Викриття радянських фальсифікацій Лесі Українки

Микола Жарких

Готуючи своє веб-видання Лесі Українки, я поклав в основу радянське 12-томне видання її творів 1975–1979 років. Це було природно і навіть неминуче, бо ліпшого видання ми все ж таки досі не маємо, попри те, що уже утворено цілі інститути, які спеціально займаються Лесею Українкою, і керувати цими інститутами попризначувано академіків.(1) КЗ

Колись їхня діяльність дасть свої плоди, – «жаль только, жить в эту пору прекрасную / уж не придётся ни мне, ни тебе».

Звичайно, разом з радянськими текстами моє видання успадкувало і всі їх недоліки, і всі закладені в них фальсифікації, коли одна брехня нашаровувалась поверх другої брехні з метою сховати під собою якусь невідому нам третю брехню. В результаті радянські видавці й коментатори Лесі Українки забрехались настільки, що при всьому бажанні не могли написати щось корисне, і довіряти їх працям не можна.

Отож мені доводиться розчищати спадщину Лесі Українки від нашарувань радянської брехні.

Руфін і Прісцілла

Драма Лесі Українки «Руфін і Прісцілла» була написана в 1906–1910 рр. і вперше надрукована в «Літературно-науковому віснику» в 1911 році. Тоді вона була надрукована скорочено, без п’ятої дії.

В коментарях до цієї драми [Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1975 р., т. 4, с. 341] подальша її видавнича доля представлена так:

Тільки через сорок років М.С.Возняк у праці «Свідомо скалічена драма Лесі Українки» опублікував за чистовим автографом вилучені з тексту драми місця та редакційні скорочення («Літературно-критичний збірник», Львів, 1951, стор. 52 – 77).

Вперше повністю за чистовим автографом (ІЛІШ, ф. 2, № 802) драма була опублікована в другому томі п’ятитомного видання 1951 р.

Це – радянська брехня, перекручення долі творчої спадщини Лесі Українки. Насправді ця драма в складі п’яти актів надрукована у 4-у томі 7-томного видання її творів під під редакцією Б.Якубського [Леся Українка. Твори. – К.: Книгоспілка, 1923 р., т. 4] і потім передрукована ще раз 7-у томі 12-томного видання під редакцією Б.Якубського [Леся Українка. Твори. – К.: Книгоспілка, 1930 р., т. 7, с. 43 – 191].

Лист Лесі Українки до матері з 8 квітня (26 березня) 1906 р.

Цей лист вперше надруковано у виданні [Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, вип. 3, с. 47 – 49]; у виданні [Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 159 – 161] його передруковано ще раз – начебто з автографа.

Одне з речень виглядає в цьому передруці так:

Я згоджуюсь, що про Чернишевського сказано в мене коротко (та се ж тільки конспект був) і є помилки в оцінці деяких рис його епохи, але що про нього самого яко белетриста, то я таки так думаю […] і я сього не можу сховати.

Питання: а що мають означати три крапки в квадратних дужках? Виявилось, що це скорочення і в повному вигляді речення виглядає так:

Я згоджуюсь, що про Чернишевського сказано в мене коротко (та се ж тільки конспект був) і є помилки в оцінці деяких рис його епохи, але що про нього самого яко белетриста, то я таки так думаю – рідко хто з белетристів так дратував мене своїм нахабним презирством до нашого благородного хисту, як цей самозванець в белетристиці, і я сього не можу сховати.

Випущений радянцями текст відновлено за цитатою у статті Б.Якубського «Леся Українка як літературний критик» (Твори Лесі Українки. – К.: Книгоспілка, 1930 р., т. 12, с. 12).

Стаття, про яку тут згадує Леся Українка – це «Утопія в белетристиці», яка містить досить розгорнуту різко негативну характеристику романа М.Г.Чернишевського «Що робити». За радянських часів цей роман вважався визначним твором російської соціалістичної літератури, і ця думка була офіційно затверджена на найвищому рівні. Вона ж була покладена в основу шкільного курсу історії російської літератури, за яким вчились всі радянські діти, і я в тому числі.

Ясно, що ніякі критичні зауваження щодо цього роману у Совдепії не вітались і не поширювались. Але якщо викреслити негативну характеристику Чернишевського зі статті Лесі Українки радянці не наважились (обмежилися тільки приміткою, що Леся Українка тут «не піднялась» і «не зрозуміла»), то з листом вирішили не церемонитись і просто викинули неприємне для радянського начальства місце, яке рішуче заперечувало офіційне обожнення Чернишевського.

Отаку «публікацію з автографа» маємо у книзі 1979 року. «Його червінці трутизною пахнуть», як сказав досить відомий літературний герой…

Це скорочення є фактом політичної цензури та ідейної боротьби, яку вели радянські літературознавці (як в діагоналевих галіфе, так і без оних) за спадщину Лесі Українки, за пристосування її до офіційно стверджених московським політбюро ідеологічних догм.

Лист Лесі Українки до матері з 12 квітня (31 березня) 1913 р.

