело до того, що держава не могла дати собі раду з цією землею і тому 2-го лютого 1953 року рада міністрів видала розпорядження, «що ті індивідуальні селяни, які залишать свою землю і не виконуватимуть належних сільськогосподарських завдань, будуть покарані тюремним ув’язненням до трьох літ». 27-го лютого уряд знову видав постанову, якою проголошував про припинненя колективізації до 1-го вересня 1953 року.

Подібного явища добровільного покидання землі селянами не було ні підчас колективізації в СССР, ні сьогодні в жодній «народно-демократичній» країні. Скрізь селянин-власник боровся до кінця за свою власність. В Мадярщині ж таке явище створилоя тому, що штучне перетвореня 42% пролетарського населення села в приватних власників не зробило з нього захисника тієї власности. Пролетар брав землю не в ім’я власности на неї, а в ім’я власности на продукт своєї власної праці. Коли цей продукт у нього держава забрала, він покинув змелю і пішов на заводи, щоб залишатися й далі пролетарем.

Тепер Нодь знову обіцяє селянам приватну власність на землю. Якась частина селян напевно скористається з цих його обіцянок і в такий спосіб на якийсь час він здобуде їх підтримку. Але на підставі вищенаведених фактів про дії сільського пролетаріяту, можна з певністю сказати, що Нодьові не вдасться купити землею все селянство. Навпаки, сільський пролетаріят швидше стане по стороні робітництва, ніж піде на спілку з бюрократично-приватновласницькою коаліцією.

Курс компартії на спілку з капіталістичними елементами не виглядає нічим іншим, як тактичним кроком в боротьбі за наростаючою робітничою революцією. Що це тільки тактика, видно з того, що зміни в мадярському уряді й прийняття нової економічної програми пройшли без жодних струсів всередині мадярської компартії. В новому уряді появилося зовсім мало нових людей, а це свідчить про те, що нову програму приймають ті самі люди, що були відповідальні й за стару. Партія признала, що в аграрній політиці було допущено багато помилок, але нікого за це не було обвинувачено. Підчас впровадження колективізації, тобто тоді, коли робилися оті помилки, сам Нодь був міністром сільського господартва. Також за ті помилки до відповідальности повинен був би бути притягнений бувший міністер радгоспів Андраш Негодюш, який тепер став міністром сільського господарства. Чистки покищо в партії не було ніякої. Сам Ракоші з політичної сцени не уступив. Він і далі залишається членом трьохособового секретаріяту та політбюро партії, що складається з 9 осіб. В кінці липня Ракоші перестеріг населення, щоб воно не інтерпретувало помилково нової економічної програми уряду. Уряд, заявив Ракоші, і далі підтримуватиме програму колективізації і не збирається покінчити з п’ятирічним пляном. Така заява ще більше підтверджує думку про те, що нова програма є нічим іншим, як звичайною тактикою в обличчі назрілих економічних і соціяльних труднощів. Цікавим є також той факт, що совєтська преса зовім промовчала про цей крок мадярської компартії. Совєтські газети надрукували лише уривки з промови Нодя, поминаючи все те, де говорилося про відхід мадярської компартії від традиційної економічної програми сталінізму.

Але цей тактичний НЕП мадярської компартії відбувається в цілком нових історичних умовах. Економічно цей НЕП є справді еквівалентом Ленінового НЕП-у, але соціяльні риси його, мета його і історичні обставини, в яких він переводиться, є цілком відмінними. Ленінів НЕП мав на меті економічне піднесення країни для боротьби з приватновласницькою контрреволюцією; мадярський НЕП має на меті економічне піднесення країни для боротьби з робітничою революцією. В часи Ленінового НЕП-у молода бюрократія йшла на спілку з робітництвом для боротьби з приватновласницькими елементами. Тепер же мадярська бюрократія йде на спілку з приватновласницькими елементами для боротьби з робітництвом. Історичні обставини також змінилися. НЕП Леніна впроваджувався в період наступу і перемог большевизму, НЕП мадярський впроваджується в період відступу й поразок сталінізму. Кінцевий результат мадярського НЕП-у залежить саме від розвитку сучасних історичних обставин.

Нодь може стати справжнім реставратором капіталізму тому, що ця тактика переводиться саме в період занепаду сталінізму. Якщо в найближчому часі в СССР вибухне народна революція, то мадярський НЕП має шанс перестати бути тактикою, а стане дійсністю, доконаним фактом. Капіталізм, відроджений тактично, залишиться існувати фактично. Тоді комуніст Нодь ввійде в історію, як реставратор капіталізму.

Джерело: Вперед (Мюнхен). – Ч. 5 (33). – Серпень 1953. – Стор. 5–6.