Берлінський Кронштад і моральне банкротство сталінізму

Ів.М-ко (Іван Майстренко)

Берлінське робітниче повстання 17. червня можна розглядати з двох точок зору: чого хотіли повстанці, і що об’єктивно витікало з їхнього повстання. Це був рух робітничий не тільки за cвоїм соціяльним складом, але й за його мотивами. Проголошена напередодні лібералізація Східньої Німеччини давала полекші середній буржуазії, селянам, всім, крім робітників. Для робітників вона підвищувала норми. Мотивація сталіністів була проста: буржуазія й селяни — то чужі сили, перед ними треба поступатись, коли скрута. Робітники ж свої, вони можуть під час скрути підтягти пояси, як то робить кожен господар.

Винахідником цієї примітивної концепції був Сталін. В основі її лежить така логіка. Влада сталіністів має тільки одно історичне призначення — ліквідацію приватновласницьких відносин, тобто здійснення кінцевої мети пролетаріяту. Отже, від влади сталіністів пролетаріят якщо й може терпіти кривди, то тільки матеріяльно-побутові. Але не клясові й не історичні. Тому й протест пролетаріяту проти влади сталіністів може мати характер щонайбільше побутовий, але не клясовий. Клясових вимог до влади сталіністів пролетаріят ставити не може. Якщо ж він своїм виступом загрожує цілій системі сталінізму, тоді він об’єктивно стає знаряддям капіталістичної реставрації, виступає проти своїх клясових, історичних цілей.

Ця відорвана від життя концепція була б фальшива навіть і тоді, коли б робітництво було справжнім політичним господарем в країнах сталінізму. Бо важко уявити таке становище, коли господар голодує, а ті кляси, які існують з створеної ним надвартости, проквітають під його владою. Чи, у випадку селянства, існують краще за пролетаріят, на базі нижчої техніки, ніж та, яка обслуговує господаря країни — пролетаріят.

Тим паче фальшивою є ця концепція, що робітництво в країнах сталінізму в дійсності позбавлене влади в однаковій мірі, як і інші кляси. Владу в країнах сталінізму має тільки відорвана від народу бюрократія. Вона забезпечена краще за всі інші верстви, краще навіть і за тих «непманів», яких вона покищо терпить в системі «диктатури пролетаріяту». Цю бюрократію, цих сталіністських господарів очевидці бачили в Східньому Берліні під час повстання. Господарі ці відрізнялися від робітників навіть зовнішнім виглядом. Вони були вгодовані й випещені, в той час як робітники худі й виснажені. Так не відрізняються від робітників навіть мільйонери в країнах капіталу. Очевидна річ, що в очах бюрократії, яка вийшла в більшості справді з робітництва, найпростіше й найлекше видавалось усунути труднощі коштом «своїх». Змусити робітників далі підтягати паски, а «чужим» дати пильги. Можна собі уявити до якого оскаженіння довела голодуючих пролетарів Берліну ця «філософія» «пролетарських» фордів, які не мають власних заводів, зате мають власну державу з усіма в ній заводами.

17. червня проти системи сталінізму повстав пролетарський Берлін — батьківщина Карла Маркса, колиска комунізму. Це щось більше, ніж якби проти большевизму повстав у 1921 році не Кронштад, а Путиловський завод в Петрограді. Пролетарі Східньої Німеччини, що приєднались до берлінського повстання, ніде ні разу не виступали за реставрацію капіталізму. їхні гасла всюди вимагали робітничих свобод, робітничих прав. Отже, якщо комусь ввижалась при тому свобода найму й визиску робочої сили, то можна сміло сказати, що то була галюцінація і мрійники ці дуже помилились. коли співчували берлінським повстанцям. Помилились і деякі українські еміґранти, які, для такого радісного випадку, амнестували навіть поняття «робітнича кляса» і в дні берлінської трагедії оперували прямо таки марксистськими термінами.

Не щастям, а трагедією повсталих пролетарів Берліну було те, що під боком у них стояв капіталістичний Берлін, який «свіжини булками й гарячою кавою», як біблійний Яків сочовичною юшкою, ось вже кілька років намагається викупити в робітничої кляси її історичне первородство. Але купувати за булки можна окремих людей, а не історичну клясу. Саме тому, що з Заходу, ззаду повсталих берлінців вже простягались в їхню спину хижі пазурі «визволителя», берлінське повстання було позбавлене клясового й історичного сенсу й приречене на невдачу. Силою цих обставин воно стало «помилкою», німецьким Кронштадом, контрреволюційним виступом і можна не сумніватися, що коли хоч трохи поліпшиться матеріяльно-побутовий стан в Східній Німеччині, сталіністи переконають німецьких пролетарів, щоб вони засудили свій вчинок 17. червня. Так в роки НЕП’у робітнича й селянська Росія щиро засуджувала Кронштад, хоч там повставали теж найреволюційніші загони матросів і робітників. Те, що сталіністська бюрократія виросла з робітничого руху, робить її непереможною в змаганні з капіталістичним конкурентом. Саме наявність цього конкурента допомогла бюрократії перебрати від пролетаріяту його історичну місію — реформатора суспільних відносин. Тому спроба ліквідації сталінізму під гаслами капіталістичних «свобод» зарані приречена на невдачу, як явно утопійна.

Але, шукаючи подібности між Кронштадом німецьким і російським, ми павині вказати й на величезну відмінність між ними. Російський Кронштад 1921 року придушували такі ж напів голодні й обідрані червоноармійці, якими були й кронштадські ворохобники. В російському Кронштаді повставали не доведені до розпуки голодні люди проти вгодованої бюрократіі. Такої тоді не існувало. Російський Кронштад був провокацією, бо там люди виступили проти власного минулого, проти тих, з ким вони йшли разом протягом трьох років громадянської війни, і в спілці з тими, кого вони, ворохобники, ще вчора поборювали, Вони були зрадниками.

Берлінський пролетаріят бунтував не тільки проти своєї вгодованої бюрократії, але й проти російського окупанта, проти дикого азіята, який ще вчора масово ґвалтував німецьких жінок і знімав з людей годинники, а сьогодні вивозить з Нимеччини а Росію заводи й всяке інше добро. Фактично цей окупант призвів і до ганебного банкротства німецьких комуністів, бо відобрав у них всякі можливості маневрувати. Адже Сталін міг в найстрашніші роки свого царювання тримати Москву в добробуті. Еґоістичний російський окупант не дав німецьким комуністам можливости тримати хоча б один Берлін в пристійному вигляді, хоч цього вимагали ніби власні інтереси окупанта. Але така природа всякого шовінізму. Пройшовши вишкіл в суворовських воєнних училищах, Чуйкови-Ванькі настільки засліпились російський шовінізмом, що втратили елементарне почуття міри. В частині протесту проти російської окупації повстання берлінських пролетарів до деякої міри пом’якшує вину німецьких комуністів, роблячи й їх жертвою російського насильства.

Якщо через згадані вище причини берлінське повстання не мало належного політичного авторитету, то воно під кожним оглядом мало авторитет моральний. Аж такий могутній, що він вплинув і на окупанта, для якого берлінські події теж не пройшли марно. Серед окупаційних совєтських військ знайшлося 18 вояків, які відмовились стріляти в робітників і за те самі були розстріляні. Але, з другого боку, відомо також, що під час придушення берлінського повстання ні один совєтський вояк не втік до Західнього Берліну, хоч обставини були більш сприяючі, ніж будь-коли. Це теж свідчить про марні надії «визволителів» зараховувати на своє конто революційні виступи за залізною заслоною.

Берлінське повстання — величезний, непоправний моральний удар по сталінізмові і опікованому ним російському імперіалізмові не тільки в сателітах, але й в СССР. Цей удар неминуче призведе до дальшого розкладу системи бюрократичної диктатури. Усунення Берії — яскрава ознака того розкладу. А розклад сталінізму з неминучістю призведе до посилення визвольних рухів поневолених Москвою народів.

Джерело: Вперед (Мюнхен). — Ч. 4 (32). — Липень 1953. — Стор. 6.