Цей лист вперше надруковано у виданні [Леся Українка. Твори в 5-ти т., т. 5, с. 659–660]; у виданні [Леся Українка. Зібрання творів у 12 тт. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 12, с. 458–459] його передруковано ще раз – теж начебто з автографа. В цьому передруці немає ніяких трикрапок, які наводили б на думку про скорочення. Однак в цитаті з цього листа, наведеній у статті Б.Якубського «Оргія» [Твори Лесі Українки. – К.: Книгоспілка, 1930 р., т. 11, с. 112–113], є таке місце:

Та пора вже й публіку нашу привчити (не говорячи про самих редакторів), щоб не била поклонів перед усякими nullites через те тілько, що вони вряди-годи удостоюють нам «в хату плюнути» (раніше «наплювавши» на неї, забрівши знечев’я з російських сусідських палат до нашого вбогого куреня). Адже і в куренях на покуті сиділо виборне отамання та чесне товариство, а не якісь заволоки-потурнаки. По-моєму, вже й те над міру, що такого, хоч і знаменитого і вченого, та все таки «потурнака», як Максим Ковалевський, у нас вибирають в голови і парадні представники справ і партій, не в його дяку і не його трудами організованих, бо він, покрутившись на параді в якійсь «фракції», іде собі потім спокійнесенько до свого потурнацького жолоба, поки там недобитки фракції знов прилагодять та вимостять йому якесь нове покуття для нового «представництва»… Нехай би ті панове сиділи собі й далі з своїми високоталановитими творами по всяких «Русских мыслях», «Синих журналах», чи як там ще їхні хороми звуться.

Своя рука, як кажемо ми, москалі, – владика. Ніхто ж, окрім офіційних радянських літературознавців, не мав доступу до рукописів Лесі Українки, щоб перевірити, чи справді те, що нібито «надруковано з автографа», відповідає дійсності. А виходить, що перевіряти треба, бо маючи справу з радянською публікацією, ніколи не можна вгадати, що в ній – від первотвору, а що – від ідейної та політичної цензури.

В даному випадку скорочення такого такого великого уривку безумовно продиктовано політичною цензурою: за затвердженими радянською владою канонами, Лесю Українку належало шанувати як інтернаціоналістку і поборницю єднання з Росією, як борця проти «українських буржуазних націоналістів» (до їх числа радянці віднесли все оточення Лесі Українки, починаючи від матері).

А насправді в цьому уривку ми виразно бачимо її позицію відрубності українських справ від російських, її рішуче засудження таких українців-з-роду, які перейшли на бік російської імперської культури. Не можна не визнати рацію Б.Якубського, який вважав оцю листовну інвективу ідейно і хронологічно близькою до драматичної поеми «Оргія», де в образах Хілона та Федона якраз виведено два шляхи національної зради.

Не можу не відзначити, що той примірник 11-го тому видання «Книгоспілки», який я тримав в руках, зазнав цензурних втручань: 1) на титульному аркуші прізвище Б.Якубського як редактора тóму старанно закреслене; 2) стаття його про «Оргію» вирізана, залишились тільки корінці (потім ці вирізані сторінки вкладені з якогось іншого примірника, вони мають більшй формат, але і в них прізвище Б.Якубського як автора статті вирізано, замість нього на останній сторінці зяє дірка); 3) у змісті старанно закреслено прізвище Б.Якубського як автора статті і ще раз – як автора приміток до тому.

Слід знати, що за радянських часів ці прийоми не були чимось надзвичайним – так часто робили, коли треба було врятувати вже готову книгу від повного знищення у випадку викриття «ворога народу». Так, я тримав у свій час в руках брошуру з колоїдної хімії, надруковану в 1934 році з грифом «Ленінградський університет ім. Г.Є.Зіновьєва» – на її титулі чиясь дбайлива рука старанно замазала прізвище Г.Є.Зіновьєва і тим врятувала брошуру від цілковитого знищення. Аналогічний випадок ми маємо і томиком Лесі Українки.

Борис Володимирович Якубський, як відомо, в 1941 році залишився в окупованому німцями Києві і попав радянцям на замітку як співробітник пронімецької газети «Нове українське слово». Радянська влада, як відомо, ніколи нічого не забувала і ніколи нічого нікому не прощала; тому після повернення радянців до Києва в 1943 році Якубського заарештували і звинуватили у співробітництві з тою газетою. Помер він 28 грудня 1944 р. в тюремній лікарні – як належить борцю за незалежність України.

Мабуть, десь в той час і було вилучено його прізвище з розглядуваного примірника. А вже пізніше вдячні знавці творчості Лесі Українки постаралися повністю викреслити прізвище Б.В.Якубського з числа дослідників.

Що ж, була й такі форми боротьби за спадщину Лесі Українки. І моє e-видання, яке по мірі моїх невеликих можливостей викриває ці радянські фальсифікації спадщини Лесі Українки і відновлює її правдиву постать – це теж факт ідеологічної боротьби.

Київ. Закінчено 26 лютого 2010 р.

Джерело: http://www.l-ukrainka.name/uk/Studies/SovietFalsifications.html

Advertisements

0 Responses to “Викриття радянських фальсифікацій Лесі Українки”



  1. Напиши коментар

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s




Вересень 2014
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
« Чер   Жов »
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930  

Введіть адресу своєї ел.пошти


%d блогерам подобається це: